Джерело - Чемпіон.
Алєксєй Павлюченко багато років працював редактором відділу "Футбол" одного з провідних пітерських спортивних видань. Його вважали диваком - він був абсолютно байдужий до Зеніта, але при цьому у нього відразу запалювалися очі, коли мова заходила про київське Динамо. Російський журналіст регулярно приїжджав до Києва...
- Ви вірили, що Росія нападе 24 лютого, чи думали, що це просто медійна інсинуація? Як зустріли 24 лютого? Які були думки у голові?
- Думки були погані, тривожні, вже довгий час... Я припускав, що подібне може статися. Проте перші кілька годин перебував у повній прострації. Від власної безпорадності насамперед. Потім почав спілкуватися з українськими друзями та колегами, дружина – зі своїми родичами. Якою б не була моя особиста позиція, але я також несу провину за те, що трапилося. І вже не раз, і приватно, і в соцмережах, якими не дуже користуюся, вибачався у всіх українців, але розумію, що таке вже ніколи неможливо.
- Здивувала поведінка Тимощука? Чи правильно УАФ вчинило, що позбавило його всіх футбольних регалій? Ви з ним на якомусь етапі спілкувалися близько?
- Близько з Тимощуком не спілкувався. Так, кілька разів брав у нього ексклюзивні інтерв'ю. Але щоб зрозуміти нутро людини цього недостатньо. До того ж, Тимощук до 2017 року, відкритий для всього світу, і після його останнього повернення до Зеніту – дві різні особи. Якось ми поверталися з Києва до СПб після матчу збірної України одним рейсом Мені запам'яталося, як Тимощука обожнювали українські вболівальники… Рішення УАФ – це виключно позиція українців. У цій ситуації вони прийняли таке рішення, коментувати його я не маю морального права. Те, що Тимощук мовчатиме, я не сумнівався...
- Ракицький. Здивувалися його рішенню розірвати контракт? Чи спілкувалися з ним?
- На відміну від Тимощука, з Ракицьким я ніколи не спілкувався, бо вже багато років роботи не маю жодного стосунку з ФК Зеніт. Пригадую, щоправда, як на презентації Ракицького у Зеніті у січні 2019-го представники прес-служби ходили по залі та вимагали від журналістів "не ставити Ярославу питань, на кшталт, чому він не співає гімн"... Ракицький ніколи не говорив на політичні теми , але у важкий момент для своєї країни вчинив гідно.
- Дзюба попросив не викликати його до збірної. За однією з версій, має багато родичів в Україні. У курсі, чи це так? Здивувалися його рішенню? Є інформація, хто ще з гравців збірної Росії думає у такому ключі?
- Я щось подібне чув… Але, по-перше, слова Дзюби інтерпретував тренер збірної Карпін, сам Дзюба це не підтвердив. По-друге, Дзюба не викликає у мене жодної поваги та довіри. Багато чого він робить заради піару. Хоча, мабуть, можу помилятися.
- Хто приємно здивував із співвітчизників після 24 лютого? Від кого чекали зовсім на іншу реакцію?
- Жодної реакції від суспільства я не очікував. Тим більше, коли за власний погляд можна серйозно постраждати… Вважаю, треба відповідати лише за себе.
Я дивлюся канал Денисов-тайм, де директор каналу Футбол висловився жорстко стосовно російських колег. Не пам'ятаю дослівно, але сенс у тому, що "росіяни переживають за те, що відбувається в Україні, сидячи в туалеті...". Думаю, він має рацію. Знову ж таки - кажу виключно за себе. Тільки переживати нині – недостатньо. Гідні люди, на кшталт Андрія Вадимовича Макаревича і так відомі всьому російськомовному світу. Є ж менш публічні постаті, навіть серед спортивних журналістів, але не боялися говорити правду. Наприклад, мій давній колега, товариш, пітерський журналіст, сьогодні блогер Кирило Легков. На своєму каналі "Газета з того світу", який намагався пояснити багатьом своїм передплатникам, що не варто "годуватись" телевізором... Йому при зустрічі я обов'язково потисну руку! А тих, хто "розчарував" таких немає. Усі "розчарування" закінчилися для мене ще 8 років тому.
- До 24 лютого ви часто приїжджали до Києва. Як вважаєте, у майбутньому зможете приїхати до Києва? Чи не соромно показуватиме свій паспорт на митниці?
- Про паспорт на митниці взагалі зараз нема рації говорити і навіть думати. Це буде блюзнірством перед мільйонами українців! Потрібно просто зупинити це божевілля! Київ був і залишається моїм улюбленим містом на землі і залишиться назавжди в моєму серці! Хоча може так статися, що більше ніколи не побачу місто на Дніпрі… Все залежить, якою найближчими роками буде Росія. Тут, друзі, читайте між рядками.
- З кимось із відомих українців продовжуєте спілкуватися?
З усіма, з ким спілкувався, продовжую спілкуватися. І з журналістами, і з футбольними людьми. Наприклад, із генеральним директором київського Динамо Резо Чохонелідзе, з колишнім гравцем збірної України, який грав більше двох десятиліть тому у Зеніті Романом Максимюком. Зрозуміло, я їх підтримав як міг! Вірю, що поновляться матчі моєї улюбленої команди – київського Динамо! Без віри жити не можна.
- Ви особисто відчуваєте світові санкції вже зараз? Чи відчувають їх найпростіші росіяни?
Звісно, відчувають. І я, і моя сім'я. інакше й бути не може. Далі буде лише гірше. Але будь-який українець прочитавши скаже, що "вони цього заслужили".
- Як ви сприймаєте ізоляцію російського спорту і чи не має відчуття, що це надовго?
Думаю надовго. А решта – у попередній відповіді.
Максим Розенко, Чемпіон
