Фінал Канада – США: дуель голкіперів і тренерських шкіл
На Олімпійських іграх в Мілані-Кортіні було чотири явні фаворити – США, Канада, Швеція та Фінляндія. Пояснення просте: не лише хокейні традиції й солідний список досягнень, а й склади. На чотири колективи лише Мікко Лехтонен із "Суомі" представляв швейцарську лігу – решта ж гравців виступають у НХЛ.
Тож нічого дивного, що у фіналі зійдуться американці та канадці. Ба більше – фіни й шведи цілком реально могли бути на їхньому місці, але поступилися в рівній боротьбі: шведи програли США в овертаймі чвертьфіналу (1:2), а фіни втратили перевагу 2:0 після двох періодів у півфіналі проти Канади.
Зазвичай не надто цікаво дивитися турнір, фільм чи читати книгу, де ти ніби знаєш, що буде в кінцівці заздалегідь. Але ці Ігри – інший випадок. Тут ти задоволений, що в останній день станеться саме те, що очікувалося.
Вагомості цьому історичному протистоянню додає попереднє протистояння "зірково-смугастих" і "кленових листків", яку відбулося фактично рік тому на Турнірі чотирьох націй – тоді було все: бійки, розкішні шайби й драматичний овертайм у вирішальній грі.
Додаткового ажіотажу тоді додала й політична складова. У центрі уваги опинився чоловік, який часто тримає в руках ключку, але не хокейну – Дональд Трамп. Усе це збіглося з його другим заходом у "Білий дім". Пролунали гучні заяви, й особливо "дісталося" Канаді, яку він нібито хотів бачити 51-м штатом США. Перемога канадців змусила тодішнього прем'єра країни Джастіна Трюдо шаленіти в пабі.
Тепер нас очікує своєрідний сиквел цього протистояння. І хоча часто кажуть, що друга частина поступається першій, – не цього разу. Головні ролі виконують ті самі зірки, але нагорода ще вагоміша. Ставки максимальні.
Розбираємось у сильних і слабких сторонах фіналістів, поглянемо на статистичні дані, а також проаналізуємо, хто може стати енергією, що палає на холодному льоду Мілана.
Воротар – це…?
У будь-якому командному виді спорту, де потрібно захищати останній рубіж, є вислів: "Воротар – це пів команди". У хокеї цінність цих слів ще вища, ніж у футболі, футзалі чи гандболі.
І Коннор Геллібак, і Джордан Біннінгтон у Мілані доводять свій клас.
Геллібак – 0,98 пропущених шайб, 95,8% відбитих кидків.
Біннінгтон – 1,74 пропущених шайб, 91,4% відбитих кидків.
Звісно, справа не лише в цифрах. Обидва тонко відчувають момент – коли потрібно вийти з п'ятака, коли зіграти ключкою, коли заспокоїти оборону. Цього не чутно в трансляціях, але є відчуття, що своїми захисниками та бригадами меншості вони керують не гірше, ніж диригент оркестром у міланській опері.
Торік Геллібак виглядав статистично краще, але вирішальний матч залишився за канадцем.
У фіналі "Турніру чотирьох" Біннінгтон відбив 31 кидок із 33, його візаві – 24 із 27. І, напевно, Джордану особливо приємно перемагати такого суперника у складі збірної, зважаючи на те, що індивідуальні досягнення переважно на боці Коннора: 3-0 за "Везіна Трофі", 4-1 за Матчами всіх зірок, та й навіть "Гарт Трофі"(MVP) у нього є.
Щодо командних здобутків, ще у 2019 році разом із Сент-Луїс Блюз він став володарем Кубку Стенлі. У Геллібака цього трофея немає – попри те, що він виступає за стабільніший протягом останніх років десяти Вінніпег.
Цікавий факт: торік Блюз Біннінгтона вибули в першому раунді плейоф… від Джетс Галлібака.
Power Play VS Penalty Killing
Протистояння спецбригад для північноамериканського хокею річ фундаментальна. Канадці на цьому турнірі 16 разів мали чисельну більшість, із яких реалізували 7 – фантастичні 43,75%. Це найкращий показник Ігор. У США скромніше – 4 з 14 (28,57%).
Проте команда Майка Саллівана сильна у зворотному компоненті. Американці не пропустили в меншості жодного разу, хоча 15 разів опинялися в у меншості. Натомість за воротами "кленових листків" червоне світло спалахувало тричі після 11 спроб суперників.
Тож кожне Power Play у фіналі буде на вагу золота. Дві хвилини можна заробити в боротьбі – й це ніхто не засудить. Але викинута за межі майданчика шайба чи невдала зміна можуть коштувати надто дорого. Хоча, як ми вже переконалися на цій Олімпіаді, інколи навіть гру вшістьох арбітри здатні "не помітити".
Два стилі, два чемпіони, одна епоха
У сучасній НХЛ Майк Салліван і Джон Купер – це елітні імена тренерського цеху, причому кожен має свої сильні сторони й досягнення.
Салліван вигравав Кубок Стенлі двічі поспіль із Піттсбург Пінгвінз у 2016 і 2017 роках, ставши одним із символів ери Кросбі (ще одна цікава дуель цього фіналу, якщо Сід буде здоровий) і першим американцем із кількома чемпіонськими титулами як головний тренер НХЛ. Його стиль – тиск на суперників, дисципліна й створення командного духу, де зірки й рольові гравці працюють як єдина структура. Недарма саме він очолив американську команду.
Купер – це синонім стабільності й елітарності. Як головний тренер Тампа-Бей Лайтнінг із 2013 року, він привів клуб до чотирьох фіналів Кубку Стенлі, двох перемог у 2020–2021 і неймовірної серії успішних сезонів. Останні 12 років "блискавки" виходять у постсезон. Він також один із найкращих наставників в історії НХЛ за кількістю перемог – 609 усього в 1016 іграх.
Підходи й стилі різняться, але дають результат. Обидва тренери творили історію клубного хокею – і тепер мають шанс перенести ці навички на олімпійський рівень.
До того ж вони є ровесниками. Так, Куперу 58 років, але до цієї цифри Салліван добереться через кілька днів, 27 лютого. Хоч і вітати передчасно – ознака моветону, сам Майк буде щасливий від такого подарунка.
Гравці – High-level, але хтось отримає овацій найбільше
У кожній ланці є той, хто може вплинути на результат гри, вдало вікрившись, знайшовши свого колегу, зробивши скрін голкіперу, хіт опоненту чи підставивши ключку тоді, коли це буде треба.
Зрозуміло, що очі фанатів на трибунах та очі глядачів через різні гаджети по всьому світу будуть найбільше сконцентровані на Макдевіді, Селебріні чи Меттьюзі та про інших забувати геть не варто.
Лідерами збірної США на турнірі безперечно є Ділан Ларкін та Джек Г'юз, які організували потужний напад на збірну Словаччини, а останній оформив дубль. Також варто відзначити Джека Айкела, Тейджа Томпсона та захисника Зака Веренскі.
Вони – ключові фігури, що створюють баланс між атакою й обороною та дають США шанс на історичне "золото" після 46 років очікування.
У канадській збірній головну роль виконує найкращий хокеїст світу останніх десяти років Коннор МакДевід, який встановив новий олімпійський рекорд за очками в турнірі та веде Канаду вперед у вирішальних матчах. Його здатність створювати моменти, віддавати гольові передачі й забивати сама по собі може змінити хід фіналу.
Останні два роки Кубок Стенлі був дуже близько, тепер черга "золота" на Іграх. "Макді" неймовірно крутий, але legacy – не лише індивідуальна статистика, а й титули.
Допомагати зірці Едмонтона є кому. Нейтан МакКіннон і Кейл Макар – потужний дует із Колорадо.
Ще один "лавинець" Девон Тейвз має найкращий плюс-мінус у колективі - "+9". Навіть Макдевід і Селебріні мають лише "+7". Цей гравець завжди підтримує солідний темп гри і робить контроль захисту. До того ж, жодного вилучення за турнір.
Глибина ростерів така, що наразі поза світлом прожекторів чи думок журналістів лишаються інші рольові гравці, але здивування не викличе дубль Сема Райнхарта, асистентський хеттрик Меттью Ткачака чи щось подібне.
Цікаві факти перед фіналом хокейного турніру Олімпійських ігор 2026
Збірна Канади може здобути своє десяте "золото". Американці у разі успіху стануть олімпійськими чемпіонами втретє.
Збірна США востаннє потрапляла на п'єдестал ще в 2010 році. Тоді вони програли фінал... Канаді (2:3). Героєм гри став Сідні Кросбі. Форвард закинув переможну шайбу на 8 хвилині овертайму.
Окрім Кросбі, за "кленових листків" тоді грав і Дрю Дауті. Свій успіх вони повторили на Іграх-2014. Тепер ці хокеїсти можуть стати володарями "золота" втретє. Таке вдавалося лише шістьом рядянським хокеїстам: Владиславу Третьяку, Анатолію Фірсову, Віктору Кузькіну, Андрію Хомутову, Олександру Рагуліну та Віталію Давидову.
У хокеї є "Triple Gold Club". До нього входять володарі Кубку Стенлі, чемпіонату світу та переможці Олімпіади. Від Канади до нього можуть приєднатися Бред Маршан, Дарсі Кемпер, Марк Стоун, Нейтан МакКіннон і Сем Райнхарт. У складі збірної США кандидатів немає.
"Ерою НХЛ" на Олімпійських іграх вважаються Ігри 1998, 2002, 2006, 2010, 2014 років. На ці турніри ліга та МОК погодили допуск гравців. За цей період збірні сходилися п'ять разів. "Зірково-смугасті" тріумфували лише в 2010-му (5:3) на груповому етапі. В інших випадках переможцями були їхні північні сусіди. Загальна різниця шайб: 16:10.
Де дивитися фінал хокейного турніру Олімпійських ігор
В Україні вирішальну зустріч олімпійського хокейного турніру у прямому ефірі покаже "Суспільне Спорт" та регіональні телеканали "Суспільного". Також трансляція буде доступна на Eurosport 1, який входитиме до передплати "Megopack" медіасервісу MEGOGO.
