Здається, ми облажалися, але блекаут не загрожує. Невтішний підсумок виступів українського біатлону на Олімпіаді 2026
Українська біатлонна родина, здається, знову проковтнула гірку пігулку. Вітчизняний біатлон, з яким традиційно пов'язують надії та який є вивіскою зимового спорту – уже третю Олімпіаду без медалі. І, на жаль, це стало закономірністю.
Така прикрість не викликає відчуття краху надій, бо на медалі, мабуть, ніхто особливо і не розраховував. Хіба, сподівалися на пришестя дива. Воно навіть замаячило на горизонті під кінець Ігор, але шансом скористатись не вдалось. Бо це теж треба вміти зробити. На те він і шанс…
Спробуємо розібратись чому Україна, біатлонна (а може вже й ні) країна, знову не вразила на головному старті.
Аби знати все достеменно і копнути глибше потрібно "варитись" в команді чи хоча б бути поблизу неї. Без цього повного аналізу не зробити, закадрових моментів, як і скрізь, вистачає. Хоча деякі речі проглядаються і з боку. Від цього і відштовхуємось.
Джима згасає, Меркушина запалює
Слова в заголовку про "облажались" належать українській біатлоністці Олександрі Меркушиній. 21-річна дебютантка вжила їх, коментуючи свій результат в гонці переслідування. Ці слова, очевидно, підходять й до загального виступу всієї команди. Хоча й саму Меркушину, мабуть, стосуються найменше.
Невтішний підсумок виступу українок – відсутність жодної з них в останній гонці програми – масстарті. До складу її учасників, нагадаємо, кваліфікуються за підсумками етапів Кубку світу та самої Олімпіади, а з цим явно не склалось. Причому, такий провал стався вперше в історії…
У жіночій команді можливого дива чекали передусім від олімпійської чемпіонки, щоправда, ще 2014 року, Юлії Джими.
Проте 35-річна біатлоністка вище голови не злетіла. Сезон зіпсований травмою, відсутність достатньої кількості стартів, які б дали необхідний тонус. 24 позиція в спринті стала найвищим її досягненням.
Був шанс зачепитись за високе місце в індивідуальній гонці, в якій чи не на перше місце виходить стрільба. Юлії, з огляду на її стан, дали можливість готуватися саме до цього старту, але один провалений вогневий рубіж змарнував усе. Це біатлон.
Чи були шанси виступити краще? Хіба теоретичні. Вік – причина не така вже й вирішальна, і в 35 можна вистрілити. Юля виглядала важко на трасі, а відсутність фізичної форми високогір'я не пробачає. Можливо, біатлоністка зможе проявити себе в гонках наступних етапів Кубку світу, але олімпійський потяг пішов, зірвати стоп-кран можна, але чи допоможе? Легендарній атлетці можна подякувати за все, що вона зробила для українського біатлону. А нову Джиму треба віднайти та виховати. Це буде вкрай непросто.
Після поступового згасання зірки, роль лідера на себе перетягнула Христина Дмитренко, до Олімпіади вона підійшла в оптимальному біатлонному віці. 26-річна атлетка, можливо, навіть мала кращі шанси на звитягу ніж титулована киянка. Та навіть попри вміння дуже якісно стріляти не зуміла потрапити до чільної 15 в жодній з дисциплін.
Швидкість, а точніше її відсутність, позбавила шансів на успіх. У сучасному біатлоні та й світі загалом, без швидкості спіймати удачу дуже непросто. Христина також мала проблеми зі здоров'ям, не в оптимальних кондиціях підійшла до стартів. Навіть попри те, що в українському біатлоні пік форми планують під Олімпіади та чемпіонати світу, вийти на ідеальний стан не вдалося.
Якщо причина в функціональних проблемах, тренерських прорахунках чи здоров'ї – це одне питання, це можна виправити. А якщо це просто максимум спортсменки, то загроза більша. Завжди важливо бачити чи є люфт для прогресу.
Він точно є в молодої Олександри Меркушиної. Учорашня юніорка взяла участь в п'яти дисциплінах, на дебютній Олімпіаді виборола позицію в топ-20 в індивідуальній гонці. Але найбільш підбадьорливим виявився конкретний відрізок – етап в естафеті. Швидка стрільба, конкурентна швидкість лижного ходу, готовність ризикувати та націленість на лідерство – ось що дійсно надихнуло. І вболівальників, і тренерів, і саму біатлоністку.
Цей відрізок естафети дає неабияку надію, що термін "облажались" з часом піде з біатлонного лексикону.
Молоді Олена Городна та Дарина Чалик в цьому компоненті не такі переконливі, але однозначно мають потенціал для того, щоб додати в новому олімпійському циклі.
Загалом, здається, що по результатах жіночої команди вдарила проблема, про яку говорили давно – зміна поколінь. Якщо вона ще й невчасна, то рано чи пізно призведе до збою. Тому й вийшло так, що одні вже не можуть, а інші – ще не здатні. По іншому й бути не могло. Говорити про те, що на результат вплинуло високогір'я не доводиться. В однакових умовах були всі. А вся підготовка будувалась з огляду на цей нюанс.
Мандзин мав шанс на медаль, Підручний провалив снайперський тест
У чоловіків ситуація дуже схожа. Титулований лідер не зміг, амбітний дебютант запалив надію.
Лідером на Ігри їхав чемпіон світу-2019 Дмитро Підручний. Він розумів, що скоріш за все це останні для нього Ігри.
Було видно, як тернопілець горить бажанням у кожній гонці, як рветься до бою. Дмитро не був суперметором, але "функціоналка" була досить конкурентною. Інша справа, що в біатлоні потрібно демонструвати клас у двох компонентах, а стрільба в Підручного відверто не пішла.
Через це втрачені шанси в індивідуальній гонці, спринті, переслідуванні та масстарті. В останній гонці була негода, але й нагода. Лідери почергово "застрілювались", будь українець точнішим і це могла бути така омріяна медаль. Однак гвинтівка була неслухняною і в цій гонці, і протягом всієї Олімпіади.
Досвідчений біатлоніст переніс хворобу на початку сезону. Тіло спортсмена після 30 вже не таке слухняне, але осад про "могло бути значно краще" не полишає. Можливо, зосередившись на фізичній готовності, десь недооцінили стрільбу. Хоча з огляду на досвід атлета та його персонального тренера Юрая Санітри, навряд чи така недооцінка могла статися. Можливо, тут саме психологічний фактор. Завадило надмірно велике бажання, страх того, що наступного шансу вже не буде.
Підручний навіть попри статус чемпіона світу не належав до незмінної супереліти світового пелотону, але біатлоністів такого рівня в достатній кількості Україна навряд чи матиме. Лава запасних та перспективних поки що закоротка. Україна – біатлонна країна, але за українськими мірками.
Тішить одне – замінити лідера в чоловічій команді є кому. І це показали старти в Доломітових Альпах. Її дебютант Віталій Мандзин вже готовий отримати абонемент на вхід до елітного клубу. Усе ще відчувається брак досвіду, але ці Ігри 22-річному атлету його суттєво додали.
Уже помітно, що це не той біатлоніст, який робитиме ставку лише на стрільбу. У ньому присутні універсальність та готовність претендувати на успіх в кожній з дисциплін. 16 місце в переслідуванні, 10 – в масстарті, при такій шаленій конкуренції – це потужний результат.
Показовим був саме масстарт, в якому амбітний українець боровся за медаль. І навіть втративши шанс на неї, виграв в суперників боротьбу за чільну десятку – це про велику мотивацію та характер. Спокійний в житті Мандзин, по-спортивному – нахабний – ще одна дуже чеснота, яка дарує надію.
Він має все, щоб стати брендом українського біатлону в найближчі сезони. Але треба підтягувати й інших. Від цього виграє і він, і команда, і ми – уболівальники.
Критикувати ще одного дебютанта Богдана Борковського однозначно зарано. На Олімпіаді він прогнозовано дива не створив. Тренери часто кажуть про його величезний потенціал на лижні, і це вже позитив. Бойове хрещення олімпійським боєм пройшов, що суттєво зменшить мандраж перед прийдешніми стартами.
Тарас Лесюк став дебютантом Олімпіади у 29 років. І, мабуть, в цьому найбільша проблема. Зараз Тарас асоціюється з проваленим четвертим етапом в естафеті. Команда боролася за високі місця, але два штрафних кола надію добили остаточно.
Лесюк ніколи не був в основній обоймі. Має не так багато виступів на світовому рівні. Була надія, що його підтягне Юрай Санітра, у якого разом з Підручним він був на індивідуальній підготовці. Але дивлячись суто на результат – такого не сталося. Вимагати від нього забагато й не варто. Усі розуміють, що на останньому етапі естафети він з'явився не від хорошого життя.
І якби в кращій формі був Антон Дудченко, то біг би точно він. Але Дудченко не в формі вже кілька сезонів. Зіп'ястися на ноги не дають хвороби. Хоча ще кілька сезонів тому на нього дуже сильно розраховували. Так само, як і на Богдана Цимбала, який навіть не потрапив до олімпійської команди. Чому два потенційно потужних біатлоністи так і не розкрились – питання.
Від перестановки доданків – сума (не) змінюється
Обидві українські біатлонні команди не мали проблем з фінансуванням. Тренувальні збори, інвентар, екіпірування – все в повному обсязі навіть попри війну. Чи впливає війна на результати на Олімпіаді? Звісно впливає, хоч зовні це й не помітиш.
Важка ситуація б'є по підсвідомості однозначно, якщо й все міжсезоння проводиш за кордоном. А от чи можемо списувати все на війну? Можемо, але це контрпродуктивно. Бо складна ситуація – це ще й про велику мотивацію – встояти, вижити, бути вище за суперника.
Важливою є ще й інша цитата Олександри Меркушиної: "Без насолоди біатлон нецікавий". Спілкування з медіа, відкритість – в поєднанні з іншими складниками, це також може сприяти розвитку біатлону в майбутньому. А ще й не витрачати енергію на війну з хейтерами – диванне військо має більше ресурсів, адже ніде їх не витрачає…
Відкритим залишається питання щодо тренерського складу. Зазвичай рішення приймаються після сезону. Чи буде продовжувати роботу словацький фахівець Юрай Санітра, чи залишаться на посадах Микола Зоц та Надія Бєлова – дізнаємось з часом. Так само, як і про склад команд: декрети, мотивація, життєві ситуації – спортивне життя часто непередбачуване.
Достеменно відомо одне – підготовка до наступної Олімпіади починається в той день коли завершується попередня…
