Лауда, що вибрався з "пекла", 2000 днів Ряйкконена, або найдовші перерви між перемогами у Формулі-1
Після складного початку сезону для всієї команди Ред Булл, низки сходів та технічних проблем, а також кількох моментів, коли "трохи не вистачило", Макс Ферстаппен все-таки здобув свою першу перемогу в поточному сезоні на гонці, що відбулася в Малайзії на Гран-прі Бахрейну.
Цілих 301 день нідерландець не піднімався на найвищу сходинку подіуму. І хоча на тлі інших подібних історій ця цифра не здається особливо великою, для людей, які за останнє десятиліття звикли стабільно бачити Макса в групі лідерів, такий термін міг здатися цілою вічністю.
Цілком можливо, цей успіх Ферстаппена займе своє місце у списку найемоційніших моментів його кар'єри. Сьогодні ж з цього приводу ми пропонуємо вашій увазі добірку найяскравіших повернень пілотів на першу позицію фінішного протоколу.
Сухі цифри
Говорячи про тривалі перерви між перемогами, слід почати з сухих статистичних показників. І володарем найтривалішої перерви є Рікардо Патрезе – 2402 дні між Гран-прі ПАР 1983 року та Гран-прі Сан-Марино 1990 року.
Також позначку в 2000 діб перевищили ще чотири гонщики:
| Брюс Макларен | 2198 днів | Гран-прі Монако 1962 | Гран-прі Бельгії 1968 |
| Джек Бребем | 2149 днів | Гран-прі Португалії 1960 | Гран-прі Франції 1966 |
| Маріо Андретті | 2059 днів | Гран-прі Південної Африки 1971 | Гран-прі Японії 1976 |
| Кімі Ряйкконен | 2044 дня | Гран-прі Австралії 2013 | Гран-прі США 2018 |
А якщо говорити про потенційні можливості перевершити ці цифри, слід згадати Фернандо Алонсо, який нещодавно продовжив контракт. Хоча нинішня машина іспанця дозволяє йому лише зрідка набирати очки, його фанати неодмінно вірять, що "пісня" ветерана ще не заспівана остаточно.
На момент фінішу Гран-прі Бахрейну від його останньої перемоги на Гран-прі Іспанії 2013 року минуло цілих 4893 дні.
Але крім цифр із підручників історії, є ще емоції живих людей – гонщиків та їхніх шанувальників. І про них зараз піде мова.
Нікі Лауда, Гран-прі ПАР 1977
І хоча ця перерва не є найдовшою в кар'єрі Нікі Лауди, саме 230 днів між перемогами на Гран-прі Великої Британії 1976 року та Гран-прі ПАР 1977 року тягнулися для австрійця найдовше.
Для більшості людей прізвище Лауда асоціюється по-перше із важкою аварією в "Зеленому пеклі" Нюрбургрингу 1 серпня 1976 року та героїчною історією про те, як пілот, до якого приходив священик для прочитання останньої молитви, всього через шість тижнів після події вийшов на старт гонки.
Але крім самого факту повернення на трасу, Нікі мав довести всім, що він все ще швидкий, особливо – Енцо Феррарі, який почав сумніватися в ньому і вже готував заміну. Саме тому наступна перемога стала найдовгоочікуванішою в кар'єрі австрійця.
А детальніше про конфлікт між Лаудою та Феррарі, а також про неймовірний тріумф у ПАР на пошкодженому боліді ви можете прочитати у другій частині біографії триразового чемпіона світу:
Міхаель Шумахер, Гран-прі Сан-Марино 2006
Чемпіонати 2000-2004 років увійшли в історію Формули-1 як епоха домінування Міхаеля Шумахера, а його прізвище стало загальним для любителів швидкої їзди.
Але будь-яка казка має тенденцію закінчуватися, і після зміни регламенту сезон 2005 року став для німця справжнім провалом через проблеми з шинами "Бріджстоун".
Не обійшлося й без тривалої серії без перемог, яка тривала 560 днів*, починаючи з його тріумфу на Гран-прі Японії 2004 року. І в 2006 році для Шумі настав черговий момент істини – йому потрібно було знову показати всім, чому саме він є уособленням "королеви автоспорту" тієї епохи.
*Примітка: без урахування Гран-прі США 2005 року, в якому взяли участь лише 6 болідів.
Після низки складнощів у перших трьох гонках чемпіонату шанс випав в Імолі, де Міхаель провів одну зі своїх еталонних гонок – приблизно половину дистанції Шумахер проводив бездоганну оборону від атак з боку Фернандо Алонсо, чия Рено виглядала явно швидшою, ніж Феррарі.
Подолавши тривалий пресинг, "Червоний Барон" здобув першу "бойову" перемогу за понад 18 місяців.
Льюїс Гамільтон, Гран-прі Великої Британії 2024
Навіть через п'ять років не вщухають суперечки навколо Гран-прі Абу-Дабі 2021, у якому Макс Ферстаппен на останньому колі вирвав чемпіонство з рук Льюїса Гамільтона.
І хоча щодо самої ситуації у глядачів немає єдиної думки, одне можна сказати точно: після цього випадку в кар'єрі британця почалася складна смуга випробувань.
У 2022 році болід Мерседес перестав бути домінуючим, а сам Льюїс часом здавався психологічно зломленим. Гран-прі Саудівської Аравії 2021 цілих 945 днів так і залишався його останньою перемогою. А гучна новина про контракт із Феррарі на сезон 2025 виглядала скоріше як піар-хід "зірки, що згасає".
Як і більшість героїв цього списку, Гамільтон відчайдушно потребував перемоги, щоб довести, що він все ще швидкий.
І на дощовому Гран-прі Великої Британії 2024 року він таки зміг перетнути фінішну лінію першим – востаннє* за кермом "срібних стріл".
*Примітка: на Гран-прі Бельгії 2024 року Льюїс фінішував другим, а на перше місце в протоколі піднявся після дискваліфікації Джорджа Рассела.
Щось подібне сталося й у цьому сезоні на Гран-прі Барселони-Каталонії – коли Гамільтон вперше переміг у складі "Скудерії", знову розвіявши сумніви критиків, а також перервав серію з 686 днів без перемоги в основних гонках.
Ален Прост, Гран-прі ПАР 1993
Симбіоз найшвидшої машини сезону та найшвидшого пілота пелотону – явище вельми рідкісне, а коли це трапляється, від такої комбінації за визначенням очікують перемог. Але в цій історії набагато цікавішим є шлях у 896 днів, який легендарний "Професор" Ален Прост пройшов до початку сезону 1993 року – Гран-прі ПАР.
Через внутрішньокомандні інтриги та неприязнь з боку керівника команди Рона Денніса після чемпіонства 1989 року Ален був змушений покинути Макларен, що домінувала наприкінці 80-х, і перейти до Феррарі, яка переживала кризу.
І якщо в сезоні 1990 року Прост ще якось намагався витиснути все можливе зі слабшого боліда й здобув п'ять перемог, останньою з яких був Гран-прі Іспанії, то в 1991-му машина "Скудерії" не давала змоги претендувати навіть на поодинокі успіхи. А чемпіонат 1992 року "Професор" і зовсім був змушений пропустити.
І ось після такої смуги труднощів контракт із Вільямсом на 1993 рік, швидкий болід і перемога в першій же гонці сезону з перевагою понад хвилину стали заслуженою нагородою за пройдені випробування.
Дженсон Баттон, Гран-прі Австралії 2009
Наприкінці сезону 2008 року над майбутнім Дженсона Баттона у Формулі-1 згущувалися хмари, і багато хто вже вважав кар'єру британця завершеною. А дощовий Гран-прі Угорщини 2006 року так і залишався його єдиною перемогою.
Але чемпіонат 2009 року – це унікальне явище в історії "королеви автоспорту", і про багатоходову комбінацію з елементами блефу від Росса Брауна у нас є окрема стаття.
Нашої ж теми стосується перша гонка 2009 року – Гран-прі Австралії, яку впевнено виграв Дженсон, який дивом вийшов на старт сезону, перервавши тим самим серію з 966 днів без перемог.
Всього за один етап без п'яти хвилин пенсіонер перетворився на головного претендента на чемпіонство.
Кімі Ряйкконен, Гран-прі Абу-Дабі 2012 та США 2018
Є в історії Формули-1 і гонщик, який відзначився відразу двома перервами між перемогами, що тривали понад тисячу днів і обидві були сповнені випробувань. Це Кімі Ряйкконен.
Першою з них був проміжок у 1162 доби, що почався після Гран-прі Бельгії 2009 року. Наприкінці того сезону Кімі пішов із Феррарі. І, отримавши щедрі відступні за розірвання контракту, фін був змушений покинути "королівські автоперегони" на два роки, які він провів у чемпіонаті світу з ралі WRC.
До чемпіонату 2012 року Ряйкконен повернувся у Формулу-1 із командою Лотус, яку ніхто не сприймав як машину, що претендує на високі результати.
Однак виступи "Айсмена" перевершили очікування, і на 18-му етапі сезону, Гран-прі Абу-Дабі, фін виграв гонку, вимовивши під час заїзду свою коронну фразу:
"Just leave me alone, I know what I do" (переклад з англійської – "Просто залиште мене в спокої, я знаю, що роблю").
Наступна перерва, що почалася після Гран-прі Австралії 2013 року, тривала цілих 2044 дні. За цей час Ряйкконен повернувся до Феррарі, але замість нової боротьби за найвищу сходинку подіуму йому судилася роль другого номера поруч із Себастьяном Феттелем. І лише на Гран-прі США 2018 року Кімі посміхнулася удача, і він здобув останню перемогу у своїй кар'єрі.
Цікавий факт: Кімі Ряйкконен – єдиний гонщик, який перемагав на двигунах трьох конфігурацій – V10, V8 і V6.
Рубенс Баррікелло, Гран-прі Європи 2009
Образ Рубенса Баррікелло в очах фанатів Формули-1 давно став своєрідним уособленням "пілотів номер два" – командних гравців, які регулярно приносять свої результати в жертву інтересам основного гонщика колективу.
І навіть коли бразилець втомився від такої ролі та вирішив покинути Феррарі, тінь минулого все одно продовжувала переслідувати його на новому "робочому місці" – у згаданій вище команді Браун GP 2009 року фаворитом "керівництва" знову став напарник – цього разу Дженсон Баттон.
Однак Рубенс був сповнений рішучості позбутися такого неприємного образу "зброєносця". І хоча серйозно вклинитися в боротьбу за титул він все ж не зміг, проте перемоги в окремих гонках стали досяжною метою.
Таким чином, на Гран-прі Європи 2009 року, що відбувалося в іспанській Валенсії, Баррікелло перервав серію з 1792 днів, яка тривала ще з Гран-прі Китаю 2004 року.
Улюбленці публіки
І наостанок варто згадати ще двох гонщиків, які, незважаючи на скромніші кар'єрні досягнення, зібрали велику кількість шанувальників по всьому світу.
По-перше, пілот, який отримав прізвиського "золотий хлопчик Феррарі", – Шарль Леклер – був близький до тисячі: його шлях від Гран-прі Італії 2019 до Гран-прі Бахрейну 2022 зайняв 924 дні. За цей час він п'ять разів не зміг реалізувати поул-позицію.
По-друге, Даніель Ріккардо – який запам'ятався насамперед своїм фірмовим "шуї" – питтям шампанського з черевика, а також безліччю екстравагантних жартів, які могли викликати як симпатію, так і антипатію до австралійця.
Шлях Дена від Гран-прі Монако 2018 до Гран-прі Італії 2021 тривав 1204 дні, за які він встиг двічі змінити команду і пережити чимало злетів і падінь.
