Дебютант у Динамо, Олександрію побили її ж зброєю – і дуже мало голів: підсумки 1/4 Кубку України
Якщо після 22-го туру УПЛ я скаржився на дефіцит голів, то зараз можна просити ООН про гуманітарну допомогу (і, звісно, її не чекати). Навіть середня результативність стадії склала півтора гола за гру – при цьому найрезультативнішим поєдинком виявився матч команд Першої ліги.
А шість команд УПЛ на всіх придумали три голи – причому не за шість, а за вісім таймів, 330+ хвилин ігрового часу. Дещо цікаве, втім, усе одно сталося.
Гол стадії
Невисока конкуренція, прямо скажемо – але удар Батісти в дотик після "трикутника" на фланзі заслуговує на увагу.
Це, до речі, важливий реванш. Місяць тому Полісся згоріло в Рівному 1:5 – а тепер навіть за 120 хвилин пропустило на п'ять м'ячів менше. Трохи пощастило, гідно відстояв Кудрик – але якщо порівнювати самі матчі, то прогрес просто колосальний.
Відчувається, що Поліссю ця гра була важливішою – і якщо згадати, що з тим же Шахтарем у житомирців три перемоги та нічия 0:0 у чотирьох матчах, це дуже перспективний кубковий боєць.
Ляп стадії
Олександрія дала гідний бій Шахтарю. Вона відмінно протистояла зоряній атаці чемпіона, який випустив у стартовому складі шістьох бразильців, била контратаками – і, гадаю, в усіх причетних до "гірників" тьохнуло серце, коли в компенсований до другого тайму час дуже перспективно проникла в штрафний.
Але Шахтар відбився, гра перейшла в овертайм – а там Олександрія при штрафному суперника зобразила щось неадекватне. Судаков просто відкотив на Кевіна, який стояв абсолютно один – а тому не склало труднощів прибрати на замаху захисника, що набігав, і вразити дальній кут.
Усі люблять хвалити бразильську техніку, але без опіки так зможе пробити не одна сотня українських гравців. Дивно, що саме команда, яка так трепетно ставиться до кожного свого стандарту, так цінує кожен кутовий, провалилася саме на стандарті біля своїх воріт.
Дебют стадії
23 роки – навіть за воротарськими мірками запізно для дебюту, і вже точно чвертьфінал – не найочікуваніше місце для такого старту. Проте для Валентина Моргуна цей матч став першим у статусі профі – причому Моргун обійняв посаду на останньому рубежі.
Олександр Шовковський дав зіграти в Кубку дублерам – і якщо на інших позиціях такий статус у зірок рівня Караваєва і Герреро (цікаво, вихід Бражка справді означає, що він втратив місце в основі?), то у воротах це позначило вихід абсолютного дебютанта. Бущан проданий, Нещерет став першим номером, Суркіс-молодший на юніорському рівні провалив матч єврокубків – і ось, свій шанс отримав Моргун.
Утім, виявилося, що навіть гучний статус чвертьфіналу не зробив дебют Моргуна нервовим. Рух занадто слабкий – і програв як гру УПЛ на вихідних, так і кубковий матч щойно. Крім знущального (вирішив момент він, звісно, добре, але в обороні команда зіграла жахливо) голу Піхальонка, Динамо могло забивати ще й кілька разів на контратаках – ну а Рух із володіння нічого серйозного не створив. Моргун зосередився на простому керівництві обороною і початку атак.
Герой чвертьфіналу
І все ж Кубок – це місце, де розквітають не Мессі та Роналду, а хлопці з сусіднього двору. У півфінал турніру вийшла команда Першої ліги – і вирішальний гол за неї забив один з її старожилів.
У шести різних сезонах Микита Безуглий грав за Оболонь. Грав тільки в Першій лізі, в УПЛ "пивовари" піднялися вже без нього – хоча, справедливості заради, і він піднявся в еліту, ставши гравцем Металіста 1925. Безуглий був незамінним увесь час, що команда грала у вищій лізі – але перед початком цього сезону пішов у Буковину. Чому пішов? Напевно, найчеснішою відповіддю буде: "бо харків'яни набирають статусних гравців, забивши на все інше".
Зараз у "двадцять п'ятих" в обороні Василь Кравець, Імереков, Салюк – звісно, на їхньому тлі прізвище Безуглого звучить блідо. Але переможний гол Вікторії в кінцівці гри провів саме він.