Джерело - Чемпіон.
Збірній України потрібен тренер. До того ж негайно. Здається, схожа терміновість в історії нашої головної команди була лише одного разу. Ну, саме тоді, коли після нічиєї на Вемблі Олег Блохін несподівано вирішив піти піднімати Динамо. Підняти киян йому не вийшло, радше навіть навпаки, але то вже зовсім інша історія. Зараз ситуація така, що часу на роздуми нема, а рішення потрібне ще "на вчора".
Перші місяць-два після великого турніру є періодом для перезавантаження та переосмислення. Так завжди було. І могло бути так само й на цей раз, але пандемія сплутала карти настільки, що склалося безпрецедентне становище. Чемпіонат Європи закінчився в липні, а вже на початку вересня стартує 4-й тур відбору на Кубок cвіту – він, до речі, стане і екватором цього відбору.
Часу дійсно не залишилося, але за умов, що його не було від самого початку, все наче виглядає вже й не таким критичним. В УАФ, здається, розмірковують в подібному ключі, а тому не поспішають. Ледь не щодня у ЗМІ з’являється новий фаворит на посаду тренера збірної – цих фаворитів вже почали призначати по другому колу. Останнім "днем ікс" (коли мають назвати ім’я нового коуча) було оголошено 17 серпня. Часу нема, але він водночас є, отже можна спокійно поміркувати про кожну з кандидатур.
Сергій Ребров
Це точно найкращий варіант з усіх наявних. Мабуть, навіть кращий за попередника – Шевченка. Сергія Станіславовича та Андрія Миколайовича поєднує не лише статус партнерів по команді в минулому. Їхнє теперішнє багато в чому теж є схожим. Обох на початку тренерських кар’єр подекуди не сприймали серйозно, вважаючи, що за них майже всю роботу виконує штаб.
У Києві п’ять років тому взагалі активно ходили міські легенди про Рауля Ріанчо, який нібито виграв для Динамо два чемпіонства. Ребров з тих пір встиг стати епохальною постаттю в історії Ференцвароша, а іспанець так і залишився всього-на-всього персонажем маргінальної байки.
Ребров сповідує подібний стиль футболу, що й Шевченко. Короткий пас, контроль м’яча та гравці, що думають. Дану концепцію для нашої країни прийнято вважати чужою та новаторською, але обидва тренери змогли її успішно адаптувати на своїх місцях роботи. І тут у Реброва є явна перевага: він досягав результату в двох з половиною різних чемпіонатах (в Аль-Аглі були нюанси). Він обстріляний у клубному футболі та чудово знає вітчизняний ринок гравців, тобто до збірної готовий.
Сергій Станіславович, очевидно, прагне очолити збірну України, але обставини складні. Аль-Айн, нинішній клуб Реброва, дуже не хоче відпускати тренера. Ситуація нагнітається ще й тим, що наставник не провів з командою поки жодного офіційного матчу. В останньому інтерв’ю коуч дав зрозуміти, що залишається лише надія на добру волю власників клубу, позаяк УАФ не зможе заплатити ту суму, яка влаштує команду з Еміратів.
А ще не варто забувати, що Ребров є нетиповим українським тренером у плані взаємовідносин із керівництвом. Він не ручний, як багато інших. А його історія в Динамо та Ференцвароші закінчувалася саме через розбіжності з босами і наявність поваги до себе й до своєї роботи. Українська асоціація футболу – специфічна організація, тому дуже ймовірно, що стосунки з Ребровим могли (чи ще можуть) не скластися.
Мирон Маркевич
Історія про взаємини Мирона Богдановича та збірної України – це історія про незакритий гештальт. Маркевич – той тренер, який повинен був очолювати національну команду на домашньому Євро-2012. Його призначили до збірної в лютому 2010-го, а вже в серпні того ж року він добровільно покинув посаду. Причиною став конфлікт із Федерацією на грунті зняття з Металіста очок через справу про договірний матч.
Багаторічна феєрія латиноамериканського Металіста та фінал Ліги Європи з дуже навіть українським Дніпром – найкраща реклама для Маркевича. Авжеж, і про бронзу з Карпатами в кінці минулого століття теж не слід забувати.
Вік є ще одним фактором, що свідчить на користь уродженця Винників. Маркевичу – 70 років, але в сучасному футболі збірних таким нікого не здивуєш. Тут панує досвід, бо молоді та перспективні тренери здебільшого зайняті в клубах.
П’ять років тому кандидатура Маркевича дійсно була б найкращою. Він тоді, мабуть, був найсильнішим українським тренером, який стабільно підтверджував цей статус. Також – вміння працювати з різним матеріалом.
У Харкові основа команди була фактично вся з Південної Америки і футбол був відповідним безтурботно-веселим. У Дніпрі ж доводилося витискати максимум із Селезньова. І він його витискав. А той короткий період у збірній із веселими товарняками на перетині десятиліть часто стає приводом для кухонних розмов у стилі "а що, якби…"
Мирон Богданович дуже хоче вдруге очолити національну команду. Це помітно з його поведінки – кілька днів тому, коли ЗМІ активно говорили про Реброва, який ось-ось поставить підпис під контрактом, Маркевич на емоціях покинув Комітет збірних, не дочекавшись від УАФ пропозиції, на яку він, вочевидь, чекав.
Але найцікавіше розгортається саме зараз. Призначення Реброва видається все більш неможливим, а чутки переконують, що в такій ситуації посаду тренера запропонують саме Маркевичу. Сценаристи бразильських серіалів щойно докурили чергову нервову цигарку.
Олександр Петраков
Зазвичай є логічним, коли тренер молодіжки, який досягнув результату з юнаками, йде на підвищення, очолюючи дорослу команду. Таке справді практикується в країнах, та структурах (не обов’язково саме у збірних), де побудована чітка система, в якій всі вікові групи сповідують однаковий або схожий футбол. Ця історія точно не про Україну та її збірні.
Петраков два роки тому зробив молодіжку U-20 чемпіоном світу, але чутки про його призначення до головної збірної не є прямим наслідком цього успіху. Достатньо лише поглянути, скільки гравців тієї золотої команди нині є основними футболістами в своїх клубах (спойлер: мало), і прийде усвідомлення, що ставка на спадкоємність тут не працює. Це куди більше схоже на судомні спроби з боку УАФ влучити пальцем в небо.
Футбол Петракова є нехарактерним для молодіжного рівня в загальному понятті. Його збірна 2019-го вигравала Мундіаль у стилі "відбитися, втекти, забити" – не зовсім те, з чим асоціюється ідея юнацьких команд. Але це саме те, що часто приносить результат у дорослому футболі національних збірних. І в ситуації, коли вже подолано половину відбору до ЧС, такий підхід може спрацювати. Аналогія, яка відразу проситься – Фоменко.
Основною кандидатурою з самого початку був Ребров – це вже всім зрозуміло. Втім, шанси на те, що новим наставником збірної стане саме Петраков, є. І вони цілком реальні.
Остання інформація каже, Олександр Васильович уже дав свою згоду – він стане виконуючим обов’язки у випадку, якщо таки не домовляться з Ребровим, та допрацює принаймні до кінця поточного відбору. За обставин, що склалися, це далеко не найгірший варіант.
Юрген Клінсманн та Джанні Де Б’язі
Сміх продовжує життя, тому під цим підзаголовком можна щиро пореготати.
Висновок
Ребров – ідеально, але не вживеться з чиновниками. Маркевич – непогано, великий досвід, але давно нема практики. Петраков – кіт в мішку, але ситуація робить цей вибір нормальним.
Кого б не обрали, це не вплине на систему, а починати потрібно саме з її реформування. Ситуація, коли пішов Шевченко, який давав результат, і ми опинилися у невизначеності, яскраво про це свідчить. Вийняли одну деталь – і тепер все на межі розвалу. До речі, кажуть, Блохіну, Михайличенку, Протасову та Дем’яненку дали якісь чергові посади в УАФ. Що ж, тримайтесь там, хорошого настрою та здоров’я…
Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють на сторінках champion.com.ua
