Головне

Під час матчу він пережив клінічну смерть, а потім став легендою Зорі

24.01.2022 13:11 6376 0
Максим Розенко про надзвичайну історію воротаря, якому пощастило набагато більше, ніж Сергію Перхуну
Під час матчу він пережив клінічну смерть, а потім став легендою Зорі

Джерело - Чемпіон.

Сьогодні Володимиру Ткаченко виповнюється 75 років.

У серпні 1971 року в матчі чемпіонату СРСР Зоря - Зеніт після ігрового зіткнення Олександр Ткаченко впав у кому і пережив клінічну смерть. У лікарні воротар прийшов до тями і через два місяці почав вчитися заново ходити. Наступного року Олександр став чемпіоном країни і дебютував у збірній СРСР. І закінчив свою кар'єру в Зорі основним голкіпером, вже розмінявши п'ятий десяток. 

60 днів без руху

Життя Олександра Ткаченко розділилася на дві частини - до матчу чемпіонату СРСР-1971 Зоря - Зеніт і після.

 Міг закінчити як Сергій Перхун, - зізнавався автору цих рядків герой нашої розповіді. - Гра 13 серпня 1971 року могла стати останньою для мене не тільки в кар'єрі, але і в житті. Простий ігровий епізод: вийшов на м'яч, назустріч біг футболіст Зеніту Поляков. Зараз голкіпери стрибають ногами вперед. 50 років тому у воротарів при стрибках попереду були руки і голова. Ось по голові, а вірніше, прямо по скроні мені і "зарядив" Поляков. Не спеціально, за інерцією. Я відразу знепритомнів і про те, що сталося далі, дізнався тільки від лікарів.

У свідомість воротар прийшов вночі в лікарні.

 Голова потихеньку міркувала, а тіло не відчував взагалі - не міг поворухнути ні рукою, ні ногою, - згадував Ткаченко. - Очі не міг відкрити! Пролежав без руху близько двох місяців. Потім вчився заново ходити. Спочатку просто думав про те, як вижити. Біль була нестерпна - голову просто розпирало. Всі думки були тільки про те, як її витерпіти. У поперековий відділ вставили голку, викачували звідти зайву рідину. Біль довгий час не відступала. Було страшно.

Клінічна смерть

Під час матчу воротар пережив клінічну смерть.

Вона у мене була миттєва - від удару в скроню, - зізнається Олександр Миколаєвич. - Слава Богу, ескулапи чітко виконали свої обов'язки - прямо за воротами зробили мені електрошок, прямий масаж серця, вкололи в серцевий м'яз і швидко відвезли в лікарню. Оперувала мене лікар Казанцева. Після операції сказала, що про футбол однозначно доведеться забути. Мені в це вірити не хотілося.

На відновлення голкіперові знадобилося півроку.

З однієї лікарні мене перевезли в іншу, - згадує Ткаченко. - Потім в третю. Далі були санаторії. Заново вчився ходити. Потім стрибати. Перший час тренуватися було дуже боляче. Але пересилив себе. В результаті влітку 1972 року знову вийшов на поле у футболці Зорі. І після цього місцем у воротах до кінця сезону нікому не поступався.

Грав за Зорю, вболівав за Динамо

 Сезон-1972 вийшов для Зорі історичним. Команда в перший і останній раз стала чемпіоном СРСР.

 Так, були люди в наш час, - відчутно, що ці враження приємні Ткаченкові і десятиліття потому. - Зоря стала першою командою з обласного центру, яка перемогла в чемпіонаті СРСР. До цього золоті медалі союзної першості вигравали тільки москвичі і представники республіканських столиць. В Україні флагманом було київське Динамо. За нього боліли майже всі в Україні. Я теж з дитинства вболівав за киян. Вже і за Зорю грав, але все одно симпатизував Динамо.  "Рознарядка" програвати Динамо в чемпіонаті СРСР не було. Якщо не брати наш чемпіонський сезон, Динамо завжди були сильнішими і без всякої рознарядки. А в тому сезоні я ще й за збірну СРСР встиг тричі зіграти - проти Аргентини, Португалії та Уругваю. Зустрілися з ними в Бразилії в рамках Кубка незалежності. Кінець липня, стадіон "Морумбі" в Сан-Паулу. У нас з Південною Америкою зовсім різні часові пояси. Ось і вийшло, що з Уругваєм грали за нашим часом о третій годині ночі. Команда спала на поле! А я з землі не вставав. У другому таймі Онищенко забив гол, в кінці гри сам не знаю, як відбив пару ударів головою в упор. У підсумку виграли матч. Пам'ятаю, що нам тоді за перемогу по 100 доларів на брата премію виписали. І роздали - прямо там, в Бразилії.

2 повернення і 10 вдалих пенальті

У 1978 році, після 11 років виступів за Зорю 32-річному воротареві натякнули, що пора шукати нову команду. Ткаченко знайшов її на берегах Неви. На момент переходу це були команди приблизно одного рівня - Зоря в чемпіонаті СРСР-1978 фінішував дев'ятою, Зеніт - десятим. Але вже в наступному сезоні без свого основного голкіпера Зоря вилетіла в першу лігу, а Володимира визнали найкращим гравцем Зеніта. У сезоні-1980 Ткаченко допоміг своїй новій команді завоювати бронзові медалі чемпіонату. Керівництво Зорі почало ледь не щодня надзвонювати Володимиру, просити, щоб він повернувся в рідну команду.

Ось так цікаво вийшло - в 32 роки був занадто старий для Зорі, а в 34 помолодшав і розцвів, - не без гумору згадував цю історію Олександр Миколайович.

Повернувшись в Зорю, Ткаченко став штатним пенальтистом команди, реалізувавши 10 одинадцятиметрових поспіль. А потім в його кар'єрі стався ще один цікавий епізод - в 37 років він повісив рукавички на цвях. Але, як виявилося, тільки на час.

Збирався йти назавжди, - розповідав Олександр Миколайович. - Міркував так: я ж не Яшин, який грав в основі в 41 рік. Але в 37 пішов, а в 39 повернувся. У Зорі зламалися обидва воротарі - Вася Занин травмував руку, а Олег Суслов, який пізніше виступав за Чорноморець і збірну України, захворів. Тренер Зорі Вадим Добіжа запропонував повернутися. За два роки без активного футболу трохи набрав зайвої ваги. Але ще два сезони на досвіді відіграв. Останній свій матч за Зорю провів, коли мені було 40 років і 10 місяців.

Особиста справа:

Ткаченко Олександр Миколайович.
 Народився 24 січня 1947 року в Куп'янську Харківської області.
Вихованець Куп'янської дитячої команди "Локомотив". Воротар.
Виступав за клуби Шахтар Кадиївка (1966), Зоря Луганськ (1967-1987, з перервами), Зеніт Ленінград (1979-1980).
Чемпіон СРСР-1972. Бронзовий призер чемпіонату СРСР-1980
Посідає дев'яте місце в "Клубі Яшина", відстоявши свої ворота на "нуль" в 145 матчах.
За збірну СРСР зіграв 3 матчі. За олімпійську збірну СРСР - 1 матч.
Тренерська кар'єра: Зоря Ворошиловград (1981, тренер воротарів), Вагонобудівник Стаханов (головний тренер, 1991 - 1993), Ростсельмаш Ростов-на-Дону (1997-2001, тренер воротарів), Торпедо-Металург Москва (2003-04, тренер воротарів), Зоря Луганськ, Україна (2006-15, тренер воротарів).

Максим Розенко, Чемпіон

Коментарі ()