Марусяк рветься у топ-10, Крафт захищає титул. Прев’ю Кубку світу зі стрибків з трампліна
Уже в п’ятницю, 22 листопада змішаним командним турніром у норвезькому Ліллехаммері стартує новий, 46-й в історії сезон Кубку світу зі стрибків на лижах з трампліну – найпопулярнішого в Європі зимового виду спорту. Столиця Олімпіади 1994 року є регулярною локацією для Кубку світу, проте відкриття сезону востаннє відбувалося на "Лісгордсбаккен" ще 12 років тому.
Хайлайтами нової зимової кампанії будуть традиційне щорічне Турне чотирьох трамплінів, а також чемпіонат світу з лижних видів спорту, який відбудеться у Тронхеймі з 26 лютого по 8 березня.
Що стосується календаря Кубку світу, то тут змін вкрай мало. Етап у Лейк Плейсіді залишився у своєму лютневому часовому слоті, а це значить, що на стрибунів знову чекатимуть два поспіль заокеанські перельоти: спочатку – в США, а потім – у японський Саппоро. Міжнародна лижна федерація (FIS) обіцяє перенести етап у Лейк Плейсіді на грудень починаючи з сезону-2025/26.
Після Турне на нас чекає майже двотижнева пауза. Це пов’язане з тим, що 10-12 січня мав відбутися етап у Валь ді Ф’ємме, на арені майбутньої Олімпіади-2026. Проте реконструкція трампліну йде з відставанням від графіку, і підготувати арену до січневого етапу організатори не встигають.
Норвезька багатоденка Raw Air цього разу проводитиметься лише у двох локаціях – Осло та Вікерсунді. Після дебюту в минулому сезоні зникла з календаря польська багатоденка PolSki Tour. У зв’язку з цим Щирка у програмі Кубку світу-2024/25 немає, а етап у Віслі перенесено з січня на грудень.
Завершиться сезон за традицією 30 березня польотним етапом у Планіці. Сумарно у Кубку світу-2024/25 заплановано 29 особистих стартів і 7 командних. При цьому, із 7 командних турнірів лише 2 будуть в класичному форматі для чотирьох стрибунів: також на спортсменів чекає три міксти та 2 змагання у форматі SuperTeam, де кожну команду представляють не квартети, а дуети, а турнір відбувається у три спроби замість звичних двох.
Змін у регламенті небагато. Головна з них – це обмеження для всіх стрибунів у кількості костюмів, які він має право використовувати впродовж сезону: всього 5. Це покликано поставити у більш рівні умови малі, небагаті збірні на кшталт української та грандів, чиї бюджети дозволяють використовувати значно більше костюмів.
Також по одній додатковій квоті отримають збірні, чиї представники у минулому сезоні завоювали медалі особистого старту на юніорському чемпіонаті світу. В даному випадку це Австрія, Німеччина та США. Ці квоти не іменні, проте заповнювати їх можуть лише спортсмени юніорської вікової категорії або конкретно ті стрибуни, які й завоювали ці нагороди. Після наступного юніорського чемпіонату світу в лютому 2025 року старі квоти будуть перерозподілені на користь збірних медалістів нового юніорського мундіалю.
Марусяк мітить у топ-10
До цього досі важко звикнути, проте українські вболівальники стрибків з трампліна перед стартом сезону мають підстави для оптимізму. Ім’я цим підставам – Євген Марусяк. 24-річний спортсмен з Іванофранківщини тривалий час був статистом на рівні Кубку світу, проте раптово вистрілив у середині позаминулого сезону, і з того часу регулярно тішить нас безпрецедентно високими як для українських стрибунів результатами. Такий прорив Марусяка на якісно новий рівень пов’язаний, зокрема, з появою в штабі збірної України в якості тренера-консультанта словенського фахівця Янеза Дебелака.
У минулому сезоні Євген зробив ще один крок вперед. На Кубку світу він впритул наблизився до топ-10 на етапах (11 місце у Вікерсунді, 15 – в Планіці), а в кваліфікаціях навіть вже побував у десятці найкращих (5 місце в тій же Планіці), при цьому декілька разів оновивши національний рекорд України в дальності польоту та зупинившись на позначці 228,5 м.
Втім, стабільності Марусяку надалі не вистачало. Євген знову суттєво додав лише під кінець сезону, його любов до польотних трамплінів стала ще більш помітною. Але навіть попри невдалу першу половину зимової кампанії, українець завершив сезон на 45 місці в загальному заліку Кубку світу з 57 очками в активі – рівень, який для вітчизняних стрибунів ще зовсім недавно був недосяжним. Проте, переконаний, ця планка – далеко не стеля можливостей для Євгена.
Євген Марусяк
Влітку Марусяк разом з командою багато тренувався закордоном, найчастіше – у Польщі (Вісла, Закопане) та Словенії (Планіца). А також виступав на Літньому Гран-Прі (ЛГП). Попри не надто представницький склад учасників на більшості стартів, результати Євгена не вражали – в основному він балансував у районі 30 місця, поступаючись, зокрема, й людям, яких ми вже звикли вважати нижчими за класом за Євгена.
Заключний старт літнього циклу в німецькому Клінгенталі вже зібрав майже всіх найсильніших, і в такій компанії українець дуже приємно вразив, посівши 12 місце. Динаміка його форми явно позитивна, є підстави сподіватися, що цього сезону такого суттєвого просідання в рівні результатів у першій половині кампанії, як у минулій, Марусяку вдасться уникнути, і очки на Кубку світу від набиратиме регулярно і на різного типу трамплінах. Для цього потрібно працювати, перш за все, зі швидкостями на розгоні та якістю приземлення – з цими компонентами у Євгена періодично виникають проблеми.
Що стосується його багаторічного партнера по команді Віталія Калініченка, то він до своїх перших очків на Кубку світу дістатися поки що не може. Та й на ЛГП Віталію це вдавалося робити лише 5 разів за кар’єру (і жодного разу – в 2024 році). Хоча в окремих стартах на Кубку світу минулого сезону 31-річний українець виглядав не гірше за Марусяка та демонстрував рівень, достатній для реальної боротьби за топ-30. Чого вартує хоча б 24 місце в кваліфікації на третьому етапі Турне чотирьох трамплінів у Інсбруку! Залишається лише сподіватися, що у новому сезоні Віталій буде здатний видавати стрибки такого рівня набагато частіше.
Віталій Калініченко
Що стосується планів збірної України, то підопічні Володимира Бощука виступлять на відкритті Кубку світу в Ліллехаммері. У Норвегії, зокрема, українці вперше у своїй історії візьмуть участь у міксті: до Марусяка та Калініченка доєднаються Жанна Глухова та Тетяна Пилипчук. Після цього команда, як і торік, пропустить другий етап Кубку світу в фінській Руці. Також підопічні Бощука не планують стартувати на етапах в японському Саппоро (14 – 16 лютого) та іншому фінському місті, Лахті (21 – 23 березня). Що цікаво, про плани пропустити етап у Лейк Плейсіді нічого не було сказано, тому, не виключено, що у новому сезоні збірна України вирушить у заокеанське турне.
Чемпіон і його свита
У статусі чинного володаря Кубка світу підходить до старту нового сезону Штефан Крафт. У минулій кампанії австрієць завоював Великий кришталевий глобус (ВКГ) втретє в кар’єрі, й саме третій тріумф легендарного австрійця був найбільш переконливим і домінуючим: 13 перемог і 20 подіумів на етапах, 2149 очок у загальному заліку та на додачу – золото чемпіонату світу з польотів. По ходу минулого сезону Крафт побив рекорд Янне Ахонена за кількістю подіумів на Кубку світу за кар’єру та став третім стрибуном в історії (після Матті Нюканена та Грегора Шліренцауера), який подолав позначку в 40 перемог на етапах.
Літнє Гран-Прі Штефан розпочав так, ніби міжсезоння взагалі не було: дві розгромні перемоги на стартовому етапі в Куршевелі, нехай і над далеко не найсильнішим полем суперників. Проте під кінець літнього циклу австрієць виглядав вже не настільки сильно (3 і 5 місця в Хінценбаху), після чого невдало виступив на осінньому чемпіонаті Австрії – лише 4 та 7 місця в особистих стартах на нормальному та великому трамплінах відповідно.
Негативна тенденція, спад форми? Схоже на те. Хоча сам Крафт запевняє, що передсезонні тести говорять про те, що він навіть у кращій формі, ніж рік тому. Втім, ось уже 20 років поспіль нікому не вдається виграти ВКГ двічі поспіль (останнім був Янне Ахонен у 2004 – 2005 роках), і є небезпідставні сумніви щодо того, що Штефану вдасться зламати цю тенденцію.
Штефан Крафт
В цілому збірна Австрії в останні кілька сезонів є найсильнішою командою в світу, і сподіватися може не лише на свого лідера. Минулий сезон став найкращим у кар’єрі Яна Хьорля: 2 перемоги та 8 подіумів на етапах Кубку світу та четверте місце у загальному заліку. На Літньому Гран-Прі (ЛГП) австрієць, за виключенням фіналу в Клінгенталі, не випадав з топ-6, тому цілком можна сподіватися, що й у новому сезоні він буде у повному порядку.
Знайшов свою другу молодість у минулій кампанії Міхаель Хайбьок, хоча на ЛГП 33-річний ветеран виглядав не найкращим чином. Саме він виграв осінній чемпіонат Австрії на великому трампліні. Залишається в строю і головний старожил команди, 39-річний Мануель Феттнер.
Дуже небезпечною темною конячкою може стати Даніель Хубер. Він нарешті подолав чорну полосу в своїй кар’єрі та повною мірою відновився після травм, які переслідували його в останні два роки. В кінцівці минулого сезону 31-річний австрієць вийшов на новий для себе рівень, здобув дві розкішні перемоги у Вікерсунді та Планіці та завоював Малий Кубок світу в польотах, при тому, що ніколи не вважався майстром гігантських трамплінів. Влітку його результати не вражали, проте, цілком імовірно, взимку він перетвориться як мінімум на другого номера своєї команди.
Даніель Хубер
У липні після 13-місячної паузи відновив тренування Філіпп Ашенвальд, який дуже довго відновлювався після розриву хрестоподібних зв’язок коліна. Зрозуміло, що відразу чекати на повернення 29-річного австрійця на звичний рівень не варто.
Є у Австрії й дуже сильне молоде покоління. Найяскравіший його представник, Даніель Чофеніг, минулий сезон – особливо його середину – провів не надто вдало, проте потенціал 22-річного австрійця сумнівів не визиває. Чого вартує хоча б його перемога на етапі ЛГП в Хінценбаху після двох поспіль м’язових травм та пропуску більш ніж місяця тренувальної роботи!
Завдяки додатковій квоті зможе регулярно виступати на Кубку світу чинний чемпіон світу серед юніорів Штефан Ембахер. Дебютував він на Кубку світу ще у минулому сезоні, сходу посівши 13 місце на етапі Турне в Інсбруку. Варто звернути увагу і на Йонаса Шустера – сина колишнього наставника збірної Німеччини. Восени 21-рчний стрибун сенсаційно став чемпіоном Австрії на К-90. Проблема тільки в тому, що Шустер – дуже яскраво виражений фахівець з 90-метрових трампліні, а у новому сезоні Кубку світу не заплановано жодного старту на спорудах такого типу.
Збірна Німеччини: Веллінгер і повернення Айзенбіхлера
Після провального сезону-2022/23 минула зимова кампанія для збірної Німеччини виявилася досить непоганою – особливо, її перша половина, коли Бундестім на рівних конкурував з Австрією в Кубку націй. Влітку в тренерському штабі Штефана Хорнгахера знову відбулися невеличкі зміни: Міхал Долежал повернувся в Польщу, а його замінив відомий у минулому стрибун Максімільян Мехлер.
Лідером збірної Німеччини залишається Андреас Веллінгер, для якого минулий кубковий сезон став найкращим в кар’єрі. Дворазовий олімпійський чемпіон став другим на Турне чотирьох трамплінів і замкнув топ-3 загального заліку Кубку світу. Восени Анді переміг на етапі ЛГП у Хінценбаху, після чого дуже переконливо завоював два золота на чемпіонаті Німеччини. Схоже, до нового сезону Веллінгер підходить у прекрасній формі та у статусі одного з головних фаворитів Кубку світу.
Андреас Веллінгер
Дуже неоднозначним видався минулий сезон для його зіркового партнера по команді, Карла Гайгера. З одного боку – непоганий старт і дві перемоги на домашньому етапі в Клінгенталі. З іншого – декілька дуже глибоких просідань форми в середині та під кінець сезону, які відкинули Гайгера аж на 17 місце у підсумковому заліку Кубку світу. На осінньому чемпіонаті Німеччини Карл був другим за силою в команді, проте дуже відчутно програвав Веллінгеру.
Повертається на Кубок світу після пропуску минулого сезону Маркус Айзенбіхлер. Скорочення квот для топзбірних у минулому сезоні залишило 6-разового чемпіона світу поза складом команди на старт минулої зимової кампанії. Таке рішення Хорнгахера, очевидно, стало психологічним ударом для Маркуса, і в середині сезону він виглядав неконкурентоздатним навіть на рівні Континентального кубку. Проте під кінець зимової кампанії Айзенбіхлер ожив і здобув декілька перемог на рівні другого дивізіону. Літні виступи Маркуса не вражали, проте виявилися достатніми для повернення в основу збірної Німеччини – на етапі в Ліллехаммері ми його побачимо.
У віці 33 років раптово видав свій найкращий сезон у кар’єрі П’юс Пашке: перша перемога на Кубку світу, сумарно три подіуми та 10 місце в загальному заліку. Втім, навіть у свій найкращий сезон Пашке залишався яскраво вираженим "декабристом": починаючи з січня у нього пішов відчутний спад форми. Повторити настільки успішний сезон ветерану буде дуже непросто, проте стабільно набирати очки на Кубку світу йому під силу. Інший ветеран, Штефан Ляйє, на старті минулого сезону в Руці вперше за майже чотири роки піднявся на подіум на Кубку світу, проте також здав у другій половині кампанії та декілька разів підводив збірну Німеччини у командних турнірах.
Що стосується молодого покоління, то тут головні сподівання пов’язані з Філіппом Раймундом, який у минулому сезоні в Лейк Плейсіді вперше в кар’єрі піднявся на подіум на Кубку світу. А ось Константін Шмід, який протягом багатьох років вважався головним талантом нового німецького покоління, у своєму розвитку зупинився, й у минулому сезоні надовго випадав з основного складу Бундестіму. Не буде його і на стартовому етапі в Ліллехаммері.
Філіп Раймунд
Дуже вірять у збірній Німеччини у Юстіна Ліссо, якого влітку включили до основної тренувальної групи команди відразу після того, як він відновився після розриву хрестоподібних зв’язок коліна. Проте незабаром Ліссо знову отримав аналогічну травму, і новий сезон також пропустить з дуже туманними перспективами повернутися на високий рівень у майбутньому. Завдяки додатковій квоті для призерів юніорського чемпіонату світу в Ліллехаммері виступить Адріан Тіттель, для якого це буде дебют на Кубку світу.
Словенія без Петра Превца
Збірна Словенії наприкінці минулого сезону втратила багаторічного лідера команди, Петера Превца, який перед виходом на пенсію видав свій найкращий відрізок за багато років і замкнув топ-5 загального заліку. Проте зараз у збірної Словенії прекрасний підбір виконавців, який дозволить перенести втрату лідера команди максимально безболісно. Один простий факт: у минулому сезоні на етапах Кубку світу перемоги здобули відразу п’ять різних словенців.
Був серед них Анже Ланішек, незважаючи на те, що в розпал сезону він пропустив півтора місяці через травму коліна. За своїм потенціалом словенець здатен боротися за найвищі місця у загальному заліку, особливо, якщо уникатиме звичного січневого спаду форми та схильності виступати в основних змаганнях дещо слабше, ніж у кваліфікаціях.
Величезним потенціалом володіє чинний чемпіон світу на великому трампліні, Тімі Зайц. Втім, йому не вистачає стабільності, та й любов до польотів у нього занадто яскраво виражена. Ще одним яскраво вираженим польотчиком є Домен Превц, який у минулому сезоні здобув свою першу перемогу на Кубку світу за останні п’ять років. При чому, як не дивно, зробив не на гігантському трампліні, а в Саппоро. В цілому минула зимова кампанія була для Превца-молодшого найкращою за останні роки, проте проблеми зі стабільністю нікуди не поділися.
Тімі Зайц
Свою першу перемогу на Кубку світу в минулому сезоні здобув Ловро Кос. Переміг він навіть двічі: у Лейк Плейсіді та в Лахті, у підсумку посівши 9 місце у загальному заліку. Кос може бути дуже небезпечною темною конячкою на Турне чотирьох трамплінів, де він зазвичай помітно додає.
Провалив минулий сезон ще один блискучий майстер польотів, Жига Єлар. Схоже, за літо впоратися зі своїми проблемами він не зумів, і залишився поза складом команди на перший етап Кубку світу в Ліллехаммері. Зате увійшов до нього 23-річний Жак Могель. Також з молодого покоління словенців варто відзначити 21-річного Максіма Бартоля.
Японія: Рьою Кобаясі та компанія
Збірна Японії загалом переживає далеко не найкращі часи, проте блискучий Рьою Кобаясі дозволяє не звертати уваги на проблеми команди. В минулому сезоні він втретє в кар’єрі виграв Турне чотирьох трамплінів і фінішував другим у загальному заліку Кубку світу. З топ-5 генеральної класифікації Рьою не випадає вже 6 сезонів поспіль – рекорд Кубку світу.
Влітку Кобаясі з’явився на ЛГП лише на останніх двох етапах: у Хінценбаху (17 та 14 місця) та у Клінгенталі, де замкнув топ-6. Осінні внутрішні японські змагання говорять про те, що до старту нового сезону Рьою підходить у бойовій формі, що робить його одним із головних фаворитів Кубку світу.
Рьою Кобаясі
За виключенням Кобаясі-молодшого, по-справжньому світлою плямою у цій збірній Японії можна назвати лише Рена Нікайдо. В минулому сезоні він нарешті зумів перенести свій високий літній рівень результатів на зиму, і почав регулярно потрапляти в топ-10.
Для багаторічного другого номера збірної Японії, Юкія Сато, величезним ударом стали зміни в технічному регламенті перед стартом минулого сезону, через які японець змушений використовувати на 6 см коротші лижі. Поки що оговтатися від такого удару Сато не вдається.
Старший брат Рьою Кобаясі, Юнсіро, стабільно набирає непогані очки на Кубку світу, проте не більше того. А ось Наокі Накамура минулий сезон провалив. Влітку на внутрішніх японських змаганнях дуже яскраво проявив себе Томофумі Наїто, проте до основного складу збірної Японії на Кубок світу він поки що не відібрався.
Чергову молодість у минулому сезоні пережив 52-річний суперветеран Норіакі Касаї, який вперше за 5 років набрав очки на Кубку світу, при чому, зробив це чотири рази. Влітку на фоні партнерів по збірній Японії він виглядав непогано, проте до складу команди на перші етапи нового сезону все ж не потрапив. Втім, цілком імовірно, що по ходу сезону Касаї на Кубку світу все ж з’явиться – рівень конкуренції в збірній Японії зараз далеко не захмарний.
Перебудована Норвегія
Збірна Норвегії – єдина зі стрибкових топкоманд, які минулого літа змінили головного тренера. Перестановки були неминучі. Посеред минулого сезону між наставником команди, Александером Штоклем, та спортсменами виник конфлікт, який стараннями Йоханна Андре Форфанга вийшов у публічну площину. 13-річне правління австрійського фахівця завершилося, а на зміну йому прийшов Магнус Бревіг – перший з 2002 року вітчизняний наставник на посаді головного тренера збірної Норвегії.
Як це часто буває, поява нового тренера, незалежно від його рівня фаховості, дає його підопічним ковток свіжого повітря і, як мінімум, короткочасний позитивний ефект. Так сталося і цього разу. Схоже, що головним бенефіціаром перестановок на тренерському містку збірної Норвегії став Маріус Ліндвік. Олімпійський чемпіон Пекіна не виграв ЛГП, проте був непереможним у літньому циклі: три перемоги у трьох стартах. Після цього Маріус ще й впевнено виграв осінній чемпіонат Норвегії.
До старту нового сезону Ліндвік по праву підходить у статусі одного з головних фаворитів поряд з Кобаясі, Веллінгером і Крафтом. Як би там не було, гадаю, вже можна констатувати, що невеликий спад у кар’єрі Маріуса, спричинений, зокрема, і змінами у технічному регламенті, залишився позаду.
Для Йоханна Андре Форфанга, лідера опозиції до Штокля, минулий сезон, як не дивно, став найкращим за останні роки: сьоме місце у загальному заліку та перша за більш ніж 5 років перемога на Кубку світу. На ЛГП 29-річний норвежець не виступав узагалі, тепер йому потрібно доводити, що весь скандал з публічним листом до Норвезької лижної федерації в розпал минулого сезону він затіяв не дарма.
Поступово оживає не лише Ліндвік, а й Халвор Егнер Гранеруд, для якого минулий сезон був провальним. При чому, якщо раніше у норвежця були очевидні проблеми зі швидкостями на розгоні та симетричністю відштовхування, то у попередній зимовій кампанії йому, складалось враження, не вистачало банальної фізичної підготовки та потужності відштовхування. Проте дворазовий володар Кубку світу солідно виступив на ЛГП, зокрема посівши третє місце на фіналі в Клінгенталі, де склад учасників був майже бойовим. Насторожує лише те, що Гранеруд, як і Форфанг, невдало виступив на осінньому чемпіонаті Норвегії.
Халвор Егнер Гранеруд
Крістоффер Еріксен Сундал із запізненням розпочав підготовку до нового сезону, лише в липні відновившись після травми меніска. Проте вже восени він був у чудовій готовності на ЛГП, у трьох стартах жодного разу не опустившись нижче на 7 місце. Поки що не може прорватися на якісно новий рівень його ровесник Бенжамін Остволд.
Роберт Йоханссон у минулому сезоні надовго випадав з основного складу команди та пропустив значну частину Кубку світу, проте видав досить солідну кінцівку зимової кампанії, що в цілому для нього є звичним явищем. Тому доволі слабкі виступи 34-річного ветерана на ЛГП навряд чи можна розцінювати як тривожний симптом.
Кризова Польща
Минулий сезон для збірної Польщі вийшов найгіршим у XXI столітті. У першій його половині "біло-червоні" навіть у топ-10 в особистих стартах на Кубку світу не могли потрапити, і лише наприкінці зимової кампанії зуміли хоча б трішки реабілітуватися. Після таких провальних сезонів цілком логічними були би перестановки на тренерському містку. Вони відбулися, проте наставник команди, Томас Турнбіхлер, свою посаду зберегти зумів.
До числа його асистентів увійшли колишній наставник другого складу збірної Польщі Мацей Мацюшак, а також австрієць Арвід Ендлер. У свою чергу, тренерський штаб резервної команди покинули Давід Їрутек і Радек Жидек, їх замінили Войцех Топур (головний тренер) і Кшиштоф Бєгун (асистент).
Проте головною зміною в керівництві стало запрошення вигнаного з Норвегії Александера Штокля на посаду спортивного директора Польського лижного союзу. Повідомляється, що він відповідатиме за стрибковий та двоборський напрямки, але незрозуміло, що саме входитиме до його обов’язків та повноважень. Не виключено, що це лише пролог до можливого призначення австрійського фахівця на посаду головного тренера команди у майбутньому.
Втім, очевидно, що головна проблема не у верхівці айсберга, а в труднощах зі зміною поколінь. Впродовж багатьох років збірна Польщі була найбільш віковою серед топкоманд, і розраховувала виключно на трійку зіркових ветеранів – Каміль Стох, Давід Кубацкі та Пьотр Жила. Проте вони не могли вічно видавати результат і своїми успіхами відволікати увагу від слабкості наступних поколінь польських стрибків. І тут дивує скоріше те, що усі ці проблеми повною мірою вилізли назовні лише у минулому сезоні.
Александер Жніщоль
Для всієї трійці зіркових ветеранів минулий сезон вийшов невдалим, і статус лідера команди вимушено підхопив Александер Жніщоль. Впорався як зміг: у другій половині сезону 30-річний стрибун (це так у збірній Польщі виглядає молоде покоління) почав більш-менш регулярно потрапляти у топ-10, а під кінець зимової кампанії дотягнувся до двох перших у кар’єрі подіумів на Кубку світу.
Влітку Жніщоль взяв участь у трьох стартах ЛГП, стабільно фінішуючи в діапазоні 8-10 місць. Втім, все це було у першій половині літнього циклу, й навряд чи актуально з точки зору оцінки перспектив Александера у зимовому сезоні.
А виграв ЛГП інший поляк, Павел Вонсек. Втім, сказати, що він феєрив у літньому циклі, язик не повернеться. Павел взяв своє настирністю: він не пропустив жодного старту на ЛГП, і здобув лише дві перемоги – на етапі в Ришнові, який був дуже скромним з точки зору складу учасників. А як тільки на фіналі в Клінгенталі зібралися майже всі найсильніші – Вонсек став лише 25-м. Цифри говорять самі за себе: поляк виграв ЛГП, набираючи в середньому лише 36,56 бала за один старт – антирекорд в історії турніру.
Тому всерйоз оцінювати перемогу Вонсека на ЛГП як ознаку прориву на якісно новий рівень не варто. Що, втім, не скасовує того факту, що в останні кілька років він був чи не єдиним дійсно молодим польським стрибуном, який прогресував. Зокрема, 25-річний спортсмен вдало виступив на осінньому чемпіонаті Польщі. І у новому сезоні він Павела чекають як мінімум регулярного набору очок з періодичною боротьбою за топ-10 на Кубку світу.
Каміль Стох
Що стосується зіркових ветеранів збірної Польщі, то Каміль Стох після провального минулого сезону вирішив піти на самопідготовку. Він працює під керівництвом двох колишніх наставників команди – Міхала Долежала та Лукаша Кручека. Особливих успіхів від Стоха на старті сезону очікувати не варто, оскільки наприкінці серпня він надірвав латеральну зв’язку коліна та вибув з тренувального процесу на місяць.
Попри це, Каміль до складу команди на перший етап Кубку світу увійшов, а ось Пьотр Жила виявився за бортом. У вересні він переніс операцію на колінному суглобі, тренування відновив за декілька тижнів, після чого невдало виступив на чемпіонаті Польщі. У лютому Жилі доведеться захищати звання чемпіона світу на нормальному трампліні, і Пьотр сподівається до того часу набрати оптимальну форму.
Давід Кубацкі, на відміну він своїх багаторічних партнерів по команді, травм у міжсезоння зумів уникнути, проте результатами влітку не вражав, посівши лише 8 місце у загальному заліку ЛГП. І це при тому, що Давід завжди будував свою підготовку до сезону зі значним акцентом на літній цикл.
До основного складу поляків на Ліллехаммер також увійшов Мацей Кот – ще один іменитий ветеран, кар’єра якого вже давно пішла на спад. Колись дуже перспективний Якуб Вольни за попередні два сезони не набрав жодного очка на Кубку світу, а підчас минулої зимової кампанії ще й посварився з попереднім тренерським штабом другого складу збірної. Нічим не кращий стан справ і у племінника Адама Малиша, Томаша Пільха, якому в молодості також видавали багато авансів.
А ось на кого з молодих поляків варто звернути увагу – так це на Качпера Юрошека та 18-річного Клеменса Йоняка, який в жовтні сенсаційно виграв осінній чемпіонат Польщі на нормальному трампліні. Влітку про завершення кар’єри оголосив Клеменс Муранька. З найближчого резерву Польщі слід також виділити Анджея Стенькалу.
Інші
Впродовж багатьох років розрив у класі між 6 топзбірними та рештою в стрибках з трампліну був досить відчутним, проте в останні декілька років ситуація почала змінюватися. Після того, як збірну Швейцарії влітку 2023 року очолив Руне Велта, найкращий сезон у своїй кар’єрі видав Грегор Дешванден. Він до останнього боровся з Владіміром Зографскі за перемогу в ЛГП, після чого, на відміну від болгарина, видав сильний зимовий сезон: перші два в кар’єрі подіуми на Кубку світу та рекордне для себе 18 місце в загальному заліку. І 33-річному ветерану варто дуже постаратися, щоб залишитися на такому рівні й у новому сезоні.
Грегор Дешванден
Не найкращий період в кар’єрі переживає його партнер по команді Кілліан Пайєр, проте потенціал бронзового призера ЧС-2019 всім відомий. Досі в строю легендарний ветеран Сімон Амманн. Після успіхів на Континентальному кубку в минулому сезоні закріпився в основі збірної Швейцарії 21-річний Ремо Імхоф. Проте у складі команди на перший етап у Ліллехаммері його немає: Велта вибрав 18-річного Фелікса Трунца, який замкнув топ-5 на минулому чемпіонаті світу серед юніорів. На рівні Кубку світу він ще майже дебютант: за плечами – лише три старти (і жодного набраного очка) на етапі в Лахті у минулому сезоні.
Дуже цікаве молоде покоління росте у збірної США – Ерік Белшоу та Тейт Франц, яким 20 та 19 років відповідно. Перший у минулому сезоні вже вперше в кар’єрі потрапив у топ-10 на Кубку світу та завоював бронзу ЮЧС. Франц до таких успіхів поки що не дістався, проте також володіє величезним потенціалом.
Додала під керівництвом Якуба Їрутека у минулому сезоні збірна Італії. Колишній призер ЮЧС Алекс Інсам до топ-10 на Кубку світу поки що не дістався, проте був дуже стабільним і непогані очки набирав регулярно. Його партнер по команді Джованні Брезадола стабільністю похвалитися не може, проте у вдалі для себе дні може дуже приємно здивувати, і двічі в кар’єрі вже потрапляв до топ-10 на Кубку світу. На жаль, на фіналу минулого сезону в Планіці Джованні порвав хрестоподібні зв’язки коліна, і його повернення слід очікувати лише у другій половині сезону. А поки що підстраховувати Інсама буде Андреа Кампрегер, який дебютував на Кубку світу в минулому сезоні та одразу довів, що володіє великим потенціалом. Залишається лише частіше демонструвати свою силу в основних змаганнях, а не на контрольних тренуваннях.
У міжсезоння змінила головного тренера збірна Фінляндії. Лаурі Хакола покинув свою посаду, його замінив Ігор Медвед. Словенський фахівець зразу заявив, що проблеми фінських стрибунів пов’язані з надмірною вагою. Незважаючи на всю глибину кризи збірної Фінляндії та серйозні проблеми з фінансуванням, ліпити боєздатну команду є з кого. Ніко Кютосахо сенсаційно посів 7 місце на польотному чемпіонаті світу в Таупліці, після чого ще двічі потрапляв до топ-10 на Кубку світу. При цьому, Ніко був незадоволений тренуваннями Лаурі Хаколи і у міжсезоння, ще до перестановок на тренерському містку фінів, пішов на самопідготовку.
Ніко Кютосахо
Чекаємо на прогрес від чемпіона світу серед юніорів 2023 року Вілхо Палосаарі, який пропустив майже весь минулий сезон через проблеми зі спиною. Непогано проявив себе у минулій кампанії Каспері Валто. На жаль, як і Брезадола, порвав хрестоподібні зв’язки коліна на фіналі сезону в Планіці Ету Ноусіайнен, він повернеться до тренувань лише у грудні. Здатен стабільно набирати очки і колись дуже перспективний Антті Аалто.
Збірна Чехії спробує вийти з багаторічної кризи за допомогою тренувань з австрійцями. Хоча, окрім ветерана Романа Коуделки, розраховувати зараз немає на кого. Естонець Артті Айгро, в свою чергу, тренується з норвежцями, і на осінньому чемпіонаті Норвегії навіть був найкращим за особистими результатами командного турніру. Айгро і в минулому сезоні стабільно набирав очки на Кубку світу, є підстави очікувати від нього прориву на новий рівень. Періодично потрапляє до залікової зони й турок Фатіх Арда Іпчіоглу.
Сенсацією ЛГП – особливо, його стартової частини – стала збірна Франції. 22-річний Валентен Фубер двічі піднявся на подіум на домашньому етапі в Куршевелі, після чого ще двічі фінішував у топ-3 на Континентальному Кубку в Штамсі, де склад учасників був дуже солідним. Стабільно набирав очки на ЛГП і його 20-річний партнер по команді Арі Репеллен. Тому від збірної Франції в новому зимовому сезоні також варто очікувати прогресу.