Рекорди та щедрість Погачара, найкращий Гран тур Евенепула. Підсумки Тур де Франс-2026
Погачар знову переписав історію та завіз Дель Торо на подіум
Важко порахувати, скільки разів за останні роки вже доводилося писати це, і ось знову: Тадей Погачар вкотре вписав своє ім'я в історію велоспорту золотими літерами. Словенець завоював свій п'ятий титул переможця Тур де Франс, зрівнявшись за цим показником із рекордсменами: Жаком Анкетілем, Едді Мерксом, Бернаром Іно та Мігелем Індурайном.
Ленс Армстронг, звісно, може вважати себе рекордсменом зі своїми 7 титулами, проте такими темпами у Погачара є всі шанси побити і цей, нелегітимний рекорд. Заодно Тадей стрімкими темпами наближається і де рекорду Марка Кевендіша за перемогами на етапах Туру. Плюс 5 перемог на Турі-2026 (хоча цілком могло бути на 2-3 більше) – і ось словенець уже на 4 місці з 26 вікторіями. До рекорду Кевендіша всього 9 перемог, і такими темпами на побиття і цього досягнення словенцеві знадобиться всього 2 чи, максимум, 3 роки.
Погачар став 5-разовим переможцем Туру в 27 років – це той вік, у якому Індурайн і Армстронг вигравали свої перші титули. І це той статистичний факт, від якого стає трохи страшно. Навіть із урахуванням розмов про те, що через ранній злет Тадея захід його зірки теж може бути надто раннім.
На 19 етапі Туру-2026 Погачар побив ще один легендарний рекорд – найшвидшого підйому на культовий Альп д'Уез в історії. При чому, результат великого Марко Пантані 31-річної давності він перевершив одразу на 1 хвилину та 13 секунд, видавши один із найкращих гірських перфомансів у історії велоспорту.
Після фінішу Погачар запевняв, що думав лише про перемогу на етапі, а про рекорд дізнався лише після фінішу від своєї нареченої, Уршки Жигарт. Та, здається, словенець лукавив. Він пішов у атаку дуже рано, лише після 1 км фінального підйому (що символічно, рівно в тому ж місці, звідки розпочалася атака Пантані під час його встановлення рекорду в 1995 році). Так, можна говорити про те, що, якби Погачар атакував пізніше, то міг би не встигнути наздогнати відрив дня (біля підніжжя Альп д'Уез перевага Річарда Карапаса, Ленні Мартінеса та компанії все ще перевищувала 3 хвилини), проте склалося повне враження, що словенець свідомо йшов на побиття "вічного" рекорду Пантані.
Відставання пелотону від відриву на початку підйому на Альп д'Уез було настільки великим, зокрема, і тому, що UAE Emirates була на третьому тижні в дуже ослабленому стані. Через епідемію в команді Брендон МакНалті був змушений зійти з гонки, а Адам Єйтс і Тім Велленс упродовж кількох днів узагалі не були боєздатними одиницями та боролися виключно за потрапляння у ліміт часу.
Після того, як в UAE Emirates спалахнула ця епідемія, у багатьох закрадалася думка "а чи не захворів і сам Тадей?". По-справжньому перевірити це ніхто так і не наважився: перфомансом на Альп д'Уез словенець зняв усі питання щодо свого самопочуття.
З урахуванням такої критичної ситуації в команді, цей титул Погачара на Турі міг би стати найважчим із його п'яти. Проте все виявилося рівно навпаки. Перевага Тадея над суперниками була настільки тотальною, що він зумів не лише виграти свій п'ятий Тур, а й завезти на подіум партнера по команді, Ісаака Дель Торо. Ще на заключному етапі другого тижня, після сходу Йонаса Вінгегора, словенець, по суті, став елітним грегарі для мексиканця, і від роботи на його білу майку та місце в топ-3 відмовився лише на один день – коли пішов за рекордом Альп д'Уез.
Дель Торо на нинішньому Турі пережив кілька кризових моментів – і на 11 етапі, і на 15, і навіть під час підйому на Галіб'є в середині 20 етапу. І не будь у цей момент у розпорядженні мексиканця такого розкішного грегарі, як Погачар, усе цілком могло би закінчитися крахом.
Бачити гонщика калібру Тадея в жовтій майці в ролі грегарі – це було щось абсолютно нове на нечуване. Проте Погачар вкотре показав свою неймовірну велич не лише спортивну (на такі дії можна наважитися, лише будучи абсолютно впевненим у своїй тотальній перевазі над суперниками), а й людську. Ну а конспірологи уже розвивають версію про те, що така опіка Погачара над Дель Торо – спроба переконати Поля Сейксаса приєднатися до UAE Emirates наприкінці наступного року.
Минулого року перемога словенця на Турі виглядала максимально буденною. Він рано забезпечив собі комфортне лідерство у загальному заліку, і на третьому тижні й близько не їхав на максимумі своїх можливостей – зокрема, і через проблеми з коліном. Тоді Погачар виглядав втомленим і доволі прозоро натякав на те, що його виступи на Турі – обов'язок перед спонсорами, у той час як по-справжньому Тадея мотивують одноденки, як-от Мілан – Сан Ремо чи Париж – Рубе.
Проте цього року нічого схожого на ту психологічну втому не було. І, безумовно, присутність у гонці Дель Торо зіграла в цьому не останню роль. Їхні стосунки з Погачаром схожі на справжній броманс, що допомагало словенцеві знизити градус напруги, коли ти протягом трьох тижнів безперервно перебуваєш у епіцентрі уваги всіх – ЗМІ, суперників, уболівальників і антидопінгових служб.
Ну а завдання завезти Дель Торо на подіум, яке поставив Тадей сам перед собою, дало йому додаткову мотивацію та змогу спробувати себе в зовсім новій ролі. І Тадею такий виклик був дуже потрібним. Бо наскільки би приємно не було знаходитися на вершині, але коли поряд нікого і близько немає, то стає нудно.
Що стосується Дель Торо, то дебютний Тур для нього вийшов просто блискучим: перемога на етапі, подіум і біла майка найкращого молодого гонщика. Уже вдруге в епоху Погачара одразу два гонщики UAE Emirates піднімаються на подіум Тур де Франс. Уперше це трапилося в 2023 році, коли третім став Адам Єйтс.
З одного боку, те досягнення британця значно вагоміше, оскільки тоді він і близько не отримував такої опіки від Погачара, а, навпаки, сам був змушений працювати на словенця. Проте не можна заперечувати і той факт, що загалом рівень конкуренції на поточному Турі був значно вищим.
Тим не менш, слабкі сторони у Дель Торо на цьогорічній "Великій петлі" проявилися. Він схильний до кризових днів і моментів. При чому, ніякої закономірності у цьому прослідкувати неможливо: самопочуття мексиканця змінювалося в обидва боки від дня до дня чи навіть упродовж одного етапу, як це було у передостанній день Туру-2026.
Безумовно, це помічали і суперники мексиканця, і на подальших Гран турах неодмінно будуть намагатися намацати слабкість Ісаака. Хоча сам мексиканець після 20 етапу заявив, що на третьому тижні хворів і він. Відверто кажучи, у правдивості цих слів є певні сумніви, зважаючи на те, що кризові моменти у Дель Торо траплялися і задовго до третього тижня Туру.
Евенепул провів найкращий Гран тур у кар'єрі
Співпадіння це чи ні, але зі сходом Йонаса Вінгегора Ремко Евенепул перетворився на яскраво вираженого гонщика №2 за силою на цьогорічному Тур де Франс, хоча на перших гірських етапах, зокрема, на Коль ду Турмале на першому тижні, бельгієць виглядав значно гірше. Як би там не було, такий рівень приніс Евенепулу друге місце в загальному заліку Туру та 2 поспіль перемоги на етапах.
Чи міг би Ремко у такій формі обіграти Вінгегора в очній боротьбі за друге місце, якби данець не зійшов із Туру? Питання дуже складне. Зважаючи на те, що розділка в останні два роки стала слабкою стороною Йонаса, такий сценарій взагалі не виглядає нереалістичним. Хоча падіння капітана Visma Lease a Bike значно більшою мірою пішло на руку Дель Торо: Погачар відчув себе у безпеці та не боявся жертвувати особистими амбіціями заради подіуму мексиканця. Навряд чи він би наважився на таке, якби в гонці залишався Вінгегор.
У розділці на 16 етапі зійшов із Туру і партнер Евенепула по Red Bull Bora Флоріан Ліповітц: їхнє протистояння за роль лідера в команді так і не було розігране до кінця. Хоча на момент сходу німця Ремко у цій боротьбі впевнено лідирував і, зважаючи на подальші виступи бельгійця, навряд чи віддав би капітанські повноваження.
Що ж робити керівництву Red Bull Bora далі? Попри те, що стосунки між Евенепулом і Ліповітцем явно непрості, найімовірніше, наступного року вони знову разом поїдуть в статусі претендентів на загальний залік на Тур де Франс. Попри свій нинішній успіх, Ремко як багатоденник залишається ненадійною ставкою. Поки що його кар'єра як генеральщика нагадує чорно-білі смуги: у парні роки він неодмінно досягає успіхів на Гран турах (перемога на Вуельті в 2022 році, подіуми Туру в 2024 і 2026 роках), а у непарні – щоразу гучно провалюється.
І тому їхати з такою людиною в якості єдиної ставки на загальний залік Туру – затія дуже ризикована. Ну а Джиро д'Італія та Вуельту закриватимуть Джуліо Пелліццарі та Джей Хіндлі: генеральщиків у ростері Red Bull Bora більш ніж достатньо.
Ну а поки що можна констатувати, що Тур де Франс-2026 став найсильнішим Гран туром у кар'єрі Евенепула – однозначно кращим навіть за переможну Вуельту-2022. Чергова висока точка в американських гірках кар'єри Ремко чи закономірні плоди роботи з екстренером Вінгегора, Томом Хемскерком? Важко сказати, оскільки під керівництвом Хемскерка Евенепул працює лише з червня поточного року. Але, як би там не було, можна констатувати, що стратегія Ремко підготовки до Туру без розминкових гонок у червні спрацювала, хоч і виглядала вельми сумнівною.
Сейксас залишився без подіуму
Поль Сейксас на Турі-2026 залишив вельми суперечливе враження. 19 років, дебютний Гран тур у кар'єрі, і одразу 4 місце в загальному заліку – звісно, результат просто блискучий. Проте після сходів Вінгегора та Ліповітца подіум точно не був недосяжною метою, і підкорити цю вершину капітан Decathlon CMA CGM не зумів.
І ось тут ми переходимо до того, за що Сейксаса на нинішньому Турі можна було би покритикувати. І це, перш за все, пасивна манера ведення гонки. І якщо до 20 етапу вона виглядала виправданою, то на самому 20 етапі можна говорити про те, що Поль втратив шанс заїхати на подіум.
Так, на Коль де Саренн він таки наважився піти в атаку і був за це покараний. Проте шанс атакувати у Сейксаса був і раніше. На Коль ду Галіб'є Погачар трохи не розрахував свої сили, і після однієї з його протяжок Ісаак Дель Торо був на грані випадання з групи лідерів. Тадей, побачивши це, збавив темп і дозволив партнеру по команді повернутися. І ось якби в цей момент Поль, навіть також будучи дуже втомленим, зумів трохи прискоритися – у нього був би шанс раз і назавжди відчепити Дель Торо.
Проте Сейксас не наважився на це, відклавши вирішальну атаку на Коль де Саренн. А за час довгого спуску з Галіб'є Дель Торо зумів перезавантажитися, і на Саренні уже виглядав сильніше за свого прямого конкурента по боротьбі за третє місце. Хороший урок на майбутнє для юного француза: якщо бачиш слабкість свого суперника – атакуй тут і зараз, а не відкладай рішучі дії на потім, коли може бути вже запізно.
Тим не менш, варто визнати, що на Турі Сейксас був не в оптимальній формі – у квітні на Турі Країни Басків і арденських класиках він виглядав сильніше. Чому так трапилося? Тут могли датися взнаки два фактори. Перший – це те, що участь Поля у Тур де Франс не планувалася перед стартом сезону та була значною мірою імпровізацією: остаточне рішення щодо поїздки на "Велику петлю" було ухвалене лише в травні.
Другим же фактором могло стати те неприємне падіння на Турі Овернь-Рона-Альпи, через яке Поль зійшов із гонки. І навіть по ходу першого тижня Тур де Франс-2026 19-річний француз продовжував їхати забинтованим. До того ж, після 20 етапу Туру у французьких ЗМІ з'явилася інформація про те, що перед командною розділкою на першому етапі на тренуванні Сейксас впав ще раз, а на першому тижні ще й їхав із незначною хворобою. Хоча в останнє не дуже віриться, зважаючи на те, що Поль поступово згасав саме під кінець Туру.
Після першого тижня ми критикували команду Сейксаса, Decathlon CMA CGM, яка не надавала своєму капітану достатньої підтримки в горах. Проте по ходу гонки, коли Орельєн Паре-Пентр і, особливо, Меттью Ріккітелло, подолали симптоми хвороби, Decathlon CMA CGM дуже помітно долала.
Більше того: з урахуванням проблем UAE Emirates і переорієнтації Visma Lease a Bike на полювання за окремими етапами у розпорядженні Сейксаса на третьому тижні був, напевно, найкращий гірський поїзд серед усіх генеральщиків. І на вирішальних етапах у Альпах радше можна говорити про те, що сам Поль не дотягував до рівня тієї команди, яка на нього працювала. Це дуже чітко кидалося в очі на Коль де Саренн, де Сейксас кілька разів випадав із колеса у Ніколя Продомма і Меттью Ріккітелло, коли вони готували його атаку.
Аюсо вперся у стелю своїх можливостей?
Одним із головних розчарувань Тур де Франс-2026 став Хуан Аюсо, який провів дуже слабкий третій тиждень і посів 7 місце в загальному заліку навіть попри сходи Вінгегора та Ліповітца. Точно не той рівень і не той результат, заради якого Lild Trek минулого року інвестувала в іспанця 25 мільйонів євро.
Аюсо був беззаперечним капітаном Lidl Trek, його підготовка до Туру пройшла у штатному режимі без форс-мажорів – ніяких виправдань такому слабкому результату бути не може. Тим більше, що іспанець програв, зокрема, і своєму партнеру по команді Маттіасу Ск'єлмосе, який перед стартом Туру був яскраво вираженим №2 у ієрархії Lidl Trek.
Минулого року, коли Аюсо переходив у німецько-американський проєкт, данець дозволив собі висловити публічне невдоволення появою в команді гонщика, який підриває його статус капітана на Гран турах. І тоді здавалося, що між Аюсо та Ск'єлмосе назріває конфлікт, схожий на той, який був у іспанця із Погачаром в UAE Emirates.
Як не дивно, нічого схожого досі не трапилося. Іспанець із данцем разом проїхали і ТОРА, і Тур де Франс, проте обійшлося навіть без дрібних конфліктів. Тим не менш, той факт, що Ск'єлмосе видав свій найкращий Гран тур у кар'єрі саме після появи поряд із ним такого іменитого конкурента, говорить про те, що свій минулорічний гнів він зумів направити у вірне русло. Чудовий приклад того, які плоди може приносити здорова конкуренція в команді. Щоправда, у велоспорті така внутрішня командна конкуренція значно частіше призводить до конфліктів, ніж стимулює до прогресу.
Такий слабкий виступ Аюсо на Турі-2026 – хороший привід поговорити про те, що відбувається із його кар'єрою в глобальному сенсі. У професіоналах він з'явився із юніорським бекграундом, який був не гіршим за той, який був у Погачара. І перший сезон серед дорослих також був на рівні Тадея: третє місце на Вуельті-2022, при тому, що весь третій тиждень Аюсо їхав із коронавірусом.
Проте після цього пройшло уже 4 роки, а сильнішим Хуан не став. Так, він додав у розділці, проте в горах його перфоманси або нестабільні (як це було в подальші роки в UAE Emirates), або стабільні, але посередні, як це було на Турі-2026. Складається повне враження, що Аюсо вперся у стелю своїх можливостей, і зробити крок уперед ніяк не може.
І в цьому плані Хуан значною мірою є уособленням велогонщиків нового покоління. Сучасний велоспорт дуже різко "помолодшав": гонщики ще на юніорському рівні тренуються так, як колись тренувалися лише після переходу в професіонали. Саме тому, потрапляючи у дорослий велоспорт, вони уже близькі до максимуму фізичних можливостей свого організму, а простір для прогресу залишається значно менший. Саме це, схоже, і відбулося із Аюсо.
Незабаром Lidl Trek отримає колосальне підсилення персоналу команди: у німецько-американський проєкт переходять голова гоночного департаменту Visma Lease a Bike Гріша Нірманн, згаданий вище Хемскерк, який з червня працює персонально з Евенепулом (без прив'язки до його команди), керівник департаменту ефективності Red Bull Bora Ден Лоранг і геніальний нутриціолог Мартайн Редегальд. І саме їхня поява – напевно, останній шанс Аюсо таки здійснити прорив на якісно новий рівень.
Ну а загалом така стагнація Хуана – це хороший урок стосовно того, що в сучасну епоху не варто переоцінювати молодих гонщиків, які рано починають демонструвати вражаючі результати. І можна лише здогадуватися, на якому етапі кар'єри в стелю можливостей власного організму упреться той же Поль Сейксас.
Універсалізм приніс Педерсену зелену майку
Однією з головних інтриг третього тижня була боротьба за зелену майку найкращого спринтера. На другий день відпочинку Мадс Педерсен йшов із перевагою в 31 очко над Яспером Філіпсеном. Данець розумів, що головні його козирі у цій боротьбі – не фінішні швидкості, а універсалізм і витривалість. І третій тиждень, де проміжні спринтерські премії були розташовані на доволі пізніх стадіях етапів, уже після кількох підйомів, давав йому чудову можливість реалізувати свої сильні сторони.
Щоправда, розпочалося все дуже погано. На 17 етапі Педерсен спершу не зумів відібратися у відрив дня, а проміжний фініш наближався. І тут гонщик Lidl Trek наважився піти в сольну атаку та перекластися у відрив самостійно. Йому це вдалося, і 25 балів за перше місце на проміжному фініші він таки забрав, у той час як його головному супернику, Ясперу Філіпсену, дісталося тільки 9 очок.
Проте пелотон того дня явно не мав наміру боротися за перемогу на етапі, і Філіпсен це вчасно зрозумів. Бельгієць теж вирішив перекластися у відрив дня, проте значно менш енергозатратним способом: за допомогою партерів по команді та великої кількості інших учасників пізнього відриву. Їм це вдалося, після чого спринтер Alpecin Deceuninck таки здобув свою перемогу на етапі.
А ось Педерсен за свою надмірно агресивну та енергозатратну тактику поплатився. Було помітно, що у Мадса банально забракло сил на фінішний спринт, і на 17 етапі він посів лише 8 місце. Перемога на проміжному спринті виявилася пірровою: на основному фініші етапу він програв Філіпсену значно більше. Розрив у спринтерському заліку скоротився всього до 7 очок – ситуація здавалася загрозливою для данця.
Попри таку болісну поразку, Педерсен від своєї суперагресивної тактики не відмовився, і в наступні дні, на гірських етапах, продовжував наполегливо лізти у відриви та забирати проміжні спринтерські премії. І якщо на 17 етапі Філіпсен ще міг боротися з чемпіоном світу 2019 року, то далі вже шансів не було: надто вже сильніший данець у горах.
На 20 етапі Педерсен знову забрав 25 очок на проміжному спринті та гарантував собі зелену майку – потрібно було лише доїхати до фінішу в Парижі. Проміжний спринт на 20 етапі розташовувався після спуску з легендарного перевалу Коль де ля Круа де Фер. І на цьому підйомі Педерсен видав неймовірний перфоманс.
На початку гори Мадс випав із пелотону, його відставання перевалювало за 40 секунд і наближалося до хвилини. Проте Педерсен зумів не лише повернутися в основному групу, а й атакував із неї на підйомі. Володар зеленої майки на 20 етапі Тур де Франс атакує пелотон (при чому, на той момент уже відчутно просіяний) на перевалі вищої категорії – сюрреалістична картина.
Щось схоже було, напевно, лише на Турі-2023, коли Воут Ван Арт скидав Погачара на Отакамі. Як би там не було, Педерсен довів свою неймовірну силу та універсалізм, що і дозволило йому завоювати зелену майку. Це була, напевно, найбільш енергозатратна зелена майка в історії Тур де Франс – навіть Петер Саган не завойовував її в настільки антиспринтерському стилі.
Не можна обійти стороною і боротьбу за горохову майку найкращого гірника, на яку перед стартом третього тижня було три реальних претенденти – Річард Карапас, Валентен Паре-Пентр і Тадей Погачар. Словенець був надто зайнятим турботою про Ісаака Дель Торо, тому віддав горохове вбрання на відкуп Карапасу та Паре-Пентру.
Француз регулярно обігрував Річарда на проміжних гірських преміях, проте той перфманс, який видав гонщик EF Education EasyPost на трьох поспіль гірських етапах на третьому тижні, був без перебільшення феноменальним. Три поспіль участі у відривах дня, дві перемоги та третє місце – тут у суперників шансів не було. А заодно Карапас ще й піднявся з 12 на 8 місце у загальному заліку. Один із найкращих перфомансів у кар'єрі Річарда на Гран турах – і це при тому, що ми говоримо про людину, яка на всіх трьох супербагатоденках піднімалася на подіум загального заліку.