Зігуючий хокей на Зимовій Олімпіаді-1936: турнір сенсацій і скандалів під наглядом нацистів
Рівно 90 років тому дві канадські збірні розіграли між собою "золото". Перемогла... Велика Британія
Найгучнішою несподіванкою хокейних олімпійських турнірів беззаперечно є перемога збірної США на Іграх 1980 року в Лейк-Плесіді.
Епохальність "Дива на льоду" відтіснила на другий план і перевела в статус "Забутого дива" домашній успіх іншої молодої американської команди – у Скво-Веллі в 1960-му. І вже зовсім нечасто згадується сенсація Гарміш-Пантеркірхена, на останній Білій Олімпіаді перед Другою світовою війною, коли "золото" єдиний раз в історії здобули посланці Великої Британії. А дарма!
Напередодні старту хокейного турніру на Олімпійських іграх-2026 в Мілані та Кортіна-д'Ампеццо Чемпіон згадує про унікальну історію, що сталась 90 років тому.
Раніше ми детально розбирали, як можна дивитися Олімпіаду-2026 в Україні, а також пояснювали, що робити, щоб переглядати трансляцію ОІ під час блекауту.
XXV зимові Олімпійські ігри 2026 року: усе найцікавіше про головні спортивні змагання чотириріччя
Великий спорт і велика політика: навіки разом
Обидва світові спортивні форуми тоді, в 1936 році, прийняв нацистський Рейх. У верхівці спортивного керівництва планети знайшлося достатньо "гітлер-ферштеєрів", серед них – навіть "батько" сучасного олімпійського руху П'єр де Кубертен. Тодішній голова Міжнародного олімпійського комітету бельгієць Анрі де Байє-Латур задовольнився паперовими гарантіями німецької влади щодо захисту Ігор від пропаганди "політичного, расового, національного та релігійного характеру".
Змовчав і його наступник Ейвері Брендейдж, котрий на той момент очолював Олімпійський комітет США. Згодом з'ясується, що будівельна фірма Брендейджа отримала контракт на будівництво нового посольства Німеччини у Вашингтоні – саме завдяки його "дружньому ставленню до німецького спорту".
Як же все це до болю знайоме! Як же ті події співзвучні з нинішнімиколізіями у великій політиці, частиною якої спорт, попри чиїсь заперечення, був
і залишається...
У гості до фюрера та його кліки поїхали практично всі провідні атлети. Заклики бойкотувати гітлерівський фарс або перенести Ігри в іншу країну ефекту не дали. Як і публічний політичний демарш відчайдух на кшталт дворазових чемпіонів Олімпіад американців Джека Ши (ковзани) та Біллі Фіске (бобслей).
Коло учасників хокейного турніру розширилося до рекордних 16 збірних. Щоправда, буквально за пару тижнів до схвалення календаря знялася Фінляндія: мовляв, цей вид спорту для Суомі ще надто молодий, її гравці поки не готові до серйозних міжнародних випробувань. Таким чином, одна з груп налічувала всього три команди – з Великої Британії, Швеції та Японії. Повні квартети склали Канада, Австрія, Польща та Латвія; Німеччина, США, Італія та Швейцарія; Чехословаччина, Угорщина, Франція та Бельгія.
Канадці вважалися беззаперечними фаворитами змагань. Здобувши чотири олімпійські титули поспіль, вони в своїх 17 матчах попередніх Ігор налускали різницю шайб 209:8, не програвши жодної дуелі. Єдину нічию вдалося вирвати сусідам американцям чотирма роками раніше, в Лейк-Плесіді.
Збірна США й у 1936-му отримала статус головного конкурента. Високо оцінювалися шанси господарів, бронзових призерів ОІ-1932. Місце британців, на думку експертів, було десь у пелотоні середняків, звідки до п'єдесталу треба проштовхуватися з неабиякими зусиллями, "по кістках" собі подібних.
Утім, чимось вони таки викликали побоювання грандів. Канадська делегація, геть забувши про результати попередніх побачень із британцями в рамках Олімпіад (19:2 в Шамоні та 14:0 у Санкт-Моріці), опротестувала участь у змаганнях двох хокеїстів метрополії, голкіпера Джеймса Фостера та вінгера Александера Арчера. Ті, за свідченням заокеанських чиновників, перебралися з Канади на Альбіон без належного дозволу Аматорської асоціації.
Керівники Міжнародної хокейної ліги пішли назустріч канадцям, але потім, на тлі погроз Великої Британії взагалі не вийти на старт, скасували дискваліфікацію.
То був лише перший акт скандалу, один із фігурантів якого в підсумку "зробить різницю".
Як канадці канадців обіграли
Так, Фостер, уродженець шотландського Глазго, шестирічним хлопчиком потрапив із батьками до Вінніпега, змінив кілька канадських колективів і зажив слави найкращого воротаря з тих, що залишалися поза увагою клубів Національної хокейної ліги. Він залюбки пристав на пропозицію тренера Персі Нікліна, котрий команду до Олімпіади-1936 вирішив укомплектувати з репатріантів. Наставник кілька місяців подорожував Канадою з агітаційно-скаутською місією. В підсумку з 13 членів збірної Великої Британії зразка 1936 року дев'ятеро виросли в Канаді, а одинадцятеро провели там більшу частину кар'єри.
Несправедливо, однак, пояснювати успіх "Левів" одним лише дипломатичним талантом Нікліна (народившись в Онтаріо, він знав спорт Північної Америки достеменно). Як прихильника дисципліни характеризує його перелік основних вимог до підопічних на час Ігор: всі повинні бути в ліжку до 22.00, нічні телефонні дзвінки заборонені, як і вживання алкоголю, курити можна не більше двох сигарет на день. А саме тренерські чесноти Персі – на табло. В олімпійській Баварії він виграв суперечку не тільки в команд-суперниць, але й у колег-співвітчизників: канадські фахівці очолювали на турнірі збірні Бельгії, Швеції, Німеччини та власне Канади. Титули чемпіонів Європи 1937 і 1938 років – у цій же скарбничці.
Крім того, майбутні зірки поверталися не на цілину, заслуга в чому належала Джону Ахерну. На чолі Британської хокейної асоціації успішний бізнесмен перетворив гру на видовище з підвищеним попитом. Зимові матчі на славнозвісному стадіоні "Вемблі" збирали по 10 тисяч глядачів, дехто з найсильніших хокеїстів заробляв більше, ніж зірки футболу, а часопис Ice Hockey World мав 50 тисяч підписників.
Жилка успішного підприємця прислужилася Ахерну згодом на посаді президента
IIHF, де завдяки контрактам із провідними телекомпаніями він забезпечив
рентабельність найбільших міжнародних турнірів.
Матч Велика-Британія – Канада, цей, як згодом з'ясувалося, дочасний фінал Олімпіади-1936, відбувся на другому етапі змагань, 11 лютого, рівно 90 років тому. Вісім кращих команд групового турніру сформували два квартети задля виявлення четвірки, що їй і належало розіграти медалі.
У першому періоді суперники обмінялися голами: на влучання англійця Геррі Дейві відповів франко-канадець Ральф Сен-Жермен. Нічийний рахунок зберігався до передостанньої хвилини поєдинку, коли відзначився Едгар Бренчлі.
"Ми володіли шайбою понад 80 відсотків матчу, – резюмував наставник "Кленового Листя" Алберт Пудас у своєму щоденному звіті для канадських газет. – Британці виявилися досить прудкими, що, звісно ж, не зрівнює їх у класі з нашими гравцями. Втім, перемоги здобуваються завдяки голам. І наразі ми змушені проковтнути гірку пігулку".
Один із керівників делегації звинуватив у поразці... шайби. Надто дивним здався конспірологові перший гол, що його воротар Френсіс Мур, попри "фортифікаційне" прізвище, якось дуже легко пропустив після кидка здалеку.
І чи не основним підсумковим мотивом, що мав додавати оптимізму на фінішній
прямій, був такий: Канада залишається найсильнішою хокейною нацією, і байдуже –
під яким прапором.
Майбутні чемпіони провели два матчі за пів-доби
Наступного дня лавина канадської помсти змела безневинну й безпорадну Угорщину – 15:0. А вчорашні тріумфатори здобули важку нічию в поєдинку проти господарів. Основний час завершився з рахунком 1:1. Після першого овертайму диктор оголосив, що вечірні потяги до Мюнхена підуть із затримкою, аби глядачі на стадіоні змогли додивитися гру до кінця. Ще два додаткові періоди не принесли голів, і зустріч – уже по опівночі – було офіційно визнано нічийною.
Цікаво, що наступний матч британці мали розпочинати о... дев'ятій ранку. Подібних накладок траплялося в Гарміш-Пантеркірхені вдосталь. Навіть дві арени ледве справлялися з навантаженням. Головну, на 10 тисяч місць, збудували в рекордні терміни в самому місті. До резервної, на озері Ріссерзеє, подеколи доводилося пробиватися альпійським серпантином через снігові замети, що також не додавало календарю стрункості.
Виникли питання й щодо регламенту. Канадці з подивом дізналися, що учасники третього, завершального раунду змагань потрапляють туди вже з урахуванням результату особистої дуелі попереднього етапу. Й, отже, шансу реваншуватися за поразку від Великої Британії вони не матимуть. Авторитет чинних поки ще чемпіонів (тепер уже з їхніми погрозами бойкотувати залишок турніру) змусив чиновників Міжнародної хокейної ліги скликати екстрене засідання, де розглядалася можливість чотирьом фіналістам зіграти повноцінне коло. Голосуванням цю запропоновану канадцями ідею ветували. В підсумку, здобувши у восьми матчах сім перемог, із загальним співвідношенням шайб 54:7 родоначальники хокею задовольнилися лише "сріблом".
І навіть іще одне втрачене британцями очко не вплинуло на статус-кво. Шість безгольових періодів у протистоянні з США стали черговим бенефісом голкіпера "Левів". Фостер провів четвертий "сухий" матч із семи, якби тоді визначали найціннішого гравця змагань, він, безперечно, був би претендентом номер один.
"У воротах він являв еталон незворушності та справді олімпійського спокою, – характеризувала преса Джиммі на прізвисько "Пастор". – Найгрізніші снайпери склали перед ним зброю. Шайби відлітали від Фостера наче кулі від каменю. А емоції викривали хіба що щелепи, коли він звично жував гумку".
Великі воротарі, єврей у команді Рейху та дві каністри для музею
Треба відзначити, що на тому олімпійському турнірі вперше застосовувалося змінене правило пасу вперед, ухвалене лише кілька років тому. Доти впродовж майже пів-століття в напрямку чужих воріт шайбу дозволялося передавати партнерові тільки в зоні захисту. Нововведення додало хокею комбінаційності та видовищності, але, з іншого боку, підкреслило особливу роль голкіперів.
Турнір у Гарміш-Пантеркірхені доречно назвати справжнім парадом вартових останнього рубежу.
Не допоміг своїй команді здобути лаври, але увійшов в історію японець Тейдзі Хонма – перший, хто в міжнародних змаганнях використав воротарську маску.
Ані хвилини ігрового часу не провів на Іграх-1936 американець Френсіс Бейкер, що не завадило йому стати героєм епосу. Після того, як на параді відкриття збірна США демонстративно проігнорувала нацистське привітання на адресу Адольфа Гітлера, розгніваний фюрер із посіпаками увірвався в роздягальню до хокеїстів, у традиційній для себе манері виголосивши тираду на межі істерики. Почувши спокійну відповідь від резервного воротаря Штатів, біснуватий канцлер із перекошеним обличчям миттєво ретирувався.
– Що він сказав? – запитали партнери Бейкера, єдиного в команді, хто володів німецькою.
– Що нам годі й сподіватися на нагороди. І що завтра вони нас обіграють на майданчику.
– І що ти відповів?
– Що ми переможемо їх. І не лише завтра, бо Америка завжди перемагатиме Німеччину!
Заповнений "Кюнстайсштадіон" замовк невдовзі після стартового вкидання, коли Гордон Сміт (як і згаданий вище японський голкіпер, нападник збірної США виступав у окулярах) відкрив рахунок. Шайба так і залишилася єдиною, всі спроби та надії німців відігратися розбив воротар Томас Мун.
Не зміг забити навіть нестримний лідер німецької атаки Рудольф Балль, яскрава зірка хокейної Європи того часу. Виходячи на майданчик у місті, де тільки на період Олімпіади познімали з дверей громадських закладів таблички "Євреям тут не місце", Балль, у чиїх жилах текла юдейська кров, мимоволі перетворювався на інструмент пропаганди. Втім, на те була причина – снайпера тримала в команді обіцянка нацистів відпустити з країни після завершення Олімпіади його батьків.
Свідками поразки від американців у головній ложі стали рейхсміністр брехні Геббельс і заступник Гітлера по партії Гесс. Сам фюрер, напевно, порадившись із своїми астрологами, на матч не прийшов. Хоча в інші дні відвідував змагання, позував фотографам і кінооператорам, роздавав автографи.
На зустрічі німецької збірної з британцями всього кілька метрів відділяли Адольфа від лави запасних команди гостей. Серед інших був там і Гордон Дейлі, чий останній пас в історичному поєдинку з Канадою виявився "золотим".
Дев'ять років по тому майор канадських збройних сил Дейлі повернеться до вже поваленого "тисячолітнього Рейху" – знову як переможець. У розбомбленому Берліні, в саду біля канцелярії, на Вільгельмштрассе, 77, він натрапить на пару викинутих каністр із-під бензину. Хтозна – можливо, саме тих, що прирекли нацистського вождя на вічний пекельний вогонь замість вогню олімпійського.
Із часом знахідка займе місце в експозиції Військовому музею в Оттаві. Як
нагадування: всі диктатори закінчують однаково...