Драматична розв’язка та нові рекорди України від Марусяка. Підсумки Турне чотирьох трамплінів
Нові рекорди України від Марусяка
Після прекрасного грудневого відрізку від Євгена Марусяка з 12 місцем у Тітізеє-Нойштадті та сумарно трьома поспіль потрапляннями у топ-30 на Кубку світу очікування від виступів збірної України на Турне чотирьох трамплінів були високими. У підсумку ці сподівання виправдалися не до кінця, проте провальним це Турне назвати точно не можна. Марусяк оновив рекорд України за місцем у загальному заліку багатоденки (48-ме, Калініченко фінішував 62-м) та на окремому етапі (33 місце в Оберстдорфі), а Віталій Калініченко в Інсбруку видав свій найкращий виступ у поточному сезоні. Але про все по порядку.
Розпочиналося все не надто оптимістично: у перших двох тренуваннях у Оберстдорфі Марусяк показав лише 49-й і 46-й результати. Проте Євген уже неодноразово доводив своє вміння додавати у потрібний момент, і в кваліфікації він знову це зробив: 28-й результат і впевнене потрапляння в першу спробу, яка на Турне розігрується за нокаут-системою, незвичною для рядових етапів Кубку світу.
Там Марусяк отримав непростого дуельного суперника в особі нестабільного, але потенційно дуже сильного Тімі Зайца, і очну сутичку з ним програв, навіть попри досить непоганий стрибок на 126 метрів. Це був 29-й чистий результат першої спроби, і за звичної кубкової системи Євген би відібрався до фінального раунду. Проте українець став лише восьмим серед лакі-лузерів і завершив боротьбу після першого стрибка.
Шкода, враховуючи, що у другому раунді Зайц стрибнув значно слабкіше: якби стрибок такої якості словенець видав у першому раунді – Марусяк би його обіграв. Так чи інакше, 33 місце в Оберстдорфі, як уже було сказано вище, дозволило Євгену оновити національний рекорд. До цього найкращим результатом в історії України на Турне було 35 місце того ж Марусяка минулого року в Інсбруку.
У Гарміші Євген знову розпочав із невиразних тренувань, проте у кваліфікації настільки ж різко додати не вдалося: лише 45-й результат, який гарантував сильного суперника по першій спробі новорічних змагань. І цим суперником знову став словенець, цього разу – Анже Ланішек. В основному раунді Марусяк також не вразив: поразка від Ланішека без шансів потрапити до числа лакі-лузерів та 41 місце у підсумку.
Австрійська частина Турне для Марусяка взагалі не склалася: в Інсбруку та Бішофсхофені він двічі не пройшов кваліфікацію. Здалося, що до підступного "БергІзеля" Євген не зумів адаптуватися, і занадто швидко відштовхнувся у кваліфікаційному стрибку.
Що стосується Бішофсхофена, то тут Євгену відверто не пощастило. В кваліфікації він посів найбільш образливе, 51 місце, при тому, що стрибати довелося у найбільш несприятливих вітрових умовах серед усіх учасників.
Що стосується Віталія Калініченка, то на німецьких етапах він двічі не пройшов кваліфікацію, при чому, не можна сказати, що він був до цього близьким. Проте в Інсбруку Віталій дуже приємно вразив, виступивши краще за свого молодшого товариша по команді. Калініченко вперше в поточному сезоні пройшов кваліфікацію, показавши 42-й результат, і отримав собі у суперники по першій спробі молодого господаря змагань, Маркуса Мюллера. Суперник непростий, проте, відверто кажучи, кращого варіанту з топ-10 кваліфікації годі було шукати.
Пройти Мюллера Калініченку не вдалося, проте виступив він дуже гідно, стрибнувши на 124,5 метри. Навіть попри проблеми на приземленні – один із найкращих за якістю стрибків в кар’єрі Віталія. Нагадаємо, минулого року Калініченко в Інсбруку також видав свій найкращий виступ у сезоні: 26 місце у кваліфікації та 40-ве – у основних змаганнях. Схоже, що до найбільш специфічного трампліну на Кубку світу Віталій підібрати ключики таки зумів.
У Бішофсхофені Калініченко виглядав уже значно слабкіше та пройти кваліфікацію не зумів. Це означало, що збірна України свої виступи на Турне завершила достроково, за один день до вирішального етапу. Попереду – майже двотижнева пауза, після чого – майже домашній для нашої команди етап у польському Закопане та перші польоти сезону на гігантському трампліні в тому ж Оберстдорфі. Їх чекаємо з особливим нетерпінням, знаючи любов Марусяка до гігантських трамплінів.
Бенефіс Австрії на Турне
Турне чотирьох трамплінів-2024/25 перетворилося на справжній бенефіс збірної Австрії: перші три місця у загальному заліку (четвертий в історії мононаціональний подіум генеральної класифікації Турне), чотири перемоги на етапах та неймовірні 11 із 12 можливих місць на подіумі (до цього рекордом було 9 у тієї ж Австрії у сезоні-2011/12). За будь-яких інших обставин домінування якоїсь однієї збірної змусило би сприймати це Турне як нудне. Але те, наскільки рівною та напруженою була боротьба між великою трійкою австрійців і те, наскільки драматичною вийшла розв’язка, змінює в сприйнятті цього Турне практично все.
Перед фінальним етапом у Бішофсхофені Штефана Крафта, Яна Хьорля та Даніеля Чофеніга в загальному заліку розділяло всього 1,3 бала: рекордно малий розрив у історії. Попередній рекорд був встановлений у сезоні-1988/89, коли Єнса Вайссфлога та Рісто Лакконена розділяло 4,5 бали. У підсумковій генеральній класифікації чемпіона та віцечемпіона розділило лише 1,4 бали. Менше було лише двічі в історії: у 2006 році, коли Янне Ахонен і Якуб Янда розділили перемогу, та під час першого Турне в історії у сезоні-1952/53, коли Зепп Брадль виграв у норвежця Халвара Хеса 1,1 бала.
За таких мінімальних розривів розв’язка апріорі не могла не бути драматичною, проте підлили масла у вогонь погодні умови та судді. Буквально перед вирішальним стрибком Крафта у Бішофсхофені напрямок вітру на трампліні раптово змінився з попутного на зустрічний. Ні, вітер не був небезпечним чи надто сильним, проте ставив суперників у боротьбі за Золотого орла у нерівні умови, оскільки весь фінальний етап відбувався за відчутного попутного вітру.
При чому, не факт, що цей зустрічний вітер пішов би на руку Крафту. Якби Штефана випустили на стрибок у той момент, австрійцеві довелося би для перемоги на Турне летіти на таку дальність, на якій нормально приземлитися та отримати високі оцінки за стиль було б дуже важко. А опускати стартову лавку та таким чином втручатися в боротьбу за головний трофей сезону не наважився ніхто – ні судді, ні головний тренер збірної Австрії Андреас Відхьольцль.
Довелося перечікувати порив зустрічного вітру, і у ці декілька хвилин на трампліні панувала просто неймовірна напруга. Важко сказати, чи перегорів Крафт за цей час, проте у фінальному стрибку він втратив не лише перемогу, а й друге місце в загальному заліку. Після стрибка на Штефанові просто не було лиця, в той час як Чофеніг відчувався ніяково та не міг з максимальним розмахом святкувати свою перемогу на фоні такої драми партнера по команді.
Втім, якщо відкинути у бік емоції та тверезо оцінити виступ трьох зіркових австрійців на Турне, то стає очевидним той факт, що усі троє були небездоганними та припускалися помилок. І рівний за силою суперник за такі помилки міг би покарати. Чофеніг виступив нижче за свій рівень у першій спробі Оберстдорфу, після чого був змушений робити рейд із сьомого місця на підсумкове третє завдяки блискучому другому стрибку.
У Гарміші настала черга помилятися його конкурентам. Ян Хьорль після першої спроби йшов лише дев’ятим і прорвався у підсумку на п’яте місце. До речі, Ян уже вчетверте поспіль фінішує на Новорічних стрибках саме на п’ятій позиції.
Виступ Крафта на другому етапі також не назвеш бездоганним. Складна історія стосунків Штефана з "Олімпіашанце" відома усім, проте австрієць робив усе можливе, щоби зняти прокляття Гарміша та дуже багато тренувався там під час літнього міжсезоння. Навчитися видавати топові стрибки на цьому трампліні вдалося, проте робити це стабільно – ні. Після першої спроби Крафт ішов лише 14-м, класний другий стрибок дозволив здійснити рейд на восьме місце. Наче і не катастрофа, проте 20 балів відставання – дуже відчутно, особливо враховуючи, які дещиці розділили трійку призерів у підсумку.
Сам же Чофеніг після перемоги в Гарміші перехопив лідерство не лише у Турне, а й у Кубку світу, ставши першим стрибуном, народженим у ХХІ столітті, який приміряв ці лідерські біби. Зазначимо, що на початку грудня саме Даніель став і першим в історії переможцем етапу Кубку світу, який народився уже в третьому тисячолітті. Прогрес Чофеніга порівняно із невдалим минулим сезоном найкращим чином ілюструє той факт, що уже за підсумками етапу в Гарміші на його рахунку було більше очок у загальному заліку Кубку світу, ніж за весь минулий сезон.
Втім, після потрійного успіху в Гарміш-Партенкірхені здавалося, що Даніель не витримує шаленого ритму Турне та поступово йде на спад. В Інсбруку він фінішував лише третім із відставанням у 10 балів, у той час як Крафт вперше в кар’єрі переміг на "БергІзелі" та повернув собі лідерство в загальному заліку багатоденки. У Бішофсхофені Чофеніг також не найкращим чином виглядав у тренуваннях і кваліфікації, і здавалося, саме він першим випаде з боротьби за золотого орла. Проте у вирішальний момент Даніель знайшов у собі внутрішні резерви та видав геніальний стрибок у другій спробі за вкрай непростих вітрових умов.
Ще більшого драматизму розв’язці цього Турне додає другий стрибок Яна Хьорля. Він стрибав після Чофеніга, проте перед Крафтом, і не знав, якої дистанції йому вистачить для перемоги в загальному заліку. Ян максимально ризикнув і полетів на неймовірні 143 метри. Проте виконати якісне приземлення на такій дальності йому не вдалося: яскраво виражений "горщик", через який він у підсумку програв 10 балів оцінками Чофенігу та 9 – Крафту. Якби Хьорль виконав приземлення хоч трішки якісніше – золотого орла забрав би саме він. Помилка, яка, напевно, ще дуже довго снитиметься Яну ночами.
Хоча, відверто кажучи, є навіть якась вища справедливість у тому, що Хьорль програв Турне саме оцінками. Впродовж усього поточного сезону багато говорилося про те, що приземлення у Яна не надто якісне: розножка у його телемарку дуже вузька, і дуже часто її можна би було трактувати як приземлення на дві ноги. Проте цього разу огріхи Хьорля на приземленні були занадто очевидними, щоби судді їх не помітили.
Провальне Турне Німеччини
6 січня 2002 року легендарний Свен Ханнавальд став першим в історії володарем "Великого шолома" Турне – переможцем усіх чотирьох етапів у одному сезоні. Та перемога досі залишається останньою для німців на Турне. Свіжоспечений володар золотого орла, Даніель Чофеніг, народився майже через три місяці після тріумфу Ханнавальда – найяскравіше свідчення того, як довго німецькі вболівальники чекають на завоювання найціннішого трофея.
У минулому сезоні Андреас Веллінгер був найближчим серед німців до перемоги в Турне з часів Ханнавальда, але зупинився на другому місці в загальному заліку. Проте цього року реальних шансів на золотого орла у представників Бундестіму не було, а загальний командний рівень дуже помітно просів порівняно зі стартовим відрізком сезону.
Той же Веллінгер у листопаді-грудні був дуже нестабільним: топові виступи чергувалися із посередніми. В Німеччині дуже сподівалися на те, що саме на Турне Андреас вистрелить по-справжньому, проте маятник хитнувся в інший бік: Веллінгер жодного разу не піднявся вище за 9 місце на етапах і фінішував лише 11-м у загальному заліку.
Найкращим із німців став П’юс Пашке. Враховуючи його невдалий виступ у Енгельбергу, були великі побоювання щодо того, що його рівень під час Турне просяде настільки, що у П’юса виникатимуть навіть проблеми з потраплянням у другу спробу. Найбільш скептичні прогнози не збулися. Після невдалих перших тренувань в Оберстдорфі Пашке зумів намацати непогану форму та у підсумку став на стартовому етапі четвертим. Утім, з кожним наступним стрибком ставало дедалі очевидніше: хоча спад форми у П’юса не виявився настільки глибоким, як очікувалося, проте він усе ж наступив. І шосте місце у загальному заліку Турне – закономірний підсумок стабільних виступів, у яких уже не було того грудневого блиску.
Карл Гайгер, здавалося б, набирає форму під час Турне: після восьмого місця в Оберстдорфі у Гарміші він замкнув топ-6. Проте в Інсбруку на Карла вкотре чекало фіаско. Він сенсаційно програв дуель Кевіну Бікнеру в першому раунді, та не зумів пробитися до п’ятірки лакі-лузерів. Багато в чому завдяки відверто невдалому приземленню, на якому він втратив дорогоцінні бали.
Що стосується решти збірної Німеччини, то її загальний рівень на Турне помітно просів. Фелікс Хоффманн після блискучих виступів на Континентальному кубку на елітному рівні загубився, потрапивши у другу спробу лише одного разу: 25 місце в Гарміші. Що стосується Філіппа Раймунда, то після доволі слабкої німецької частини Турне він раптово намацав непогану форму на австрійських етапах, де видавав тренувальні та кваліфікаційні стрибки на рівні боротьби за топ-5. Проте обидва рази Раймунд у основних змаганнях виглядав значно слабкіше, двічі посівши 15 місце.
Що стосується Маркуса Айзенбіхлера та Штефана Ляйє, то вони виглядали ще гірше, та після німецької частини Турне навіть втратили місце в основі команди. Вчергове збірна Німеччини після сильного старту сезону підходить до Турне на спаді форми. Запитання залишається відкритим: скільки ще Штефан Хорнгахер буде наступати на одні й ті ж граблі?
Найкраще Турне Форфанга та Дешвандена
Вище за Пашке в загальному заліку Турне фінішували Йоханн Андре Форфанг і Грегор Дешванден. Норвежцеві раніше жодного разу не вдавалося виходити на пік форми саме на головний старт сезону, проте цього разу Йоханн Андре значно додав порівняно з листопадом і груднем – і в якості стрибків, і, що головне, у стабільності.
Норвежець на цьому Турне так жодного разу і не дотягнувся до подіуму, проте і нижче за сьоме місце не опускався. В деяких випадках такої стабільності могло би вистачити для подіуму загального заліку, проте не цього року: занадто вже сильним було австрійське тріо.
Що стосується Дешвандена, то саме він став єдиним спортсменом не з Австрії, кому вдалося піднятися на подіум на етапі Турне. Сталося це в Гарміш-Партенкірхені, де швейцарець посів друге місце. Лише невдалий виступ у Бішофсхофені призвів до втрати четвертого місця в загальному заліку Турне.
Втім, уже за підсумками етапу в Гарміші Дешванден набрав більше очок у загальний залік Кубку світу, ніж за весь минулий сезон, який був для нього найкращим у кар’єрі. Це найкраще свідчення того, якого колосального прогресу добився швейцарець за останні два роки. Перша перемога Грегора на Кубку світу назріває, і якщо вона таки трапиться у поточному сезоні – це буде більш ніж заслужено та справедливо.
Павел Вонсек – новий лідер збірної Польщі?
Перемогу Павела Вонсека на Літньому Гран-Прі 2024 року ніхто не сприймав серйозно. Навіть попри те, що Павел останніми роками був чи не єдиним стрибуном, який стабільно прогресував у кризовій збірній Польщі, усі вважали, що це чергова історія стрибуна-середняка, який форсував форму на літньо-осінній період. І жодного потрапляння у топ-10 на Кубку світу на старті сезону, здавалося б, лише підтверджувало цю теорію.
Проте на Турне Вонсек розкрив свій потенціал повною мірою, особливо на його австрійській частині. В Інсбруку Павел посів п’яте місце – його найкращий результат у кар’єрі на Кубку світу. У Бішофсхофені поляк став восьмим та посів аналогічну позицію в підсумковому загальному заліку Турне. Стрибки Вонсека були дуже якісними з технічної точки зору та багато в чому нагадували стиль легендарного Каміля Стоха, нехай навіть комусь таке порівняння здаватиметься перебільшенням.
Схоже, у вікової та кризової збірної Польщі нарешті з’явився гідний і відносно молодий (25 років) лідер. Дуже вчасно, враховуючи величезні проблеми у вікових зірок команди. Сам Стох на Турне взагалі не поїхав через слабку форму, Давід Кубацкі на німецьких етапах жодного разу не потрапив у другу спробу, а в Оберстдорфі навіть не пройшов кваліфікацію. Пьотр Жила після непоганих виступів у Енгельбергу та Гарміші австрійську частину Турне повністю провалив, двічі посівши 48 місце. Одного Вонсека для повноцінної зміни поколінь, звісно, буде замало, проте це вже крок у вірному напрямку.