Епічне протистояння Інтера та Барселони, майстер-клас від ПСЖ на шляху до фіналу ЛЧ
Матчі за право зіграти у фіналі Ліги чемпіонів не залишили запитань, у якому турнірі грають у найкращий футбол у світі.
Раз на рік навіть мегазірки забувають про контракти і б'ються за конкретний аут, як востаннє в житті. Утім, для багатьох із них кожен шанс може стати останнім у житті... Але про все по черзі.
Барселона – Інтер 3:3
Інтер – Барселона 4:3
Арсенал - ПСЖ 0:1
ПСЖ – Арсенал 2:1
Інтер: подвиг Ачербі, герой Дюмфріс, ідеальний джокер Фраттезі
Абсолютною казкою, заявкою на найкращі півфінали в історії Ліги чемпіонів стали матчі Інтера та Барси. Інтер дивував, Барселона вражала, Інтер перегравав, Барселона просто шокувала, Інтер творив чудеса – і зрештою футбольні боги начебто вирішили подарувати глядачам додаткові пів години цього шоу. Створивши кілька див наче за розкладом, Давид все-таки завалив Голіафа.
До такого статусу Барселона йшла весь сезон, а Інтер – останні кілька місяців. Неймовірне покоління "блаугранас" не те що перемагає, а громить Реал, Баварію, знову Реал – а розгроми суперників типу Боруссії і за досягнення вважати вже складно. Інтер, безумовно, красиво обіграв Баварію, але саме до квітня він начебто зовсім видихався: з розгромом 0:3 програв півфінал Кубку Мілану, дуже близький до програшу чемпіонства.
Тим більш шокуючим вийшов старт першої гри, коли Барселоні довелося відіграватися з 0:2. Вона змогла це зробити, просто неймовірний гол забив Ламін Ямал – але потім отримала третій. Відігралася знову, але постала перед необхідністю вигравати вже в Мілані. Чому?
Давайте поки що не будемо про погане. Похвалимо індивідуальний подвиг однієї людини. Перед матчами всі думали, що Барсі заважатиме травма Левандовского, але команда і так забивала три голи за матч. Набагато критичнішою вийшла втрата Бальде – людина, яка за яскравістю не ввійде навіть у двійку найяскравіших крайніх захисників Барси (Кунде такий стильний і зірковий, а Араухо такий боєць), за кілька тижнів показала виняткову важливість – своєю відсутністю.
Якщо простіше, то без Бальде на лівому фланзі у Барселони був прохідний двір – і на цьому тлі Дензел Дюмфріс показав магію. Поєднання нідерландської сміливості та італійської тактичної вишколеності дозволило йому набрати в цих двох матчах п'ять (!) очок за системою "гол плюс пас".
У Каталонії було два голи й асист, у Мілані "просто" два асисти – а найнеймовірніше, що Індзагі... міняв Дюмфріса в обох матчах. У цього тренера немає серця – зате є фінал Ліги чемпіонів, другий за три роки.
Дюмфріс неймовірний. Нехай і суперник у нього був слабший ніж зазвичай (більшу частину дистанції – міцний дублер Форт, меншу – Араухо), він реалізував усі шанси на 100 відсотків – і точно більше будь-яких, навіть найсміливіших очікувань.
Людина, яку назвали на честь Дензела Вашингтона, послужила великим зрівнювачем у битві двох, здавалося б, зовсім нерівних команд. Не меншим героєм протистояння став Ян Зоммер, про якого ми розповідали після чвертьфіналів ЛЧ.
А ще у Дюмфріса добре серце. Починав займатися футболом він у роттердамській Спарті, де технічним директором працював Лео Беенхаккер. Це було останнє місце роботи легенди, яка приводила Реал до чемпіонських перемог у вісімдесяті, а з нідерландськими грандами працювала ще в сімдесяті.
У квітні патріарх нідерландського футболу покинув наш світ, і Дензел написав у соцмережах: "Спасибі за довіру і поради, які ви мені дали на початку моєї кар'єри. Спочивай з миром, Дон Лео".
Навіть із таким Дюмфрісом Барселона грала краще більшу частину протистояння. До її невдач можна записати тільки перший тайм у Мілані – але здавалося, що і це, і неймовірний сейв Зоммера в другому таймі будуть тільки виносками до імені переможця.
Інтер навіть у разі вильоту міг би звинувачувати тільки себе: занадто притиснулися до воріт, дозволили брати участь в атаках навіть Еріку Гарсії... Але, на його щастя, в його складі знайшовся гравець, який не здається ніколи.
Ачербі грав за Мілан у сезоні-2012/13. Не заграв, пішов у Сассуоло – і вже на початку міжсезонної підготовки вибув через... рак. У захисника діагностували онкологію яєчок – і, щобільше, хвороба повернулася роком пізніше. Але Федеріко такий удар парадоксальним чином навіть загартував.
Раніше він багато порушував режим, зловживав алкоголем і, загалом, тому й опинився в Сассуоло, що кар'єра йшла вниз. Після – почав чергувати курси хіміотерапії з походами до психотерапевта, став професіоналом найвищого ґатунку.
Захисник прямо каже: "Я дякую богу за мій рак. Адже тепер я бачу інших людей, а не тільки самого себе".
Великою удачею для Ачербі стала зустріч із Сімоне Індзагі ще в Лаціо. Тренер переманив захисника слідом за собою в Інтер, де він і в 37 років виграє конкуренцію в нових і нових зірок. Гол у ворота Барселони став першим для Федеріко в єврокубках – але яким же важливим він був! На третій доданій хвилині, після прострілу Дюмфріса.
До речі, щодо віку. Фактором, який був дуже активно розтиражований останнім часом, вважається вік Інтера. Його, звісно, не можна не враховувати: "нерадзуррі" – найстарша на всі-всі-всі 96 (!) учасників топчемпіонатів Європи.
І не Ачербі єдиним: Генріха Мхітаряна ми бачили на донецьких стадіонах (до того ж навіть у складі донецького Металурга), здається, позаминулого життя; Ян Зоммер грав на тому самому молодіжному Євро, що й Коноплянка з Кирилом Петровим; Арнаутович застав перемогу Інтера над Барсою ще у 2010-му...
Але у вирішальний момент вік зіграв Інтеру тільки на користь. У Барси, звісно, гідний середній вік завдяки Левандовскому, Мартінесу, Щенсни, але дуже багато лідерів команди – практично діти.
Педрі, Ямал, Кубарсі неймовірно важливі для команди – але навіть, елементарно, овертаймів у їхньому житті було небагато. Минулого сезону їх саме в овертаймі вибив із кубка Атлетик, цього вони обіграли так Реал – але, як бачимо, на Інтер їх уже не вистачило.
У гравців "нерадзуррі" історії овертаймів вистачить на книгу. Мхітарян, наприклад, свій овертайм програв ще 2010 року: це був, можливо, найкрасивіший фінал Кубку України, коли Таврія вдесятьох дотиснула Металург і вирвала перемогу 3:2.
Не кажучи навіть про те, що Барса могла фізично видихнутися до кінця такої серії ігор – її лідери просто не звикли на додачу до 90 хвилин грати ще 30. Ну а свій молодий знайшовся і в Інтера: Фраттезі забив переможний гол Барсі, так само як місяць тому Баварії.
Неймовірне натхнення (може, Беенхаккер з небес надихнув?) Дюмфріса. Сейв року у виконанні Зоммера. Останній танець Ачербі. Неймовірне розуміння ресурсу команди – як же тонко і вчасно він випускає Фраттезі! – у виконанні Індзагі. Це все і багато іншого (Лаутаро Мартінес здійснив спортивний подвиг, після травми в першому матчі вийшовши і зробивши два голи в другому) склалося разом – щоб на тоненького, але все ж переважити атакувальний потенціал Барселони.
Дивовижним чином італійська команда пройшла у фінал, не нейтралізувавши найкращі сторони суперника (як робив той самий Моурінью), а самій показавши дуже і дуже багато.
ПСЖ: звичні шедеври від Доннарумми, топпосилення в особі Хвічі, проблеми Артети
Шедевром зовсім іншого жанру – жанру мінімалізму – стала дуель Арсенала і Парі Сен-Жермен. Артета і Енріке перед матчем-відповіддю щасливо обіймалися. Так, Барселона вилетіла, але справа її живе: вихованець клубу і легенда клубу вивели команди на вирішальні за місце у фіналі ЛЧ матчі.
Ось тільки вихованець підходив до травня в не найкращому ментальному настрої. Мікель Артета, який розігнав кар'єру не де-небудь, а в ПСЖ, перед матчем-відповіддю сказав щось дивне.
"Виграти трофей – це бути в потрібний момент у потрібний час. Ліверпуль зараз виграв титул АПЛ із меншою кількістю очок, ніж було в Арсеналу в кожному з двох останніх сезонів. З цією кількістю очок у нас зараз був би титул чемпіона Англії. Сподіваюся, в Лізі чемпіонів ми опинимося в правильному місці в правильний час".
Навіть якщо забути про те, наскільки доречно згадувати Ліверпуль в іншому турнірі й у зовсім інший час порівняно з розв'язкою чемпіонських перегонів, – узагалі-то Артета неправий. У сезоні-2022/23 Арсенал набрав 84 очки, у сезоні-2023/23 – 89.
У Ліверпуля зараз 82 пункти, але й грати в АПЛ ще три тури – і він може побити обидва очкових досягнення до кінця сезону. За три тури до кінця попередніх сезонів Арсенал, зрозуміло, теж мав менше очок, ніж на фініші.
Усе це нагадує ситуацію, коли тренер пливе під тиском. Арсенал посилюється і посилюється, а титулів все немає. І якщо раніше хоча б на рівні коментарів можна було виправдовуватися інопланетним рівнем Ман Сіті, то тепер, коли Сіті впав, Арсенал знову другий.
Та й узагалі: той самий Інтер виглядає прикладом, як навіть без надій на стомільйонні трансфери, з розпродажем лідерів (нагадаю, що Зоммер у Мілані опинився тільки тому, що МЮ за 43 мільйони фунтів купив Андре Онана) грати набагато краще, ефективніше, різноманітніше.
Проти ПСЖ, заради справедливості, Арсенал теж зіграв добре. Підвели конкретні, вирішальні епізоди – ті самі, в яких усі попередні роки пасував саме ПСЖ. І в цьому компоненті французам дуже допоміг трансфер Кварацхелії. Усі знають, що Хвіча має техніку і швидкість – але цього сезону він показує і фантастичний чемпіонський менталітет. На самому старті гри на "Емірейтс" він прорвався флангом і викотив під удар Дембеле, який і забив переможний м'яч.
Чи створював після цього моменти Арсенал? Звичайно. Але якщо в міцності духу Хвічі були якісь сумніви до 2025 року, то щодо Джіджі Доннарумми з цього питання сумнівів немає давно. Він живе великими матчами, він вирвав із рук складів набагато сильніших Англії та Іспанії чемпіонат Європи-2020, вигравши потрібні серії пенальті.
Саме такий герой потрібен був команді, яка в чемпіонаті грає майже без конкуренції, але яка рік за роком спотикалася в плейоф ЛЧ.
Доннарумма виграв серію пенальті в 1/8 з Ліверпулем, який уже проголосили найсильнішим клубом світу. Він же не дав зробити сенсацію Астон Віллі, єдиний зберігши концентрацію на другий тайм у Бірмінгемі.
А з Арсеналом чудовими сейвами дозволив команді зіграти на нуль у Лондоні та чудово розпочав матч у Парижі, коли суперник грав із явною перевагою.
Ударний старт приніс Арсеналу гол тільки в його ворота. Райс, який дуже активно підключався до атак на початку гри, привіз штрафний на Хвічі, отримав ранню жовту картку – і після цього штрафного ПСЖ ще й відкрив рахунок.
Одразу ж агресія "канонірів" різко знизилася, у другому таймі вони ще й подарували найлегший пенальті завдяки грі рукою Льюїса-Скеллі (Зінченка треба було ставити!) – і їхнє щастя, що Вітінья вирішив спіжонити та пробив із "точки" дуже слабко.
Загалом, є відчуття, що ПСЖ провів більшу частину протистояння з великою перевагою. Так, Арсенал не реалізував деякі моменти (особливо "постарався" Сака при 2:1, коли пробив вище воріт) – але парижани цілий пенальті не забили.
Так, в Арсенала багато травм – але у ПСЖ сам Дембеле травмувався перед матчем-відповіддю і відіграв лише пів тайму. Енріке підготував команду до конкретних ігор краще.
Фінал Ліги чемпіонів відбудеться 31 травня на "Альянц-Арені", а Інтер і ПСЖ зіграють перший офіційний матч в історії.