Англійський майстер дощових перегонів. Історія Дженсона Баттона
19 січня свій день народження відзначає Дженсон Баттон. Британський гонщик увійшов до історії Формули-1 насамперед як чемпіон сезону-2009, а також як неперевершений майстер дощових перегонів.
Ранні роки
19 січня 1980 року в сім'ї Джона Баттона та Сімони Лайонс, які жили в маленькому місті Фрум, народився син – Дженсон. Він став четвертою дитиною, але при цьому першим і єдиним хлопчиком. Інтерес до гонок у нашого героя виник завдяки батькові, який брав участь у змаганнях з ралі-кросу і мав прізвисько "Колорадський жук".
Глава сімейства всіляко заохочував бажання Баттона-молодшого продовжити гоночну династію. У той час як мати дуже довгий час всіляко чинила опір, говорячи про те, що це занадто небезпечне захоплення.
Попри ці "протести", у віці восьми років наш герой сів за кермо карти й почав брати участь у змаганнях. Вже в 1991-му він виграв свою першу значну нагороду – титул чемпіона Британії в категорії кадетів, а в 1997 році завоював престижний титул чемпіона Європи з картингу, що привернув до нього увагу гоночних команд.
Перехід на "великі колеса" відбувся в 1998-му – тоді Баттон почав виступати у Формулі-Форд, де досяг неймовірних успіхів. Він не лише виграв чемпіонат Великобританії, а й завоював престижний трофей Formula Ford Festival, після якого він здобув право провести тести боліду Формули-1 команди Макларен.
Наступний рік наш герой провів у британській Формулі-3, де посів третє місце. Цей результат знову привернув увагу "великих акул" автоспорту.
І вже 2000 року Дженсон дебютував у Формулі-1 за кермом команди Вільямс. До переходу в "королівські перегони" британець поставився настільки ґрунтовно, що навіть розірвав стосунки зі своєю дівчиною, бо вважав, що вона відволікає його від автоспорту.
Цікавий факт: У 2001 році на екрани вийшов фільм "Гонщик". Хоча дії фільму відбуваються в американській серії ChampCar, дуже багато елементів сюжету було взято з Формули-1 кінця 90-х. А прототипом одного з основних персонажів Джиммі Блая став Дженсон Баттон, який на той час вже став зіркою гонок у Великій Британії.
Williams, 2000
У своїх дебютних перегонах, на Гран-прі Австралії, попри старт аж із 21-ї позиції, наш герой мав усі шанси заробити очки. Проте поломка двигуна за 12 кіл до фінішу змусила зійти з дистанції.
Проте початок заїзду справив величезне враження на багатьох людей. А наступний етап приніс перший заліковий бал.
Загалом якихось великих очікувань від сезону не будував ніхто. Лідери сезону (Макларен та Феррарі) були далеко попереду. А десь там у тіні битви Шумахер – Гаккінен проходила боротьба другого ешелону за третє місце в Кубку конструкторів і п'яте в особистому заліку.
Вільямс же – тільки починав вибиратися з кризи, яка двома роками раніше розпочалася через низку факторів, головним з яких був відхід Едріана Ньюї з команди.
Найвищим результатом Дженсона у сезоні стало 4 місце у Німеччині. Звичайно, всю славу з того етапу забрав Рубенс Барікелло, який здобув свою першу перемогу після старту з 18-ї позиції. І десь там, на тлі, залишився непоміченим ще один подвиг: Баттон, який почав гонку останнім, на машині "другого ешелону" здійснив прорив на мокрій трасі й став тим самим "найкращим серед інших".
Вже тоді проявилося вміння нашого героя ухвалювати грамотні рішення в умовах мінливої погоди, що пізніше стало його візитівкою.
За весь рік британець лише 6 разів фінішував у топ-6. Нагадую, тоді очки нараховувалися за системою 10-6-4-3-2-1. Таким чином, Дженсон набрав 12 очок. Це було вдвічі менше, ніж у напарника – Ральфа Шумахера (молодшого брата "Червоного Барона"). У підсумковому протоколі це була восьма позиція. А Вільямс зайняв третє місце командного заліку.
"Залізний Френк" завжди славився дуже жорстким відношенням до своїх гонщиків. Чого варте лише звільнення Найджела Менселла відразу після того, як той став чемпіоном у домінуючому стилі. Куди менш імениті пілоти із ще більшою легкістю виставлялися "на мороз".
Проте історія Баттона була іншою – його з самого початку брали до команди лише на один сезон.
Benetton-Renault, 2001-2002
Хороші, як для дебютанта, результати у 2001 дали можливість нашому герою вести переговори з кількома командами. Багато хто хотів отримати талановитого пілота.
Зупинився свій вибір Дженсон на колективі Бенеттон, який був викуплений автоконцерном Рено. А водночас, до керівництва повернувся "злий геній" Флавіо Бріаторе.
Слід також відзначити, що на батьківщині у Великій Британії, Баттон завжди був на перших шпальтах всілякої преси. Його весь час нахвалювали, говорячи, що це майбутній чемпіон. І поступово він підхопив "зіркову хворобу".
Якщо півтора роками раніше він розірвав стосунки заради кар'єри гонщика, то тепер – занадто багато часу проводив зі своєю новою дівчиною – співачкою Луїзою Гріффітс.
Нашого героя регулярно помічали в елітних клубах по всій Європі, а також він постійно потрапляв на обкладинки світських журналів, що насправді негативно позначалося на його репутації.
Не залишили поза увагою подібний спосіб життя і спортивні журналісти: в англійських медіа Дженсона почали називати "плейбоєм". Він почав чимось нагадувати двох інших яскравих представників Об'єднаного Королівства – Джеймса Ханта та Едді Ірвайна.
На Гран-прі Монако наш герой прибув на яхті, де, за чутками, влаштовувалися вечірки з безліччю гостей. Цей вчинок дуже не сподобався босу команди. До речі, Флавіо також приплив на яхті, але на п'ять метрів коротше.
Все б нічого, але з результатами на трасі діялася справжня катастрофа. За весь 2001 рік Баттон зміг лише раз фінішувати в очках - на п'ятому місці в тій же Німеччині.
Хоча Бенеттон і без того був машиною слабкою, механіки дуже довго не могли підлаштуватися під стиль водіння молодого пілота. І все це відбувалося далеко позаду нового партнера - Джанкарло Фізікелли.
Десь до середини чемпіонату Дженсон поступово почав братися за голову. Уважно вивчивши телеметрію, він почав коригувати свою роботу з болідом. Результати трохи пішли вгору, але до залікових балів, як і раніше, ще далеко.
Підсумком чемпіонату стало лише 17-е місце. Кар'єра Баттона висіла "на волоску". Він дивом уникнув звільнення: врятувало те, що Бріаторе і Фізікелло дуже сварилися, а італійський бізнесмен не хотів одразу змінювати обох гонщиків.
Ще одним неприємним фактом стало те, що колишній роботодавець – Вільямс – повернувся до топ-групи. За сезон 2001, підопічні "Залізного Френка" здобули одразу 4 перемоги.
У 2002 році команда Бенеттон була повністю перейменована в Рено. Флавіо Бріаторе почав поступово виправляти весь безлад, який стався з колективом за його відсутності. Машина почала потроху їхати.
А Дженсон остаточно відмовився від розгульного способу життя, почав тренуватися як у гоночному значенні, так і у фізичному і навіть пробіг у міжсезоння тріатлон. Від колишнього тусовщика не залишилося й сліду.
І це дало свої результати. Вже на Гран-прі Малайзії, у другій гонці сезону, Баттон був вкрай близько до свого першого подіуму: починав останнє коло він третім, але за 5'543 метрів траси Сепанг його обігнав Міхаель Шумахер.
Ще шість очкових фінішів дозволили Дженсону набрати 14 очок і посісти 7 місце у чемпіонаті. Попереду були тільки пілоти топ-команд - Феррарі, Вільямс і Макларен. А черговий напарник – Ярно Труллі – залишився позаду.
Але до того моменту Бріаторе вже пригледів собі у вихованці тест-пілота команди – Фернандо Алонсо. А Баттону вказали на вихід.
BAR, 2003-2005
Пошук нового кокпіту пройшов досить швидко, після чого наш герой вирушив до команди БАР (British American Racing). Не лякало Дженсона і те, що його новим напарником став екс-чемпіон світу – Жак Вільнев, який був одним із співзасновників колективу.
До того моменту Баттон став зразковим пілотом, який наполегливою роботою як міг, надихав весь персонал, що його оточував. Але при цьому він намагався бути максимально доброзичливим з усіма механіками. А згодом потоваришував навіть із напарником, який спочатку дуже холодно сприйняв сусідство з молодим талантом.
За сезон 2003, наш герой сім разів приїхав у очки за новою системою 10-8-6-5-4-3-2-1. Найкращими місцями у перегонах так і залишилися четверті позиції в Австрії та Японії. За підсумками чемпіонату Дженсон дев'яте місце із 17 очками. Це було майже втричі більше, ніж у Жака.
Справжнім проривом для нашого героя став 2004 рік. У групі лідерів відбулися деякі перестановки - Макларен і Вільямс відкотилися назад, а ось нагору піднялися БАР і Рено, які й стали боротися за місця на подіумі, що залишилися, з боків від головного домінатора - Міхаеля Шумахера, який був у своїй окремій лізі.
На другому етапі, з Малайзії, Баттон вперше приїхав до топ-3. І це був лише початок. За перші вісім гонок, шість разів Дженсон пив шампанське. На Гран-прі Сан-Марино був навіть поул, що говорило про те, що БАР траса підходила дуже сильно. Але для боротьби за перемогу з самим "Червоним Бароном" нашому герою ще не вистачило досвіду.
До середини сезону, зрозумівши, що перші два місця вже "закріплені" за пілотами Феррарі, багато букмекерів почали приймати ставки на третє місце чемпіонату - за двома гонщиками Скудерії.
У підсумку "найкращим серед інших" став Дженсон, випередивши на 26 очок найближчого переслідувача - Фернандо Алонсо, і нового напарника, Такуму Сато - на 51.
За весь рік Баттон піднявся на подіум 10 разів – 3 рази на другій позиції та 7 разів на третій. Звичайно, у всій цій колекції не було поки що жодної перемоги. Однак ці результати не могли залишитися поза увагою. І у голові британського пілота почали з'являтися чемпіонські амбіції.
Вплив Хонди
Ще протягом сезону 2005 автоконцерн Хонда, який постачав двигуни команді БАР, збільшив свою частку акцій до 45%, що давало японцям можливість суттєво впливати на всі дії колективу. Зокрема, змінилося і керівництво – досвідченого Девіда Річардса змінив "сирий" новачок "світу акул" – Нік Фрай.
Незважаючи на вражаючі результати тестів, початок чемпіонату став справжнім провалом. За перші три перегони не було жодного очка.
А пізніше розкрилася ще й махінація з подвійним бензобаком, яка дозволяла робити болід відчутно легше за допустиму норму, за що команді БАР анулювали результати на Гран-прі Сан-Марин, а також відсторонили від участі на два подальші етапи.
На цьому всім амбіціям був кінець. Перші очки наш герой зміг набрати лише на десятому етапі – Гран-прі Франції. У всіх наступних перегонах до кінця чемпіонату Баттон набрав очки і за цей час двічі приїхав на подіум. Але у підсумковій таблиці року це було лише десяте місце.
Honda, 2006-2008
Незважаючи на провал у 2005, автоконцерн Хонда остаточно викупив команди, зробивши її заводською. Дженсон зберіг своє місце у колективі. А його новим напарником став Рубенс Барікелло, який втомився бути "вторикілою" у Феррарі і зважився змінити місце роботи.
З погляду технічного регламенту сезон став черговим перезавантаженням. На зміну трилітровим двигунам V10, прийшли V8 об'ємом 2.4 літра. Усім довелося з нуля проектувати як мотори, так і самі боліди, тому що агрегати стали значно меншими за попередників.
Початок здавався багатообіцяючим: подіум у Малайзії, а пізніше – поул в Австралії. Але вже в основній гонці, Баттон пропустив Алонсо і двох пілотів Макларена, а на останньому колі зійшов через згорілий двигун, не доїхавши лічені метри до фінішної межі.
Дженсон, який мав за своїми плечима вже 13 подіумів, мріяв про першу виграну гонку. Але подальший сезон для японської команди складався неймовірно блякло: Феррарі і Рено десь попереду боролися за титули, статус третьої сили закріпився Макларен, а Хонда щоразу зазнавала технічних проблем.
За наступні 9 етапів наш герой лише тричі взагалі зміг здобути очки. А де точно ніхто не чекав перемоги від Баттона – так це на Гран-прі Угорщини 2006.
Черговий мотор, що згорів, приніс нашому герою штраф у 10 позицій. Це означало, що стартувати йому довелося з 14 позиції на трасі Хунгарорінг, яка є однією з найскладніших для обгонів.
Але того дня доля була на боці Дженсона. Вперше за 20 етапів, що проходили на автодромі, був дощ. На мокрому асфальті багато гонщиків робили помилки, включаючи Шумахера та Алонсо, які тоді билися за титул. А Кімі Райкконен, який почав заїзд з поула, зійшов з дистанції, врізавшись у кругового.
У хаосі, що творилося, на перше місце вийшов єдиний пілот, який зберіг максимальну холоднокровність і все зробив правильно - Дженсон Баттон. Довгоочікувана перемога стала першою за цілих 7 сезонів, після того, як на початку кар'єри нашому герою пророкували всі зірки світу.
Набравши очки в п'яти гонках і піднявшись на подіум в Бразилії, Дженсон оптимізмом дивився в майбутнє. Але 2007 став справжнім розчаруванням. Мотори Хонда щоразу згоряли в гонках.
Варто зазначити, що Феррарі, Рено і Мерседес, незважаючи на заборони збільшувати потужність двигунів, постійно доопрацьовували їхню надійність, додаючи під цим приводом кілька кінських сил у свої агрегати. У той же час, японці дотримувалися строго всіх правил і не робили нічого зі своїми силовими установками.
Якусь надію на успішне майбутнє вселив Росс Браун, який залишив Феррарі після того, як Міхаель Шумахер закінчив кар'єру вперше. Прийшовши до Хонди, геніальний стратег одразу зрозумів безнадійність будь-яких надій на чемпіонат 2008 і сконцентрував усі зусилля на підготовку до чемпіонату 2009. Тим більше, що назрівала велика зміна регламенту, яка повністю перезавантажувала розстановку сил.
Чергова проблема прийшла, звідки її не чекали – світова фінансова криза 2008 року вдарила насамперед по автовиробникам. Японський виробник більше не міг фінансувати участь у "королівських автоперегонах", яке тільки псувало йому репутацію через постійні поломки двигуна, а тому було ухвалено рішення закрити команду. Разом із мотором, що згорів у Бразилії, догорала, як здавалося в той момент, і кар'єра нашого героя.
Історія Формули-1 знала багато випадків, коли молодому таланту пророкували золоті гори, але у результаті він залишався біля розбитого корита. Хочуть чутки, що на Різдво Баттону зателефонував Жан Алезі – один з таких "героїв", і жартома сказав "ласкаво просимо до клубу". У той момент Дженсон був за крок від того, щоб стати одним з них.
Braun GP, 2009
У статті про Браун GP я вже описував докладніше всі тонкощі хитромудрої комбінації, яку провів Росс Браун при підготовці до сезону 2009. Він мав "наполеонівські плани" і не збирався від них відмовлятися навіть після того, як Хонда вирішила піти у вирішальний момент, всього в крок від мрії. А тому геніальний стратег просто викупив команду і назвав її своїм ім'ям.
Нерозважливість цієї авантюри стала зрозумілою простим глядачам лише до середини сезону. Справа в тому, що епоха "гаражистів" уже давно минула. За кілька десятиліть діяльності Берні Еклстоуна вартість участі у Формулі-1 зросла кілька тисяч разів. Ще в 90-х гонки стали по-справжньому "королівськими", бо фінансово потягнути їх могли лише великі концерни та корпорації.
Браун зміг вивести на старт сезону машини, розроблені здебільшого на гроші колишнього роботодавця, а бездоганна репутація допомогла безкоштовно отримати двигуни. Але у Росса не було ресурсів, щоб займатися доробкою боліда протягом сезону.
Фактично геніальний стратег пішов ва-банк. Вся його ставка робилася на спробу створити достатній відрив на початку сезону, поки "основні" лідери не схаменуться.
Дженсон Баттон, який до останнього не вірив, що взагалі вийде на старт сезону, міцно хапається за свій шанс і у перших семи перегонах здобуває шість перемог.
Простим глядачам здавалося, що на британця чекає легка прогулянка за титулом. Можливо, так би й було, якби команда мала фінансування Хонди.
Поки пілоти Браун GP їхали на одній і тій же машині, суперники вкладали гроші в оновлення та гонку за гонкою вони додавали та додавали.
Втрата ініціативи відбулася набагато швидше, ніж очікували – вже на Гран-прі Туреччини на поул-позиції стояв молодий гонщик Ред Булла – Себастьян Феттель. Лише за рахунок досвіду, Дженсон зміг здобути перемогу над юним суперником у тій гонці, причому вирішальним виявилося перше коло.
Подальша частина сезону стала для Баттона справжнім кошмаром. Катастрофа розпочалася з домашнього Гран-прі Великобританії, яким він провалився на шосте місце.
До речі, за всю кар'єру, Баттон провів 17 гонок на Сільверстоуні, але при цьому, жодного разу не зміг піднятися на подіум у рідних стінах.
Чемпіонський іспит
Здавалося, що Дженсон вже подумки побачив володарем титулу, але далі все почало просто сипатися з рук. Усього за два етапи його домінуючий болід перетворився на машину другої групи. У цей момент, Баттона чекав справжній іспит, на те, чи гідний звання чемпіона світу.
Завжди зберігав холоднокровність, наш герой почав нервувати. Його пілотаж став більш смиканим, а відповіді на прес-конференціях стали різкішими.
Відрив почав поступово танути, а до кінця чемпіонату залишалося ще понад половину перегонів. Авантюрна спроба приватної команди здолати суперників, які мали великі капітали, почала пахнути провалом. Але в гру вступили два важливі чинники.
По-перше, Браун, який був поряд із Міхаелем Шумахером усі його чемпіонські роки, добре знав, як треба боротися за титул, навіть якщо у його пілота машина вже поступається суперникам.
Тому ночами перед гонкою Росс і Дженсон сиділи і вигадували стратегічні плани як мінімізувати втрати. На Гран-прі Італії це навіть дало ще один командний дубль. Щоправда, на верхню сходинку подіуму піднявся Рубенс Барікелло, який мріяв позбавитися тавра "другого пілота".
По-друге, якби нагорі виявився лише Ред Булл, швидше за все, казка для Брауна закінчилася б дуже швидко. Проте, Феррарі і Макларен, довівши до пуття свої "гібриди", теж почали боротися за високі місця.
Фактично четверо пілотів із трьох команд зі змінним успіхом боролися за перемоги. Мало того, що вони просто відбирали залікові пункти один у одного, то ще й наявність великої конкуренції призводила до помилок і сходів, поки Баттон стабільно збирав нехай і невеликі, але очки на 5-8 місцях.
Гонка життя
Питання про дострокове чемпіонство Баттона виникло на Гран-прі Бразилії – у передостанній гонці. Перед початком заїзду Дженсон на 16 очок випереджав Себастьяна Феттеля та на 14 – Рубенса Барікелло. В якійсь іншій ситуації це могло б здаватися великим відривом, але не коли твій болід до кінця сезону перетворився на відвертий гарбуз.
Суперники не мали наміру здаватися просто так і все ще мріяли про титул. Тим більше, що в головах багатьох людей були свіжі спогади дворічної давності, докладніше про яку ви можете прочитати у статті про Кімі Райкконена.
У дощової кваліфікації і Баттон і Феттель провалилися вниз, а Барікелло опинився на поул-позиції. У той момент, здавалося, що "вічно другий" бразилець близький до чемпіонського титулу як ніколи.
Але гонка розставила всіх на свої місця. Дженсон і Себастьян розпочали свій прорив, у якому їм допоміг ряд зіткнень на першому колі. Британець намагався триматися попереду німця і так тривало більшу частину перегонів.
Однак, на другій останній хвилі піт-стопів, здійснивши зупинку на одне коло пізніше, Феттель вийшов уперед, поки Баттон на пару кіл застряг на Камуі Кобаясі, який проводив свою першу гонку.
Тим часом, із чемпіонської випав Барікелло. Під час першого відвідування боксів, Рубенс програв позицію Марку Вебберу, а на 50-му колі отримав прокол колеса в результаті боротьби з Льюїсом Хамільтоном.
Це означало, що у Дженсона залишилося одне завдання – не відпускати далеко Себастьяна та мінімізувати втрати щодо головного суперника. І з цим наш герой упорався на ура – фінішували претенденти на сусідніх позиціях.
Закінчивши гонку п'ятим, на радість Росса Брауна, всієї команди Браун GP, а також батька Джона, Дженсон Баттон став чемпіоном світу і в прямому ефірі з боліда заспівав "We are the Champions". У той емоційний момент багато хто зрозумів одне: добре, що британець зайнявся перегонами, а не музикою.
Вантаж боротьби за титул було знято з плечей нашого героя і повернувся старий добрий Дженсон – веселий, але холоднокровний. Окрилений успіхом, він навіть зміг приїхати на подіумі в останній гонці сезону – Гран-прі Абу-Дабі, яке вже нічого не вирішувало.
Іспит на "справжнього чемпіона"
Успіх у Формулі-1 – це завжди симбіоз роботи пілота та його команди. Проте історія знає різні історії чемпіонств. В одних випадках, учасник на найкращій машині здійснює легку прогулянку за бажаним трофеєм, а в інших – гонщик вигризає титул у противників, які мають швидшу техніку.
В очах глядачів історія Баттона була досить неоднозначною. Не дивлячись на величезні зусилля у другій половині сезону, всі пам'ятали яскравий початок на домінуючій машині з подвійним дифузором. Учорашнього середняка, який тепер стояв з головним кубком сезону в руках, багато хто вважав щасливчиком, а то й просто вискочкою.
Навіть британці, котрі активно підтримували Дженсона всю кар'єру, досить скептично ставилися до цього успіху. Справа в тому, що в 2007 з'явилася нова англійська зірка автоспорту - Льюїс Хамільтон і на нього "переключилася" величезна кількість фанатів.
Тому, ставши чемпіоном світу, Баттон зіткнувся з ще одним викликом – довести, що він носить це звання заслужено.
Росс Браун, перебуваючи у променях слави, він активно шукав, кому б продати свою команду, яка була вже на межі банкрутства. Покупець знайшовся – ним став концерн «Мерседес», який постачав двигуни. А на місце Дженсона в заводський колектив був запрошений сам "Червоний барон" Міхаель Шумахер.
Що ж до нашого героя - він підписав контакт з Маклареном, де вже три роки господарював той самий зірковий співвітчизник - Льюїс Хамільтон, який мав повну підтримку боса - Рона Денніса. Подібне рішення Баттона здавалося всім відвертим нерозсудливістю.
Двома роками раніше, Фернандо Алонсо, змушений був тікати з команди після того, як не зміг впоратися з напарником, який проводив свій перший сезон. Дженсону вже протистояв не новачок, а пілот з таким самим статусом – чемпіон світу. Вкотре всі багато експертів заговорили про майбутній кінець кар'єри Баттона.
Баттон vs Хамільтон
Сезон 2010 ознаменувався глобальними змінами - найзначнішими з часів 1994 року. Заборона на дозаправки змусила команди з нуля розробляти боліди зі збільшеними бензобаками. Також це істотно скоротило кількість стратегій, а робота з гумою стала ключовим фактором. Тоді ж прийшла й очкова система, яка використовується й донині – 25-18-15-12-10-8-6-4-2-1.
Кардинально змінився процес піт-стопів. Раніше дозаправка займала в середньому 7-15 секунд, що давало механікам достатньо часу для спокійної зміни коліс. Тепер кожну мить була на вагу золота. У перші сезони, граничний поспіх нерідко призводив до помилок — незакручених гайок і сходів у наслідку.
Чемпіонат 2010 року увійшов в історію як один із найхаотичніших у XXI столітті. Відразу 5 пілотів із трьох команд були претендентами на титул. Був у тому числі і наш герой. Вже у другій гонці сезону він здобув перемогу у дощовому Гран-прі Австралії.
У Малайзії, нехай і лише на восьмій позиції, останній відрізок гонки Дженсон героїчно стримував атаки Фернандо Алонсо, який мав значну перевагу по шинах - свіжий "софт" проти зношеного "харда". Британець настільки добре оборонявся, що іспанець у процесі боротьби перегрів та спалив двигун за півтора кола до фінішу.
Остаточну відповідь на те, ким є Баттон дав ще один заїзд на мокрій трасі – в Китаї. Наш герой знову продемонстрував своє фірмове чуття. Поки суперники робили безліч зайвих піт-стопів, Дженсон знову все зробив правильно, виграв гонку та вийшов у лідери турнірної таблиці.
Мабуть, саме на той момент він довів усім, що звання чемпіона світу він носить більш ніж заслужено.
Подальша частина сезону пройшла не так гладко і закінчив сезон лише п'ятим. Тим не менш, Баттон здобув ще п'ять подіумів, але ще важливіше - він не загубився на тлі Льюїса Хамільтона.
Два британські чемпіони світу, які мали кардинально протилежні стилі пілотування, билися на рівних у внутрішній боротьбі, а глядачі затято сперечалися про те, хто ж із них кращий.
Забігаючи наперед, слід сказати, що навіть зараз, Дженсон так і залишився єдиним партнером Льюїса по команді, який був йому рівним у гоночній майстерності. Так, пізніше Ніко Росберг став чемпіоном, але на 90% було везінням, ніж закономірним результатом.
Погоня за Феттелем
Сезон 2011 року став роком тотального домінування Ред Булл. Вже після кількох перегонів ніхто не сумнівався у легкому другому титулу Себастьяна Феттеля. Черговий "самовоз" від Едріана Ньюї був поза конкуренцією.
Втім, це не завадило Дженсонові знову опинитися в центрі уваги. Наш герой став єдиним гонщиком, який хоча спробував кинути виклик одноосібному лідеру і провів кілька дуже яскравих етапів.
Мабуть, найкращою гонкою у кар'єрі Баттона став "заплив" Гран-прі Канади. На мокрій трасі, наш герой знову перетворився на справжнього звіра.
Відбувши штрафний проїзд по піт-лейн, переживши два зіткнення, після другого з яких довелося "кульгати" до боксів зі спущеним колесом, за підсумком божевільного заїзду Дженсон вирвав перемогу на останньому колі. Докладніше про цю історію ви можете прочитати у статті про найкращі дощові прориви.
Через чотири гонки, Баттон здобув ще одну "мокру" перемогу - на Гран-прі Угорщини. Після цього випадку, консультант Ред Булл Хельмут Марко високо оцінив майстерність суперника і сказав "я не знаю іншого гонщика, здатного непомітно виграти гонку".
А в Японії Дженсон показав усім, що може вигравати навіть у суху погоду.
Сезон 2011 року був першим чемпіонатом після зміни постачальника коліс. Покришки Pirelli навіть у 2024 значно поступаються у надійності продукції Bridgestone зразка 2010 року. А тоді італійські шини були відверто "сирими" і швидкість зносу була просто катастрофічною.
Саме в таких умовах зіграла свою роль ще одна "фішка" Баттона - вміння краще за інших поводитися з колесами. Вийшовши вперед на піт-стопі, наш герой довів справу до перемоги. Але, за злою іронією, саме в тій гонці Дженсон остаточно перестав претендувати на чемпіонство – Себастьян Феттель, який приїхав третім, достроково забезпечив собі титул.
Чемпіонат 2012 року розпочався з чергового хаосу. За перші 7 перегонів, 7 різних пілотів здобули перемоги. Нестабільність шин Pirelli перетворила гонки на справжню лотерею. Був серед цих щасливчиків Баттон, причому він виграв перший етап.
Але крім шин, велику роль відіграли проблеми команди Макларен з надійністю. Хоча її пілоти періодично брали подіуми і навіть займали верхню сходинку, про боротьбу в чемпіонаті не йшлося.
Дженсон виграв ще гонку в Бельгії, після того, як узяв свій єдиний поул за кермом Макларена, а потім, у дощовій Бразилії, поки йшла драматична боротьба за титул між Феттелем та Алонсо, Баттон здобув останню перемогу у своїй кар'єрі.
Падіння Макларена
Коли Хамільтон оголосив про рішення змінити Макларен, на рахунку якого було 7 перемог у минулому сезоні, на безнадійну команду-середняку – Мерседес, болід якого фанати прозвали Відро 03 (офіційна назва шасі – W03), усім здавалося, що Льюїс збожеволів. Але насправді, як виявилося, помилку зробив Дженсон.
У розстановці сил, до чемпіонату 2013 року дві команди помінялися місцями - Мерседес піднявся до статусу другої сили, а Макларен опустився глибоко в середину таблиці.
За весь рік у Баттона не було жодного подіуму. Він посів лише дев'яте місце у особистому заліку. Єдиною втіхою було те, що наш герой набрав у півтора рази більше очок, ніж його новий напарник – Серхіо Перес – 73 проти 49
Сезон 2014 року приніс ще одне перезавантаження правил гри. Насамперед, змінилися двигуни. Власне, в сезонах 2024-2025 діє той самий регламент на силові установки - гібридні турбо-мотори об'ємом 1.6 літра.
Почалася домінування Мерседес. Поки Хамільтон і Росберг виборювали титул, десь там позаду страждав Баттон. Хоча з 19 гонок, 13 Дженсон фінішував в очках, про боротьбу за щось гідне не йшлося.
Це було лише 8 місце у загальній таблиці лише з одним віртуальним подіумом – у церемонії нагородження Гран-прі Австралії наш герой не брав участі, а на третє місце піднявся після дискваліфікації Даніеля Рік'ярдо за порушення паливного ліміту.
І знову Хонда
Починаючи з сезону 1995 Макларен незмінно користувався двигунами Мерседес. Німецький моторист довгий час був особистим постачальником британської команди, що давало їй якийсь напівзаводський статус.
Але все змінилося після того, як у 2010 у автоконцерну Даймлер-Бенц з'явився власний гоночний колектив. Не бажаючи бути клієнтською командою, з чемпіонату 2015 Макларен перейшов на мотори Хонда.
Так розпочався найгірший сезон у кар'єрі Баттона та його нового напарника – Фернандо Алонсо. Два чемпіони світу перетворилися на відверті посміховиськи.
Японські мотористи на цілий рік відстали від суперників. Звичайно, це дозволило скопіювати ідею Мерседеса з розміщенням турбіни з протилежного боку компресора. Але ситуація залишалася катастрофічною.
Агрегату відверто не вистачало потужності. Саме тоді у прямому ефірі прозвучала знаменита фраза Алонсо "GP2 engine! GP2!", яка досі цитується фанатами та журналістами. Крім іншого, залишала бажати кращого та надійність – двигуни постійно ламалися та горіли.
Поки гонщики інших команд набирали очки, Дженсон та Фернандо колекціонували штрафи за заміну силових установок. Доходило до того, що формальний розмір покарання був довшим за стартову решітку.
Не сильно кращою ситуація стала і в 2016 – фінішів в очках стало трохи більше, але потужності, як і раніше, не було. І після закінчення чемпіонату наш герой оголосив про звільнення з Формули-1.
Втім, один раз він все ж таки ще вийшов на стартову решітку. Справа в тому, що в один час з Гран-прі Монако 2017 проходили знамениті американські перегони "500 миль Індіанаполіса", в яких вирішив взяти участь Алонсо. А Баттону запропонували на один етап підмінити колишнього напарника у "Королівських перегонах"
Однак, заїзд цей був більшим за формальний статус. Стартувавши з піт-лейну, Дженсон практично не мав шансів заробити очки. А на 58-му колі він зійшов із дистанції через зіткнення з Паскалем Верляйном. У цьому славна кар'єра Баттона завершилася остаточно.
Підсумкова статистика нашого героя: 15 перемог/8 поул-позицій = 187.5%. Співвідношення одне із найкращих серед чемпіонів.
Життя після Формули-1
Відійшовши з Формули-1, Дженсон не розірвав зв'язку з автоспортом. Він брав участь у японській серії Super GT, а також знаменитому марафоні "24 години Ле-Мана".
Коли у Льюїс Хамітона був виявлений COVID-19 перед Гран-прі Сахіра 2020, ходили чутки, що Баттон пропонував свої послуги, щоб замінити колишнього напарника на одну гонку. Однак, вибір Мерседеса впав на молодого Джорджа Рассела.
Крім того, Дженсон запустив лінію чоловічого одягу під брендом "JB", працює експертом і коментатором для різних трансляцій Формули-1, включаючи співпрацю з британським каналом Sky Sports F1, активно підтримує гоночний кіберспорт, а також продовжував захоплюватися тріатлоном на аматорському рівні.
Навіть через роки Дженсона Баттона згадують, як неперевершеного майстра дощових перегонів, який мав неймовірне чуття і перетворювався на стратега, що сидить за кермом. З 15 перемог, 7 він здобув на мокрих та підсихаючих трасах.