Мій профіль

Редкач: Насправді я дуже люблю Україну, а про Крим просто ляпнув і не подумав

27.04.2016 11:43 619 0
Редкач: Насправді я дуже люблю Україну, а про Крим просто ляпнув і не подумав

19 квітня український боксер легкої ваги Іван Редкач провів не надто вдалий поєдинок із далеко не найсильнішим Луїсом Крусом. Бій завершився внічию, хоча саме українець був явним фаворитом.

А за кілька днів до самого бою Іван опинився в епіцентрі спровокованого ним же самим скандалом у соцмережах. Боксер невдало пожартував з приводу України та Криму, що призвело до масового обурення зі сторони українських вболівальників.

Зрештою, в інтерв’ю Чемпіону Редкач розповів, як все було насправді, а також поділився своєю гіпотезою стосовно невдалої смуги у професійній кар’єрі.

Новини компаній: установка счетчиков воды

- 9 квітня у Вас був поєдинок із пуерториканцем Луїсом Крусом - і перша нічия у профікар’єрі. Суперник далеко не з найсильніших. Чому так і не вдалося перемогти?

- Думаю, що у мене не було належного плану на бій. До того ж зробив ставку лише на удар. Зарядився, хотів його нокаутувати у перших трьох раундах. І так сталося, що забув про базові речі: про джеб, про комбінації. Хотів вирубати його, ганявся за ним усі десять раундів і загубив у підсумку свій план на бій...

- З останніх трьох поєдинків Ви перемогли лише в одному. М’яко кажучи, не найкращий результат, якщо враховувати Ваші чемпіонські амбіції. Якась не дуже хороша тенденція вимальовується...

- Перед великими боями так завжди буває (сміється). А якщо серйозно, то все, що не відбувається, - все на краще. Я вважаю, що переміг Круса. А те, що так поставили судді... Ну, нічия, так нічия. У будь-якому випадку, це краще, ніж поразка. До того ж це неабиякий досвід. Вкотре переконався, що у таких ситуаціях потрібно перелаштовуватися, і завершувати бій нокаутом. Аби не доводити справу до суддівських записок.

- Мабуть, нічия з таким суперником - це суттєвий крок назад. Ви вже говорили після цього бою з промоутерами щодо свого найближчого майбутнього?

- Та от якраз цього тижня буду з ними контактувати, і вони мені повинні сказати, коли і з ким буду битися. Скоріше за все, я спущуся на категорію нижче (із легкої у молодшу легку, - прим. авт.). Є варіант бою за титул чемпіона світу IBF із пуерториканцем Хосе Педразою. Є хороші варіанти й у легкій вазі. Зустрінуся зі своєю командою, вислухаю їх, а далі прийматиму рішення - що і як робити.

Усі світлини взяті із соціальних мереж

- За декілька днів до бою Ви "влипли" у не дуже приємну історію із жартом в Інстаграмі, коли пожартували про зміну громадянства на мексиканське. Ви моментально стали антигероєм для багатьох українців, які звинуватили вас у зраді...

- Мій допис в інстаграмі виявився невдалим жартом і нічим більше. Я просто виставив фото, мій друг її прокоментував (це був інший відомий боксер Ісмаїл Сіллах - прим. авт.). У мене й у думках не було якоїсь пропаганди...

- Іване, людей обурила не стільки факт зміни громадянства, як фраза про те, що, цитую, "нема країни, як і Криму". У ситуації, коли в Україну вдерся російський агресор, анексія Криму, війна на Донбасі - людей можна зрозуміти...

- Та ляпнув дурницю, не подумав що тут ще скажеш. Коли я це писав, то навіть не здогадувався, що це викличе такий резонанс. Що стосується громадянства, то хіба людям не має бути однаково, яке у мене громадянство - українське, американське, мексиканське чи ще якесь інше. Виходжу ж на поєдинки я під українським прапором!

- Ви патріот України?

- Я люблю свою країну! Як її можна не любити, якщо там живуть мої батьки? В душі я українець. А все, що стосується цих фото, цих коментарів - це все розмови ні про що. Це просто невдалий жарт був. Так серйозно реагувати на це не варто було. Я вже вибачився і перед фанатами, і перед тими, хто просто це все бачив і коментував. Ще раз повторю: я патріот своєї країни, люблю її, виступаю під її прапором.

- Неодноразово доводилося чути про вашу любов і до Мексики...

- Справді я люблю Мексику. Дуже поважаю мексиканських бійців, їхній стиль. Мексиканські боксери завжди б’ються за свою честь і гідність у рингу до останнього. Я з дитинства дивився їхні бої. Спеціально навіть вставав о шостій ранку для трансляції з Америки, коли ще бокс показували. Минув якийсь час, і я вже тренуюся поруч з ними. Мені це дуже приємно, я їх неабияк поважаю.

 

- У вас і прізвисько, як у легендарного мексиканця Еріка Моралеса ("El Terribel" - з іспанської "Жахливий"). Мабуть, серед кумирів одні мексиканці...

- Ні, моїм кумиром був уже покійний Едвін Валеро з Венесуели. 27 поєдинків на профі рингу, 27 перемог з них 27 нокаутами. У 2009 році він не впорався зі своїми емоціями, вбив дружину, а згодом і сам повісився у тюрмі. Також моїм кумирами залишаються Сергій Дзиндзирук і Мігель Котто. Власне, з тих, хто зараз боксує, мені найбільше подобається Котто.

- До речі, про тренування. Ви вже у Штатах доволі давно. Можете порівняти рівень тренувань, спаринг-партнерів у США й інших місцях. Чи погоджуєтеся, що Штати й інші країни у цьому плані - це небо і земля?

- Я ніде не тренувався в інших країнах, але якщо порівнювати з Україною, де я виступав у любителях, то це абсолютно різні рівні. Коли я приїхав до мексиканців у спортзал, то мене били діти. Потрохи звикав до цього рівня. А через тиждень мене уже поставили з елітними бійцями спарингувати. Вони мене били, як хотіли і куди хотіли. Вони мене так пробивали аперкотами, що я потім ще довго ходив синім. Я нічого не міг їм протиставити навіть своїм досвідом у любителях.

А вже потім перетерпів і почав давати здачі, як кажуть. Тоді вони вже почали мене поважати, бо знали, хто приходить у зал, і як тепер себе зі мною вести. Я отримав тоді просто-таки колосальний досвід.

- Для багатьох боксерів, які не мали особливих титулів на любительському рингу, у США ніколи легко не було. Адже ніхто їх тут не чекав з відкритими обіймами. От Сергєй Ковальов навіть згадував, що доводилося красти у супермаркетах їжу, настільки було скрутно. Якою була Ваша адаптація?

- Теж було дуже нелегко. Я приїхав, можна сказати, ні з чим. У кишені було якихось триста доларів "на все про все". Але головне - це мати мрію. Тож нічого страшного. Якщо ти хочеш чогось досягнути то повинен вміти справлятися і з такими ситуаціями. Потрібно багато працювати над собою, тренуватися. Головне, що у мене був дах над головою, мене возили на тренування. Так, не завжди була їжа, але нічого, вижив.

На початках справді було важко. Перші три роки я був, як бойова собака. Я погано знав англійську мову, не міг нормально тут спілкуватися з іншими. Нічого, окрім тренувань, не бачив.

 

- Це правда, що починали кар’єру у Штатах під егідою компанії Оскара Де Ла Хойі "Golden Boy Promotions"?

- Ні, я провів один бій, вони мене переглянули, і, вочевидь, я їм не сподобався. Або просто не склався поєдинок. Тому тоді сталося так, що я бився фактично за порожній чек. За бій нічого не отримав. Але я тоді засвітився на телебаченні, а це дуже важливо.

- А зараз Ви задоволені своїми умовами та гонорарами?

- От якби я переміг у тому поєдинку, коли програв, то умови були б значно кращими. Ця поразка відкинула мене у фінансовому плані дещо назад. Але нічого страшного, буду тренуватися, аби повернутися туди, де я був. Я задоволений своєю командою, за те, що вони влаштовують мені такі бої. До речі, не просто двобої, а головні поєдинки вечора на американському телебаченні.

- Ви у США спілкуєтеся з іншим українцями, мабуть, обговорюєте те, що зараз відбувається в країні...

- З українцями ми про це не говоримо взагалі. Буває, що мене хтось з американців на тренуванні запитає, що там у нас відбувається. Та й все...

- Можливо, більше питатимуть, якщо привезете титул в Україну?

- У мене зараз багато тренувань, займаюся вихованням сина. Якщо немає вільного часу, то я перебуваю у залі. Якщо є - то я зі своєю сім’єю. У мене багато цілей, які потрібно реалізовувати. Зараз трохи відновлюся і знову треба думати про серйозні бої. Хочу виграти титул чемпіона світу та привезти його в Україну.

Коментарі ()