Йохауг, Ріібер, Айзенбіхлер та інші. Зірки лижного спорту, які завершили кар’єру в 2025 році
У гірськолижників олімпійський сезон-2025/26 уже стартував, у стрибунів, лижників-гонщиків і двоборців розпочнеться незабаром. Для багатьох спортсменів олімпійський сезон є певним водорозділом, з огляду на який вони будують свої довгострокові плани. Зазвичай спортсмени у ветеранському віці дотягують до Олімпіади, після чого завершують кар'єру. Проте цього року аномальна кількість зіркових лижників вирішили завершити кар'єру перед олімпійським сезоном. Про них і поговоримо.
Ярл Магнус Ріібер (Норвегія, лижне двоборство)
Зірка №1 світового двоборства Ярл Магнус Ріібер з усіх наших сьогоднішніх героїв оголосив про завершення кар'єри найраніше – ще наприкінці січня. При чому, зробив це у дуже молодому, 27-річному віці. Як і чому Ріібер ухвалив таке рішення – Чемпіон уже розповідав ще тоді, у розпал сезону.
"Останній танець" геніального норвежця залишив двояке враження. З одного боку – він став головним героєм домашнього чемпіонату світу в Тронхеймі, де завоював одразу три золота. З іншого – в кінцівці сезону втратив перемогу в загальному заліку Кубку світу. Точніше, не втратив, а просто подарував її Вінценцу Гайгеру. Ріібер лідирував у боротьбі за Великий кришталевий глобус (ВКГ), проте вирішив пропустити фінальний етап у Лахті, а домашній старт у Холменколлені перетворив на коло пошани, не борючись за високий результат.
Після завершення кар'єри Ярл Магнус поза спортом не залишився: він відповідає за підготовку екіпірування в збірній Норвегії та працює тренером у одному з місцевих клубів. Про таке раннє завершення кар'єри не шкодує: може проводити більше часу з дружиною та двома дітьми.
Йорген Гробак (Норвегія, лижне двоборство)
Наприкінці травня про завершення кар'єри оголосив і багаторічний партнер Ріібера по збірній Норвегії, Йорген Гробак. У той час, як Ярл Магнус так і не став олімпійським чемпіоном, у колекції Йоргена є одразу 4 олімпійських золота. Тому його рішення завершити кар'єру перед олімпійським сезоном пояснити значно простіше. Та й 34-річний вік – теж вагомий аргумент.
Із 4 золотих олімпійських нагород Гробака 2 – особисті, а ось на чемпіонатах світу жодного разу перемогти в особистому старті норвежцеві так і не вдалося: "лише" 3 золота в командних турнірах. До перемоги в загальному заліку Кубку світу Йорген також не дотягнувся, хоча 5 разів фінішував у топ-5, зокрема, став віцечемпіоном у сезоні-2019/20.
Впродовж багатьох років Гробак був одним із найшвидших лижників у двоборстві, володів чудовим фінішним спринтом, проте недостатньо високі результати на трамплінах так і не дозволили йому завоювати ВКГ. Як би там не було, норвежець став справжньою легендою двоборства та може лише пишатися своєю кар'єрою. А ось збірній Норвегії без двох таких вагомих постатей у новому сезоні буде непросто.
Пол Гульберг (Норвегія, лижні гонки)
Пол Гульберг розпочинав свою кар'єру як спринтер-класист. Проте він став яскравим прикладом лижника, у якого з віком спеціалізація зміщується у бік дистанційних видів. І саме на пізній стадії кар'єри, ставши справжнім універсалом, Пол досягнув усіх своїх головних успіхів.
Проривним став сезон-2019/20. Там Пол став другим у спринтерському та загальному заліках Кубку світу, а також виграв шведсько-норвезьку багатоденку Скі тур. Наступний сезон приніс Гульбергу перше в кар'єрі золото чемпіонату світу – в естафеті.
Утім, зірковим для Пола став наступний чемпіонат світу 2023 року в Планіці. Там він завоював одразу три золота: в естафеті, командному спринті та найпрестижнішому виді програми – марафоні. У тому ж сезоні Гульберг фінішував другим у загальному заліку Кубку світу та завоював Малий кришталевий глобус у дистанційних видах – яскраве свідчення зміни спеціалізації на пізніх етапах кар'єри.
До олімпійського золота Пол у своїй кар'єрі так і не дотягнувся, обмежившись сріблом у естафеті в Пекіні-2022. Попри це, рішення завершити кар'єру напередодні олімпійського сезону зрозуміти можна: 35-річний вік, дедалі більше хвороб і дедалі коротші відрізки пікової форми – виграти шалену конкуренцію за місце в складі збірної Норвегії на Олімпіаду було б дуже важко.
Тереза Йохауг (Норвегія, лижні гонки)
Майбутнє Терези Йохауг тривалий час залишалося під питанням. У минулому сезоні легендарна норвежка повернулася в спорт після дворічної перерви, і відразу ж заявила: вона повернулася всього на один сезон, заради домашнього чемпіонату світу в Тронхеймі. Хоча багато хто їй не вірив і був упевнений у тому, що Йохауг залишиться у спорті на олімпійський сезон-2025/26.
Підсилилися ці підозри після того, як Тереза на домашньому мундіалі виступила невдало, так і не завоювавши жодного золота – ніхто не вірив, що легендарна норвежка піде на пенсію на такій ноті. Під кінець сезону Йохауг заявила, що остаточне рішення щодо свого майбутнього прийме згодом.
Її критикували за те, що вона розігрує дешевий спектакль, штучним чином створюючи хайп навколо вже давно ухваленого рішення продовжити кар'єру. Яким же було здивування критиків, коли наприкінці весни Тереза заявила про те, що таки завершує кар'єру. Легендарна норвежка обрала сім'ю (хоча її чоловік, Нільс Якоб Хофф, сам вмовляв її залишитися у спорті ще на сезон) та наразі очікує на свою другу дитину.
Хелен Марі Фоссесхольм (Норвегія, лижні гонки)
Хелен Марі Фоссесхольм – наймолодша у нашому списку, і її рішення завершити кар'єру в 24-річному віці дійсно шокувало. Норвежка вважалася найталановитішою лижницею свого покоління, на юніорському рівні вона безроздільно домінувала. Проте на дорослому рівні все було не настільки вражаюче.
Фоссесхольм була дуже вузькоспеціалізованою конькісткою-дистанційницею, проте навіть там не вражала: 0 перемог і лише 2 подіуми на Кубку світу. Завершення кар'єри Йохауг, здавалося б, було її шансом вийти на провідні ролі в збірній Норвегії. Проте на початку жовтня Хелен Марі шокувала всіх рішенням про завершення кар'єри, пославшись на втрату мотивації.
Проте є підозри, що рішення це не остаточне, і через рік-два Фоссесхольм повернеться у спорт. На це вказує і її молодий вік, і те, що її рішення було очевидно спонтанним. Ще за декілька тижнів до оголошення про завершення кар'єри норвежка дала інтерв'ю, в якому говорила про плани на олімпійський сезон, і в якому не було жодного натяку на завершення кар'єри. А спонтанні рішення часто бувають не остаточними.
Стефані Венір (Австрія, гірські лижі)
Перша ненорвежка у нашому списку – Стефані Венір. І її рішення завершити кар'єру також відверто здивувало. Протягом багатьох років вона була швидкісницею навколоелітного рівня, проте лише після подолання 30-річного вікового рубежу її нарешті прорвало. В позаминулому сезоні вона здобула дві перемоги на Кубку світу (хоча за всю попередню кар'єру була лише одна), а в лютому 2025 року стала однією з головних героїнь домашнього чемпіонату в Заальбах-Хінтерглеммі, сенсаційно завоювавши золото в супергіганті та бронзу в командній комбінації.
Венір перебувала на самому піку кар'єри, попереду – олімпійський сезон. Здавалося б, яке може бути завершення кар'єри? Проте Стефані на початку серпня оголосила про своє рішення, а незабаром стали відомі його причини: Венір вагітна та разом зі своїм чоловіком очікує на появу первістка. Не виключено, що після народження дитини Стефані ще повернеться у спорт, проте буде це вже у наступному олімпійському циклі.
Матьє Февр (Франція, гірські лижі)
Матьє Февр у гірськолижному світі більш відомий як колишній бойфренд Мікаели Шиффрін, з якою він перебував у стосунках у 2017 – 2019 роках. Проте свої досягнення у спорті у француза є, і чималі – на піку кар'єри він був гігантистом елітного рівня. Матьє не пощастило, що пік його кар'єри прийшовся на епоху таких видатних фахівців цієї дисципліни як Марсель Хіршер і Алексі Пінтуро.
Не дивно, що головні успіхи прийшли до француза вже після завершення кар'єри Хіршера. В 2021 році він завоював два золота чемпіонату світу – в гіганті та паралельному виді. А ще через рік – став бронзовим призером Олімпіади-2022 в Пекіні.
Утім, після Ігор-2022 кар'єра Февра швидко та різко пішла на спад. Востаннє він набирав очки на Кубку світу ще в грудні 2023 року в Альта Бадії, а в останні два сезони почав навіть програвати конкуренцію за місце в складі збірної Франції. Після появи в команді таких талановитих молодих гігантистів як Флавіо Вітале та Альбан Елезе Каннаферіна (обидва в цій дисципліні ставали чемпіонами світу серед юніорів) Матьє остаточно зрозумів: продовжувати немає сенсу.
Себастьян Фосс-Солевог (Норвегія, гірські лижі)
Схожа історія і у норвезького слаломіста Себастьяна Фосса-Солевога. Протягом багатьох років він був на других ролях у слаломі: норвежець був знаний як стабільний спортсмен, який через недостатньо ризикований стиль їзди постійно залишається десь поряд із вагомими успіхами.
Від свого стилю Фосс-Солевог так і не відмовився, проте у зрілому віці вагомі успіхи таки прийшли: дві перемоги на Кубку світу (зокрема, на одному із найпрестижніших стартів сезону – в Мадонна ді Кампіньо), два золота (в слаломі та командному виді) на чемпіонаті світу-2021 і бронза Олімпіади в Пекіні – паралелей із Февром більш ніж достатньо. І, як і у француза, після Ігор 2022 року кар'єра Себастьяна доволі швидко пішла на спад, тому рішення про завершення кар'єри нікого не здивувало.
Міхаель Хайбьок (Австрія, стрибки на лижах з трампліна)
В 2010 році Міхаель Хайбьок став чемпіоном світу серед юніорів, проте шлях до успіху на дорослому рівні був довгим і непростим. Австрієць дебютував на Кубку світу в 18-річному віці, проте через шалену конкуренцію за місце в основі збірної Австрії у першій команді він закріпився лише в сезоні-2013/14, зокрема, завоювавши срібло Олімпіади-2014 у командному турнірі.
А вже у наступному сезоні відбувся справжній прорив на топовий рівень. Міхаель був дуже стабільним, у перших 13 стартах Кубку світу жодного разу не випав за межі топ-10, а на Турне чотирьох трамплінів вів напружену боротьбу за титул із другом і сусідом по кімнаті Штефаном Крафтом.
У підсумку Хайбьок програв партнеру по команді 6 балів, проте під час Турне на деякий час перехопив жовтий біб лідера загального заліку Кубку світу, на третьому етапі в Інсбруку встановив рекорд трампліну, а на фіналі в Бішофсхофені – здобув свою першу перемогу на елітному рівні. Трохи слабкіша друга половина сезону не дозволила втриматися в топ-3 загального заліку Кубку світу, проте Міхаель гучно заявив про себе як стрибуна топрівня.
У наступному сезоні Хайбьок, навпаки, слабко стартував, і лише починаючи з Турне вийшов на пік форми, замкнувши топ-3 загального заліку легендарної багатоденки. Кінцівка сезону видалася феєричною: Міхаель здобув три поспіль перемоги на фінських етапах у Лахті та Куопіо. Утім, до подіуму загального заліку австрієць знову трохи не дотягнувся: 4 місце із відставанням у 47 очок від Кеннета Гангнеса.
Наступний сезон також вийшов досить солідним, а ось потім почалися проблеми. Перед олімпійським сезоном-2017/2018 Хайбьок зламав ногу. До старту сезону австрієць відновитися встиг, проте пропуск значної частини підготовчого процесу не міг не датися взнаки: Міхаель опустився на рівень міцного середняка, з якого не міг вибратися протягом багатьох років.
Другу молодість австрієць віднайшов лише у сезоні-2023/24, коли вперше за майже 4 роки піднявся на особистий подіум на Кубку світу та у підсумку фінішував шостим у загальному заліку. Ще тричі Хайбьок піднявся на подіум у минулому сезоні. Проте у розпал зимової кампанії австрієць оголосив про завершення кар'єри. 34-річний вік дитячим не назвеш, проте, враховуючи другу молодість австрійця, певне відчуття недомовленості все ж залишилося.
Роберт Йоханссон (Норвегія, стрибки з трампліна)
Роберта Йоханссона також важко назвати вундеркіндом, який із перших же кроків почав досягати видатних успіхів. На Кубку світу він дебютував ще у сезоні-2008/09, проте наступного виступу та перших набраних очок довелося чекати майже 5 років. На те, щоби закріпитися в основі збірної Норвегії – ще 3 роки.
Лише в сезоні-2016/17 Йоханссон почав виступати на Кубку світу на постійній основі. Тоді ж трапився перший подіум на Кубку світу – в лотерейних погодних умовах на третьому етапі Турне чотирьох трамплінів у Інсбурку. Втім, Роберт, як і багато хто з норвежців, тяжів до польотів, і повною мірою проявив це наприкінці сезону. На домашньому етапі у Вікерсунді він полетів на неймовірні 252 метри, встановивши новий рекорд світу. Утім, протримався він недовго – того ж дня його побив Штефан Крафт.
А вже у наступному сезоні трапився повноцінний прорив на топрівень. Йоханссон видав фантастичну заключну частину, що стало його фірмовим знаком. На Олімпіаді-2018 у Пхенчхані Роберт взяв золото в командному турнірі та став бронзовим призером у обох особистих стартах. Після Олімпіади прийшла і перша перемога на Кубку світу – в тому ж Вікерсунді. У підсумку в тому сезоні Йоханссон став п'ятим у загальних заліках Кубку світу та Турне чотирьох трамплінів, а також другим – на домашній багатоденці Raw Air і у боротьбі за Малий кришталевий глобус у польотах.
Сильним видався і наступний сезон: ще одна перемога на Кубку світу (і знову домашня, в кінцівці сезону – цього разу в Холменколлені), 6 місце в загальному заліку та третє – у Raw Air. Перерваний через коронавірус сезон-2019/20 виявився не надто вдалим, проте в кампанії 2020/21 років Роберт повернувся на топрівень. Третя (і остання) перемога на Кубку світу, особисте срібло ЧС-2021 на великому трампліні, командне золото польотного чемпіонату світу та 5 місце в загальному заліку Кубку світу.
Проте той сезон став лебединою піснею Йоханссона. Поступово норвежець здавав, перетворившись на середняка Кубку світу, а в останні два сезони взагалі втратив місце в основі збірної Норвегії – володаря найпишніших вусів у світових стрибках ми бачили дедалі рідше. Тому рішення про завершення кар'єри стало цілком закономірним, і, на відміну від Хайбьока, відчуття того, що Роберт ще міг досягати вагомих успіхів, не залишилося.
Штефан Ляйє (Німеччина, стрибки з трампліна)
Як і Йоханссон, Штефан Ляйє ніколи не вважався вундеркіндом. На Кубку світу він дебютував у 19-річному віці, не пройшовши кваліфікацію на домашньому етапі у Віллінгені. Наступної появи на елітному рівні довелося чекати майже 3 роки, проте своїм другим шансом Штефан скористався сповна, одразу почавши стабільно набирати очки та закріпившись у основі збірної Німеччини.
Ляйє тривалий час був міцним і надійним середняком, що приносило йому чимало командних медалей у складі збірної Німеччини. А в сезоні-2018/19 прийшли перші особисті успіхи. На відкритті сезону в Віслі Ляйє посідає друге місце – перший у кар'єрі подіум на Кубку світу. На Турне чотирьох трамплінів Штефан жодного разу не потрапив на подіум на етапах, проте завдяки своїй стабільності став третім у загальному заліку.
У тому ж сезоні Штефан став співучасником командного тріумфу збірної Німеччини на чемпіонаті світу та зупинився за крок від топ-10 у загальному заліку Кубку світу. Наступний сезон, 2019/20 років, став найкращим у його кар'єрі. 4 подіуми на Кубку світу, в тому числі перемога на домашньому етапі у Віллінгені, і підсумкове 6 місце в загальному заліку.
Втім, у останній день того ковідного сезону в Ліллехаммері приніс Ляйє важке падіння та розрив хрестоподібних зв'язок. Після цього Штефан на свій піковий рівень повернутися так і не зумів, якщо не рахувати короткого відрізку на старті сезону-2023/24, який він розпочав із подіуму в Руці. В останні два сезони Ляйє почав часто підводити збірну Німеччини в командних турнірах, а у минулому сезоні взагалі втратив місце в основі команди Штефана Хорнгахера, тому рішення завершити кар'єру мало кого здивувало.
Маркус Айзенбіхлер (Німеччина, стрибки з трампліна)
У це міжсезоння збірна Німеччини втратила не лише Ляйє, а й таку яскраву та зіркову постать, як Маркус Айзенбіхлер. Як і у випадку з Ляйє, його шлях до топового рівня не був коротким і швидким. На Кубку світу Маркус дебютував ще у 2010 році, проте закріпився у основі збірної Німеччини лише в сезоні 2014/15.
Після слабкого сезону 2015/16 в наступній кампанії Маркус вийшов на топовий рівень. У грудні 2016 року в Ліллехаммері він вперше в кар'єрі піднявся на подіум на Кубку світу, після чого на Турне чотирьох трамплінів став головною надією збірної Німеччини на фоні проблем Зеверіна Фройнда після травми стегна.
6 місце в Оберстдорфі, 4 – в Гарміш-Партенкірхені – Айзенбіхлер виглядав серйозним претендентом принаймні на подіум загального заліку. Проте у вітровій лотереї в Інсбруку йому не пощастило, і в підсумку він фінішував у загальному заліку лише сьомим, повторивши аналогічний результат і наступного року. Маркус володів величезним потенціалом, проте був справжнім згустком емоцій і часто "перегорав" у основних змаганнях після блискучих тренувань. Утім, здебільшого це траплялося не у ключові моменти сезону – на найважливіших стартах він часто ловив кураж.
Найкращим чином це проявилося під час Турне чотирьох трамплінів-2018/19. На двох стартових етапах він двічі фінішував другим, програючи зовсім трішки Рьою Кобаясі – 0,4 і 1,9 бала. Айзенбіхллер виглядав серйозним претендентом на Золотого орла, проте надії знову вбив підступний Інсбрук: 13 місце і 43 бали відставання від японця були вироком: лише 2 місце в загальному заліку.
Втім, за півтора місяці Маркус взяв на нещасливому для себе "БергІзелі" переконливий і ефектний реванш, завоювавши як особисте, так і командне золото ЧС-2019 у Зеєфельді. Сумарно за кар'єру Айзенбіхлер завоював 6 золотих нагород на чемпіонатах світу – до рекорду не вистачило всього одного титулу.
Найсильнішим кубковим сезоном у кар'єрі Айзенбіхлера стала постковідна кампанія 2020/21. Її Маркус розпочав із двох поспіль домінуючих перемог, проте згодом ініціативу перехопив Халвор Егнер Гранеруд, і німець був змушений задовольнитися другим місцем у загальному заліку. Хоча хтозна, як би склався той сезон, якби не тотальне невезіння Айзенбіхлера на етапі в Нижньому Тагілі. Там Маркус лідирував після першої спроби з величезною перевагою, проте в другій спробі потрапив у жахливі вітрові умови, зірвав стрибок і відступив аж на 28 місце. Склалося враження, що те невезіння морально вдарило по імпульсивному німцеві, і в подальшій частині сезону він виглядав настільки ж блискуче, як на його старті, лише епізодично.
Айзенбіхлер залишався на топовому рівні й у олімпійському сезоні-2021/22. Проте після цього його кар'єра поступово пішла на спад. Доволі посередній сезон-2022/23 змінився вкрай невдалою кампанією 2023/24 років. До того сезону Маркус підійшов у поганій готовності, проте за сьоме місце в складі збірної Німеччини зачепитися цілком міг.
Проте тут проявилися непрості стосунки з головним тренером команди Штефаном Хорнгахером, який за будь-якої суперечливої ситуації робив вибір не на користь Айзенбіхлера. У тому сезоні Маркус так жодного разу не виступив на Кубку світу – навіть наприкінці зимової кампанії, коли знову набрав класну форму та домінував на Континентальному кубку.
Минулий сезон Айзенбіхлер розпочав у основі та періодично демонстрував проблиски звичного для себе величезного потенціалу, який, втім, повною мірою реалізувати не вдавалося. А щойно пішли перші невдачі, Хорнгахер, немов би лише чекаючи приводу, знову відправив Маркуса в резерв. І повернув до основи лише наприкінці сезону, влаштувавши йому "останній танець" після того, як німець оголосив про завершення кар'єри.
Безумовно, такої яскравої та харизматичної постаті світовим стрибкам буде не вистачати. Можливо, якби Айзенбіхлер знав, що Хорнгахер покине посаду головного тренера збірної Німеччини наприкінці сезону-2025/26, його плани змінилися б. Проте історія умовного способу не терпить.