"Найзмагальніша людина, яку я бачив": як Мікель Артета повернув Арсенал на вершину АПЛ
Лондонський Арсенал став чемпіоном Англії після 22-річної паузи.
Ман Сіті боровся майже до кінця, проте на фініші все ж здався. Несподівано!
За десятиліття, поки "Каноніри" безнадійно шукали себе, виросло покоління, що не застало їхніх тріумфів. Для зумерів Арсенал був вічно другим – скоріше, мемом, ніж претендентом на титул.
І от, нарешті, ситуацію змінив іспанець Мікель Артета.
Чемпіон розповідає про тренера, якому вдалося написати історію.
***
Це дивно, але Мікель Артета став першим тренером епохи АПЛ, який виграв чемпіонство з клубом, де раніше грав сам.
До нього останньою такою людиною у англійському футболі був ще один менеджер Арсенала Джордж Грем у 1991-му.
Зараз легендарному шотландцеві вже 81, і він з трибун дивився за перемогою "Канонірів" на Бернлі у 37-му турі – 1:0.
Нудно, як бувало не раз.
Але Грема це не лякає.
Ще коли він був тренером, то завжди повторював команді: "Не забувайте, кого ви представляєте!"
Той Арсенал був клубом робочого класу, де у пошані були самовіддача, жорсткість, хоробрість. Згодом Арсен Венгер, що приїхав з далекої Японії, змінив це, і додав "Канонірам" тонкощів, хисту, шарму.
Нинішня команда Артети – це десь суміш тих двох Арсеналів, причому "гремівського" у ньому навіть більше.
Може, якраз тому, що Мікель теж пограв за клуб, і він йому як рідний:
"Коли я тільки переїхав до Англії, то єдиним клубом, де я хотів грати, був Арсенал. А коли я врешті туди потрапив, то ще більше в нього закохався. Я хотів там бути. До всього, це сталося наприкінці моєї кар'єри. Мені довелося багато подолати, аби там опинитися. Це додало переходу особливого смаку".
***
Коли Артета вперше прибув на "Емірейтс", надворі був 2011 рік.
Вважається, що сигналом до перебудови Арсенала стали принизливі 2:8 на "Олд Траффорд". Це після них Венгер привіз Артету, Пера Мертезакера, Андре Сантоса, Пак Чу Йона.
Мікелю тоді було 29; він приїхав з Евертона, де багато років був капітаном, лідером центру поля – саме той типаж, який найчастіше стає хорошими тренерами.
Тодішній помічник Венгера Ніл Банфілд каже, що в Артеті з першого ж дня вгадувався майбутній менеджер:
"Коли прийшли Мікель і Мертезакер, з'явилося відчуття, що у нас знову виріс хребет. Вони стабілізували клуб удвох. Мікель завжди виходив на поле як маленький Наполеон. Потужна особистість на полі і поза ним. Коли він говорив – молоді слухали".
І це не набуте, а вроджене.
Луїс Фернандес пригадував, що вже у 20 років у ПСЖ Артета був найзрілішим футболістом команди, де грали Окоча, Роналдіньйо, Анелька, Почеттіно. Він зв'язував їх усіх, ніби клей.
З одного боку, іспанець круто диригував грою з глибини – у кожному русі відчувалася школа Барселони.
З іншого – він фантастичний боєць. Якось у 2009-му Артета порвав хрести, а лікарі занесли в тіло інфекцію при операції. Він не грав 11 місяців – і керівник медичної служби Евертона Денні Доначі клянеться, що ніколи не бачив такої відданості при відновленні:
"Більшість гравців витрачають по 2-3 години в день на реабілітацію. Артета ж витрачав 8-10. У нього був такий старомодний тренажер для покращення гнучкості, так він у ньому працював годинами. Отакий менталітет".
І цей же Доначі пригадує ще один анекдот:
"Мікель – найзмагальніша людина, яку я бачив. На все готовий заради перемоги. Коли він грав теніс і поступався, то починав шахраювати і злитися. Не міг витримати поразку".
Венгер шукав лідера – і він його знайшов.
За словами Банфілда, після появи Артети мсьє Арсен навіть не прописував у деталях дії півзахисту, повністю покладаючись на капітана:
"Мікель будував для нас гру, а Арсен йому в цьому довіряв. У них було дещо схоже у характері. Обоє з тих, з ким не хочеш зв'язуватися. І їм не треба було для цього кричати. Це такі люди, в кого є стиль, але вони також і зі сталі".
***
Так що Артета хоч і не став легендою для фанів, проте для тих, хто бачив Арсенал зсередини, він таки був особливою персоною.
І головне – він сам повірив, що тут його покликання.
Три роки навчання у штабі Гвардіоли в Ман Сіті нічого не змінили. Мікель не хотів ані підсиджувати Пепа, ані чекати його пенсії. Як тільки у Арсеналі з'явилося місце в 2019-му, Артета рушив туди, хоча клуб лежав у руїні – без ідентичності, здорової роздягальні, якихось здобутків.
Те, що витворяв у останні роки на "Емірейтс" Месут Озіл, маючи 350 тисяч фунтів зарплати на тиждень – назавжди на його совісті.
Проте Артета взявся за це все одно.
Сьогодні фани у північному Лондоні заводять: "У нас є супер Мік Артетааа!". і він справді заслужив кожен голос у хорі.
Чемпіонська команда-2026, всі її нюанси зберігають на собі відбиток головного тренера.
Його асистенти – експресивний веселун Габріель Гайнце та скрупульозний, уважний до дрібниць Альберт Стейвенберг – лише врівноважують робочий процес, ніби інь та янь.
Що ж до стратегії, то це він, Артета, збудував команду-зірку на місці зборища знахабнілих зірок. Зараз на "Емірейтс" нема егоїста, який би образився на місце в запасі. Гаверц грає, Меріно, Дьокереш чи Жезус – неважливо. Кожен виконає те, що треба.
Також це він, Мікель, став першим у АПЛ, хто наполіг на новій якості розіграшів стандартів. Це він привів до Арсеналу Ніколя Жовера. Одним подобається, іншим ні, але це ефективно, тому-от вчора вакансію тренера зі стандартів відкрив Ліверпуль. Цифри промовисті. У сезоні-2025/26 "Каноніри" забили найбільше голів після стандартів (24), а пропустили найменше (8). Їхні 12 голів на 100 кутових – новий еталон АПЛ.
Та що там, Артета – автор усієї ідентичності сучасного Арсенала, який втік дуже далеко від яскравих "венгерівських" комбінацій в один дотик.
Нові "Каноніри" – це пресинг-машина, яка передусім не дає грати, а тоді вже грає сама.
За кількістю вдалих відбирань у фінальній третині поля (4,8/90 хвилин) Арсенал в АПЛ поступається лише Брайтону (5). Через шалений тиск суперники Арсеналу аж 14,5% пасів впродовж сезону виконували на 40 метрів та більше – грубо кажучи, били абикуди.
Тому-то у команди Артети 26 пропущених голів в 37 турах АПЛ і 19 "сухарів". Суперникам вони дозволяють створити лише по 0,74 xG за матч.
Тому-то вона проводила по 2,7 контратак з ударами в середньому за гру.
При тому позиційні атаки Арсенала – це найчастіше перекочування м'яча з метою не помилитися і заробити стандарт, через що їхні матчі проти обережних команд із якісними оборонами дуже часто неймовірно нудні.
Хтось навіть каже, що весь цей Арсенал нудний.
Але Жозе Моурінью так не думає: "Поети рідко здобувають у футболі хоч щось".
***
Насправді це два різні підходи до футболу й життя – поети й прозаїки.
От Венгер був поет. І відтрубив останні 13 років на посту без жодного чемпіонства.
Так само поетом був Йохан Кройф, який після програного фіналу ЧС-1974 заявляв:
"Я грав у фантастичній команді, яка подарувала мільйонам глядачів чудовий настрій. Ось у чому суть футболу. Немає кращої медалі, ніж визнання за твій стиль".
На іншій же стороні такі, як Моурінью, Капелло або ж Дон Реві, з чиїм Лідсом нині порівнюють Арсенал Артети.
Цікава паралель. У 1960-70-х цей Реві привів "Павичів" до 2 чемпіонств, 2 Кубків Ярмарків, Кубка Англії, Кубка ліги, проте в історію його команда увійшла як "Брудний Лідс". Вони-бо перші в Англії додумалися тягнути час біля кутових прапорців та – увага! – блокувати захисників при подачах зі стандартів.
У 1968-му саме так Джек Чарльтон забив єдиний гол у фіналі Кубка ліги проти Арсенала, після чого Лідс всім складом захищався і зберіг 1:0.
Публіка на "Вемблі" свистіла несамовито, на що Реві зауважив: "Ми прагнули зберегти перевагу в рахунку, а не розважити трибуни".
Артета міг би повторити це після половини матчів цього сезону. З початку квітня його Арсенал 5 разів переміг з рахунком 1:0.
Це трохи дивно для уродженця Іспанії, де якраз кройфізм став золотим стандартом, проте Мікель – баск. У тих краях своя футбольна школа, яку відрізняють прагматизм, контратаки, відданість. Тому, наприклад, футбол Артети значно ближчий до гри Емері чи Іраоли, ніж до Пепа.
***
Ага, Пепа!
Як же довго Гвардіола мучив свого колишнього асистента! Три поспіль других місця – таке не кожен витримає.
Навіть цієї весни, йдучи на спад, Сіті двічі переміг Арсенал в Кубку та АПЛ, ще дужче розпаливши сумніви у стратегії Артети.
Втім, той нарешті іспит здав.
"У футболі є два типи людей – ті, які борються з тиском, і ті, які ним насолоджуються. От Мікель з других. Він завжди хотів бути лише найважливішим гравцем. Завжди хотів чогось більшого", – каже доктор Доначі.
Це помітно.
Артета постійно в русі, пробує щось нове. Аби знизити напругу і виграти нарешті АПЛ він навіть виступав з лампочкою в руці та вигадував ось такі вправи на тренуваннях. І спрацювало ж!
Аж цікаво, що ж він вигадає перед фіналом Ліги чемпіонів з ПСЖ?
Чи, може, після тріумфу в АПЛ гора впала з плечей "Канонірів", і вони нарешті задихають вільніше?
"Я хочу зробити це заради всіх цих людей, які пройшли цю подорож з нами, тому що вони цього заслуговують, і це було неймовірно. Саме це рухало мною кожного дня", – запевняє тренер.
Ну, а ми гарантуємо – навіть, якщо у Арсенала не вийде, він обов'язково встане і спробує ще раз. Все життя Артета тільки так і робить – і це приносить плоди.
Телеграм-канал автора: Футбольні історії