Їх було четверо на полі - Микола Трусевич, Олексій Клименко, Іван Кузьменко та Микола Коротких, які у 1942 році палко боролися не лише за спортивну перемогу у футбольному матчі, але й за гідність, патріотизм, справедливість.
Дуже часто у сентенціях письменників ми чуємо: "Знайди те, заради чого варто жити, і авжеж те, заради чого варто померти. Не так легко це відшукати - квінтесенцію свого життя. Більш того померти в ім'я своєї ідеї - для пересічної особи це неспроможний крок.
Отже, Микола Трусевич, Олексій Клименко, Іван Кузьменко, Микола Коротких були непересічними особистостями настільки, що не пошкодували своїх життів в ім'я своєї країни, відстоявши її честь та гідність на футбольному полі.
Окрім славнозвісної четвірки у тому матчі смерті грали ще семеро футболістів нашої країни - гравці команд "Динамо" та "Локомотива": Федір Тютчев, Василь Сухарьов, Михайло Путистін, Михайло Свиридовський, Макар Гончаренко, Володимир Балакін, Михайло Мельник. З протилежного боку поля до боротьби готувалися футболісти німецької команд "Люфтваффе", яка знаходилася під патронатом фашистських загарбників. Уболівальниками під час гри були у більшій мірі окупанти, та де-не-де виднілися радянські люди, що серцями припали до поля, мовчки підтримуючи земляків.
Німці ні в якому разі не сумнівалися у здобутті лаврових вінків, бо ж команда була реально сильною, і дорогу полоненим ніхто не збирався вступати. Вони - переможці! Вони загарбали країну, і вони мають загарбати футбольне поле. Та не так судилося, як хотілося.
З самого початку гри німці намагалися вибити з колії Миколу Трусевича, воротаря команди "Динамо" та збірної України, на той час справжнього професіонала у футболі. Ще на перших хвилинах, коли він кинувся на м'яч, один з німців вдарив його. Він декілька хвилин лежав на траві, а потім піднявшись, підморгнув іншим гравцям та дав зрозуміти, що все гаразд: живий, уперед до бою!
У Київському "Динамо" Микола Трусевич почав грати у 1935 році. З цього моменту він показував не аби яку гру, у тому числі у матчах закордонних поїздок. Так, до переможного олімпу у Франції з рахунком 6:1 на користь збірної України зробив великий крок герой Трусевич. Футболіст показав світовим майстрам спорту не лише відмінну техніку, нароблену тренуваннями, але й спортивні здібності, що несли в собі новаторські моменти.
Микола першим з радянських воротарів почав виходити з воріт на перехват м'яча, граючи по всьому штрафному майданчику. Саме він заклав основи гри, що у майбутньому успішно засвоїли такі воротарі-майстри, як Лев Яшин та інші. Трусевич часто викидав м'яч своїм півзахисникам та форвардам рукою. Таким чином, атака починалася з
воротаря, при цьому значно зменшувалася кількість втрат м'яча.
Дніпропетровець Іван Кузьменко, який перейшов у "Динамо" у 1935 році, володів незвичайною силою удару.
Цей першокласний півзахисник наполегливо відпрацьовував удари після тренувань. Іван - улюбленець фанів - зіграв 89 матчів та забив 15 м'ячів.
Олексій Клименко прийшов з Донбасу у 1936 році і почав грати також півзахисником. Добре оволодівши методами під страховки своїх товаришів, грав крайнім захисником. Микола Коротких не встиг проявити своїх здібностей на полі до війни. Однак зміг цей спокійний та добрий парубок завдяки своєму покликанню футболіста довести команду "Динамо" до переможного рахунку.
Мабуть цей матч 1942 року був його найбільшим і найсуттєвішим досягненням у житті.
