Берлін-1936: коли Гітлер став чемпіоном зі спортсвошингу
1 серпня 1936 року розпочалися літні Олімпійські ігри в Берліні
90 років тому в Берліні стартували XI літні Олімпійські ігри. Пам'ять про Олімпіаду, що пройшла у нацистській Німеччині, сьогодні набуває особливої актуальності в контексті злощасної тези "спорт поза політикою" та ганебного рішення Міжнародного олімпійського комітету (МОК) щодо відновлення у правах Олімпійського комітету Росії.
ОІ-1936 увійшли в історію з багатьох причин: перша естафета олімпійського вогню, перші Ігри, які транслювали по телебаченню, тріумф феноменального Джессі Оуенса, дебют в олімпійській програмі баскетболу, гандболу та греблі на каное.
Проте також вони стали першим яскравим прикладом того, що потім назвуть спортсвошингом. А також проявом великого лицемірства з боку МОК, черговий прояв якого ми спостерігаємо просто зараз.
Гітлер і Геббельс за підтримки барона П'єра де Кубертена
На 28-й сесії МОК, яка відбулася у Берліні, одразу 14 міст подали заявки на проведення Олімпійських ігор 1936 року.
Проте вже менше ніж за рік, на 29-й сесії головного олімпійського органу 12 кандидатів (Александрія, Будапешт, Буенос-Айрес, Дублін, Кельн, Лозанна, Монтевідео, Нюрнберг, Ріо-де-Жанейро, Рим, Франкфурт, Гельсінкі) зняли свої кандидатури. Про причини ми можемо лише здогадуватись...
Тим не менш, залишилися лише два кандидати – Барселона та Берлін. МОК обрав столицю Німеччини за влади демократичної Веймарської республіки. Головні аргументи були такі:
- повернення Німеччини, що зазнала поразки у Першій світовій війні, до світового співтовариства;
- Берлін мав приймати Олімпіаду-1916, яка не відбулась через війну;
- Німеччина мала хороші ресурси для вдалого проведення Ігор.
Але за два роки до влади в Німеччині прийшли нацисти. Країна різко змінилась: в умовах суворої однопартійної диктатури політичні противники режиму опинилися в концтаборах, палали заборонені книги, починалися утиски євреїв, ромів, гомосексуалів.
Ці зміни зачепили й німецький спорт. Низку зірок "неарійського" походження фактично витиснули зі спорту. Серед них були, зокрема, триразовий олімпійський чемпіон гімнаст Альфред Флатов, легкоатлетки – Гретель Бергман, Марта Якоб, Лілі Хенох, шахісти – Емануїл Ласкер і Зігберт Тарраш, тенісист Даніель Пренн, футболіст Готфрід Фукс та багато інших.
Ідеологія Гітлера та події в Німеччині, зокрема, расові чистки, були добре відомі у світі. Тому постало правомірне питання: чи можна проводити Олімпіаду в такій державі? Адже Олімпійська хартія забороняє будь-які прояви дискримінації.
Президент Американського олімпійського комітету (АОК) Евері Брендедж у 1933 році заявив, що якщо участь атлетів в Іграх буде піддано обмеженню через віросповідання чи расу, то буде підірвано основу олімпійського руху. Тож було б логічно перенести Ігри до іншої країни. Почали лунати заклики до бойкоту.
І тут зіграв свою роль важливий чинник. Відомо, що сам рейхсканцлер Адольф Гітлер спочатку називав Олімпійські ігри "жидомасонською змовою" та вважав, що "арійські" атлети не повинні змагатися з представниками "нижчих рас".
Однак міністр пропаганди Йозеф Геббельс і голова НОК Німеччини Теодор Левальд зуміли переконати фюрера. Він зрозумів, що спорт може бути чудовим знаряддям пропаганди: демонструвати силу "арійців", силу тоталітарної Німеччини. І дав добро на просування організації Олімпіади та виділив кошти на виконання цього завдання.
Геббельс та його підручні сконцентрувались на обробці головних авторитетів світового спорту. Евері Брендедж як голова спецкомісії МОК у 1934 році відвідав Німеччину, поспілкувався з нацистським керівництвом та категорично змінив свою позицію.
Повернувшись до США, він заявив, що Олімпіаду в Берліні проводити можна та потрібно – адже ставлення до єврейських атлетів там нормальне, і взагалі – треба відділяти спорт від політики, не потрібно залучати спортсменів до "єврейсько-нацистських суперечок", а заклики у США до бойкоту Ігор – це "єврейсько-комуністична змова".
Потужним здобутком Геббельса стало залучення на свій бік барона П'єра де Кубертена, легендарного засновника сучасного олімпійського руху, почесного президента МОК, людини впливової та шанованої. Кубертена підкупили увагою, лестощами та грошима.
Він тоді мав певні фінансові проблеми та вважав, що у Франції йому не надавали належної поваги. Німецькі діячі вихваляли барона у пресі, надали гроші у його фонд та висунули його на Нобелівську премію миру.
Зі свого боку вдячний Кубертен захоплено відгукувався про масовий спорт у нацистській Німеччині, про підготовку Олімпіади, проголошував Німеччину духовним хранителем олімпійських ідей і назвав Гітлера "одним із найкращих творчих духів нашої епохи".
Нацисти пообіцяли допустити до Ігор євреїв, афроамериканців та інших "неарійців" – і МОК під орудою бельгійського графа Анрі Байє-Латура заплющив очі на тоталітарний нацистський режим. Проводити змагання вирішили під чесне нацистське слово та після легковажних перевірок. Ба більше, МОК вирішив ще й зимову Олімпіаду 1936 року провести в німецькому Гарміш-Партенкірхені.
Така позиція МОК викликала чимале обурення у світі. Ідею бойкоту Ігор підтримували єврейські організації, частина церков, комуністи, соціалісти, ліберали, багато ЗМІ, громадські, профспілкові, спортивні організації різних країн.
Президент США Франклін Рузвельт вважав за краще не втручатися в діяльність автономних олімпійських органів. А Евері Брендедж на конференції АОК у 1935 році переконав членів комітету проголосувати за відправку американської команди до Німеччини.
У прихильників бойкоту виявилося 56 голосів, у противників – 58. Значну роль тут відіграли погляди більшості афроамериканських атлетів, які виступали за участь в іграх, щоб продемонструвати світові свої спортивні успіхи та показати неспроможність теорії про перевагу "арійської раси".
Таким чином ідею світового бойкоту Ігор було зірвано – адже на позицію Сполучених Штатів, впевненого переможця попередніх Олімпійських ігор у Лос-Анджелесі, орієнтувалось багато інших країн.
Противники проведення Олімпіади в нацистській країні намагалися об'єднуватись, створювали координуючі органи, висунули ідею альтернативної "Народної олімпіади" у Барселоні. Вона мала пройти в липні 1936-го, і до Іспанії прибуло близько 10 тисяч спортсменів.
Але тоді почався заколот під проводом генерала Франсіско Франко, і спортивний захід було скасовано. Чимало потенційних учасників пішли добровольцями воювати за республіканську Іспанію у складі інтербигад.
Олімпійське селище як "потьомкінская деревня"
Попри неприязнь до міжнародних спортивних заходів, Гітлер ще на ранніх етапах підготовки до Олімпіади усвідомив усі її політичні та пропагандистські перспективи. Так, у жовтні 1933 року він відвідав будівництво стадіону, на якому мали проводитися ігри.
"Якщо ми запрошуємо в гості увесь світ, то має виникнути щось величне та прекрасне", – заявив фюрер.
Стратегічним завданням організаторів ОІ-1936 були не стільки спортивні досягнення, скільки мета представити нацистську Німеччину в максимально позитивному світлі в очах світової громадськості. Власне, то й був перший випадок спортсвошингу (Чемпіон нещодавно писав про це явище у матеріалі про Саудівський феномен).
Для використання всього пропагандистського потенціалу Олімпіади було створено образ так званої "нової Німеччини", який активно транслювався гостям країни. Нацисти по суті приховували проблемні та провокаційні деталі життя, створюючи "сприятливий для демонстрації образ країни".
Німеччина поставала економічно сильною. Для досягнення такого ефекту було проведено велику будівельну та реставраційну кампанію, на яку в загальній сумі було витрачено 100 млн рейхсмарок при первісному бюджеті в 5,5 млн.
Олімпійський стадіон у Берліні, розрахований на 80 тис. глядачів, з ініціативи Гітлера модернізували до 100 тис. посадкових місць.
Ще одним важливим проєктом стало будівництво олімпійського селища. Воно відповідало всім архітектурним стандартам сучасності. Кожен будинок був названий на честь певного німецького міста, а загальні кімнати були прикрашені картинами, які розкривали культурне та економічне життя відповідного міста.
Берлін був серйозно реконструйований: місто значно озеленили; прикрасили олімпійськими та партійними прапорцями; реставрували приватні будинки вдовж головних вулиць; оновили вокзал Банхоф-ам-Зоо, куди прибували іноземці. Для створення враження процвітання в пусті магазини завозилися товари.
Також зі столиці виселили безхатченків та жебраків – до спеціально створеного табору в районі Марцан на околиці Берліна. Напередодні Ігор до цього табору відвезли близько 600 ромів, що мешкали в місті.
Щоби виглядати зацікавленими в розвитку міжнародного спорту, нацисти запровадили низку нововведень в олімпійському церемоніалі. Одним з них стала естафета олімпійського вогню, яку запропонував генеральний секретар оргкомітету Олімпіади Карл Дім у 1934 році на зібранні МОК в Афінах. Маршрут естафети проходив з Олімпії до Берліна. Організатори подбали про те, аби естафета стала гарною рекламою "нової Німеччини" в Європі.
Ще однією новацією стали прямі трансляції Олімпіади по телебаченню. Це новаторство особливо примітне, оскільки нацисти за допомогою телебачення могли демонструвати створений ними образ Німеччини на весь світ. Згідно з офіційним звітом, Ігри змогли побачити 162 228 глядачів по всій планеті.
Німеччина поставала культурною країною. У період Ігор масово проводились театральні вистави, виставки, наукові конференції. У країні знову дозволили джаз, який нацисти зневажали через африканське походження. Разом із ним дозволялося й авангардне мистецтво, яке було поширене у Веймарській республіці, але потім було визнане нацистами "дегенеративним".
Важливими елементами в образі Німеччини стали приязність та щедрість до гостей. Альберт Шпеєр у своїх спогадах писав, що фюрер "дав вказівку створити у численних авторитетних гостей з-за кордону враження миролюбства Німеччини".
Сам Гітлер також під час проведення ігор відрізнявся "люб'язністю та простотою" – зірвався лише раз, коли 3 серпня залишив стадіон, щоб не вітати чорношкірого спринтера Джессі Оуенса з перемогою на стометрівці.
Проводилася організація численних прийомів для високопоставлених гостей. Було створено спеціальний відділ для почесних гостей. На честь закінчення Олімпіади 16 серпня Геббельс організував грандіозне свято з феєрверком.
Іноземним журналістам надавали кращі місця на стадіоні безкоштовно, що було зумовлено рекомендацією Геббельса. Він вважав, що забезпечення журналістам сприятливих умов сприяє написанню хороших статей про Олімпіаду та Німеччину загалом, що позначиться на позитивному сприйнятті країни.
- До речі, тим журналістам, хто критично відгукнувся про зимову Олімпіаду, яка пройшла теж у Німеччині в лютому 1936-го, нацистський режим просто відмовив у доступі на літні Ігри.
Велика увага до комфорту спортсменів виявлялася в олімпійському селищі. Враховувалося багато потреб членів делегацій різних країн. Так, все меню було складено з урахуванням потреб кожної нації, а для японської команди було споруджено японську лазню – за умови наявності фінської сауни для всіх мешканців селища.
Директори берлінських театрів видавали спортсменам до 100 безкоштовних квитків на вистави на день. Також у селищі була широко представлена нацистська символіка.
"Нова Німеччина" поставала перед світовою спільнотою економічно сильною, доглянутою країною, де немає антисемітизму, про який говорили багато європейських політиків. За допомогою повернення іноземної преси та "скасованих" видів культури нацисти створювали ілюзію, ніби після встановлення диктатури культурне та суспільно-політичне життя Німеччини не змінилося.
Гітлер досяг мети: значна частина світової спільноти не захотіла помічати конфліктні ситуації та інсценування. ЗМІ Європи та США писали в основному про гарну організацію змагань, про толерантну обстановку та доглянутість Берліна, про повернення Німеччини до "співдружності націй".
1 серпня 1936 на переповненому Олімпійському стадіоні Гітлер відкрив літні Олімпійські ігри. В Олімпіаді взяли участь рекордна кількість країн – 49. На змаганнях виступили 4066 атлетів (3738 чоловіків, 328 жінок), які розіграли 129 комплектів нагород у 19 видах програми.
Німеччина посіла на Олімпіаді перше місце за кількістю медалей – 89 (33 золоті, 26 срібних, 30 бронзових). Але радість нацистам затьмарили афроамериканський легкоатлет Джессі Оуенс, який став із чотирма золотими медалями головною зіркою Олімпіади, а також інші чорношкірі та єврейські медалісти.
Як на Олімпіаді-1936 ставилися до євреїв
Під тиском частини міжнародної спільноти, з яким мусив рахуватися й МОК, Гітлер пішов на певні косметичні послаблення щодо політики антисемітизму. Антиєврейські акції були припинені, на період з 1 червня по 15 вересня 1936 року з берлінських вулиць прибрали юдофобські гасла, таблички, які забороняли євреям з'являтися у громадських місцях.
Люди Геббельса демонстративно включили до складу німецької команди фехтувальницю Хелену Майєр, доньку єврея. Вона була олімпійською чемпіонкою 1928 в Амстердамі, а на ОІ-1932 у Лос-Анджелесі стала п'ятою – за дві години до турніру їй повідомили, що її наречений загинув у Німеччині під час військових навчань, що вплинуло на її психологічний стан.
Після Олімпіади Хелена залишилась на навчання у США, а на батьківщині нацисти виключили її зі спортивного клубу та зі складу збірної. У 1935-му її позбавили німецького громадянства – відповідно до Нюрнберзьких расових законів. Але напередодні ОІ-1936 Геббельс згадав про Майєр, надіслав їй запрошення та заборонив у пресі згадувати її єврейське походження.
Майєр не могла відхилити пропозицію рейхсміністра пропаганди – її єврейські рідні перебували у концтаборі. Аналогічний прецедент мав місце під час зимової Олімпіади 1936 у Гарміш-Партенкірхені: там до хокейної збірної Німеччини включили форварда Руді Балля, єврея-полукровку, який через нацистські утиски грав у Швейцарії, а його батьки виступили як заручники.
Хелена Майєр, здобувши срібну медаль, мусила зигувати на п'єдесталі під час церемонії нагородження. Її після Ігор відпустили до США, а рідних – вбили у концтаборі.
Ще більш підлий трюк зробили з легкоатлеткою Гретель Бергман, рекордсменкою Німеччини у стрибках у висоту. У 1933 році вона була виключена зі спортивного клубу через єврейське походження. Гретель поїхала до Великобританії, стала там чемпіонкою країни.
Коли гітлерівській владі знадобилося створити видимість об'єктивності, то спортсменку змусили повернутися, погрожуючи репресіями щодо сім'ї, яка залишилася в Німеччині. У 1936 році на внутрішньому чемпіонаті Бергман встановила новий рекорд Німеччини, взявши висоту 1,60 м.
Проте за два тижні до Олімпіади її викинули з німецької олімпійської збірної за "посередні результати": це сталося вже після того, як олімпійська команда США вирушила до Берліна, і бойкоту можна було не боятися. Світовій спортивній громадськості повідомили, що Гретель Бергман отримала травму.
Значно зіпсували нацистам радість інші спортсмени-євреї, які здобули олімпійські медалі в Берліні. У психологічно важких умовах на тлі прапорів зі свастикою, спортсмени з єврейським корінням з різних країн завоювали 11 нагород, у тому числі 8 золотих.
Олімпійськими чемпіонами стали представники Угорщини Ендре Кабош (фехтування на шаблях – індивідуальне та командне), Карой Карпаті (вільна боротьба), Дьордь Броді, Міклош Саркані (обидва – водне поло), Ібойя Чак (стрибки у висоту), американець Самуель Балтер (баскетбол), австрієць Роберт Файн (важка атлетика).
Срібні медалі здобули Ірвінг Марецкі (Канада, баскетбол) і Хелена Майєр (Німеччина, фехтування на рапірах); "бронзу" виборов Жерар Бліц (Бельгія, водне поло).
При цьому нацисти постаралися, щоб євреїв на змаганнях було якнайменше – збирали ретельне досьє на кожного свого та закордонного спортсмена, хто претендував на участь в Іграх.
9 серпня від змагань легкоатлетів було відсторонено двох євреїв із команди США Сема Столлера та Марті Глікмана, які мали бігти в естафеті 4 по 100 м. Вранці їм повідомили, що замість них будуть бігти Джессі Оуенс і Ралф Меткалф, відповідно золотий та срібний призери на дистанції 100 м.
Аргументом було те, що треба виставити найсильніший склад. Але Столлер і Глікман готувались саме до естафети, а Оуенс і Меткалф мали виступати в індивідуальній гонці.
Втім, Евері Брендедж наполіг на заміні – як потім розповідав Марті Глікман, це відбулось після спілкування з Геббельсом, який сказав Брендеджу, що Гітлер дуже не хоче бачити, як відразу два єврея виграють "золото", хай вже краще чорношкірі. Американська команда виграла зі світовим рекордом (39,8 сек.), тож скандал зам'яли.
Тут варто згадати, що напередодні ОІ-1936 Брендедж сказав:
"За всю історію лише 12 євреїв виступили за Німеччину на Олімпіадах, тож не буде нічого дивного, якщо у 1936 році їх не буде жодного".
Після Другої світової війни МОК визнав свої дії в 1930-х помилковими і вибачився. Проте Евері Брендедж після війни пішов на підвищення: став президентом МОК і перебував на цій посаді 20 років (1952-1972).
Втім, поза межами єврейського питання, у сенсі спортсвошингу випадок Берліна-1936 став успішним кейсом, який згодом вдало повторили Москва у 1980-му та Пекін у 2008-му.
У націонал-соціалістичній Німеччині Олімпіаду-1936 небезпідставно вважали великим політико-пропагандистським тріумфом: світовій громадськості продемонстрували досягнення гітлерівського режиму.
Вихід на екрани документального фільму "Олімпія" (1938) талановитої Лені Ріфеншталь закріплював образ миролюбних та толерантних нацистів. А в цей час у Третьому рейху відбувалися погроми Кришталевої ночі та велася підготовка до світової війни.
Так і над Москвою злітав "наш ласковий Міша" у той час, коли солдати Радянської армії виконували "інтернаціональний обов'язок" в Афганістані. Уроки доктора Геббельса його духовні нащадки вивчили добре…
А МОК, на жаль, зберіг тяглість сумної традиції позірної аполітичності та лицемірства – від барона Кубертена та графа Байє-Латура до "золотої дівчинки" (за визначенням диктатора Зімбабве Роберта Мугабе) Кірсті Ковентрі.