Гра в патріотизм, або Непопулярні думки щодо реакції в Україні на успіх тенісиста Сачка
Чимало років чоловічий теніс в Україні скоріше мертвий, ніж живий. Відколи Олександр Долгополов та Сергій Стаховський повісили ракетки на цвях, українці й близько не підбираються до топ-100 світового рейтингу.
Однак поточного тижня всіх здивував Віталій Сачко.
28-річний досвідчений тенісист, уродженець Кременчука, який більшу частину свого життя мешкає в Чехії, сенсаційно і для вболівальників, і для експертів у статусі "лакі-лузера" дійшов до півфіналу турніру серії АТР 250 у французькому Меці.
За всю свою кар'єру Сачко грав в основних сітках турнірів АТР усього шість разів, причому тричі – як "лакі-лузер". І завжди поступався у першому колі.
Ніщо не вказувало на те, що 222 ракетка світу в Меці змінить неприємну для себе традицію. Так, він переміг на старті кваліфікації 97 ракетку світу казахстанця Шевченка, але вже в наступному матчі поступився французу Табюру, який в рейтингу знаходиться ще нижче за Віталія.
В кінцівці сезону, коли більшість тенісистів уже втомлена та мають чимало ушкоджень, зняття декількох спортсменів із першої сотні рейтингу сприймаються, як буденність. Сачко став "щасливим невдахою", замінивши одного з гравців, які знялися перед стартом змагань.
І тут почалася магія.
У першому колі суперником українця став 22-річний француз Мпетші Перрікар, зріст якого перевищує два метри, майстер потужної подачі, 59 ракетка світу. Сачко обіграв його у двох партіях, ліквідувавши у першій на затяжному тай-брейку два сет-пойнти суперника.
Склалося враження, що Віталій цією перемогою пробив певний ментальний бар'єр. Адже збагнути, як людина з третьої сотні рейтингу надалі перемогла тринадцятого тенісиста у світовій класифікації, казахстанця Бубліка, нещодавнього півфіналіста Мастерсу в Парижі, важко навіть зараз, знаючи результат.
Особливо приємно було чути скиглення від колишнього росіянина, відомого своєю невитриманістю на корті, яке з російського матюччя можна перекласти "Як же він класно грає, я не знаю, що мені робити".
Відеоогляд матчу Віталій Сачко – Александр Бублік
Сачко не зупинився й на цьому, взявши у чвертьфіналі реванш у Табюра за поразку в фіналі кваліфікації. Тільки за крок до головного поєдинку турніру українця зумів зупинити висхідна зірка американського тенісу, 19-річний Лернер Тьєн.
Півфінал на рівні АТР став для українського чоловічого тенісу першим за останні 8 років. Востаннє так далеко доходив Олександр Долгополов, нині військовий ЗСУ, у Шеньчжені, на початку жовтня 2017-го.
Здавалося б, варто порадіти успіху Сачка, і чимало людей так і зробили, проте далеко не всі. Низка моїх колег, спортивних журналістів, уже певний час ігнорують виступи Віталія. Причина для цього є.
Поточного року Сачко зіграв декілька турнірів у парі з Олегом Приходьком, українцем за національністю, проте людиною з незрозумілою громадською позицією. Уже після повномасштабного вторгнення Приходько виступав у дуетах з росіянами та білорусами, а на прохання пояснити свої вчинки відмовчувався.
Тож ставлення деяких моїх колег до Сачка, в принципі, можна було б зрозуміти. Однак тільки у випадку, якби воно було послідовним щодо всіх спортсменів із небездоганною репутацією.
А що ми бачимо? На тих же ресурсах щотижневі новини про Олега Плотницького (а Сачко ще у лютому цього року виступав за збірну України, на відміну від одіозного волейболіста), Василя Ломаченка. Навіть відвертого зрадника України Тимощука досі нерідко згадують. Так, у негативному ключі, проте чорний піар, ми знаємо – це теж піар.
Ба більше – ніхто не квапиться викреслювати з тенісних результатів перемоги та титули росіян та білорусів. Шановні, ви хочете сказати, що вважаєте Сачка більшим негідником за довірену особу диктатора Лукашенка Сабалєнку?
Звісно, що ні. Пояснюється все дуже просто. Перелічені спортсмени є зірками, на відміну від Віталія, а новини про зірок приносять чималу кількість переглядів. Перегляди, у свою чергу, генерують дохід. А 20 баксів – це завжди 20 баксів.
Кожен сам несе відповідальність за свої вчинки. Зрештою, навіть така журналістська позиція має право на життя, оскільки не порушує закон. Тільки в цьому випадку не варто розповідати про патріотизм та інші високі матерії. Бо ваші подвійні стандарти світяться, як новорічна ялинка.
Зізнаюсь, що не написав би цей текст, якби після переможного чвертьфіналу Сачка мене не добили остаточно. Віталій дав інтерв'ю відомому оглядачу Бену Ротенбергу, в якому відверто розповів про війну, назвав Росію агресором і заявив, що подумки він з українцями.
Уявляєте, цього виявилося достатньо, щоб журналісти, які майже рік показово ігнорували спортсмена, в єдиному пориві кардинально змінили своє ставлення, стали давати про нього новини та бажати удачі!
Увімкнемо логіку. Дистанція від, як зараз модно казати, відміни людини до визнання її гідним українцем дорівнює одному інтерв'ю!
Так і хочеться запитати: а якщо завтра той-таки Тимощук одягне вишиванку і скаже "Слава Україні", ви теж одразу розвернетесь на 180 градусів у позиції щодо нього?
Шановні, ви дійсно вважаєте, що так має працювати інститут репутації в демократичній країні? Якщо відповідь ствердна, у мене погані новини. Дуже погані.
Віталію Сачку хочеться побажати продовження успішних виступів. Собаки гавкають – караван іде.