Столичний аматорський футбольний клуб "GRIFFIN" доволі відомий і титулований. Найбільш значущі досягнення клубу в пляжному футболі - чемпіони України та Києва, володарі Кубка і Суперкубка. Крім того, неодноразові переможці "Бізнес Ліги", а також чемпіони Києва з міні-футболу. І це тільки основна команда. А є ще й "Гріффін-2", який вигравав безліч трофеїв в турнірах і лігах рангом нижче.
Футбольний журналіст, коментатор футзалу та пляжного футболу Лев Галушко напередодні Дня народження президента клубу "GRIFFIN" В'ячеслава Реуцького взяв глобальне інтерв'ю із керівником "червоних грифонів":
- В'ячеславе Миколайовичу, Вас знають як людину футбольну, як людину, яка любить футбол, живе футболом. Ми поговоримо і про вашу команду "GRIFFIN", і про вашу компанію "IMPEL GRIFFIN", але почати хотілося б з витоків. Як і завдяки чому у Вас з'явилася така любов до футболу?
- Ну, привіт, Лев. Цікаве питання, звичайно. Народився я в пологовому будинку, як і всі. (сміється-прим.) Винесли мене звідти, і вийшло, що у хлопчика з'явилася велика любов до футболу. Звідки реально з'явилося? Це хороше питання - я ніколи не замислювався над цим. Зазвичай або тато любить футбол, або дідусь, і це дає якісь задатки. Але мої батьки, і взагалі у мене ніхто в родині зі старшого покоління ніколи не грав, не займався футболом. Але так, напевно, природа створила мене, що інтерес внутрішній з'явився до спорту. Я народився в селі, там особливо займатися нічим було. А якщо ти любиш спорт, і тобі це вдається, то ти займаєшся спортом. Різними видами, але футбол був народним видом спорту, тому мене теж туди потягнуло.
- Яке було перше знайомство із футболом? На поле десь, або по телевізору побачили?
- Швидше за все, це мій старший брат почав потрохи грати, і я ще маленьким був, і це побачив.
- Хтось був у вас кумиром в дитинстві?
- У Радянському Союзі я вболівав за іншу команду, але мені дуже подобалася ще й команда "Динамо" (Київ), і звичайно-ж Олег Блохін. Він дуже мені імпонував. І був ще один такий персонаж відомий, він грав в московському "Спартаку", це Федір Черенков. Не знаю чому, але він мені подобався.
- А Ви коли-небудь займалися в секції або в школі футбольній?
- Так як я народився в селі, у нас, на жаль, на той момент не було фізрука, який би любив футбол. Був фізрук, який був боксером, волейболістів. І секції або гуртка футбольного як такого не було. Ми як самоучки - просто виходили на перервах, після школи грати, тільки так. Тому в дитинстві я не займався футболом, а моїм першим тренером вже тут в Києві став Дмитро Шувалов. Ці тренування я вже провів в дорослому віці в футболі.
- Хто із зарубіжних зірок виділявся, і яка запам'яталася найсильніша команда?
- Ну по зірках - це, звичайно ж, однозначно був яскравий Дієго Армандо Марадона, який залишав незабутні враження в житті кожного хлопця, який захоплювався і дивився футбол. Цікава особистість. На футбольному полі, принаймні, мені дуже подобався він, а все інше - це його особиста історія.
Клуб? Важке питання. Я все-таки патріотично віддав би пальму першості "Динамо" (Київ), коли був перший раз Валерій Лобановський тренером, коли вони виграли Кубок Кубків. Ну і коли я вже був більш активним у футболі, виділю "Динамо" з тим же Лобановським, коли грали Шевченко і Ребров. Мені вони дуже подобалися.
- У 2008 році утворилася команда "GRIFFIN". Як ви прийшли до цього? Чи були у Вас думки про клуб раніше?
- Це спонтанно якось сталося. Я грав з хлопцями в турнірі Бізнес Ліги за команду "КМДА", і ми в перший же сезон стали чемпіонами. І потім ця команда припинила існування, але залишився цікавий такий кістяк. І мені на той час вже подобався футзал, затягнуло мене, і хлопці сподобалися. І я бачив цей дух, мені хотілося зберегти цей колектив. І я вирішив, що спробую фінансувати і подивлюся, як це піде. І мене затягнуло - мені сподобалося те, що ми відразу ж почали вигравати турніри. І це сильно заводить, і це залишає там. Інакше б, просто пропав би інтерес.
- Ваш партнер по бізнесу - Віталій Опанасюк. І він теж любить футбол. Де ви з ним познайомилися?
- Мій друг Віталій Віталійович золота людина в цьому сенсі. Він дав мені можливість займатися цим хобі, яке мені дуже подобається. Він мене завжди підтримував в цій справі. Хоча, він в футбол два рази в житті грав, його, напевно, в школі змусили! (сміється - прим.) Ми познайомилися з ним у військовому училищі, там здружилися. І ми до сьогодні з ним разом. І хобі моє трохи інше, ніж у нього. Але, в підсумку він втягнувся, він молодець.
- Чи правда, що його називають талісманом "Гріффіна" і чому?
- Так, футболісти нашої старої школи "Гріффіна", скажімо так, і нинішньої команди говорять, що вони відчувають, що він як талісман. Він завжди є на матчах. Він був на іграх навіть в ті моменти, коли мене не було. І він пройшов з нами через усі наші перемоги і наші поразки, переживав. Ну, і таким чином хлопці бачили його завжди. І всі бачили, що він як талісман фартовий. А коли його немає, всі питають - а де ж наш Віталій Віталійович? Де наш талісман? Чому його немає?
- А як з'явилася назва "Гріффін"?
- Ну колись на зорі нашої молодості ми з Віталіком звільнилися зі збройних сил, і пішли на шлях бізнесу. І це було одним з перших назв нашої компанії. Було це в далекому 1995 році. Зараз я на 100% не скажу точно, але я знаю, що ініціатором цієї назви був Віталік. І ми заснували цю компанію, і розвивали бізнес під цим брендом. А далі все логічно було. Якщо ми витрачали гроші на футбол, то й назва пішла по спонсору - "GRIFFIN".
- Як виник у вас союз із польською компанією?
- Це цікавий досвід у нас вийшов. Ми коли вже почали, хотіли, щоб була оцінка нашого бізнесу. Хтось повинен її зробити. Хто саме - ми тоді ще не розуміли, тому що нас ніхто не вчив у бізнес-школах. І в результаті ми почали задуматися вийти на біржу, щоб суспільство дало оцінку нам, або спробувати продавати свій бренд. Але ми не робили активних дій. В Україну на момент 2002-2003 років почали заходити інвестори різні, які цікавилися таким бізнесом, як у нас - аутсорсингом. А ми на той момент були одними з лідерів на ринку. І з нами зустрічалися представники кількох іноземних компаній, які шукали на ринку, кого можна придбати. І в підсумку, польський "IMPEL" зробив нам найцікавішу пропозицію. Хоч вони і не були найбільшими інвесторами, але ментальність поляків підходить нам більше, і в результаті після всіх спілкувань з ними, ми прийняли рішення, що продовжимо з ними бізнес.
- Вони і досі ваші партнери?
– Так, звичайно. Ми вже 12 років залишаємося партнерами, і це дуже хороший вийшов експеримент. І на подив він дуже довго йде, так як на пострадянському просторі в такому бізнесі, де ми працюємо, немає жодної успішної угоди такого роду. Вона була першою, і до сих пір залишається єдиною. У нас це вийшло, і я радий, що у нас є такі партнери.
- А хто був ініціатором, щоб ваші співробітники по вихідним вболівали за вас на матчах команди? Я знаю, розсилки ваші дівчата роблять...
- Я так відразу і не пригадаю. Я так скромно до цього ставлюся, хоча насправді потрібно завжди залучати співробітників, затягувати їх туди. Швидше за все, одним з перших був Віталій Віталійович, потім дівчатка наші підключилися. Напевно не скажу, щоб не образити нікого, але Віталій продовжує досі ці розсилки робити, запрошує людей. Намагається їх заманити туди на футбол.
- Повернемося до Вашої команди. З пляжним футболом Ви познайомилися в Одесі. Яке знайомство було раніше - з пляжкою або з футзалом?
- Раніше було знайомство з пляжним футболом. Але грати я в нього почав пізніше, ніж у футзал, я маю на увазі на змагальному рівні. Спочатку трохи спробував, мені сподобалося. А взагалі, перша поява "Гріффіна" була не у футзалі, а саме в пляжному футболі. Перший наш старт був в 2008 році. Ми тоді виграли перший кубок - стали чемпіонами Другої ліги Чемпіонату Києва.
- Хто були перші гравці того "Гріффіна"?
- Ну деякі з них ще досі грають! (сміється- прим.) Це хлопці з "Гріффіна-2". Ми в цьому році, на жаль, на Бізнес Лігу не заявилися, але я думаю на Чемпіонат Києва з пляжного ми заявимося. І цей кістяк, з яким ми разом цей шлях пройшли, він є. І мені завжди з ними приємно зустрічатися, спілкуватися. У нас є традиція вже 12 років - ми до сих пір щотижня ходимо в баню, до нас підключаються хлопці з першої команди.
- Хто був першим тренером тієї команди?
- У нас не було тренера, як такого. У нас команда, яка грала десь роки чотири без тренера взагалі.
– Поки не з'явився Євген Варениця?
- На пляжному футболі - так, перший тренер - Євген Варениця. А ось в футзалі ми грали без тренера, поки у нас не з'явився Діма Шувалов. Він був граючим тренером у нас один рік. Потім в пляжний до нас Євген Валентинович прийшов, але мені вдалося його переконати, щоб він і на футзал восени і взимку переключався з нами.
- Варениця - знакова фігура для "Гріффіна". Де ви його побачили, і чому зрозуміли, що це саме ваш тренер?
- Бачив я його ще як гравця, коли він за "Майндшер" грав; і за збірну України і з пляжного футболу, і з футзалу. Звичайно, він гравець топ-рівня. А як тренера мені його порекомендував Віктор Пантелейчук. Женя тільки перший рік як закінчив грати на високому рівні, і почав тренувати "Майндшер". І Вітя мені порадив подивитися на цього цікавого персонажа в футбольному світі Києва. (сміється - прим.) Я був звичайно не проти. Вітя з ним перший переговорив, а потім я підключився. Ну і ми вже дев'ятий рік разом.
- У наступному році ювілей у нього - 10 років з "Гріффіном"!
- Так, доречі! Треба буде відзначити! (сміється - прим.) Я радий нашій співпраці, і сподіваюся і далі будемо продовжувати.
- Які головні його якості? Людські та тренерські.
- Я б їх об'єднав, напевно. У нього багато класних якостей є, і він скромний хлопець просто до божевілля. Хоча, на його місці не можна бути таким скромним, враховуючи, що він тренував збірну України, і гравцем був. І він досяг дуже багато в футзалі, і особливо в пляжному футболі. Привів збірну України до чемпіонства в Європі, увійшов в історію. Я вважаю, що його скромність - це позитивна якість, хоча дуже часто вона йому заважає.
Є дві основні його якості, які у нас з ним збіглися, і мені це дуже подобається. Через це, я б хотів довго з ним продовжувати співпрацювати. Перше - його амбітність. Вона завжди є у нього. І я впевнений, і надалі буде. І його жага бути переможцем. Я теж дуже люблю вигравати. І я б додав, що він ще "тренер-досягатель". Якщо ти хочеш досягти перемоги в якомусь турнірі - тобі потрібен Євген Варениця. Є тренери, які добре працюють з молоддю. Є тренери, які працюють з різними гравцями і люблять сам процес. А Євген Валентинович знає, що йому потрібно робити - він зробить все, щоб його команда зробила результат. І це як на рівні клубному, так і на рівні збірної. І мені це дуже подобається.
- Віктор Пантелейчук - багаторічний капітан "Гріффіна". Як ви його інтегрували в свою команду?
- Вітя - дуже значуща для нас постать. Він пройшов з нами великий шлях, і думаю, і далі продовжить. Він до цих пір працює в нашій компанії. А спочатку був футзал, після якого я його залучив в якості співробітника. У нинішньому сезоні він взяв паузу у Вищій лізі чемпіонату Києва з футзалу, а далі час покаже, як ми будемо співпрацювати.
- Правда, коли кажуть: "Перемоги у футболі - проектуються на перемоги в бізнесі"?
- Я впевнений в цьому! Не може бути керівника, який виграє трофеї у футболі, і у нього все погано в бізнесі. Це взаємопов'язано. Якщо ти переможець на поле, то і по життю хочеш бути переможцем. Це мотивує.
- А чому Вас не було в Івано-Франківську, коли "Гріффін" в 2016-му році вперше в своїй історії став чемпіоном України з пляжного футболу?
- На фарт! (сміється - прим.) До сих пір хлопці жартують: "Миколайович, може ви поїдете кудись відпочинете, коли буде Чемпіонат України"?
Це був дійсно перший і єдиний раз, коли я не потрапив на Чемпіонат України з пляжного. І хлопці не підвели і виграли чемпіонство. Ось тепер сиджу і думаю - на фарт я все-таки не поїхав? У мене просто заздалегідь була запланована відпустка з сім'єю, і так співпало, що я не міг її скасувати. І так вийшло, що цей експеримент був дуже хорошим. Зараз думаю - може мені ще раз потрібно так зробити? (сміється - прим.)
- Хто першим повідомив Вам, що "Гріффін" став чемпіоном?
- А я дивився пряму трансляцію...
- Чи не я тоді коментував той матч?
- Можливо, я зараз не згадаю (сміється - прим.). Але це було шедеврально. Всі навколо сусіди, з якими ми знімали будинок, чули, що щось відбувається. І радості не було меж.
- Ви грали багато за "Гріффін-2", і іноді за основний "Гріффін". Зараз на якому етапі у вас дружба з футболом?
- Ну звичайно, я розумію, що вічно я там не буду колупатися. Але на тому рівні, на якому дозволяє мені мій фізичний стан, я все-таки продовжую грати. Мені це подобається. Граю з хлопцями по буднях. А у вихідні у нас є така команда "Президенти", я там підключаюся, як можу. Я думаю, я ще продовжу - "Гріффін-2" в цьому році на пляж постараюся вивести. І постараюся ще поколупатися там, мені подобається пляжний футбол. А коли ще виходить забити гол бісіклетой, і всі підтримують мене, це дуже приємно, і додає позитивні емоції.
- Виходить, "Гріффін-2" не розпався?
- Мені все це питання ставлять - починаючи від гравців самого "Гріффіна-2", і закінчуючи співробітниками. Але бувають в житті ситуації, коли доводиться приймати якісь такі рішення. І я таке рішення прийняв. Але, всередині я розумію, що воно тимчасове, і що я з ним не погодився до кінця. Я хотів відчути в цей період - осінь/зима, як це. І поки я не звик до цього, і хочу як мінімум ще в пляж завести команду, а далі подивлюся - яка у мене буде внутрішня мотивація. Продовжувати або не продовжувати це. А може поміняти формат самого "Гріффіна-2". Загалом, думаю над цим.
- Ваш син Єлисей теж займається футболом. На якому етапі його кар'єра?
- Так, Єлисей до сих пір займається футболом, в Академії "Арсеналу". Це останній рік - він закінчує школу, і закінчує навчання там. У нього це на рівні напівпрофесійному, що переростає швидше за все в хобі.
- А Ви його розглядали як професіонала?
- Так, звичайно. У нього було велике бажання займатися футболом, і у мене було велике бажання, щоб він грав. І я розглядав, щоб він займався цим професійно. Ми з ним навіть їздили в тренувальний табір в Барселону, там три тижні він жив в клубі, займався, проходив підготовку. Але, в підсумку ми спілкувалися з ним не так давно і подумали, що все-таки він буде перебудовуватися на рівень непрофесіоналів.
- Повернемося до Вашої команді. Який трофей найцінніший для Вас?
- Хм. Гарне питання! Звичайно, в кожному з них є цінність. Не важливо, що там написано на них - важливо, що це не купили їх в магазині, а вони завойовували потом і кров'ю. І у кожного трофея своя історія дуже хороша, вона індивідуальна. Ну ось перший кубок завжди буде таким, що запам'ятовується, тому що він перший. Це коли ми виграли, заявившись в свій перший турнір в 2008-му році.
Звичайно, значимий трофей коли ми стали Чемпіонами України з пляжного футболу-2016. А ось другий, хоча може він навіть і перший, тому що це європейський рівень - коли ми потрапили в Лігу Чемпіонів з пляжного і відразу ж пробилися до фіналу, і стали віце-чемпіонами Європи. Це дуже значимо для нас, то були незабутні враження. Я пишаюся тим, що наша команда зробила, і в нашій колекції є і європейський трофей. Ми були першим українським клубом, якому таке вдалося.
- Кого можна назвати легендами "Гріффіна"?
- Ну є у нас хлопці з другого "Гріффіна", їх можна назвати легендами, вони були першовідкривачами. Це і Скиба В'ячеслав, і Малиш Олександр, і Скриннік В'ячеслав, це ті люди, які давно з нами. І Осипенко Дмитро, і Храмцов Юрій, і звичайно-ж Віктор Пантелейчук. Він - легенда ще та!
- А з більш пізніх складів?
- Арановський Віталій, Смоловик Євген. Думаю, Юра Балашев дуже близько до цього, він давно з нами і заслуговує на цю увагу. Брати Іллічови - великі фігури для нас. Олександр Магда також з нами давненько. А так, власне, всі молодці.
- А звідки у вас номер 17?
- На якомусь із турнірів, це було ще до "Гріффіна", мені попався номер 17. Ми дуже добре пройшли цей турнір, і мені сподобався цей номер. І я подумав - а чому б і ні? Раніше у мене був 10 номер, тому що 10-го числа у мене День народження. Десятка всім подобається, але я собі придумав, що тепер у мене буде сімнадцятий номер на фарт, так він і залишився.
- З ким із президентів аматорського футболу найчастіше підтримуєте зв'язок?
- У мене з багатьма є зв'язок, з багатьма я спілкуюся. Але більш активно з хлопцями з команди "Президенти". Валерій Чернєв, це президент клубу "Альтернатива"; Андрій Романенко з "Domino`s Pizza"; Роман Квашенко, була така команда "Технологія Трейд". Та й з іншими спілкуюся непогано.
- У нинішньому сезоні "Гріффін" заявився в Вищу лігу чемпіонату Києва з футзалу. Як прийшло це рішення?
- Раніше чемпіонат Києва з футзалу мені особисто був не дуже цікавий з однієї простої причини - я вважаю, що він був слабшим, аніж Бізнес Ліга...
- Але ж там різні формати - 5+1 та 4+1...
- Так, я згоден. Але, я бував і там, і там, і міський чемпіонат якось мені не зайшов. У Бізнес Лізі зовсім інше напруження було, була неймовірна конкуренція. Але настав такий етап, коли ця ліга почала втрачати свій рівень, і я почав дивитися на чемпіонат Києва. Я сказав Євгенію Варениці: "Давай пробувати. Адже ми ж ще не вигравали чемпіонат Києва з футзалу. Давай ще і в цей аматорський світ підемо, і там ще залишимо свої сліди". Так ми і прийняли це рішення.
В цьому році у них рівень просто божевільний. Я такого не бачив ніколи в міському футзалі. Значить, вчасно ми зробили туди крок.
- А чому ви не заявляєтеся на Кубок України з футзалу, як багато інших столичних команд?
- Ми думали туди заявитися, але нас покинули кілька ключових гравців. І ми не встигали підібрати склад рівня Кубка України. Тому ми поки взяли паузу. Подивимося, як ми закінчимо чемпіонат, які люди у нас будуть. І можливо, в наступному розіграші ми спробуємо туди піти.
- Плани на цей рік і яким Ви бачите "Гріффін" в найближчі роки три?
- Плани на цей рік у нас неймовірні - ми хочемо виграти чемпіонат Києва з футзалу, ми хочемо повернути собі всі регалії в пляжному футболі, тому що скучили вже. З 2016-го року чемпіонат України не вигравали, може я знову поїду у відпустку. (сміється - прим.)
Хочемо поповнити свою колекцію трофеїв, пройтися по турнірах, де ми давно не перемагали.
Ну а в плані найближчої перспективи, завжди такі питання складні. Бувають такі моменти, коли йде емоційний сплеск. У нас все-таки аматорський клуб, і це більше соціальний проект. Ця штука затратна. Назад отримуєш емоційну складову, шукаєш мотивацію. І ось коли я не знаходжу в собі цю мотивацію, виявляється, що плани не такі вже й грандіозні. Коли я заводжуся перемогами і цим настроєм, тоді плани більш амбітні. У нас тринадцятий рік клубу піде, і я цей промінчик то розпалюю в собі, то тушу, в плані піти більш професійно в футбол, футзал, пляжний футбол, може в сторону дитячо-юнацького футболу рушити. Але, сподіваюся, що хлопці зроблять так, щоб моя внутрішня мотивація не загасла. І що я все-таки буду підживлюватися їх перемогами і перейду в більш активний наступ в плані професійного розвитку клубу. "Гріффін" я в жодному разі не залишу. Він був, є, і сподіваюся, буде ще дуже довго!
Лев Галушко
Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють на сторінках champion.com.ua
