Здається, результат матчу з Туреччиною став несподіваним навіть для головного тренера нашої збірної. Якщо ви бачили порожні очі та незрозумілу посмішку Олексія Михайличенка після третього забитого м'яча, ви розумієте, про що я.
Перед грою, нам, вболівальникам, було немало сказано про те, що результат цього матчу не буде мати жодного значення, головне перевірити найближчий резерв, що має команда. Мабуть, гравці збірної так само прониклися цією думкою тренерського штабу, інакше важко пояснити те, чому захист основи грав так бездарно. Ну не можуть доволі непогані гравці, як Чигринський чи Кучер за кілька днів зіграти настільки гірше. Фізично не можуть! Значить, справа у бажанні...
На перший тайм наставник України випустив далеко на найоптимальніший склад. Так, на лаві запасних залишилися сидіти Шевченко, Чигринський, Гусєв і Мілевський. Натомість пару форвардів склали дніпряни Селезньов і Гоменюк. Неподалік від них розпочав гру ще один представник дніпропетровського клубу Калиниченко.
Перші двадцять хвилин гри на полі була доволі рівна гра. Українці не поспішали з активними діями, а Туреччина хоч і намагалася підійти до наших воріт, крім серій комбінацій біля нашого штрафного майданчика створити нічого не могла.
Гра нашої команди будувалася за допомогою довгих передач на хід Гоменюку і Селезньову, у розрахунку на те, що вони зачепляться за м'яч і самі створять гострий момент - справжній стереотип британського футболу, у який, втім зараз грають лише у нижчих дивізіонах Англії або слабких чемпіонатах Ірландії та Уельсу.
Проте, навіть така елементарна гра не приносила нашій команді результату. Передачі, які робили Русол, Кучер і компанія часто були вкрай неточними, а коли м'яч таки доходив до форвардів, скористатися цим вони не могли. Сильно розчарував Гоменюк. Куди поділися його бомбардирські якості після того, як він залишив "Таврію", незрозуміло, але зараз він - доволі повільний форвард, якому для того, щоб прийняти рішення потрібно занадто багато часу. Туреччина ж - це не ФК "Харків", і захисники рішення Гоменюка не чекали, просто відбираючи у нього м'яч. Єдине, до чого не можна в нього відняти - бажання грати, але на одному бажанні далеко не поїдеш. Дуже б цього не хотілося, але такими темпами нападник "Дніпра" скоро опиниться у київському "Арсеналі" чи "Кривбасі"...
Що стосується Туреччини, то її моменти виникали лише після помилок нашого захисту. То Шевчук помилиться на фланзі, то Кучер забуде з офсайду вийти... Ось і отримували ми виходи турків віч-на-віч з Шовковським, єдиним гравцем, до якого сьогодні просто не може бути претензій.
У другому таймі на поле вийшла основа України на чолі з Шевченко, а головний тренер Туреччини Фатіх Терім, навпаки, омолодив свій склад. Здалося, що ось у другому таймі нарешті прийде і гра, і результат, або хоча б щось одне з цього. На жаль, лише здалося...
Чомусь згадався мультфільм, створений компаніями "Мультиарена" і "Тунгуру" про київське "Динамо", якому заважали грати золоті медалі та гирі, що повисли на шиях гравців. Щось подібне сьогодні сталося і з нашою збірною, але динамівці пропустили у мультику один м'яч, а команда Михайличенка - тричі за 8 хвилин. Можна з упевненістю говорити, що подібного в історії нашої головної команди не було, можна привітати наставника з успіхом!
Перший м'яч ми пропустили внаслідок провалу у захисті. Тунджай Шанлі вільно пройшов поміж Чигринського і Мандзюка, увірвався до штрафної, де у боротьбі з Кучером заштовхнув м'яч у сітку - 0:1
За п'ять хвилин Чигринський після подачі з флангу програє верхову боротьбу Четіну, і рахунок стає 0:2.
Ще за дві хвилини 19-річний Йілдирим зробив з Мандзюка клоуна і віддав на Алтинтопа. Той легко прибрав Назаренка і пробив у ближній кут - 3:0. Де були у цей момент центральні захисники - велике питання.
Після третього м'яча Туреччина на наше щастя заспокоїлась, а українці почали щось створювати в атаці. Але, як і в першому таймі, атаці не вистачало підтримки команди, яка до того ж вже була деморалізована. Найгостріший момент створив для Шевченка Мілевський, але форвард "Челсі", опинившись сам на сам з воротами і кіпером, дуже довго розвертався і врешті-решт, момент втратив. До речі, що стосується Шевченка, то здається, що йому скоро виповниться не 33, а 36 років, наскільки він виглядав важко і повільно. Про інших і говорити годі...
Врешті-решт, добре, що такий результат ми отримали у товариській зустрічі - буде привід тренерському штабу вкотре замислиться як зробити з набору футболістів справжній колектив. Подивимося як буде далі. Можливо, перед наступними матчами гравці пообіцяють один іншому гру до останнього, і команда видасть гарний результат. У такому разі ми лише подякуємо Туреччині за урок футболу. А поки Михайличенко нехай не ображається - свою порцію всенародного гніву він заслужив.
Україна - Туреччина. Результат справді не має значення?
