Джерело - metalist1925.com.
Головному тренеру Металіста 1925 Віктору Скрипнику не хочеться стояти осторонь від того, що розвивається.
Про це заявив сам фахівець.
"Я та моя команда, мій тренерський штаб, коли отримуємо новий виклик, ми розуміємо з чим нам доведеться зіштовхнутися. Вважаю себе професіональним тренером, я навчався тренерської майстерності в Німеччині, це не таємниця. Далі в мене розпочався мій тренерський шлях. Я був у Латвії, де ми виграли все з Ригою. Далі було бажання спробувати себе в українському футболі. Я таку можливість отримав. Ті три роки, які я провів у Зорі - це той період, який я сам для себе оцінюю на відмінно. Далі хотілося повернутися до Німеччини, бути ближче до родини. Але після повномасштабного російського вторгнення в Україну, я не хотів сидіти закордоном та звідти трусити кулаками. Я хотів бути в Україні. Тоді вирішив піти до полтавської Ворскли, чому дуже радію. Ці півтора роки, що я був у Полтаві, можу згадувати з задоволенням цей час. Ми в єврокубках грали. За тих умов, які в нас були, наш тренерський штаб збудував бойову команду.
Скрипник: Мені було трошки шкода йти з Ворскли
Але тренеру завжди хочеться викликів. Ми поговорили з керівництвом Ворскли та прийшли до висновку, що треба так вчинити. Можливо, що так буде краще, як для Ворскли, так і для мене. Як би парадоксально це не звучало. У мене були й інші пропозиції, проте я добре знаю людей, котрі працюють в Металісті 1925. Ключовим стало те, що не хочеться стояти осторонь від того, що розвивається. Я спілкувався з керівництвом та познайомився з президентом клубу Володимиром Носовим. Те, що я від нього почув та зрозумів, що Металіст 1925 - це амбітний проєкт, подібні речі притягують. Не хочеться дивитися, як десь щось розвивається, але без тебе. Ось це, можна сказати, стало ключовим. Викликів я ніколи не боявся і не боюсь. Чим складніше, тим цікавіше. Я це завжди кажу й тренерському штабу, й гравцям", - сказав Скрипник.
