Срібний призер пекінської Олімпіади звинувачує головного тренера збірної з вільної боротьби у непрофесіоналізмі та упередженості
"Досі не можу знайти об’єктивних причин для такого рішення", - сказав Андрій Стадник кореспондентові "Високого Замку".
"У збірній немає чітких критеріїв відбору на Олімпіаду. Перед тим, як ми повинні були їхати на ліцензійні турніри, нас запевнили, що відбір у Лондон відбуватиметься за підсумками київського міжнародного турніру. На цих змаганнях я переміг усіх суперників. Логічно, що питання про представника України у цій ваговій категорії мало би бути вирішено на мою користь", - зазначив він.
"Однак… На Олімпіаду було вирішено послати Андрія Кв’ятковського, наставником якого є головний тренер збірної Руслан Савлохов. Андрій здобув ліцензію у турнірі других номерів. Не маю претензій до нього, але якщо говорити об’єктивно, він не є сильнішим від мене. В наших особистих поєдинках не вигравав жодного разу", - впевнений Андрій.
На його думку, ім’я представника України у моїй категорії треба було визначати у очній сутичці з Андрієм Кв’ятковським.
"Хто сильнішим був би у цьому поєдинку – той мав би і їхати до Лондона. Для чого ми їдемо на Олімпіаду? Щоб Україна здобула медаль. Йдеться про престиж держави, а не якісь суто особисті речі", - запевнив він.
"Пригадую, на тренувальних зборах я хотів стати з Андрієм у пару (оскільки саме він бореться у моїй категорії) – а мені не дозволяють. Запитую, чому не можна, а мені відповідають: "Спроси у него!". Андрій тільки знизує плечима...", - дивується борець.
"Питання про перший номер у моїй ваговій категорії було вирішено на засіданні тренерської ради. Якщо говорити відверто, професіоналів, які могли б об’єктивно оцінити силу кожного спортсмена, у цій раді мало. Зате багато тих, які давно відійшли від практичної роботи і тому їх складно назвати тренерами. Вони покірно кивнули головою після проведеної напередодні "роботи" з ними", - продовжив він.
"Прикро, що мене "кинули", проігнорувавши стільки проведених мною років у вільній боротьбі, знехтувавши досвідом призера Олімпіади, чемпіонату світу, володаря Кубка світу. Прикро, що на тій тренерській раді було також поставлено під сумнів поїздку на Олімпіаду і нашої легенди у категорії до 60 кг – Василя Федоришина. І так само, думаю, сталося це невипадково. Бо Василь є одним з тих, хто підтримував мене і виступав за висловлення недовіри головному тренерові", - закінчив вступну частину Стадник.
- Чим викликаний той відомий лист про необхідність відставки Савлохова?
- Ми писали про упереджене, непрофесійне ставлення Савлохова до спортсменів, про суцільну нецензурщину, яка виходить від нього. Про зарозумілість. Савлохов часто каже: "Я – ваш царь и бог! Мое слово всегда будет последним". Думаю, у нього хвороба Наполеона. Савлохов жодного разу не проводив тренування. Постійно кричить, куди кому бігти, куди йти. Він – більше менеджер команди, а не тренер.
В останній час я постійно відчуваю упереджене ставлення до себе. У команді нервова обстановка. Плетуться інтриги. На тренуваннях чути грубі викрики. І я розумію, що вони – у мій бік. Будь-яка ситуація – у ній винен я, хоча мене на той час і поблизу не було.
Скажу і про деякі моральні речі. Коли я здобув срібну медаль на попередній Олімпіаді, було видано премію. Половину її суми "зжирали" згадані вище тренери – начебто "за плідну працю" з підготовки мене. Ці кошти безпідставно також було забрано і у Василя Федоришина. І тепер ці тренери, які скористалися з мене, влаштовують клоунаду з відеозаписами начебто моєї поганої боротьби, голосують проти мене, хоча прекрасно розуміють, що я – сильніший.
Проти мене була спрямована також замовна і некоректна стаття одного журналіста, який не орієнтується у вільній боротьбі. Він дописався до того, що, надсилаючи колективного листа щодо Савлохова, я, мовляв, обрав… совєцькі методи. Багато речей у тій статті не відповідають дійсності. Публікація зачіпає мою сестру Яну, мою дружину Марічку. Всі знають, з яких причин моя дружина змінила громадянство і виступає нині під прапорами Азербайджану, – її до цього змусили таким же упередженим ставленням, як до мене. Щоб отримати право виступати за іншу країну, потрібна згода Асоціації боротьби України. Наша асоціація таку згоду дала, все було зроблено законно. Марічці помахали хусточкою в дорогу, а тепер, виявляється, вона – зрадниця…
- Ви з Василем Федоришиним – вихідці із Західної України. Чи немає якоїсь політичної причини у визначенні складу збірної?
- Андрій Кв’ятковський теж "західняк", з Калуша. Думаю, в цьому випадку йдеться лише про банальний непрофесіоналізм у ставленні тренерів до вільної боротьби.
- Що робилося у вас в душі, коли дізналися, що вас не беруть до Лондона?
- Було відчуття, що йдеш у провалля, що пропадаєш як особистість. Адже багато що покладено, багато що пройдено. Ти розумієш, що виною всьому не сам ти, а обставини. Але я переживаю це достатньо стійко. Бо у мене є сильна підтримка – моя сім’я, мої друзі у збірній. Уявіть собі:
21 найсильніший борець, 90 відсотків збірної, підписалися в листі на мою підтримку і за недовіру Савлохову! Шкода, що на нашу думку ніхто не зважив. У верхах про нас сказали: вони хто такі?!
- Що зараз? Ви на все махнули рукою?
- Ні! Рук не опускаю, не здаюся. Знаходжуся в Алушті на навчально-тренувальному зборі. Тренувальний процес потрібен мені. Як старший товариш я потрібен тим молодим спортсменам, які тренуються поруч – може, чогось їх навчу, можливо, самі щось цікаве переймуть від мене. Це моя робота. Я є членом збірної України – що би там не казав Савлохов та його прибічники.
- Тепер дивитимешся Олімпіаду по телевізору…
- Так, і вболіватиму за Андрія Кв’ятковського. Кажу правду. Бажаю йому тільки перемог. Між нами нема жодних міжусобиць. Він не причетний до всіх цих інтриг. Андрій – спортсмен, і зробив усе, щоб поїхати на Олімпіаду. У нього це вийшло.
- Хтось із спортсменів-борців заявляв, що місце у збірній коштує великі гроші. Називалася навіть сума – 60 тисяч доларів…
- Не знаю, хто там і що там кому давав. Я своє місце у збірній здобував у чесній боротьбі. Жодних грошей нікому не давав. Точно знаю, що не давав їх і Василь Федоришин, не давав їх і ще один призер минулої Олімпіади Тарас Данько. А вся ця нинішня ситуація – на совісті тренерів, вони її заколотили…
