День з Ярославою Магучіх у Дніпрі. Улюблений парк, зустріч зі школярами й тренування в рідній школі
Міжсезоння для Олімпійської чемпіонки та світової рекордсменки Ярослави Магучіх проходить дуже насичено – постійні інтерв'ю, зустрічі, нагородження.
До слова, 23-річна дніпрянка увійшла до переліку лідерів "УП 100".
Чергова зйомка
Алла Васьковська все ж зуміла "спіймати" українську чемпіонку в рідному Дніпрі та провела з нею увесь день.
23-річна українка зокрема розповіла:
- Як розбіг вплинув на світовий рекорд і чому 210 – ще не її максимум;
- Про улюблений парк, зустріч зі школярами та тренування в спортивній школі, де все починалось;
- Найуспішніший в кар'єрі сезон, два насичених місяці в Україні й любов до рідного міста;
- А також про забобони, ритуали та який особливий напис ставить поряд з автографом.
Ярослава Магучіх повертається в Дніпро з Києва потягом о шостій ранку. Графік у міжсезоння в неї не менш насичений, ніж під час змагань. Після активного на події дня в столиці олімпійська чемпіонка засинає і спить впродовж семи годин дороги.
"За 30 хвилин Дніпро", – попереджає провідниця. Вона знає, що в її вагоні їде "спляча красуня".
Ярослава чує, але непомітно для себе знову поринає в сон. Прокидається уже коли всі пасажири вийшли з вагона, а її стурбовані батьки заглянули в купе, щоб перевірити, чи все гаразд з донькою, і допомогти їй винести валізи.
Ярослава виходить вранці з потяга на вокзалі у Дніпрі
Спати за роки у спорті Ярослава навчилась всюди. Жартують, сплячою вона навіть виграла золото Олімпійських ігор.
"Звичайно, я не спала. Закриваю очі, щоб відновитися, подумати про новий стрибок, – пояснює Ярослава. – На матраці у секторі я лежу ще з 2018-го, бо це зручно.
А ковдра з'явилась після Олімпіади в Токіо. Там було спекотно, і під звичайною я перегрівалася, потім навпаки ставало холодно. Тренер Сергій Петрович запропонував купити туристичну ковдру для походів. Вона допомогла з терморегуляцією.
А лежу я, щоб менше разів вставати, розминатися, бігати, щоб всю енергію витрачати тільки на стрибок".
Париж, 2024
Вже три роки, очікуючи на свою спробу, Ярослава лежить із закритими очима під час чемпіонатів світу, Європи, етапів Діамантової ліги, але тільки на Олімпійських іграх в Парижі це помітили, і назвали її "спляча красуня".
"Мене це потішило. Ще один шанс нагадати світу про війну в Україні. Найбільше мені сподобалися українські меми з котиками: "Ярослава, прокидайся, вже Олімпіада закінчилась. Ярослава, F-16 вже в Україні".
Повернення додому
Уже третій сезон в умовах повномасштабної війни Ярослава Магучіх більшість часу проводить за кордоном. І як тільки є нагода, то відразу ж повертається у рідне Дніпро. З поміж десятків відвіданих міст – своє вважає найкращим у світі.
"Коли повертаюся у рідне місто, то видихаю. Думаю: "Я вдома, нарешті". Завжди чекаю цього моменту, щоб побачитись з батьками, з сестрою, з рідними, з друзями і з котом. Не забуваємо про кота", – сміється.
Перше, що спортсменка зробила після повернення додому – вийшла з потяга на вокзалі в Дніпрі й обійняла рідних, потім забрала кота в сестри. Вони з сім'єю зібрались разом обговорити все на світі. І на завершення Ярослава пішла на прогулянку в улюблений парк Тараса Шевченка.
Ярослава Магучіх в улюбленому парку Дніпра
"Я тут виросла, тут мої люди. Зараз ми йдемо парком, де я люблю гуляти, заряджатися енергією. Саме тут я тренувалася, бігала гірки, робила різні вправи в дитинстві.
Як би це не звучало, я не боюсь обстрілів, тому що я вдома. Хочу продовжувати своє життя в Україні. А за кордоном зараз тому, що це єдиний шлях показувати гідні результати, представляти свою країну на міжнародній арені, нагадувати світу, що ми продовжуємо боротися і війна ще не закінчилася".
Повномасштабне вторгнення Ярослава зустріла теж у рідному Дніпрі. Була вдома з хлопцем Назаром. Почула вибухи, свист ракет.
В улюбленому парку Дніпра
У перші дні вона не думала про змагання чи тренування. З'явилися волонтерські турботи, потреба бути корисною. Але наближався основний старт сезону – чемпіонат світу в приміщенні, до якого готувалась увесь час до 24-го лютого.
"Це був такий шанс говорити, кричати про війну. Тоді в Белграді, напевно, був перший раз, коли я настільки сильно мріяла і хотіла вибороти саме золото, а не будь-яку іншу нагороду. Для того, щоб потім поспілкуватись з медіа про Україну".
Після золота в столиці Сербії Ярославі здавалось, що вона повернеться у Дніпро через два тижні, що війна закінчиться, але ось вже третій рік спортсменка живе за кордоном. Зараз у Бельгії, де вже й її сусіди знають, що мають олімпійську чемпіонку під боком. Приходять брати автографи, а коли є старти в Брюсселі, вболівають за сусідку-світову рекордсменку.
Ритуали перед змаганнями: сніданок, косички, макіяж, мовчання
Перед змаганнями Ярослава не має особливих забобонів. Які прикмети, якщо вона власниця чорного кота?
Натомість у неї є ритуали й звички, які допомагають правильно налаштуватись.
Хоч і не любить сніданки, але в день старту обов'язково снідає і йде гуляти містом. Потім відпочиває, слухає музику або читає книгу. А за годину до виїзду на стадіон робить зачіску – улюблені косички, і малює синьо-жовті стрілки.
"Коли малюєш стрілочку, то ти вже не думаєш про змагання, а думаєш, як намалювати, щоб вона була однакова на лівому і на правому оці. Не завжди це виходить, і ти стираєш. Кажеш собі: "Спокійно, ще раз малюємо", – з фірмовою усмішкою розповідає атлетка.
Перед виходом на автобус Ярослава з тренеркою Тетяною Степановою десять хвилин сидять мовчки у повній тиші. І вже потім їдуть на стадіон.
"Звичайно, коли я приїжджаю на змагання, то хвилювання є, без цього ніяк. Це справа, яку я люблю, в мене з'являється адреналінчик. Тут важливо не перегоріти. У юному віці – це складніше робити, а з досвідом, кількістю стрибків і змагань – набагато легше".
"На змаганнях просто покажи, що ми з тобою натренували", – каже Ярославі Тетяна Степанова перед будь-яким стартом.
31 січня 2024-го Магучіх розпочала свій найуспішніший в кар'єрі змагальний рік з рекорду турніру в Німеччині, і сезону у світі. Тоді вона підкорила планку на висоті 204 сантиметри. А вже у березні, здобула срібло чемпіонату світу в приміщенні.
"Люди писали: "Що ж буде на Олімпійських іграх, якщо зараз срібло?". Я просто не зрозуміла, коли для нас срібло стало не медаллю. Так, наче я навіть у фіналі не стрибала, провалила кваліфікацію. Іноді, емоційно ти не можеш впоратись зі всім, що відбувається у житті – трішечки ламаєшся. Але це один момент. Наприклад, тоді в Глазго Нікола Оліслагерс була сильнішою, більш готовою психологічно, а я ні. Ми підготувалися краще, проаналізували все. Самі знаєте, що сталося потім".
Казкове літо: світовий рекорд, олімпійське золото і третій поспіль Діамант
Якби після цього сезону Ярослава писала твір "Як я провела літо", то з нього б вийшла гостросюжетна, мотиваційна книга.
У червні спортсменка захистила титул чемпіонки Європи в Римі, стрибнувши 2.01 м. Золотом її нагороджувала власниця "вічного рекорду" зі стрибків у висоту, Стефка Костадінова. Обійняла і прошепотіла українці:
"Ти готова! Спочатку 2.07. А потім 2.10 на Олімпіаді в Парижі".
До Ярослави ж відчуття готовності прийшло раніше. 7 липня під час етапу Діамантової ліги вона здивувала весь світ, перевершивши рекорд, який тримався 37 років. 210 сантиметрів – цю цифру тепер Ярослава виводить чи не у всіх автографах, які дає фанам.
"Сьогодні буде щось особливе. Таке було відчуття вранці, коли я робила макіяж і зачіску. Але вже в секторі зрозуміла, напевно, нічого не буде…
Спочатку стрибнула 195 см з другої спроби, потім таж історія на 201 і 203. Переломний момент був, коли я з другого разу взяла планку на 207 см, а це ж був мій особистий і національний рекорд. Сказала собі: "Вау, все ж таки вдалося". Потім ми думали, чи стрибати 210. Олімпіада ж попереду. До того ж, я щойно повністю відновилася від травми. Але вирішила, що стрибну, хоча б одну спробу. І вийшло!!!! Це були дуже круті емоції.
Перед стрибком на 210 сантиметрів, я думала, яке ж це свято буде в Україні, якщо зараз все вдасться. Так і сталось, але раділа я не довго. На наступний день росіяни обстріляли дитячу лікарню "Охматдит". Так ми живемо, на жаль. Між перемогами і трагедіями.
Особливо складно Ярославі сфокусуватися на стрибках після обстрілів. Коли, прочитавши новини з дому, треба виходити і показувати результат.
"Сидиш і думаєш, як зараз стрибати, коли ракета, наприклад, влучила в житловий будинок неподалік дому батьків і під завалами люди.
У такі моменти, я думаю, от стрибну зараз, вийду до журналістів і все розкажу про те, що сталось. Хай всі знають. Ці думки штовхають йти у сектор, продовжувати боротьбу".
Історичний світовий рекорд
Однією з причин світового рекорду Ярослави Магучіх став розбіг. Його за 2024-й змінювали двічі. Раніше перші кроки спортсменки були стрибкові – їх замінили біговими, щоб вона не витрачала зайвої енергії.
"Перед літнім сезоном ми додали ще два кроки. Тобто в мене було 9 кроків, а стало 11. І ось березень, квітень, травень, весь цей час я стрибала і намагалася усвідомити зміни, запам'ятати, що треба робити. Коли стрибаєш 7 років, і в тебе один розбіг, а тут бах, і треба все змінювати".
Ярослава не вважає 210 сантиметрів своїм максимумом. І вже має нову ціль – 215. Але не відразу. Потрібен час. Можливо, почне з планки на 2.12 м.
Новий світовий рекорд у стрибках у висоту
"Мій рекорд довів, що немає неможливого. Є такі думки у спортивних колах, що зараз спорт більш чистий від допінгу, ніж 37 років тому. Я не можу нічого точно стверджувати, але щаслива, що зробила все тільки за рахунок тренувань, харчування, відновлення і свого психологічного стану. Це ж набагато крутіше".
Золота Парижа
За місяць після світового рекорду Ярослава повернулась в Париж втілити ще одну ціль – золото Олімпійських ігор. Ейфорія від попереднього досягнення швидко минула і залишила після себе тільки ще більше впевненості. В сектор Магучіх вийшла світовою рекордсменкою, номером один у рейтингу.
"Нарешті!" – була її перша думка, коли здобула золото Олімпіади.
Ярослава Магучіх - Олімпійська чемпіонка Парижа-2024
"Я знала, що ніхто не стрибає вище мене. Але не відчувала тиску в стилі: "О Боже, це ж Олімпійські ігри, треба бути тільки першою". Я була розслабленою, мене це дуже тішило. Так треба йти на всі змагання".
Після золотої медалі Олімпійських ігор Ярослава чотири години давала інтерв'ю журналістам з усього світу. Кожен почув від Магучіх про війну, обстріли, півтисячі атлетів і тренерів, які загинули через російське вторгнення.
"Для мене зараз така мотивація: треба вигравати, щоб нагадувати всьому світу про війну. Це моя місія як амбасадорки України. Тільки завдяки моїм нагородам я можу це робити".
Олімпійські ігри не були завершенням сезону для дніпрянки. Їй потрібно було відзмагатись ще на трьох (!) етапах Діамантової ліги.
"Ніяк не могла налаштуватися і думала: "Що знову стрибати? Як бігти на цю планку?". У мене було емоційне виснаження. Але налаштувалася, все ж стрибнула, отримала третій Діамант, завершила сезон гарно, як завжди".
Гарно завершувати – цього тренерка Тетяна Степанова навчила Ярославу ще з дитинства. Після кожного дуже вдалого стрибка вона просила дівчину забути про все і стрибнути знову. Наступна спроба завжди була кращою. І таким стрибком вони закінчували тренування.
"Ярослава може дивитись на мене і без слів знати, що треба зробити зараз. За 8 років ми розуміємо одна одну поглядом. В неї висока здатність до самоконтролю, вона вміє слухати, швидко повторити рух, який їй показуєш", – пояснює Степанова.
З чого все починалось...
Ярослава приїжджає на тренування у спортивну школу олімпійського резерву № 3, що на лівому березі Дніпра. Скоро в неї розпочнеться підготовка до сезону, тож у графіку з'явились легкі тренування.
Саме у цю школу 7-річня Ярослава вперше прийшла на легку атлетику, обрала біг з бар'єрами.
Ярослава Магучіх на передньому плані
В 11 хотіла піти зі спорту, щоб займатись вокалом і музикою. Але світ не міг залишитись без своєї рекордсменки і ситуацію врятувала Тетяна Степанова. Тренерка знову закохала Ярославу в легку атлетику.
"Навіть не знаю, що б було, якби ми тоді не зустрілися. Замість бігати бар'єри я все ж таки вирішили стрибати, бо мені подобалась атмосфера, коли всі збираються в секторі, є три спроби на кожну висоту. А ще ж політ. Я навіть зараз час від часу уявляю себе пташкою, лечу над планкою десь в небі – це дуже круто".
Тетяна Степанова в залі СДЮСШОР №3
Тетяна Володимирівна пригадує, що перше, чим запам'яталась їй Ярослава – величезні сіро-блакитні бешкетні очі худорлявої дівчинки, яка не хотіла робити вправи, і ховалась за старшими хлопцями-бар'єристами.
"У неї досі такі очі, – додає Степанова, – я пишаюсь, що треную цю дівчину. Мені з нею дуже пощастило. Наша команда цього року зробила все, щоб про Україну було чути на весь світ".
Ярослава Магучіх (зліва), тренерка Тетяна Степанова (справа)
Три мільйони з призових за олімпійську медаль на благодійність
Світовий рекорд став найбільшою несподіванкою сезону для Ярослави. Більшою, ніж золото Олімпіади. Але саме воно дало їй можливість зробити декілька добрих справ.
"Для мене було принципово – якщо виграю золоту медаль, то частину призових віддам на потреби військових. Я й раніше донатила, допомагала закривати збори тим, хто до мене звертався. Це не було публічно. Не розуміла, навіщо афішувати. Але триває вже третій рік повномасштабної війни, подумала, що варто показати людям на власному прикладі – треба продовжувати донатити".
Мільйон гривень Ярослава віддала на забезпечення автівками бойових підрозділів Сил оборони. По 500 тисяч у фонди "Янголи Азова" і "Госпітальєри". І ще мільйон для допомоги зоозахисним організаціям.
"На жаль, тваринки самі собі не можуть допомогти. Я підтримала притулок, де брала свого кота Блека, і ще три перевірених, які мені порадили в "UAnimals".
Домашня традиція: у міжсезоння зустрічатись зі школярами
Після завершення сезону Ярослава часто зголошується на зустрічі з дітьми, як у Дніпрі, так і в інших містах. На запрошення вчителя фізичної культури Ярослава Трихліба, вони з тренеркою Тетяною Степановою прийшли у дніпровську гімназію № 74. Школярі, які займаються спортом, з нагоди такого свята надягли на шию усі свої медалі й підготували запитання.
Цікавились, коли ж Ярослава завершить кар'єру, чи не ліньки їй ходити на тренування, як навчалась у школі, чому почала займатись легкою атлетикою.
– А щоб ви порадили собі 13-річній зараз?
– Сказала б продовжувати робити те, що роблю, не здаватись, не дивитись на інших, тоді буде результат.
Також Ярослава пригадала, що в 11 класі була відмінницею. А за день до перемоги на чемпіонаті Європи в Німеччині успішно склала національний мультитест. Радила дітям вчити англійську мову, бо і сама зараз вдосконалює її – займається з викладачем онлайн.
Одна з дівчаток подарувала спортсменці синьо-жовтий браслет з резинок і колечко з бісеру. Ярослава відразу ж одягла обидві прикраси
Дівчинка дарує браслет Ярославі
"Хотіла її підтримати, – пояснює дівчинка, – щоб не сумувала. Я дивилась інтерв'ю, де вона каже, що на початку війни їй було страшно, і вона переживала за батьків. Хай такі сюрпризи її підтримують. Мій тато на війні, і я за нього хвилююсь".
За годину зустріч завершується. Ярославу обступають понад 20 дітей. Кожен хоче спільне фото і підпис. Спортсменка не відмовляє.
Ярослава фотографується з дітьми в гімназії 74
"Не хочу бути ідолом чи кумиром. Я звичайна людина, яка робить свою улюблену справу і насолоджується нею. Зрадію, якщо змотивую когось досягти таких успіхів, як і я, або й перевершити їх. Хочу, щоб більше дітей займалися спортом, хай і не професійно.
Вільний час у міжсезоння: кіт, малювання, книжки й родина
З двох місяців удома, тільки в останні тижні у Ярослави був перший повністю вільний вечір. Вона малювала картину за номерами і бавилась із котом.
"Кіт, – зітхає спортсменка, – його ж знову треба віддавати. Спочатку був з батьками, зараз з родиною сестри. Вони вже кажуть мені: "Повертай кота, де наш кіт?" А я відповідаю: "Це мій кіт, спокійно, йому добре зі мною".
Ярославі залишилось дочитати 15 сторінок в біографії Анни Вінтур. Вона замовила сестрі ще багато книжок, поки була за кордоном. Думала, приїде додому і читатиме.
"Так, начиталася. У мене лежать запаковані книжки, не відкриті. Тепер доведеться їх всі з собою везти назад".
У вільний час для відпочинку Ярослава обирає затишний вечір з рідними за грою в настільні ігри, у спогадах і теплих розмовах.
"За кордоном я теж знаходжу час для сім'ї. Є ж відеозв'язок, месенджери. Особливо зраділа, коли батьки приїхали в Португалію. Я була там на тренувальних зборах. Цей час разом зарядив і мене на новий сезон, і їх".
Ще одна рідна людина, яка підтримує спортсменку – її наречений, бар'єрист Назар Степанов. Разом вони вже 5 років. І у 2024 Назар зробив дівчині пропозицію.
"Я дуже рада, що ми знайшли одне одного і зараз живемо разом. Сподіваюся, що все ж таки, коли війна закінчиться, нам вдасться організувати весілля. Хочу, щоб воно було в Дніпрі, запросити родину, друзів. Зараз неможливо так зібрати всіх – розкидані світом".
Підготовка до нового сезону
Ярослава почала тренуватись ще в Дніпрі, але повноцінна підготовка почнеться у грудні. 28-го листопада вона вирушила з України на острів Тенерифе.
"Все буде чітко за графіком, як я люблю: тренування, відновлення, знову тренування. Змагання ж мене чекають наприкінці січня. Найближчі основні старти в березні – чемпіонати Європи та світу в приміщенні. Дуже хочеться доповнити золото з Белграда, такою ж медаллю з Китаю цього року. Будуть поруч висіти".
Уже сьогодні, 1 грудня в Монако стане відомо, чи здобуде Ярослава Магучіх титул найкращої спортсменки стадіонних видів легкої атлетики у світі. Церемонія розпочнеться о 18:00 за київським часом.
"Ця номінація показує мій шлях від першого чемпіонату світу 5 років тому – до тепер, коли я маю вже стільки титулів і світовий рекорд".
Після кожного успішного сезону, як і після дуже вдалого стрибка, Ярослава хоче зробити ще кращий. Завжди змагається лише сама з собою.
