Травми Погачара та Вінгегора, прогрес Сейксаса. Підсумки велосезону-2026
Попри те, що китайська багатоденка Тур Гуансі входить до календаря Світового туру, для більшості фанатів велоспорту та для самих гонщиків завершення сезону ознаменовує собою легендарна Ломбардія, яка відбулася минулої суботи. А це значить, що пора підбивати підсумки насиченого 2026 року в шосейному велоспорті.
Герої сезону
5. Ремко Евенепул (Бельгія, Red Bull Bora)
Відверто кажучи, вибрати №5 у цій номінації було непросто – на цю позицію з однаковим успіхом могли претендувати одразу декілька гонщиків. Проте Поля Сейксаса ми згадаємо в іншій номінації, а Матьє Ван дер Пулу, Тіму Мерліру та Ісааку Дель Торо до потрапляння у топ-5 забракло зовсім трішки. Тому вибір пав на Ремко Евенепула.
Бельгієць у 2026 році не виграв ні Гран тура, ні Монумента, найгучнішими його перемогами стали титули чемпіона світу в розділці та чемпіона Європи в груповій гонці. Проте і без цього успіхів було достатньо. У квітні він більш ніж вдало дебютував на Турі Фландрії: попри всі розмови про проблеми Ремко з навиками управління велосипедом, він із першої спроби заїхав на подіум "Ронде".
Осоромив Евенепул скептиків і на Тур де Франс. Останніми роками ходило багато розмов про те, що як багатоденник бельгієць вперся у стелю власних можливостей, проте Тур-2026 став найсильнішим Гран туром у його кар'єрі: друге місце в загальному заліку та дві перемоги на етапах – у горах і розділці.
Кінцівка сезону в виконанні Евенепула була схожою на американські гірки – успіхи чергувалися з невдачами. Проте несподівано вдалий дебют на фламандській бруківці, прогрес у горах, спринті та навиках управління велосипедом – це те, чого неможливо не помітити на не відзначити. І саме те, що Ремко на свій сьомий сезон у професіоналах досі здатен помітно прогресувати та додавати у слабких для себе компонентах – головний аргумент, який змусив включити в топ-5 саме його.
4. Енрік Мас (Іспанія, Movistar)
Енрік Мас видав найкращий сезон у своїй кар'єрі, особливо якщо говорити про його кінцівку: довгоочікувана перемога на Вуельті та друге місце на Ломбардії. Виграний Гран тур і подіум Монумента – з таким багажем іспанець міг би розраховувати і на більш високе місце в рейтингу.
Проте проблема в тому, що гучних провалів теж було достатньо. Йдеться, перш за все, про невдалий виступ на Джиро д'Італія, куди Мас приїхав вперше в кар'єрі. До цього він регулярно провалювався на Тур де Франс, і були сподівання, що зміни в гоночній програмі на користь Джиро дозволять Еріку показувати високі результати не на одному, а на двох Гран турах у сезоні.
Та ці сподівання виявилися марними: Мас провалився на Джиро точно так само, як провалювався на Турі в попередні роки. Ця загадкова нездатність класно виступати на Гран турах за межами рідної Іспанії породжує навколо Енріка безліч конспірологічних теорій, пов'язаних із темою допінгу. Вона ж не дозволила йому піднятися на вище місце в нашому рейтингу.
3. Воут Ван Арт (Бельгія, Visma Lease a Bike)
Поряд із Мадсом Педерсеном Воут Ван Арт був одним із тих зіркових одноденників, які дуже помітно недобрали в плані перемог на Монументах за свою кар'єру. І ось у 2026 році, після величезної кількості травм, коли багато хто поспішив списати бельгійця з рахунків, він повернувся на вершину та виграв свій другий Монумент. При чому, найпрестижніший із них – Париж – Рубе. Перемога в парному спринті над Тадеєм Погачаром – беззаперечно, один із найемоційніших моментів сезону.
Попри це, прокляття травм не було зняте, і Тур де Франс гонщик Visma Lease a Bike був змушений пропустити через проблему з ліктем. Та він знову повернувся: Ван Арт вийшов на старт Вуельти, виграв там два етапи та в антиспринтерському стилі забрав зелену майку найкращого в пунктовій класифікації. А ще – проявив себе як блискучий розганяючий для спринтера Visma Lease a Bike, Меттью Бреннана. Маршрут чемпіонату світу виявився трохи заважким для Ван Арта, проте в цілому своє місце в цьому рейтингу він беззаперечно заслужив.
2. Йонас Вінгегор (Данія, Visma Lease a Bike)
На другому місці – партнер Ван Арта по Visma Lease a Bike, Йонас Вінгегор. У 2026 році він із першої спроби в домінуючому стилі виграв Джиро д'Італія та став восьмим велогонщиком у історії, який за кар'єру вигравав усі три Гран тури.
Спроба зайти на дубль виявилася невдалою: Вінгегор впевнено їхав на друге місце в загальному заліку Тур де Франс, проте шансів поборотися з Погачаром за жовту майку не було ніяких. А на 15 етапі Йонас впав і зламав ключицю, що означало дострокове завершення сезону та переривання серії з 8 поспіль фінішів не нижче 2 місця в загальному заліку Гран турів. Проте перемоги на Париж – Ніцца, Турі Каталонії та Джиро, завершення трилогії на Гран турах – достатньо для того, щоби опинитися настільки високо у нашому рейтингу.
1. Тадей Погачар (Словенія, UAE Emirates)
Як і Вінгегор, Тадей Погачар був змушений достроково завершити сезон через падіння і перелом ключиці. Щоправда, у випадку словенця це трапилося не на Тур де Франс, а на Вуельті, куди лідер UAE Emirates приїхав для того, щоби слідом за своїм одвічним суперником оформити кар'єрний Grand Slam. Той схід став для Погачара першим не лише на Гран турах, а й взагалі на будь-яких багатоденках у професійній кар'єрі.
Тадей рвався якомога швидше повернутися в гонки, і виступити на домашньому чемпіонаті Європи та Ломбардії, проте команда заборонила йому ризикувати здоров'ям. Погачару не вдалося досягнути всіх поставлених цілей у 2026 році, проте п'ятий титул на Тур де Франс і три виграних Монументи – це в будь-якому разі феноменальний сезон.
Оформити кар'єрний Grand Slam на Гран турах цього року не вдалося, проте інший важливий гештальт Погачар закрив, із шостої спроби нарешті вигравши Мілан – Сан Ремо. Черговий фантастичний сезон, за підсумками якого не залишається ніяких сумнівів щодо того, що Тадей – все ще із величезним запасом найкращий велогонщик світу.
Відкриття сезону
Афонсу Еулаліу (Португалія, Bahrain Victorious)
Афонсу Еулаліу вперше заявив про себе ще восени 2025 року, коли несподівано заїхав у топ-10 надзвичайно складної за рельєфом групової гонки чемпіонату світу в Руанді. Проте то було лише прологом до справжнього прориву в 2026 році.
Розпочав португалець сезон із 5 місця в загальному заліку АльУла Туру в Саудівській Аравії, проте справжній прорив трапився у травні на Джиро д'Італія. Еулаліу в драматичному стилі програв Ігорю Аррієті боротьбу за перемогу з відриву на 5 етапі, проте за його підсумками очолив загальний залік.
Сумарно в рожевій майці Афонсу провів 9 днів, і навіть після втрати лідерського вбрання не провалився у великих горах, завершивши Джиро на 6 місці в генеральній класифікації. Так, на 5 етапі гонщик Bahrain Victorious отримав 7-хвилинну фору над іншими генеральщиками, проте навіть без неї був би претендентом на топ-10.
25-річний португалець довів, що може проходити три тижні Гран туру на високому рівні, і в майбутньому його варто розцінювати як серйозного претендента на високі місця в загальному заліку та на перемоги на складних за рельєфом етапах із відриву.
Друга половина сезону в виконанні Еулаліу була не настільки вражаючою, проте 9 місце на Гран-Про Монреаля та 7 на Гран П'ємонте – солідні результати, які доводять невипадковість травневих успіхів Афонсу.
Ярно Відар (Бельгія, Lotto Intermarche)
Ярно Відар приходив у дорослий велоспорт у статусі одного з головних талантів своєї вікової категорії. Не можна сказати, що бельгієць повною мірою виправдав сподівання, проте тому були й об'єктивні причини: через проблеми з коліном у першій половині сезону він провів лише 8 гоночних днів.
Після повернення Відар почав видавати хороші результати: 6 місце на Гран-Прі Гіппінгена, солідні результати на окремих етапах Туру Швейцарії, Вуельти Бургоса та на дебютному в кар'єрі Ярно Гран Турі, іспанській Вуельті, де він певний час навіть здавався претендентом на високі місця в загальному заліку. Та все ж очевидно, що Відар – перш за все панчер, у якого із великими горами є певні проблеми.
Кінцівка сезону принесла гонщику Lotto Intermarche першу перемогу в професіоналах – він виграв Тре Валлі Варезіне в очній боротьбі з такими зірками як Том Підкок, Маттео Йоргенсон і Джонатан Нарваес. Важливий успіх, який доводить, що показане у поточному сезоні – далеко не стеля можливостей 20-річного бельгійця.
Якоб Омржел (Словенія, Bahrain Victorious)
Ситуація з Якобом Омржелом досить схожа з тією, що склалася у Відара: ще один гонщик, який входив у професіонали як один із головних талантів своєї вікової групи, і який повною мірою розкрився лише наприкінці сезону, на Вуельті.
У першій половині сезону Омржел виглядав конкурентоздатним лише на другорядних гонках на кшталт Турів Словенії та Угорщини, і був абсолютним статистом на топових гонках типу Вуельти Каталонії. Єдине, що не вписується в цю концепцію – солідний виступ на квітневому Турі Альп.
Як би там не було, справжній прорив трапився на Вуельті: перемога із відриву на гірському етапі до Калар Альто та 7 місце в загальному заліку. Після важкого старту в професіоналах Омржел довів, що всі величезні аванси йому видавалися не дарма. У Словенії з'явився ще один талант у велоспорті. Можливо, не настільки захмарний як Погачар, але також здатний вирости у гонщика топ-рівня.
Тобіас Лунд Андресен (Данія, Decathlon CMA CGM)
Після переходу з Picnic PostNL у Decathlon CMA CGM у першій половині сезону-2026 Тобіас Лунд Андресен раптово увірвався в когорту топових спринтерів широкого профілю. Перемоги на етапі Туру Даун Андер, одноденці Cadel Evans Great Ocean Race, етапі Тіррено – Адріатико, безліч потраплянь у топ-3 на топових гонках (включно з Гент – Вевельгем і етапом Джиро д'Італія) – такого стрімкого прогресу мало хто очікував.
Проте, на жаль, в середині сезону ця казка обірвалася. Під час Джиро у Андресена виявили мононуклеоз, і востаннє ми бачили його в ділі 14 червня на домашній одноденці Світового туру Копенгаген спринт, де він став другим. Саме це не дозволило йому піднятися вище в нашому рейтингу. Залишається лише сподіватися, що за міжсезоння хворобу вдасться подолати, і наступного року Тобіас сяятиме не менш яскраво, ніж у першій половині поточного.
Доріан Годон (Франція, Netcompany Ineos)
Доріан Годон – приклад того, що навіть у сучасному, дуже молодому велоспорті, можна прогресувати в солідному віці. Перед стартом нинішнього сезону француз перейшов у Netcompany Ineos у 29-річному віці, маючи за кар'єру лише дві перемоги на рівні Світового туру. Обидві були здобуті на етапах Туру Романдії-2024.
За першу половину сезону-2026 він здобув 6 таких перемог: по дві на Париж – Ніцца (щоправда, перша із них – це командна розділка), Вуельті Каталонії та тому ж Турі Романдії.
Годон проявив себе як прекрасний спринтер широкого профілю: він забирав у спринті з просіяного пелотону ті етапи, які для чистих спринтерів були надто важкими. Середина сезону, включно з Тур де Франс, вийшла невдалою, проте завершити 2026 рік Доріану вдалося на мажорній ноті: перемоги на двох осінніх італійських одноденках, Гран-Прі Лаціо та Гран П'ємонте.
Окрім того, що Доріан прогресував у немолодому віці, він ще й робив це у складі команди, яка провела провальний сезон, Netcompany Ineos. Погодьтеся, прогресувати тоді, коли в усіх навколо все валиться із рук – дорогого вартує.
Давіде Піганцолі (Італія, Visma Lease a Bike)
Ну і останній у цій номінації – той, чиє потрапляння в неї було найбільш очевидним перед стартом сезону. У 2023 році Давіде Піганцолі став третім у загальному заліку Тур де ль'Авенір, розділивши подіум із Ісааком Дель Торо та партнером по збірній Італії, Джуліо Пелліццарі.
Дель Торо одразу потрапив у топову команду Світового туру, UAE Emirates, і з першого ж сезону в професіоналах почав видавати топові результати. Піганцолі та Пелліццарі ж почали свої кар'єри у скромних італійських командах Про дивізіону, другої за силою ліги світового велоспорту. І настільки ж стрімкого злету в кар'єрі у них не відбулося.
Перед стартом сезону-2025 Пелліццарі перейшов із Bardiani CSF у одну зі світових топкоманд, Red Bull Bora, і одразу ж добився стрімкого прогресу в кар'єрі. Піганцолі ж затримався в другому дивізіоні на рік довше. Та коли у серпні минулого року стало відомо, що він переходить у Visma Lease a Bike, були всі підстави сподіватися, що на нього чекатиме такий же стрімкий прогрес, як і у Пелліццарі роком раніше.
І ці сподівання повністю справдилися. Прорив у Піганцолі трапився на Джиро д'Італія, де він блискуче виконував роль гірського грегарі та сам заїхав на 8 місце в загальному заліку. Після цього Давіде довелося ще й у терміновому порядку їхати Тур де Франс – саме йому доручили замінити в складі Visma Lease a Bike травмованого Воута Ван Арта. І Піганцолі не підвів: так, у загальному заліку він став лише 14-м, проте роль гірського грегарі виконував прекрасно.
Попри таку насичену середину сезону, наприкінці кампанії Піганцолі знову набрав хорошу форму: перемога на Турі Люксембургу та Джиро дель Емілії. Різкий прогрес Давіде одразу після переходу в Visma Lease a Bike – черговий доказ того, яку колосальну методологічну перевагу в сучасному велоспорті топкоманди мають над рештою. Ну а два роки італійця в Polti Kometa стали, без перебільшення, згаяним часом і періодом втрачених можливостей.
Прогрес сезону
Номінація, яка багато в чому перекликається з попередньою. Проте тут розглянемо гонщиків, які у 2026 році зуміли здивувати незважаючи на те, що уже мали за спиною вагомий бекграунд успіхів у професійному велоспорті.
Мауро Шмід (Швейцарія, Jayco AlUla)
Мауро Шмід вперше гучно заявив про себе ще у 2021 році, коли з відриву виграв етап Джиро д'Італія білими дорогами Тоскани з фінішем у Монтальчіно. Були успіхи й у наступні роки, та марно заперечувати, що саме в 2026 році Шмід вийшов на якісно новий рівень.
Успіхи почалися зі старту сезону: 2 місце в загальному заліку Туру Даун Андер, перемоги на Мускат Классік і етапі Туру Оману, на етапі та у загальному заліку Сеттімани Коппі та Барталі. Ну а далі була блискуча арденська кампанія: 6 місце на Амстел Голд Рейс, 2 – на Флеш Валлонь і 11-те – на Льєж – Бастонь – Льєж.
Прекрасно виступив Шмід і на Тур де Франс: перемога та два других місця на етапах. У груповій гонці чемпіонату світу він посів 11 місце, хоча його пізня сольна атака могла принести швейцарцеві щось значно більше.
Прекрасний сезон, наприкінці якого стало відомо, що Мауро покидає Jayco AlUla та переходить у Pinarello Q36.5. Можна не сумніватися щодо того, що на Шміда чекає суттєве підвищення зарплати. І таким сезоном-2026 він на це, безумовно, заслужив.
Фелікс Галль (Австрія, Decathlon CMA CGM)
Ще один гонщик, який помітно додав у немолодому віці – Фелікс Галль. Так, до цього у нього уже були три потрапляння у топ-10 Гран турів, зокрема, 5 місце на Тур де Франс-2025 і перемога на етапі Туру-2023. Та, погодьтеся, подіуми Джиро д' Італія та Вуельти в один сезон – це вихід на новий рівень.
Тим більше, що цим успіхи Галля не обмежилися: також він виграв Вуельту Бургоса, став п'ятим на Турі ОАЕ та 6-м на Вуельті Каталонії. Так, Вуельта повною мірою розкрила всі слабкі сторони Галля. Тут і вузька спеціалізація (Фелікс не може похвалитися нічим, окрім чистого гірського ходу), і відсутність потужного ривка, через що йому важко вести боротьбу в гонці з позиції сили.
Тим не менш, Галль остаточно завоював собі місце в когорті генеральщиків найвищого рівня. І, як і Шмід, заслужив цим перехід у нову команду на вищу зарплату – з наступного сезону разом зі своїм вірним лейтенантом Грегором Мюльбергером він виступатиме за Lidl Trek. Тепер головне – не повторити долю Бена О'Коннора, який різко здав після відходу з Decathlon CMA CGM.
Меттью Бреннан (Велика Британія, Visma Lease a Bike)
Переходимо до трьох гонщиків, які минулого року були у нас у категорії відкриттів. Те, що вони тепер перекочували в категорію "прогрес сезону" – свідчення того, що їхня кар'єра рухається у вірному напрямку.
Хоча для Меттью Бреннана все складалося не так і гладко. У першій половині сезону були перемоги на етапі Туру Даун Андер, одразу три на Флеш ду Суд і виграна одноденка Куурне – Брюссель – Куурне. Проте в цілому від першої половини сезону можна було чекати більшого.
Як би там не було, головною метою сезону для Бреннана була Вуельта, дебютний Гран тур у його кар'єрі. У рамках підготовки до неї британець виграв два етапи Туру Бургоса. На самій же Вуельті гонщик Visma Lease a Bike проявив себе в усій красі, вигравши 5 чистих спринтерських етапів із 5 можливих.
Блискучий дебют на Гран турах, проте такий успіх усе ж варто оцінювати стримано. По-перше – через скромне поле суперників на Вуельті, по-друге – через ідеальну роботу розганяючих, Крістофа Ляпорта та Воута Ван Арта. У подальшому таких тепличних умов може і не бути. Тим не менш, Бреннан довів, що є спринтером із топовим потенціалом, якому під силу вже наступного року закріпитися в когорті елітних.
Поль Маньє (Франція, Soudal Quick Step)
А ось Поля Маньє до когорти елітних спринтерів можна відносити уже зараз. 22-річний француз здобув три перемоги на етапах Джиро д'Італія, і зробив це на значно більш конкурентному полі суперників. Окрім цього було багато перемог на гонка другого ешелону та ще одна на рівні Світового туру – одноденка ADAC Cyclassics у Гамбургу в середині серпня.
Попри те, що Ремко Евенепул покинув Soudal Quick Step, недалекий той момент, коли Маньє стане тісно в одній команді з Тімом Мерліром, який не просто входить у число елітних спринтерів, а й наразі вважається фінішером №1 у світі. І вже на наступний сезон у Soudal Quick Step виникає дилема: везти на Тур номінально сильнішого Мерліра чи Маньє, якого більше би хотіли бачити французькі вболівальники? Ймовірно, рішення ухвалюватиметься уже по ходу наступного сезону.
Поль Сейксас (Франція, Decathlon CMA CGM)
Ну і на вершині рейтингу – гонщик, який був близьким до потрапляння у п'ятірку кращих у сезоні-2026. Поль Сейксас у поточному році перетворився з суперталанта на зірку велоспорту першої величини.
Француз почав вражати з самого старту сезону. У лютому Поль здобув свою першу перемогу на дорослому рівні, вигравши гірський етап Туру Альгарве до Альто де ла Фойя. Далі була лякаюча за Ваттами перемога на одноденці Фон-Ардеш Классік і 2 місце на Страде Б'янке, де лідер Decathlon CMA CGM програв лише Погачару.
Після місячної паузи Сейксас повернувся в гонки ще сильнішим, і просто декласував суперників на Турі Країни Басків. Після цього була перемога на Флеш Валлонь і друге місце на Льєж – Бастонь – Льєж, де Поль наважився по-справжньому кинути виклик Погачару.
У липні на Сейксаса чекав дебют на Тур де Франс, проте менш ніж за місяць до "Великої петлі" він вкрай неприємно впав на Турі Овернь-Рона-Альпи. Гонщик Decathlon CMA CGM провів дуже солідний дебютний Тур: 4 місце в загальному заліку без явних кризових днів і проблем із відновленням. Проте було видно, що до своєї квітневої форми він не дотягував – ймовірно, саме через наслідки червневого падіння на Турі Овернь-Рона-Альпи.
Те, що на Турі форма Сейксаса була не оптимальною, він довів наприкінці сезону, впевнено вигравши Ломбардію і ставши четвертим наймолодшим переможцем Монумента в історії. Крок вперед, який Поль зробив у 2026 році порівняно з попереднім – просто колосальний, і цьому хлопцеві щойно виповнилося 20 років! Якщо наступного року француз зробить ще один такий же крок вперед – у Тадея Погачара будуть дуже великі проблеми.
Розчарування
Жоау Алмейда (Португалія, UAE Emirates)
Від позитивних номінацій переходим до негативної. Розпочнемо зі згадування сильних гонщиків, які провалили поточний сезон з об'єктивних причин – травм і проблем зі здоров'ям. Тут варто виділити двох гонщиків. Перший із них – Жоау Алмейда, який весь сезон боровся із невідомим вірусом.
Починалося все непогано: 2 місце в загальному заліку Вольти Валенсіани та третє на Вольті Альгарве. Проте потім з'явився той самий вірус, і Алмейда провалив Тур Каталонії. Португалець і його команда розуміли, що продовжувати виступи в такому стані контрпродуктивно, і Жоау був змушений відмовитися від участі як у Джиро д'Італія, так і у Тур де Франс, хоча на "Корса роза" він повинен був стати капітаном UAE Emirates.
Уже після того, як було ухвалене рішення про пропуск Тур де Франс, Алмейду навіщось заявили на Тур Овернь-Рона-Альпи, проте там він був абсолютно не конкурентоздатним. Те ж саме ми побачили і після двомісячної паузи, у серпні на Турі Польщі – з нього португалець ще й зійшов через неприємне падіння. Попри це, на Вуельту Алмейду таки вирішили заявити. І там Жоау лише одного разу нагадав про себе – коли замкнув топ-3 розділки на 18 етапі.
Так, Алмейда провалив сезон-2026 із об'єктивних причин. Проте від цього його перспективи на майбутнє кращими не стають. Блискучий виступ Ісаака Дель Торо на Турі відтіснив Жоау з другого на третє місце в ієрархії багатоденників UAE Emirates. Тому чи будуть ще у Алмейди шанси проявити себе в ролі капітана на Гран турах – велике запитання.
Арно Де Лі (Бельгія, Lotto Intermarche)
Кілька років тому Арно Де Лі вважався одним із найперспективніших спринтерів-класиків нового покоління. Проте його кар'єра вже тривалий час перебуває на етапі стагнації, не в останню чергу через проблеми зі здоров'ям. І в 2026 році це проявилося повною мірою.
Спершу хвороба зіпсувала йому весняний класичний сезон. Потім Де Лі повинен був їхати на Джиро д'Італія, проте за кілька днів до старту в нього виявили гастроентерит. Арно кілька днів помучився в сідлі, та по ходу 4 етапу таки був змушений покинути гонку. Історія повторилася практично один-в-один на Тур де Франс: шлунковий вірус перед стартом і схід на 3 етапі.
У 2026 році Де Лі здобув лише дві перемоги: виграв одноденку Фаменн Арденн Классік і етап Туру Валлоні. Дуже скромний доробок як для гонщика, якому видавали стільки авансів. У це міжсезоння 24-річний бельгієць переходить у Tudor, який повірив у Арно та дав йому контракт одразу на 4 роки. Напевне, це останній шанс перезапустити кар'єру та вибратися з категорії нереалізованих талантів.
Меттью Ріккітелло (США, Decathlon CMA CGM)
Переходимо до тих гонщиків, чиї провали в 2026 році не були обумовлені проблемами зі здоров'ям. Чи, принаймні, це не було головним фактором. Меттью Ріккітелло в минулому сезоні замкнув топ-5 загального заліку Вуельти, ставши одним із головних відкриттів року. Проте підтвердити свій рівень в 2026 році він не зумів.
Розпочиналося все непогано: перемога в загальному заліку Туру Провансу, 6 місце на Вольті Альгарве, 9-те на Турі Каталонії. Проте влітку почалися проблеми. З Туру Овернь-Рона-Альпи американець зійшов уже на 1 етапі через отруєння. Підготовка до Тур де Франс була не оптимальною, на самій "Великій петлі" Ріккітелло ще й впав, хоча і без серйозних наслідків.
Як би там не було, у горах від нього чекали значно більшої допомоги Полю Сейксасу, рівно як і Феліксу Галлю на Вуельті. Проте і там, і там у ролі грегарі Меттью був вкрай неефективним. І проблема тут не лише у фізичній формі, а й у тому, що Ріккітелло – антикомандний гонщик, що в 2026 році проявилося повною мірою.
Особливо це було помітно на Вуельті, де Decathlon CMA CGM намагалися діяти з позиції сили. Зміни Ріккітелло на першій позиції буде короткими та не дуже потужними, проте після них він не починав їхати "вісімкою", як інші грегарі після завершення роботи, а ще тривалий час навіть висів у хвості групи. Складалося повне враження, що Меттью свідомо не вкладався у свої зміни до кінця, намагаючись (безуспішно) зачепитися за високий особистий результат.
І ось таке ставлення американця до командної роботи розчарувало значно більше, ніж його форма. Роль грегарі Ріккітелло явно не влаштовує, і відхід Фелікса Галля в Lidl Trek дасть йому більше шансів на роль капітана на багатоденках.
Антоніо Тібері (Італія, Bahrain Victorious)
Свого часу Антоніо Тібері з'явився у дорослому велоспорті як дуже перспективний юніор, проте тривалий час був відомий лише скандалом щодо підстреленої кішки високопоставленого чиновника із Сан-Марино. Все змінилося в 2024 році, коли Тібері замкнув топ-5 загального заліку Джиро д'Італія. Здавалося, італієць нарешті почав виправдовувати ті щедрі аванси, які йому колись видавали.
Та вже другий сезон поспіль Тібері провалює. 2026 рік – взагалі з тріском. Як і торік, початок був прекрасний: Антоніо в напруженій боротьбі з Ісааком Дель Торо став другим у загальному заліку Туру ОАЕ. Та на цьому все і закінчилося. Далі Тібері провалив усе що тільки можна, не будучи конкурентоздатним на жодній гонці Світового туру. Кар'єра талановитого італійця явно звернула кудись не туди, і важко знайти цьому причини.
Джуліо Пелліццарі (Італія, Red Bull Bora)
Коди минулого року Red Bull Bora заявила свого молодого таланта Джуліо Пелліццарі на другий Гран тур сезоні, іспанську Вуельту, точилося чимало дискусій навколо того, чи вірним є це рішення. Так, на самій Вуельті італієць виступив прекрасно (виграний етап і 6 місце в загальному заліку), проте питання було в тому, чи не зашкодить така експлуатація молодого гонщика його розвитку в довгостроковій перспективі.
І 2026 рік показав, що зашкодила. Розпочиналося все добре: подіуми загального заліку Вольти Валенсіани та Тіррено – Адріатико, перемога на Турі Альп. До головної мети сезону, Джиро, Пелліццарі підходив у статусі фаворита №2.
На першому гірському фініші на Блокхаусі Джуліо трохи переоцінив власні сили, спробувавши на рівних поборотися з Йонасом Вінгегором. Гонщик Red Bull Bora піймав локальну кризу, проте катастрофи не трапилося: 4 місце з відставанням у 1:05.
Важко сказати, наскільки довгограючим був ефект від цього неправильного розподілу сил на Блокхаусі, проте після цього почалося його стрімке падіння по загальному заліку. На наступному гірському фініші на Корно Алле Скале він фінішував 22-м із відставанням у півтори хвилини.
Тоді говорилося про шлунковий вірус у нього та іншого лідера Red Bull Bora, Джея Хіндлі. Та якщо австралієць зумів швидко відновитися і зрештою фінішував на подіумі загального заліку, то Пелліццарі остаточно випав із боротьби за генеральну класифікацію. І навіть спроба виграти окремий гірський етап із відриву виявилася провальною.
У подальшій частині сезону свої успіхи були: 2 місце на Турі Словенії, 4-те – на Вуельті Бургоса, перемоги на етапах тієї ж Вуельти Бургоса та Туру Німеччини, а також на Меморіалі Марко Пантані. Та, враховуючи невдалі виступи на чемпіонатах світу та Європи, не можна сказати, що за провал на Джиро Пелліццарі реабілітувався.
Важко судити, що було головною причиною фіаско на Джиро – шлунковий вірус чи перенавантаження у попередньому сезоні. Звісно, нікому не спаде на думку ставити хрест на такому великому таланті після одного невдалого сезону, але те, що результати італійця в 2026 році не відповідали рівню очікувань – беззаперечно.
Хуан Аюсо (Іспанія, Lidl Trek)
Експерти та вболівальники тривалий час вважали Хуана Аюсо мегаталантом. Сам іспанець вважав, що його недооцінюють в UAE Emirates і дають йому недостатньо свободи дій. Перед стартом сезону-2026 він нарешті покинув команду Погачара та перейшов у інший топовий проєкт, Lidl Trek, у якому отримав статус беззаперечного лідера. Здавалося б, ось воно: всі умови для того, щоби нарешті реалізувати весь свій потенціал.
І починалося все дійсно добре: наприкінці лютого Хуан у очній боротьбі з Сейксасом, Алмейдою, Онлі, Вокленом і Ліповітцем виграв Вольту Португалії. Після цього – Париж – Ніцца, де вже за підсумками третього етапу Аюсо захопив жовту майку лідера.
Та вже наступного дня все пішло шкереберть. На 4 етапі іспанець дуже неприємно впав і був змушений зійти з гонки. У квітні він зійшов з Туру Країни Басків через проблеми зі шлунком. Весняна кампанія, попри перспективний початок, виявилася не такою, як хотілося би. Та головною метою сезону був Тур де Франс.
І тут уже не було ніяких "але" та "якби": підготовка пройшла без будь-яких проблем, по ходу гонки здоров'я також не підводило, проте на самому Турі Аюсо з кожним етапом виглядав дедалі гірше, і зрештою фінішував лише сьомим у загальному заліку, програвши навіть партнеру по команді Маттіасу Ск'єлмосе. Восени врятувати сезон також не вдалося: іспанець невдало виступив на чемпіонатах світу та Європи, а також на Ломбардії.
І якщо на Пелліццарі після одного невдалого сезону хрест ніхто не ставить, то по Аюсо напрошується висновок: у Хуана є стеля можливостей, і знаходиться вона значно нижче, ніж ми думали, і ніж думав він сам.
Тим не менш, Lidl Trek отримав суттєву прибавку до бюджету та хоче побудувати команду №1 у світі. З цією метою, зокрема, команда кардинально перебудувала свою структуру менеджменту та запросила топових фахівців із інших команд (здебільшого із Visma Lease a Bike) – тренерів, нутриціологів і т.д. І, схоже, що це – останній шанс Аюсо таки здійснити якісний скачок у кар'єрі та нарешті досягти того рівня результатів, який відповідає його непомірним амбіціям. Тому 2027 рік повинен стати для іспанця вирішальним: ми остаточно зрозуміємо, хто перед нами – переоцінений гонщик чи сплячий монстр, до якого просто треба було знайти правильний підхід.
Команда сезону – UAE Emirates
Вибір максимально банальний – команда, яка вчетверте поспіль виграла командний рейтинг UCI. Так, цього разу не з майже дворазовою перевагою над найближчими переслідувачами, як у попередні 2 роки, але все ж статус UAE Emirates як команди №1 у світі питань не викликає. І цього року не було команд на кшталт Decathlon Ag2r 2-річної давнини, які видали би настільки класний сезон за співвідношенням бюджет/результати, щоби змусити відзначити їх, а не Погачара та компанію.
Окрім самого словенця, безумовно, варто відзначити Ісаака Дель Торо, який остаточно закріпився у статусі зірки першої величини та піднявся на подіум Тур де Франс. Попри те, що Погачар пропускав чемпіонат світу, веселкова майка також залишилася в UAE Emirates – її завоював Брендон МакНалті. І наступного року ми неодноразово бачитимемо ситуацію, коли чинний чемпіон світу виконує роль звичайного грегарі – розкіш, яку могли собі дозволити дуже мало команд у історії.
Команда-розчарування – Netcompany Ineos
Чимало гонщиків Netcompany Ineos претендували на включення в список розчарувань сезону, тому ми вирішили створити для британського проєкту окрему рубрику. Ця команда була гегемоном світового велоспорту в минулому десятилітті, і багато говорилося про геніальність їхнього менеджменту на чолі з Дейвом Брейлсфордом. Проте щойно Netcompany Ineos втратив величезну перевагу над усіма іншими командами за бюджетом – вся ця ілюзія геніального менеджменту злетіла немов пилюка.
У попередні два роки ряд топ-менеджерів Netcompany Ineos покинули команду: серед них – спортивний директор Люк Роу, головний тренер з фізпідготовки Хав'єр Артече, гоночний директор Стів Каммінгз. Від колишніх гонщиків команди неодноразово можна було почути критику керівництва британського проєкту та те, що між менеджментом і гонщиками просто не було ніякого зв'язку.
Та, власне, тут і слова не були потрібні. Результати команди, деградація лідерів, нездатність розкрити молодих талантів – усе це кидалося в очі та було красномовнішим за будь-які слова. Кардинальні зміни були необхідні.
І, здавалося б, вони таки наступили перед стартом сезону-2026. Керівником гоночного відділу призначили легенду Netcompany Ineos, Герейнта Томаса. Ну а на посаду генерального менеджера повернувся Дейв Брейлсфорд.
Проте програма "Make Ineos Great Again" поки що з тріском провалюється – ніякого відродження колишньої величі не трапилося. Кар'єра Карлоса Родрігеса з етапу стагнації перейшла до відвертої деградації, а зірковим новачкам – Кевіну Воклену та Оскару Онлі – явно не щастило з травмами, через що, зокрема, був провалений Тур де Франс. Там не врятував навіть Доріан Годон – один із небагатьох за останні роки прикладів гонщика, якому перехід у Netcompany Ineos пішов на користь.
У це міжсезоння команду покинули Філіппо Ганна, Магнус Шеффілд, талановитий молодий американець Ендрю Огаст, а Еган Берналь роздумує над завершенням кар'єри попри контракт ще на три роки. І це – найкрасномовніша оцінка того, наскільки гонщики, що перебувають усередині Netcompany Ineos, вірять в успішне майбутнє в цій команді.
Гонка сезону – Тур де Франс, 21 етап
Групова гонка Олімпіади-2024 із проходженням вкритого бруківкою підйому Монмартр в центрі Парижу виявилася ідеєю, яка сподобалася всім, і з 2025 року організатори Тур де Франс вирішили також використовувати цей підйом у рамках заключного етапу в Парижі, який перестав бути "фестивалем чистих спринтерів". І, відверто кажучи, таке нововведення явно пішло гонці на користь.
Минулого року на фінальному етапі Туру ми побачили епічну сольну перемогу Воута Ван Арта над Погачаром. Проте потрійне проходження Монмартра, останнє із яких всього за 6 км до фінішу, вважалося перебором – етап був занадто селективним і не залишив жодних шансів чистим спринтерам.
У 2026 році кількість проходжень Монмартра на 21 етапі Туру залишили такою ж, проте останнє з них відсунули на позначку в 10,5 км до фінішу. І від цього стало лише цікавіше. Ще на передостанньому проходженні Монмартру в атаку пішли Погачар, Матьє Ван де Пул, Мадс Педерсен і Ремко Евенепул, проте цю спробу нейтралізували гонщики Decathlon CMA CGM.
Під час останнього сходження на Монмартр атакував Ван дер Пул, і зачепитися за його колесо зумів лише Погачар. Вдвох вони відчайдушно намагалися протистояти пелотону, який був зовсім неподалік, шанси до останнього були 50 на 50.
Напруга досягла свого максимуму на довгій фінішній прямій на Єлисейських полях. Ван дер Пул бачив, що пелотон уже поруч, видав потужний темповий шматок, скинув Погачара з колеса і таки встояв під натиском основної групи. Будь фінішна пряма бодай на 50 метрів далі – героїчна атака нідерландця успіхом би не увінчалася.
Атаки зірок екстра-класу, напруга до останніх секунд, рівні шанси втікачів і пелотону, можливість перемоги гонщиків абсолютно різного амплуа – здається, з другої спроби організатором Туру вдалося знайти оптимальну конфігурацію для останнього етапу з Монмартром. Чимось це нагадувало Мілан – Сан Ремо в його найкращих проявах.
Українці
Для України велосезон-2026 важко назвати успішним. Про це говорять і цифри – в національному рейтингу UCI ми опустилися з 34 місця на 38. Головна причина цьому – те, що найкращий вітчизняний гонщик, Кирило Царенко, першу половину сезону пропускав.
Тривалий час причини його відсутності були таємницею, генеральний менеджер його команди Solution Tech Nippo Rali, Серж Парсані, говорив про якісь загадкові бюрократичні проблеми. І лише у жовтні стало відомо, що Кирило відбув річну дискваліфікацію за порушення антидопінгових правил: протягом року він тричі не вніс у систему вірні дані щодо свого місця знаходження, що є необхідним для проведення антидопінгового тестування.
На щастя, пропустив Царенко всього півроку, а першою частиною дискваліфікації стало анулювання всіх результатів за другу половину минулого сезону. Саме це дозволило українцеві повернутися в гонки так, ніби ніякої паузи і не було: 6 місце в загальному заліку Сібіу Туру (Румунія), перемога на етапі та в загальному заліку Туру Кахраманмараш, 1 і 3 місця на двох одноденках у Туреччині.
Втім, розвиток кар'єри Кирила ця дискваліфікація, звичайно, пригальмувала. Якщо минулого року можна було помріяти навіть про запрошення від скромної команди Світового туру, то зараз про це немає мови. Залишається лише сподіватися, що через рік питання про можливий перехід у елітний дивізіон знову стане актуальним.
Для іншого відомого українського гонщика, Андрія Пономаря, сезон також виявився неповним. У середині червня його команда, мексиканська Petrolike, припинила існування через проблеми з фінансуванням. Знайти нову команду українцеві вдалося лише через два місяці – він перейшов у скромну італійську General Store Essegibi F.Lli Curia.
І після зміни команди прийшли успіхи: перемога на Гран-Прі Коллі Ровескалезі, подіум Джиро ді Кампанія, високі результати на інших скромних італійських одноденках. Так, на жаль, зараз такі результати Пономаря вже доводиться оцінювати як успіх. Хоча говоримо ми про гонщика, який вважався дійсно великим талантом, і ще до свого 20-го дня народження двічі повністю проїхав Джиро д'Італія.
Приз "прогрес сезону" варто віддати 23-річному Серію Сидору з команди Huansheng Vonoa Taishan, який у 2026 році досягнув непоганих результатів на китайських гонках. Головний із них – перемога на одноденці Тур Бінжоу на початку вересня.