Втім, незважаючи на це, знову доводиться говорити про негатив. Чесно кажучи, важко пригадати, коли на стадіоні "Динамо" під час матчу було так мало глядачів. Начебто, і погода дозволяє… Проте, знову будемо повторюватись: футбол в Україні - не для людей. Про місце і час проведення подібних поєдинків, автор писав ще вчора, тому сенсу повторюватись, немає. Цього разу хочеться звернути увагу ось на що: після кожного турніру кожен рік чутно про те, що Меморіал вдався, команди-учасники задоволені і хочуть приїхати до Києва ще раз, звідусіль подяка організаторам. У цьому році ви чули щось подібне? Я – ні. Хтозна, можливо, Григорій Суркіс за чашкою чаю або кави під час фінального матчу і задумався про сенс такого турніру, про те, що пам'ять метра футбола можна вшанувати якимось іншим чином, ніж проведенням молодіжного турніру при порожніх трибунах. Факт залишається фактом – у такому форматі Меморіал Лобановського існувати не має, а якщо потрібно надати практику молодіжці, можна просто запросити до столиці або, ще краще, до іншого міста України суперника, не пов’язуючи це з ім’ям Лобановського.
Але досить негативу, повернемося до футболу. На звітний матч Павло Яковенко виставив найсильніший склад. Порівняно, з матчем проти Ірану, до основи повернувся Лисенко, який замінив Васіна, з’явився на полі замість Голодюка і Чеснаков. Крім того, місце у воротах зайняв не Бойко, а Каніболоцький.
Перші хвилин десять українці намагалися налагодити контроль м’яча і дістатися до турецьких воріт. Коли ж їм це вдалося. Відразу почали виникати гострі моменти. На 11-й хвилині удар Курилова якимось дивом у нижньому куті воріт голкіпер гостей парирував, а вже через дві хвилини Морозюк створив гол. Він вдало підставився під ногу турецького захисника і впав. Вердикт рефері – пенальті.
Одинадцятиметровий вирішив бити сам постраждалий. Що й казати, якби турецький воротар, не намагався вгадати кут, куди проб’є капітан українців, можливо він би й витягнув його м’яч після його удару, а так Морозюк пробив сильно і чітко по центру – 1:0.
Після голу Україна заспокоїлась, до середини тайму можна згадати хіба що шанс Коноплянки, який вийшовши віч-на-віч з кіпером суперника, пробив повз дальній кут воріт. Гра так тривала б і далі, але турки вчасно згадали, що їм необхідно відіграватись і почали створювати свої шанси на гол. Особливо небезпечним був форвард гостей Буряк Чалик. Саме він створював для своєї команди моменти, після яких нашій обороні і воротаря Каніболоцькому довелося серйозно попотіти.
Найгостріший момент у таймі виник на 44-й хвилині. Інший турецький нападник пройшов з лівого флангу поруч з лицьовою лінією до українських воріт, легко обіграв Курилова, посадив на п’яту точку Ракицького та з двох метрів умудрився пробити вище рамки.
У другому таймі Україна вже не дозволяла Туреччині створювати подібну гостроту біля наших воріт. Команда Яковенка заспокоїла гру, і досить тривалий час на полі, крім замін, нічого суттєвого не відбувалося.
Вже у другій половині тайму зміг про себе заявити Ракицький, який часто підключався до атак і одну з них міг завершити. Непогано увійшов в гру і Федорчук, який навіть забив, але перед цим порушив правила.
Втім, турки таки мали шанс відігратися. На 91-й доданій хвилині Каніболоцький був вимушений рятувати команду після дальнього удару гравця Туреччини. Проте, Антон з ударом впорався, тим принісши своїй команді перемогу на турнірі. Чи не останньому?
