Тріумф французів, стрік Легрейда та провал України. Підсумки Голменколлена
У норвезькому Голменколлені завершився дев'ятий, завершальний етап Кубку світу. Здавалося, ще зовсім вчора цей довгоочікуваний сезон лише розпочався, однак тепер маємо констатувати, що міжнародний зимовий біатлон йде на восьмимісячні канікули.
"Чемпіон" підбиває підсумки останніх шести гонок олімпійського сезону-2025/26.
Французи на престолах
Фактично доля Великих кришталевих глобусів була вирішена ще до початку цього етапу, однак лише після спринтів у Голменколлені французи Ерік Перро та Лу Жанмонно виграли відповідно чоловічий і жіночий загальні заліки. І це попри те, що ані Перро, ані Жанмонно в Осло не виграли жодної гонки.
І якщо Ерік в усіх трьох гонках був на п'єдесталі пошани, то Лу тричі фінішувала за межами призової трійки. Та все ж це не завадило їм довести до кінця успіх, фундамент якого було закладено ще до Олімпійських ігор 2026.
Ба більше, Жанмонно виграла всі кришталеві глобуси, крім заліку масстартів, де тріумфувала інша француженка Жюлія Сімон. Так само й Перро виграв усі заліки, окрім спринтів, де не було рівних норвежцеві Стурлі Легрейду.
Легрейд повторив стрік Мартена Фуркада
Під час Олімпіади-2026 Стурла Легрейд зізнався у зраді своїй дівчині, про що він, за його словами, дуже шкодує. Так чи інакше, констатуємо факт: душевні страждання сприяли покращенню результатів 29-річного скандинава. Лідер норвезької збірної довів свій стрік перемог в особистих гонках до п'яти гонок поспіль, оформивши золотий дубль у спарці спринт+персьют.
Більше гонок поспіль за всю історію чоловічого біатлону вигравали лише легендарні земляки Легрейда – Йоганнес Бо та Уле Айнер Бйорндален. Стурла ж повторив досягнення французької легенди – Мартена Фуркада. І збирався його перевершити, проте все ж виграти масстарт не зміг – фінішував четвертим.
Утім, серія перемог Легрейда, яка почалася ще на етапі у фінському Контіолахті, все одно вражає. Якщо врахувати ще дві звитяги норвежців в естафетах, до яких Стурла також долучився, то переможна серія налічила цілих сім гонок поспіль.
У Самуельссона "вкрали" трофей
28-річний швед Себастьян Самуельссон виграв у своїй кар'єрі все, про що тільки можна мріяти: і повний комплект медалей Олімпійських ігор, і 11 нагород чемпіонатів світу, включаючи особисте "золото". Та все ж жодного кришталевого глобуса, навіть малого, він досі не виграв. І чудова нагода змінити це була вже у цьому сезоні, проте залік спринтів, як вже зазначалося вище, підкорив Стурла Легрейд.
Перед останнім спринтом сезону саме Самуельссон лідирував і здавалося, що захищав він перший рядок передусім від зазіхань Еріка Перро. Аж тут, як грім серед ясного неба, Легрейд, який після першої стрільби пробіг коло штрафу, зумів виграти останній спринт сезону.
Завдяки перемозі Легрейд зрівнявся за очками із Самуельссоном та обійшов його за додатковим критерієм – кількість перемог у дисципліні протягом сезону. У Стурли їх дві, у Себастьяна – лише одна.
Тепер шведу залишається лише готуватися до нового олімпійського циклу та спробувати вже в ньому закрити цей кришталевий "гештальт". До речі, Самуельссон став другим ще й у заліку переслідувань, однак там це не так прикро – від Перро його відділила ціла прірва.
Воборнікова втерла носа хейтерам
Бронзова медаль Терези Воборнікової в гонці з масовим стартом на Олімпійських іграх 2026 була однією з головних несподіванок головного старту 4-річчя, адже до цього 25-річна чешка жодного разу не підіймалася на п'єдестал навіть у гонках Кубку світу, не кажучи вже про більш високий рівень.
Через це багато хто сприйняв успіх Воборнікової як дикий фарт. Мовляв, їй дуже поталанило і більше на подібний успіх розраховувати не варто. Однак минув лише місяць, а Тереза знову з бронзовою медаллю – фінішувала третьою у масстарті в Голменколлені. Причому на останньому колі їй довелося захищати цю нагороду від зазіхань досвідчених і титулованих Ельвіри Еберґ, Інґрід Тандреволд та Жюльї Сімон.
На додачу до першого в кар'єрі п'єдесталу на рівні Кубку світу Воборнікова завершила сезон у топ-20 загального заліку. Буде цікаво поспостерігати за подальшим прогресом Терези, однак вона вже довела, що її олімпійський успіх – цілком заслужений.
Українці без Підручного програли фінальну битву за квоту
На жаль, мусимо констатувати: для українського біатлону цей сезон став одним із найгірших за всю історію змагань. І чоловіча, і жіноча збірна втратили квоту в 5 спортсменів – у спринтах та індивідуальних гонках наступного року зможуть виступати не більше 4 українців. Причому у чоловічому заліку нам забракло до рятівного 10-го рядка, де фінішувала Словенія, лише 90 очок.
Можливо, якби Дмитро Підручний не пропускав завершальний етап через проблеми зі здоров'ям, все завершилося б на більш позитивній ноті. Проте, як відомо, історія не знає умовного способу. І тепер ми маємо те, що маємо. Тим паче, що у чоловічій збірній подають надії на майбутнє вчорашні юніори Віталій Мандзин та Богдан Борковський.
До речі, Мандзин завдяки двом фінішам у топ-20 не лише кваліфікувався до масстарту, а й завершив сезон на 25 місці в загальному заліку, що не може не тішити.
Абсолютне фіаско українок
Кардинально протилежна ситуація у жіночій збірній – там шукати будь-який позитив – марна справа. Вперше в історії українки за весь сезон жодного разу не взяли участі в гонках з масовим стартом, оскільки не виконували умови кваліфікації до елітної гонки. Вже майже 30 років ця дисципліна є незмінною частиною календаря Кубку світу, проте такого фіаско ще не було.
За ці 30 років український біатлон пережив не одну кризу, та все ж із тим, що відбувається зараз, ми ще не стикалися. І 14 місце 21-річної Олександри Меркушиної у спринті, яке стало наразі є її найкращим виступом на Кубку світу – рідкісне й приємне виключення серед безлічі загальнокомандних фіаско. Швидше за все, у тренерському штабі назрівають вимушені пертурбації. Головне – аби вони пішли на користь.
