З карети на гарбуз: найгучніші провали чемпіонських болідів
Минулий Гран-прі Бахрейну дуже сильно засмутив фанатів Макса Ферстаппена. Якщо в умовах холодної японської погоди нідерландець ще кинув виклик домінуючим болідам Макларена, то в умовах спеки та високого навантаження керування технікою Ред Булла перетворилося на справжнє жахіття.
Оскільки наближається літо, інженерам австрійської команди є над чим міцно замислитися. А поки що пропонуємо вашій увазі добірку випадків, коли чемпіонська команда з тріском провалювалася в наступному сезоні.
Феррарі 1957 і Мазераті 1958
Крім п'яти чемпіонських титулів, Хуан-Мануель Фанхіо запам'ятався тим, що дуже часто змінював команди. З року в рік він ставав найкращим за кермом різних болідів. І цей факт породив безліч суперечок серед фанатів і експертів.
Одні вірять у неймовірну геніальність гонщика, який міг перемагати на будь-якій техніці. Інші ж вважають, що він тому й міняв машини, оскільки щоразу переходив до того, хто побудував швидший болід.
Можна довго міркувати, в якій із цих позицій більше правди, проте факт залишається фактом: жодна з команд, яку "Маестро" залишив у статусі чемпіона, не змогла наступного сезону виграти жодної гонки.
Різниця лише в тому, що Альфа-Ромео і Мерседес просто пішли з чемпіонату, а ось із Феррарі та Мазераті стався гучний провал у боротьбі на трасі.
Макларен 1977
Протистояння Нікі Лауди та Джеймса Ханта в сезоні 1976 року настільки запам'яталося фанатам, що про нього навіть зняли художній фільм "Гонка" (оригінальна назва - "Rush"). Страшна аварія австрійця на Нюрбургринзі зрештою допомогла британцеві стати чемпіоном із різницею в одне очко.
Разом із титулом, на Ханта звалилася величезна кількість різноманітних спонсорських заходів. Поки гонщик перебував на піку популярності, і він, і команда намагалися максимально отримати з цього зиск.
А вільний час, як і раніше, він проводив на постійних вечірках з алкоголем, наркотиками й безліччю випадкових жінок. Усі ці фактори призвели до того, що Джеймс приїжджав на перегони, як на відпочинок.
Дійшло до того, що на Гран-прі Бразилії, перебуваючи у стані наркотичного сп'яніння, Хант сказав образливу репліку на адресу місцевих жителів. З цього приводу одразу ж здійнявся галас у пресі. І все це відбувалося на тлі падіння результатів на трасі.
Варто зазначити, що на початку, поки багато суперників виступали на минулорічній техніці, болід Макларен залишався найшвидшим, і три перших гонки Джеймс стартував із поулу. Але реалізувати потенціал в основному заїзді вже не зміг сам гонщик і все, чого він домігся за цей час – це один подіум.
А далі почалися активні оновлення. І в цьому питанні вже команда програла на повну. Крім проблем зі швидкістю, викликаних відсутністю новомодного граунд-ефекту, залишала бажати кращого і надійність нового McLaren M26. Технічні поломки остаточно поставили хрест на будь-яких мріях про високі результати.
У перервах між постійними сходами, Джеймс таки зміг тричі виграти гонку. Але це допомогло піднятися з дна лише на п'яте місце в чемпіонаті.
Тоді як минулорічний суперник Нікі Лауда здобув другий титул, набравши майже вдвічі більше очок.
Лотус 1979
Сезон 1978 був роком домінування команди Лотус. Американець Маріо Андретті впевнено йшов до свого титулу та виграв за сезон 6 гонок. Але поруч із тріумфом було й горе - за два етапи до кінця сезону загинув його напарник – Ронні Петерсон, за яким так і лишилося друге місце в підсумковій таблиці.
Сумна звістка затьмарила смак перемоги. Але чого вже точно ніхто не чекав – так того, що це останнє чемпіонство гоночного колективу легендарного Коліна Чепмена. І в сезоні 1979 команда Лотус зіткнулася зі справжнім провалом. За весь рік її пілоти не змогли виграти жодної гонки.
Феррарі 1980
Чемпіонат 1979 був роком Феррарі. Джоді Шектер став чемпіоном, а Жиль Вільньов, який проводив свій другий повний сезон, опинився на другій сходинці особистого заліку. Південноафриканець завоював довгоочікуваний титул, після чого всі чекали, що в 1980 це ж досягнення повторить і канадець.
Однак, реальність виявилася повною протилежністю очікуванням. Червоні боліди втратили й швидкість, і надійність. Навіть доїхати до фінішу ставало подвигом.
За весь чемпіонат 1980 року на двох гонщики набрали лише 8 очок. Це були 14 і 19 місця в особистому заліку і 10 позиція в Кубку конструкторів.
Тоді багатьом здавалося, що проблеми Скудерії – явище тимчасове. Червоні боліди завжди сприймалися як представники групи лідерів. Однак це був лише початок довгої кризи і наступного чемпіонства італійській команді довелося чекати ще 20 років - до 2000 року.
Макларен 1987
У сезоні 1986, попри те, що машини Вільямса були явно швидшими, чемпіоном світу став "Професор" Ален Прост. Головний геній тієї епохи вирвав перемогу у двох суперників на останньому етапі, в ситуації, коли на нього вже особливо ніхто не ставив.
Чемпіонат 1987 року починався доволі оптимістично – у перших трьох перегонах француз двічі переміг. Однак, далі у гру втрутився керівник Макларена – Рон Денніс.
Усередині команди назрівали великі зміни, велися активні переговори з Хондою про постачання двигунів. І модифікація наявного боліда була повністю замороженою заради перспектив.
Гучний провал не змусив себе довго чекати. Поки суперники допрацьовували боліди, McLaren MP4/3 почав безнадійно відставати. За решту сезону "Професор" зміг лише одного разу перемогти. А його відставання в турнірній таблиці за підсумками сезону було більш ніж у півтора рази.
Слід зазначити, що ця поразка була справді тимчасовою. Уже в 1988 британська команда повернулася на вершину і показала приклад справжнього домінування одного колективу.
Вільямс 1988
Ця історія безпосередньо пов'язана з попередньою. Поки Прост "страждав" на машині, що втрачала швидкість, нагору вийшли пілоти Вільямса – Нельсон Піке-старший і Найджел Менселл. Вони й розіграли титул 1987 року між собою.
А далі своє слово сказали мотористи. Хонда перейшла до Макларена, а підопічним "Залізного Френка" довелося їздити на двигунах Judd.
Мало того, що ці силові агрегати поступалися в потужності, також залишала бажати кращого і надійність. Формула-1 побачила ще один гучний провал машини, яка зовсім недавно була домінуючою.
За весь сезон Найджел Менселл лише двічі зміг дістатися фінішу. Обидва рази на другому місці. Не краще йшли справи й у його нового напарника – Ріккардо Патрезе. Хоча італієць бачив картатий прапор дещо частіше, проте він за рік набрав лише 8 очок, що в півтора рази менше, ніж у "Біг Найджа".
Бенеттон 1996 і Рено 2007
Ці дві історії дуже схожі і трапилися, фактично, з одним і тим самим колективом під керівництвом Флавіо Бріаторе.
У сезонах 1994-1995 Міхаель Шумахер за кермом Бенеттона двічі став чемпіоном, здолавши неймовірно швидкий Вільямс. А у 2005-2006 тріумфатором став Фернандо Алонсо. І обидва вирішили після двох титулів змінити роботодавця: німець пішов у Феррарі, а іспанець – у Макларен.
Подальші долі гонщиків склалися по-різному. Але незмінним залишалося одне – їхній колишній колектив миттєво провалювався вниз.
Слідом за зірковим пілотом, з "потопаючого корабля" починали тікати спонсори й персонал. За одне міжсезоння чемпіонська команда перетворювалася на звичайного середняка.
Вільямс 1998
У провалі, який трапився з командою Вільямс у 1998, причина та ж сама, що й у теперішніх проблем Ред Булла: відхід з команди Едріана Ньюї.
Протягом шести років машини британської команди сприймалися як беззаперечні фаворити. Лише Міхаель Шумахер кидав виклик підопічним "Залізного Френка".
А коли німець опинився у Феррарі, яка переживала кризу, Вільямс влаштував домінування навіть із такими пілотами, як молодші Гілл і Вільньов.
Здавалося, що це може тривати вічно. Однак далі своє слово сказав Ньюї. Геніальний конструктор почав розробляти болід 1997 року, однак далі несподівано вирішив піти в Макларен.
Один сезон машина Вільямса все ще залишалася найшвидшою і Жак Вільньов став на ній чемпіоном. Однак це вже не було "легкою прогулянкою", бо Шумахер зміг нав'язати йому боротьбу навіть за кермом "кризової" Феррарі.
Битва тривала до останніх етапів, де між претендентами сталося скандальне зіткнення.
А далі на команду "Залізного Френка" чекало падіння донизу та катастрофічний провал у сезоні 1998.
Пілоти з номерами 1 та 2 разом узяті змогли набрати лише 38 очок, що було менше, ніж будь-який окремо взятий представник Макларена чи Феррарі.
Феррарі 2005
Сезони 2000-2004 увійшли в історію Формули-1 як епоха домінування "Червоного Барона". У ті часи у Феррарі зібралося чотири генії – великий гонщик Міхаель Шумахер, неперевершений стратег Росс Браун, прекрасний керівник Жан Тодт, а також талановитий конструктор болідів Рорі Бірн, який вважається другим (після Едріана Ньюї) майстром своєї справи.
Після довгої й наполегливої роботи, яка почалася ще в 1996, конвеєр зі штампування перемог був запущений. З року в рік Шумі ставав чемпіоном, попутно встановлюючи всілякі рекорди. А сезони 2002 і 2004 стали відвертим "шоу одного актора".
Перед початком чемпіонату 2003 року організатори зробили першу масштабну спробу уповільнити Скудерію за допомогою зміни регламенту.
І справді, червоні машини помітно втратили у швидкості та надійності. Однак, Шумахер все ж зміг стати чемпіоном, на досвіді здолавши молодого Кімі Райкконена.
Два роки по тому, FIA спробувала знову переінакшити "правила гри". Найважливішим фактором стало те, що в сезоні 2005 заборонили міняти колеса під час перегонів. Шинникам потрібно було створити покришки, які здатні витримати всю дистанцію і при цьому зберегти достатній рівень зчеплення.
"Бажаного" ефекту було досягнуто: Бріджстоун, якими користувалася команда Феррарі, впорався із завданням набагато гірше.
І відразу два клієнти Мішлена пішли далеко вперед – Рено і Макларен. Різниця була настільки колосальною, що навіть талант "Червоного Барона" не міг компенсувати її.
Але "карма" все ж наздогнала Формулу-1 за це штучне уповільнення колишніх фаворитів. Під час міжсезоння на трасі Індіанаполіс провели алмазне шліфування асфальту, що дуже сильно збільшило навантаження на шини.
Це стало цілковитою несподіванкою для французького виробника, в той час, як японський був до цього готовий.
Таким чином, на старт скандального Гран-прі США 2005 вийшло лише шість болідів. Легкий дубль Скудерії ніяк не рятував становище в обох заліках. Однак, організатори зазнали величезних збитків.
Браун/Мерседес
У світлі того, як рік тому Ред Булл втратив швидкість посередині сезону, багато фанатів почали проводити паралелі з приватною командою Браун GP.
У 2009 році, попри безліч проблем, геніальний стратег Росс Браун домігся успіхів в обох заліках. І про це у нас є окрема стаття.
У той момент і Росс, і новоспечений чемпіон Дженсон Баттон були на піку популярності. Але при цьому обидва розуміли, що насправді вони перебувають на борту корабля, що йде на дно.
А тому, кожен почав рішуче діяти, поки їхні "акції" мали високу ціну. І на цьому їхні шляхи розійшлися.
Браун виставив на продаж свою команду. Покупець знайшовся швидше, ніж очікувалося: автоконцерн Мерседес, який до цього багато років був присутній у чемпіонаті лише як постачальник моторів, вирішив створити свій гоночний колектив.
Фактично, це була все та ж команда з базою в Бреклі. Ба більше, Росс залишився на керівній посаді.
А новим "наконечником" справжніх "срібних стріл" став Міхаель Шумахер, який повернувся з пенсії. Цю сенсаційну новину фанати обговорювали все міжсезоння і мріяли про восьмий титул.
Здавалося, що комбінація настільки гучних імен і назв приречена на успіх. Але реальність стала справжнім розчаруванням. Сріблястий болід безнадійно відставав від трьох топкоманд і дозволяв лише боротися в середній групі.
Для шанувальників "Червоного Барона" (у якого від червоного кольору лишився тільки шолом) це була справжня катастрофа.
Після провального 2010, не стала ситуація кращою ані у 2011, ані у 2012. За цілих три сезони Шумі зміг лише один раз піднятися на подіум, після чого остаточно залишив Формулу-1.
Лише у 2014 році Мерседес повернувся на вершину, але це була вже історія Тото Вольфа та Льюїса Гамільтона.
Мерседес 2022
Хоча 2021 року Макс Ферстаппен і став чемпіоном світу серед пілотів, проте Кубок конструкторів був у Мерседеса, причому восьмий рік поспіль.
На той час німецький колектив став усіма апріорі сприйматися як претендент на високі нагороди. Але по факту, володар командного трофея з тріском провалився і до 2022 року мав статус лише третьої сили позаду Ред Булла та Феррарі.
Уперше у своїй кар'єрі Льюїс Гамільтон не виграв жодної гонки за сезон. А по закінченню чемпіонату, британець заявив, що це був найгірший болід із тих, на яких йому коли-небудь доводилося їздити.