Четверті титули Клебо та Йохауг. Підсумки Тур де Скі-2024/25
Схід Амундсена вбив інтригу в Тур де Скі
Чоловіча версія 19-го в історії Тур де Скі відверто розчарувала: ніякої інтриги у загальному заліку не було. Йоханнес Клебо виходив на старт заключного етапу із більш ніж 2-хвилинною перевагою над найближчим переслідувачем. Цього було більше ніж достатньо, особливо враховуючи, що цим найближчим переслідувачем був відверто слабкий гірник, Ерік Вальнеш.
На фінальному підйомі на Альпе де Черміс Клебо показав лише 18-й результат. Так, Йоханнес геніальним гірником не вважався ніколи, проте, беручи до уваги його результати у попередні роки, точно можна сказати, що проїхати норвежець міг краще, якби у цьому була необхідність. Але турнірна ситуація давала можливість оформити завоювання свого четвертого титулу на Тур де Скі в економ-режимі.
Чи могло все скластися іншим чином? Безумовно, так. Минулорічний чемпіон Туру Харальд Остберг Амундсен виглядав гідним суперником для Клебо, проте через хворобу був змушений зійти під часу другого дня відпочинку. Завдяки перемозі на 20-кілометровій розділці вільним стилем на третьому етапі він підібрався до Клебо на відстань всього 16 секунд у загальному заліку, і на той момент Харальд, можливо, був навіть фаворитом №1.
Самому Йоханнесу мальовнича розділка до підніжжя легендарних Тре Чіме ді Лаваредо далася непросто, особливо її початок: на стартовому 2-кілометровому відрізку він програв більше 20 секунд. Проте наступного дня на переслідуванні в тому ж Тоблаху Амундсен програв доволі багато часу, і є певні підозри, що уже в той момент він їхав із застудою.
Як би там не було, хвороба Харальда – чи на найгірше, що могло статися в контексті поточного сезону в чоловіків. Вона вбила інтригу не лише на Тур де Скі, а й у боротьбі за перемогу в загальному заліку Кубку світу.
Окрім Амундсена, у складі збірної Норвегії було ще як мінімум два гонщики, які могли нав’язати Клебо боротьбу на Турі. Перший – це Мартін Льовстром Ньєнгет, для якого листопад-грудень минулого року став найкращим відрізком у кар’єрі: він здобув дві перемоги та піднявся на подіум в усіх п’яти дистанційних гонках Кубку світу. Проте на Турі для Мартіна все одразу пішло шкереберть – непоганим виступом можна назвати хіба що четверте місце у класичному масстарті на другому етапі. Після невдалої зв’язки розділка/переслідування на третьому-четвертому етапах Ньєнгет зійшов з дистанції. При цьому, норвежець підкреслив, що хвороби у нього немає: просто після настільки успішного та інтенсивного старту сезону у його організму сіли батарейки.
Міг стати небезпечним суперником для Клебо і, напевно, найкращий гірник сучасності, Сімен Хегстад Крюгер. Проте він занадто слабко проїхав обидва спринти, тай у дистанційних гонках був не зовсім на тому рівні, щоб боротися за перемогу в загальному заліку. На старті скіатлону на шостому етапі Сімен ще й впав, і, схоже, в той момент і вирішив викинути біле полотенце у боротьбі за генеральну класифікацію. Сам Крюгер запевняв, що після падіння він кинувся наздоганяти пелотон, проте через судому в животі не зміг нормально працювати.
Як би там не було, Сімен під кінець перейшов на економ-режим і намагався зберегти сили на фінальний штурм Альпе де Черміс. План спрацював, і на вершині гірськолижної траси "Олімпія" Крюгер отримав втішний приз у вигляді перемоги на заключному етапі.
Ще один норвежець, Ерік Вальнеш, виходив на старт заключного етапу віцелідером загального заліку, проте на Альпе де Черміс прогнозовано відступив на сьому позицію. Втриматися на подіумі генеральної класифікації Еріку завадили несподіваний виліт у півфіналі першого спринта в Тоблаху та дуже слабкий виступ у коньковій розділці: 35 місце із відставанням у більш ніж дві хвилини.
У підсумку другим і на фінальному етапі, і у загальному заліку став Міка Вермюлен – поки що найгучніший успіх у кар’єрі колишнього двоборця з Австрії. Міка завжди тяжів до конькового стилю, проте на нинішньому Турі ми мали змогу переконатися в тому, що головна його любов – це контактні гонки: у розділці вільним стилем у Тоблаху він виступив помітно гірше, ніж наступного дня у переслідування класикою.
Компанію Клебо та Вермюлену на подіумі Туру склав Уго Лапалю – перш за все, завдяки четвертому результату на Альпе де Черміс. Обійти його в горі зумів минулорічний віцечемпіон Фрідріх Мох. Проте німець у загальному заліку став лише шостим – занадто вже слабко він виглядав на першій частині Туру в Тоблаху. По ходу багатоденки Фрідріх додавав, що свідчить про його хороше відновлення, але базовий рівень німця виявився занадто низьким.
Дуже двояке враження залишив виступ на Турі Федеріко Пеллегріно. Італієць дуже приємно здивував своїм заїздом на Альпе де Черміс, де він показав сьомий результат. Це дозволило йому стати четвертим у загальному заліку. Здавалося б, прекрасний виступ? Так, але відчуття нереалізованої можливості залишилося. Сформувалося воно, перш за все, завдяки провалу у розділці вільним стилем на третьому етапі, де Пелле показав лише 51-й результат із відставанням у 2 хвилини та 37 секунд.
У певний момент грізним суперником для Клебо здавався Едвін Ангер, який видав просто феноменальний персьют у Тоблаху: друге місце на фініші та найкращий чистий час гонки переслідування. Проте після цього швед провалив заключну частину Туру у Валь ді Ф’ємме. Так, у спринті йому не пощастило: він зламав палку на старті чвертьфінального забігу та вилетів, хоча за своїм потенціалом цілком міг опинится у фіналі. Проте лише 28 місце із відставанням у 1 хвилину та 42 секунди у скіатлоні наступного дня ніяких виправдань не має.
Втім, дев’яте підсумкове місце у загальному заліку (яке цілком могло би перетворитися на шосте, якби не образливий виліт у чвертьфіналі спринта у Валь ді Ф’ємме) – успішний виступ і серйозна заявка на звання лідера чоловічої збірної Швеції. Схоже, Ангер поступово починає виправдовувати численні аванси, проте стабільності талановитому шведові досі не вистачає.
В підсумку в топ-6 загального заліку Тур де Скі опинилися представник одразу п’яти різних збірних. Здавалося б, це повернення до золотих часів лижних гонок з багатим національним різноманіттям? Зовсім ні. Всі прекрасно розуміють, що таке різноманіття було досягнуте, пер за все, завдяки сходам Амундсена та Ньєнгета, а також невдачі Крюгера в скіатлоні.
Четвертий титул для Йохауг
Парадокс: у жінок розриви у підсумковому загальному заліку Тур де Скі виявилися значно більшими ніж у чоловіків, проте насправді жіноча версія багатоденки була набагато цікавішою. Джессіка Діггінс у підсумку захистити свій чемпіонський титул не зуміла, хоча після перших двох етапів американка здавалася беззаперечним фаворитом №1. Спочатку Джессіка вперше за три роки здобула перемогу в спринті, а на другому етапі виграла масстарт на 15 км класикою – це взагалі її перша перемога в гонці класичним стилем на Кубку світу за кар’єру!
Проте подальша частина Туру склалася не так вдало, і у підсумку Джессіка фінішувала третьою в загальному заліку. По ходу багатоденки з’явилася інформація про те, що Діггінс страждає від болю в п’яті та доволі помітно кульгає до та після гонок. Представники збірної США приховувати проблему не стали, і підтвердили, що у лідерки команди плантарний фасціїт. Важко сказати, наскільки сильно це сковувало можливості Діггінс і чи могла вона поборотися за перемогу, проте третє місце на Турі – дуже гідний результат для Джессіки, який цілком влаштовує її з точки зору боротьби за загальний залік Кубку світу.
Що стосується її партнерок по збірній США, то вони собі нинішній Тур в актив занести не можуть. Розі Бреннан не зуміла реабілітуватися за провальний старт сезону та безславно зійшла після чотирьох етапів у Тоблаху. Софія Локлі, здавалося, протягом усієї гонки економила сили на останній етап до Альпе де Черміс, який вона минулого року виграла. Проте, на відміну від Крюгера, план Софії не спрацював, і вона на заключному етапі стала лише 15-ю. З позитиву для збірної США можна відзначити хіба що сьоме місце Джулії Керн у скіатлоні – її найкращий результат у дистанційних гонках в кар’єрі.
Ну а виграла Тур Тереза Йохауг, яка спочатку навіть не планувала його їхати. Легендарна норвежка збиралася використати багатоденку для набору форми, і, схоже, цей план спрацював: з кожним днем вона виглядала усе краще, і на останніх двох етапах ми побачили ту саму стару-добру Терезу, справжнього домінатора дистанційних гонок. Хоча тут, безумовно, також дався взнаки фактор хорошого відновлення. А побоювання щодо відновлення Йохауг перед стартом Туру були: і через 36-річний вік, і через дворічну паузу в кар’єрі.
Після переконливої перемоги в скіатлоні на фінальному етапі до Альпе де Черміс Тереза почала атакувати ще зі самого старту, до того, як спортсменки покинули стадіон "Лаго ді Тезеро". У підсумку фінальну гору Йохауг подолала за 17 хвилин і 58 секунд, перевершивши на 4 секунди рекорд Хейді Венг. До слова, у чоловіків Крюгер також побив рекорд, що говорить, зокрема, і про те, що погодні умови того дня були максимально сприятливими.
Другою в загальному заліку стала Астрід Слінд. При чому, другою норвежка заїхала і у фінальну гору, чим відверто здивувала. Слінд – виходець з марафонської серії Ski Classics, у якій спортсмени змагаються на довгих, проте зазвичай простих за рельєфом трасах. Так чи інакше, жіночий Тур де Скі-2025 перетворився на тріумф ветеранів. Перші три місця посіли спортсменки у віці помітно за 30 років. Сумарний вік трьох призерок склав 105 років – найбільш віковий подіум у історії Туру.
Хейді Венг на початку грудня здавалася головною фавориткою Туру, проте хвороба норвежки та рішення Йохауг виступити на багатоденці вплинули на статус Хейді. Перша частина багатоденки у Тоблаху в її виконанні була не надто переконливою, проте у Валь ді Ф’ємме Венг розпочала сенсаційно добре: з третього місця в спринті класикою. Свого часу Хейді розпочинала кар’єру як універсал, здатний сильно виступати як у спринтерських, так і у дистанційних гонках, проте з часом її спринтерські навики дуже помітно деградували, і норвежка перетворилася на чисту дистанційницю.
Попереднього разу вона піднімалася на подіум спринту на Кубку світу в лютому 2020 року в Оре. Проте це був той самий знаменитий спринт у гору, який набагато краще підходив спеціалістам дистанційних видів. Якщо ж говорити про звичайні спринти, то тут Венг на подіумі востаннє була у лютому 2017 року в Отепя – неначе в попередньому житті.
Здавалося, що Хейді, зокрема, і за рахунок хорошого відновлення, підійшла до вирішальних етапів Туру в оптимальній формі, проте вже наступного дня у скіатлоні вона виступила блідо: лише 10 місце з відставанням у 2 хвилини та 20 секунд. У фінальній горі Альпе де Черміс Венг доволі несподівано виявилася слабкішою за Астрід Слінд, і у підсумку лише замкнула топ-5 загального заліку Туру. Значний регрес порівняно з другим місцем і всього 31 секундою відставання від Діггінс торік, хоча і фактор сильнішого складу учасників варто враховувати.
Дуже перспективним виглядав старт Туру у виконанні ще однієї норвежки, Хелен Марі Фоссесхольм. Вона протягом усієї кар’єри вважалася чистою дистанційницею, проте в спринті у Тоблаху раптово показала шостий результат у кваліфікації, після чого дісталася півфіналу на стадії плейоф. До цього Фоссесхольм у спринтах жодного разу не піднімалася вище за 24 місце. Проте цим успіхи Хелен Марі на нинішньому Турі обмежилися. Три наступних дистанційних гонки вона провалила, після чого знялася зі спринта класикою у Валь ді Ф’ємме.
Провал же збірної Швеції на нинішньому Турі був, за великим рахунком, синхронним і колективним. Обумовлений він був не в останню чергу ослабленим складом "Тре Крунур", проте і ті зірки команди, які на старт багатоденки вийшли, не вразили. Зокрема, на першому спринті у Тоблаху жодна зі шведок не потрапила навіть у топ-5 – грандіозний провал для беззаперечно найсильнішої спринтерської команди жіночого пелотону.
Так, того дня шведок вкотре переслідувало невезіння: Йоханна Хагстрьом впала у чвертьфіналі, а Майя Дальківст зламала палку під час фінального забігу. Проте виліт Лінн Сван у Тоблаху на стадії чвертьфіналу – це невдача, якій пояснень немає, тим більше, що і у Валь ді Ф’ємме реабілітуватися Лінн не зуміла, ставши лише другою.
Невдало виступили шведки не лише у спринтах, а й у загальному заліку. Там у команди реальна надія була лише одна – Ебба Андерссон. Останні два етапи у виконанні Ебби були непоганими, проте всі шанси на призове місце у загальному заліку були втрачені ще у Тоблаху. Перш за все – у розділці на 20 км вільним стилем, де Андерссон програла 2 хвилини та 37 секунд, посівши лише 33 місце – її антирекорд у дистанційних гонках на Кубку світу. З таким кризовим днем розраховувати на щось більше, ніж шосте місце у загальному заліку, було важко.
Четвертою в загальному заліку стала Кертту Нісканен. Чи могла фінка піднятися на подіум? Безумовно, так. Особливо, якщо би краще виступила в скіатлоні у Валь ді Ф’ємме. Там вона посіла шосте місце, при цьому відверто розчарувавши на своїй коронній, класичній половині дистанції. Другий номер збірної Фінляндії, Кріста Пармакоскі, у тій гонці навпаки розчарувала на коньковій частині.
А ось для Ясмі Йонсу цей Тур де Скі, безперечно, став успішним. Вона стала другою в спринтерському заліку, а розпочалася гонка для 28-річної фінки з другого місця в спринті в Тоблаху. Для Йонсу це перший в кар’єрі подіум на Кубку світу. Що цікаво, досягла вона цього результату через тиждень після розлучення із чоловіком – зміни у сімейному стані, схоже, пішли їй на користь.
Чи не головною сенсацією Туру стала Кетрін Стюарт-Джонс. 29-річна канадка раптово видала дуже сильну зв’язку дистанційних гонок у Тоблаху: четвертий результат у розділці та сьоме місце в переслідуванні з 13-м чистим результатом персьюту. Хоча частково її успіх у розділці мо;на пояснити везінням. На другій, спусковій частині дистанції, Кетрін вдалося сісти у поїзд, який сформувала навколо себе Астрід Слінд. А фактор аеродинаміки, як і змазки лиж, у такій гонці мав максимально велике значення.
Україна: перший виступ на Турі за 6 років
Взяла участь у Тур де Скі-2024/25 і збірна України у складі Андрія Доценка, Дениса Мухотінова, Вікторії Олех, Анастасії Нікон і Софії Шкатули. Це була перша участь українських спортсменів у Турі з сезону-2018/19.
Зі спортивної точки зору команда не запам’яталася нічим, проте в центрі уваги ЗМІ на одну мить опинилася через своє загадкове зникнення напередодні старту четвертого етапу. Ця історія з’явилася навіть на передовицях провідних шведських спортивних ЗМІ.
Як виявилося, ніякої загадкової історії за сходом збірної України не стоїть: команда зійшла після третього етапу згідно з наперед затвердженого плану. Інше питання – чи знали організатори про план команди заздалегідь. І тут покази сторін не співпадають, проте навряд чи це настільки принципове питання. Перевантажувати молоду команду (17-річна Шкатула взагалі була наймолодшою учасницею цього Туру) дійсно не варта було.
Втім, шкода, що українці все ж не добралися до етапу у Валь ді Ф’ємме та не спробували свої сили там. Саме на знаменитій трасі "Лаго ді Тезеро" наступного року відбудуться змагання Олімпіади-2026, і досвід виступів на цій арені був би доречним. Тим більше, що траса доволі специфічна – особливо, якщо говорити про спринтерське коло, де вирішальним є заключний спуск.
На нього багато хто скаржився. По-перше – він досить небезпечний, по-друге – довгий і крутий. А це значить, що аеродинамічний ефект, який створюється на ньому, найчастіше стає вирішальним фактором у боротьбі за перемогу: важливість потужного спурту на фінішній прямій зводиться до мінімуму. Ця проблема існувала у Валь ді Ф’ємме вже дуже давно, і під час останньої реконструкції арени не була вирішена.