Психологія, омолодження та три леви. Як Крістіан Ківу продовжив переможний цикл Інтера
До старту нового сезону Серії А Інтер підійшов у статусі чинного чемпіона та беззаперечного фаворита №1 у боротьбі титул. Здавалося б, нічого дивного – з таким підбором гравців і глибиною складу конкурентів у місцевому чемпіонаті й не повинно бути. Проте влітку минулого року все було не так очевидно.
Кінцівка сезону-2024/25 була для Інтера суцільним розчаруванням. Команда до останнього вела боротьбу на трьох фронтах, проте зрештою завершила сезон із порожніми руками, а вишенькою на цьому торті розчарувань стала поразка 0:5 від ПСЖ у фіналі Ліги чемпіонів.
Одразу після неї команду після 4 років роботи покинув Сімоне Індзагі, який спокусився на шалену пропозицію із Саудівської Аравії. Чутки про можливий відхід тренера з'явилися ще наприкінці квітня, і не виключено, що вони стали одним із факторів невдалої кінцівки сезону.
Керівництво Інтера виявилося не готовим до відходу тренера, і почало спішно підшуковувати йому заміну. Часу на зважене рішення не було: одразу після фіналу Ліги чемпіонів команді потрібно було готуватися до клубного чемпіонату світу. Логічним здавалося призначення тимчасового тренера на цей турнір і паралельний виважений пошук нового постійного наставника. Проте боси Інтера вирішили, що до США команда повинна летіти уже з тим же тренером, із яким і почне наступний сезон. А це означало, що часу на пошуки заміни Індзагі-молодшому було обмаль.
Спершу спробували підписати Сеска Фабрегаса. Іспанський фахівець був відкритим до пропозиції Інтера, проте не хотів іти на конфлікт із керівництвом Комо. Він не збирався викручувати руки Мірвану Суварсо, тому все залежало від позиції останнього. І власник Комо Сеска не відпустив.
Часу до старту клубного чемпіонату світу залишалося обмаль, і саме тоді на горизонті з'явився варіант із Крістіаном Ківу. Скільки би потім Джузеппе Маротта не переконував, що запрошення румуна було планом "А" від самого початку, всі розуміли, що довірити команду тренеру із всього 4 місяцями тренерського досвіду на дорослому рівні зі скромною Пармою – це крок, на який клуб пішов від безвихіддя.
Паралельно псувалася атмосфера в роздягальні. Хакана Чалханоглу потягнуло на батьківщину, і він ледь не у відкриту вів переговори з Галатасараєм і Фенербахче. Бенжамен Павар не полетів на клубний чемпіонат світу через травму, проте паралельно викладав у Інстаграмі фото з гри в падел, та ще й із заклятим суперником – Тео Ернандесом із Мілана.
Така поведінка Хакана та Бенжамена не подобалася решті команди, та найбільше – капітану, Лаутаро Мартінесу, який неодноразово на практиці демонстрував готовність викладатися на повну та виходити на поле навіть із травмами. Тому не дивно, що така байдужість одноклубників його дратувала. Під час клубного чемпіонату світу "Ель Торо" дозволив собі публічно розкритикувати партнерів по команді – не називаючи конкретних імен, проте всі все зрозуміли.
Доволі вікова команда, відсутність достатніх коштів на омолодження складу, розчарування після провальної кінцівки сезону, напружена атмосфера в роздягальні, молодий і недосвідчений тренер – усе це здавалося ідеальним штормом, який може підвести риску під переможним циклом Інтера.
Проте Ківу виявився прекрасним психологом, і швидко стабілізував ситуацію. Чалханоглу переконали залишитися в команді, а Павар як деструктивний елемент був відправлений у оренду в Марсель. На його місце підписали досвідченого Мануеля Аканджі з Манчестер Сіті, який кількома днями раніше відмовив Мілану. Проте сила Ківу як психолога полягала не лише в тому, що він згладив гості кути, а й у тому, що румун повернув команді впевненість у собі, ставши при цьому для гравців близьким другом – про це в один голос заявляють ледь не всі футболісти Інтера.
Під час літнього трансферного вікна керівництво Інтера було поставлене в доволі жорсткі рамки власниками з інвестиційного фонду Oaktree: ніяких звичних підписань вікових гравців вільними агентами, лише молоді виконавці вартістю не більше 25 мільйонів євро.
Ще до зміни головного тренера Інтер узгодив трансфер бразильця Луїса Енріке з Марселя. Річ у тім, що у Інтера в останні роки була гостра нестача сильних дриблерів: за показниками дриблінгу "нерадзуррі" з року в рік пасли задніх не лише на європейській арені, а й у Серії А. Це створювало проблеми зі зламуванням ешелонованої оборони суперника та часто призводило до втрати очок із середняками і аутсайдерами.
Саме цю проблему був покликаний вирішити Енріке, який повинен був додати команді різноманітності та непередбачуваності в атаці. Проте виглядав цей трансфер усе одно сумнівно. Все ж, за своєю природою бразилець є вінгером, а в Інтері в ньому бачили латераля. А як для цієї позиції в нього надто великі проблеми у грі в обороні, які неодноразово проявлялися по ходу сезону.
У передсезонних контрольних матчах надійність гри Інтера в обороні викликала дуже багато запитань, і наприкінці минулого літа Ківу запросив трансфер чистого опорного півзахисника, який мав допомогти вирішити цю проблему. Пріоритетним варіантом був Ману Коне з Роми, проте домовитися щодо трансферу хавбека збірної Франції не вдалося.
Довелося задовольнитися більш дешевою та менш підходящою стилістично альтернативою в особі Анді Діуфа, який вчисту програв конкуренцію в центрі поля Інтера. А ось хто команду підсилив, так це Петар Сучич, про трансфер якого із Динамо Загреб домовилися ще у січні 2025 року. В сезоні-2025/26 Петар став твердим гравцем основної обойми як в Інтері, так і у збірній Хорватії, а його трансферна вартість зросла більш ніж втричі.
Головною ж кадровою проблемою, яку необхідно було вирішити, стала глибина складу в лінії атаки. Мехді Таремі та Марко Арнаутович відверто не дотягували до рівня Інтера, і будь-які травми чи спроби дати перепочинок Лаутаро Мартінесу та Маркусу Тюраму одразу ж дуже помітно послаблювали команду.
Для того, щоби вирішити цю проблему, Ківу перетягнув зі своєї колишньої команди, Парми, Анжа-Йоана Бонні. Швидкий та при цьому потужний француз стилістично схожий на свого співвітчизника Тюрама, та став більш ніж гідним дублером Маркуса.
Окрім Коне, Інтеру так і не вдалося здійснити ще одне гучне підписання – йдеться про Адемолу Лукмана з Аталанти. Президент бергамасків Антоніо Перкассі вирішив, що його команда здатна боротися за Скудетто, та готовий був продати нігерійця лише закордон, аби не підсилювати конкурентів по боротьбі за чемпіонство.
Протягом усього літа в підвішеному стані перебувало майбутнє талановитого вихованця Інтера, Франческо Піо Еспозіто. Після блискучого сезону в Серії В в оренді в Спеції він отримав шанс у рідному клубі на клубному чемпіонаті світу, а після невдачі в боротьбі за Лукмана керівництво Інтера остаточно відкинуло варіанти зі ще однією орендою чи навіть продажем нападника, хоча попит на ринку був великий: Наполі був готовий віддати за молодого бомбардира 35-40 мільйонів євро.
Зрештою, Еспозіто таки вирішили залишити – не в останню чергу через те, що він був дуже добре знайомий Ківу за роботою з прімаверою Інтера. І це рішення стало вистрілом у "десятку". Після подвигів у Серії В Еспозіто довів свою конкурентоздатність і на елітному рівні: 10 голів і 6 асистів за Інтер, виклики у збірну Італії, за яку 21-річний нападник уже забив 5 голів.
Коли у розпал сезону Маркус Тюрам зазнав травми та довго повертався у оптимальну форму, Еспозіто в певний момент навіть обійшов його у ієрархії форвардів Інтера. "Нерадзуррі" розглядають Франческо як один із найцінніших активів клубу, його майбутню легенду та один із символів. Ще один сезон настільки ж стрімкого прогресу – і Тюрам може таки втратити місце в основі.
Як же грає Інтер Ківу? На перший погляд може здатися, що румунський фахівець продовжує їхати на багажі свого попередника. Доля правди в цьому є – Крістіану дійсно вистачило мудрості не ламати те, що було створене до нього, а змінювати команду поступово. Рівно так само, як це робив сам Індзагі після того, як прийшов на місце Антоніо Конте.
При цьому, зміни, які вніс у гру команди Ківу в свій перший сезон, були більш суттєвими, ніж у Індзагі 4 роками раніше. Інтер став значно менш контратакувальною та більш агресивною командою. Цифри говорять самі за себе: інтенсивність пресингу зросла на 12%, його ефективність – на 48%. Кількість голів, забитих після відбору м'яча поблизу воріт суперника, зросла майже вдвічі. А лінія оборони стала розташовуватися в середньому на 4 метри вище.
Усе це дозволяло Інтеру бути безжально ефективним у матчам проти середняків і аутсайдерів, проти яких підопічні Ківу практично не втрачали очок. І на довгій дистанції це принесло свої плоди – не дарма такі метри як Марчелло Ліппі та Фабіо Капелло постійно говорили, що Скудетто виграється у провінції.
Проте в матчах проти грандів виникали серйозні проблеми, особливо у першій половині сезону. Жоден із очних поєдинків проти топ-клубів Інтер не програв вчисту: за кількістю та якістю гольових моментів команда Ківу щонайменше не поступалася суперникам. Проте долю матчів вирішували деталі – зокрема те, що помітно здав Ян Зоммер, який уже не був здатен виручати команду так, як у попередні роки.
Втім, були і системні проблеми – ті, з якими стикається будь-яка команда з високим пресингом. Яким би якісним цей пресинг не був, чим вищий рівень суперника – тим легше йому з-під цього пресингу виходити і вириватися на оперативний простір. А там на нього чекав доволі віковий і повільний захист Інтера, розташований, як уже було сказано, на 4 метри вище, ніж зазвичай. Карати за таке – любе діло. Найбільш хрестоматійний приклад – другий гол Наполі в жовтні минулого року.
Такі стилістичні зміни зробили Інтер ще більш залежним від капітана, Лаутаро Мартінеса, який знаний як блискучий майстер високого пресингу – в системі Ківу максимально розкрилися його захисні якості. Коли наприкінці лютого "Ель Торо" отримав м'язову травму на мерзлому штучному газоні в Норвегії у виїзному матчі проти Буде-Глімта, залежність команди від свого капітана максимально кинулася в очі: Інтер видав свій найгірший відрізок у сезоні, а просідання в якості гри команди було абсолютно очевидним: про це говорили і результати, і візуальне враження від гри, і просунута статистика.
Пропуск четвертини сезону не завадив Лаутаро стати найкращим бомбардиром Серії А. Тим не менш, приводи критикувати його теж були. У першій половині сезону він, як і вся команда, невдало виступав у матчах проти топових суперників.
Варто зазначити, що значну частину сезону через травми пропустили і ще два беззаперечних гравці основи Інтера – Дензел Думфріс і Хакан Чалханоглу. Кампанія-2025/26 у виконанні турка залишила суперечливе враження: коли він виходив на поле – грав просто блискуче, проте кількість м'язових травм була аномальною. А коли гравець, на якому в команді зав'язано стільки всього, грає нерегулярно – то це велика проблема.
Тим не менш, її Інтер вирішував вдало, і головний рецепт успіху – Пьотр Зєліньський. Перший сезон поляка в стані "нерадзуррі" був відверто невдалим, проте після зміни тренера хавбек повернувся на свій рівень часів виступів за Наполі. Коли Чалханоглу був травмований – Зєлінський гідно підміняв його у ролі реджисти. Коли турок був здоровий – Пьотр займав позицію ліворуч від нього та діяв не менш ефективно.
Якщо відійти від персоналій, то з того, що змінилося після приходу Ківу, кидається в очі фізпідготовка. Попри те, що футбол Інтера став більш енергозатратним, команді значно краще вдавалося витримувати матч у звичному для себе темпі, хоча при Сімоне Індзагі команда постійно фізично просідала приблизно на 60-й хвилині.
Це – заслуга Стефано Рапетті, тренера із фізпідготовки, якого привів Ківу. Вірніше, повернув після величезної перерви: Рапетті раніше входив у тренерський штаб Жозе Моурінью, в тому числі й у період роботи португальця в Інтері, коли Ківу був його підопічним.
Головним бенефіціаром роботи Рапетті став Федеріко Дімарко, який відродився після травми та слабкої весни-2025 і видав найкращий сезон у кар'єрі, який увінчався рекордом Серії А за кількістю асистів у одній кампанії.
Що ж стало запорукою такого результативного сезону Дімарко? Перш за все – те, що він став здатен фізично витримувати всі 90 хвилин гри. Погодьтеся, шансів здійснити результативну дію більше, якщо ти проводиш на полі всі 90 хвилин, ніж якщо тебе змінюють після години гри. Цифри красномовні: якщо у сезоні-2024/25 Федеріко в середньому проводив на полі 66 хвилин за матч, то з приходом Ківу та Рапетті цей показник зріз до 77 хвилин.
По-друге – Інтер став значно частіше вести позиційні атаки за допомогою навісів, і радіокеровані кроси Дімарко стали ще більш затребуваними. Ну і третій фактор – травми Чалханоглу. Коли обоє на полі – вони ділять стандарти (в першу чергу, кутові, на яких Інтер із приходом Ківу залишився настільки ж ефективним, як і при Індзагі) практично порівну. Проте через постійні травми Хакана Дімарко впродовж тривалих відрізків сезону ставав безальтернативним виконавцем стандартів №1 у команді. І саме в ті періоди Федеріко діяв найбільш результативно.
Що ще змінилося з приходом Ківу? Кількість позиційних ротацій в атакувальній фазі значно знизилася, гра Інтера стала менш схожою на пресловутий організований хаос. При цьому румунський фахівець, порівняно із попередником, став менш прив'язаним до 3-5-2 як базової схеми. Якщо Індзагі практично не відмовлявся від цієї схеми та навіть по ходу матчів робив заміни суто за позиціями, то Ківу виявився більш схильним до змін ігрової схеми.
А також – до використання гравців на незвичних для них позиціях. Тут найбільш показовий приклад Анді Діуфа. Француз виявився неконкурентоздатним на рівні Інтера як центральний півзахисник, проте Ківу перекував його у правого латераля (довелося робити це у розпал сезону, коли одночасно травмовані були Думфріс і Маттео Дарміан, і єдиним вибором на цю позицію був Луїс Енріке), і виходить у нього дедалі краще.
Змінився і білд-ап Інтера: в ньому стали задіяні більше гравців, ніж при Індзагі. Тут теж знадобилася значно краща фізична форма Дімарко: Федеріко тепер здатен як опускатися низько при початку розвитку атаки, так і опинятися у високій позиції на більш пізніх стадіях. Та в цілому, якщо для виходу із оборони ти використовуєш 6 гравців замість 4, ти стаєш менш небезпечним у швидких вертикальних атаках: у тебе залишається менше гравців, здатних результативно завершити атаку після того, як високий пресинг суперника подолано. Проте Інтер став менш контратакувальною командою та робить ставку на позиційні атаки.
Також важко не відзначити матч-менеджмент Ківу: з його появою кількістю голів гравцями з заміни різко зросла. Причин тут кілька. Це і вища якість резервних форвардів, і те, що заміни Інтера при новому тренері стали більш непередбачуваними, ніж при Індзагі.
Влітку 2026 року Інтер знову обрав еволюційний замість революційного шлях омолодження. І пов'язане це як із небажанням руйнувати напрацювання Ківу, так і з обмеженими фінансовими можливостями.
Єдиною вагомою втратою став Дензел Думфріс, клаусулу якого активував Реал. Інших лідерів команди зберегти вдалося: від'їзд Чалханоглу до Туреччини відтермінували ще на рік, спроби Барселони наприкінці серпня підписати Лаутаро та Дімарко виглядали несерйозними та існували радше в уяві іспанських журналістів з сумнівною репутацією, ніж у реальності.
А ось зберегти Алессандро Бастоні було дійсно непростим завданням. Все розпочалося у лютому під час Дербі Італії проти Ювентуса. Наприкінці першого тайму Бастоні "намалював" другу жовту картку для П'єра Калюлю, яку VAR, згідно з протоколом, не мав права перевіряти. І мало того, що просто "намалював", так ще й тішився несправедливому вилученню суперника, неначе забитому голу. Наступного ранку кадри з арбітром із червоною карткою в руках і радістю Бастоні облетіли перші сторінки всієї італійської спортивної преси.
Безумовно, вчинок Алессандро заслуговує лише на засудження, проте на нього у ЗМІ влаштували справжнє цькування як ні на кого іншого, хто відзначався схожими проступками в минулому. У кожному виїзному матчі Серії А будь-який дотик Бастоні до м'яча зустрічався свистом фанатів.
Не встигли влягтися пристрасті щодо епізоду з Калюлю, як Алессандро знову опинився в епіцентрі фанатського гніву. Збірна Італії втретє поспіль пролетіла повз чемпіонат світу, і головним винуватцем фіаско "Скуадри адзурри" зробили все того ж Бастоні, який на 42-й хвилині матчу проти Боснії і Герцеговини був вилучений за фол останньої надії. На те, що захисник таким чином виправляв помилки партнерів по команді (в першу чергу, Джанлуїджі Доннарумми, який вкрай невдало виконав удар від воріт), всім уже було байдуже.
Бастоні, частково заслужено, опинився в статусі ізгоя в Італії, тому бажання змінити чемпіонат було цілком природнім. Тим більше, що інтерес до нього проявляли два гранди іспанського футболу – спершу Барселона, а потім – Реал. Проте пропозиція каталонців Інтеру була відверто скромною з фінансової точки зору, а інтерес Реала в конкретну пропозицію так і не вилився. І, зрештою, Бастоні таки переконали залишитися в Інтері.
Тим не менш, на захист команди Ківу влітку чекали серйозні зміни. На правах вільних агентів Інтер покинули два ветерани – Франческо Ачербі та Стефан Де Врей. Натомість, був підписаний також віковий, проте трохи молодший Джон Стоунз, у якого закінчився контракт із Манчестер Сіті.
Також із оренди в Марселі повернувся Павар. Інтер сподівався знайти на нього покупця та натомість підписати ще одного захисника, проте підходяща пропозиція щодо француза так і не надійшла, тому Бенжамену були змушені дати другий шанс у команді.
Літнє трансферне вікно 2026 року для Інтера можна назвати "літом трьох левів". Стоунз став лише першим із трьох англійців, яких чемпіони Італії підписали. Із Тоттенгема прийшов латераль Джед Спенс, який вдало проявив себе на чемпіонаті світу, а з Ліверпуля – хавбек Кертіс Джонс.
Спенс став заміною Думфрісу на правому фланзі, проте він не був для Інтера ні першим, ні другим вибором. Спершу "нерадзуррі" тривалий час вели одне з головних відкриттів минулого сезону Серії А, Марко Палестру, проте того в останній момент перехопив Челсі. Після цього Інтер переключився на Анана Халайлі з Уніон Сен-Жилуаз, але і цей трансфер зірвався на завершальній стадії: ізраїльтянин не пройшов медогляд.
Попри те, що Спенс – гравець дуже високого рівня, певні питання щодо цього трансферу є. Здебільшого тому, що Джед більше тяжіє до лівого флангу захисту, а в Інтері його бачать саме справа. По-друге – тому, що стилістично від Думфріса він відрізняється помітно. Спенс більш надійний у обороні та активний у фазі розвитку атаки, проте не схильний насичувати зони завершення та слабкіше грає на другому поверсі. Тому такої ж результативності, як від нідерландця, від нього чекати не варто.
Зрештою, навіть виграти конкуренцію за місце в основі йому буде непросто. Анді Діуф остаточно перекваліфікувався у правого латераля та виглядав дуже сильно у передсезонних товариських матчах. У першому ж офіційному матчі сезону француз підтвердив цей рівень, оформивши два асисти в поєдинку 1 туру Серії А проти Монци (перемога 4:1). Тож відвоювати у нього місце в основі Спенсу буде непросто. Та навіть якщо англійцеві не вдасться цього зробити, ігрового часу в нього буде достатньо, оскільки він може діяти на обох флангах.
Що стосується Джонса, то йому місце в основі також не гарантоване, проте і в його випадку турбуватися щодо ігрової практики не варто. Ківу дуже хотів бачити Кертіса в команді саме через його універсалізм: він здатен закрити як будь-яку позицію в центрі поля, так і зіграти як лівого, так і правого латераля. В таких універсалів проблем із ігровою практикою не буває.
Підсилився Інтер і ще одним хавбеком – сином легенди клубу, Александаром Станковичем. Серб потрапив у академію "нерадзуррі" ще за часів виступів батька за Інтер, і виріс у виконавця високого рівня. Влітку 2025 року міланці продали його в Брюгге за 9,5 млн євро, проте залишили за собою право повернути серба через рік за 23 млн. І не прогадали: Станкович провів блискучий сезон, клуби з АПЛ були готові викласти за нього понад 40 мільйонів євро, тому сумнівів щодо доцільності зворотного викупу за 23 мільйони не було.
Спершу Інтер розглядав можливість перепродажу Александара чи ще однієї оренди. Проте сам хавбек дав зрозуміти: він має намір залишитися в рідному клубі та відвоювати собі місце під сонцем.
Із хавбеків покинув Інтер лише Давіде Фраттезі, який так і не став незамінною частиною командного механізму. Проте якщо за часів Сімоне Індзагі він принаймні був дуже ефективним суперсабом (без його голів Баварії та Барселоні фіналу Ліги чемпіонів-2025 могло б і не бути), то з приходом Ківу сів глибоко в запас.
Попри чітко заявлений курс на омолодження команди, контракт із Генріхом Мхітаряном продовжили ще на один рік. Тому, зараз центральна лінія Інтера не просто виглядає потужно, а навіть прослідковується перебір якісних виконавців.
Омолодилася воротарська лінія. Ян Зоммер почав здавати, і контракт із ним вирішили не продовжувати. Тривалий час Інтер планував замінити його Гульєльмо Вікаріо із Тоттенгема, проте зрештою вирішив зробити ставку на дублера Зоммера, Хосепа Мартінеса. Він у попередні два сезони в Інтері був приблизно як Андрій Лунін у Реалі: надто хороший для резервіста, та не факт що достатньо сильний для статусу основного.
І якщо українець свого шансу на місце в основі Реала так поки що і не дочекався, то в Мартінеса в Інтері таки повірили. Ставка дещо ризикована, тому на підміну іспанцеві підписали досвідченого Івана Проведеля з Лаціо. Сценарій, за якого останній по ходу сезону виграє боротьбу за місце в основі, виключати не варто.
Зважаючи на те, що під кінець трансферного вікна Ювентус взяв Вікаріо в оренду в Тоттенгема з правом викупу за 8+2 мільйони євро, у Інтера може залишитися післясмак втраченої можливості.
Влітку 2024 року Арне Слот замінив Юргена Клоппа на чолі Ліверпуля та у перший сезон на старому багажі, не вносячи суттєвих змін у команду, став чемпіоном АПЛ. Наступного року нідерландець отримав колосальні суми під перебудову команди за своїми лекалами, проте збудувати щось своє вийшло значно складніше, ніж просто не руйнувати напрацювання попередника.
Схоже, в Інтері приклад Ліверпуля вивчали, і тому обіцяне омолодження складу вирішили здійснювати еволюційним, а не революційним шляхом. Так, Крістіан Ківу в минулому сезоні закрив роти багатьом скептикам. Проте чи довів румун, що він дійсно є топ-тренером, здатним ефективно перебудувати команду без втрати в якості? Щодо цього є питання, тому керівництво Інтера вирішило не ризикувати.
Міланський клуб увійшов у новий сезон оновленим не радикально, а лише точково. Сильнішим чи слабкішим? Тут сказати важко – все ж, ставки на Мартінеса у воротах, травматичного Стоунза в центрі захисту (хоч Джона й не брали під тверде місце в основі) та Спенса на правому фланзі виглядають дещо ризикованими. Ймовірно, цього буде достатньо для ще одного чемпіонства у Серії А, та чи здатен буде Ківу довести команду до вирішальних стадій Ліги чемпіонів, як це робив Індзагі? Ось тут румунському фахівцеві ще є що доводити скептикам.