Олімпійська спадщина Григорія Крісса: від Токіо-1964 до Мюнхена-1972
Олімпійський чемпіон Токіо-1964, дворазовий срібний призер Мехіко-1968 та бронзовий призер Мюнхена-1972 Григорій Крісс пригадав свою видатну кар'єру та поділився думкам про Ігри у Парижі-2024, на яких Україна здобула 12 нагород.
Я дивився Олімпійські ігри 2024 року по телебаченню. Дуже оригінально Париж підійшов до їх проведення, особливо мені сподобалася ідея з кораблями на Сені, в яких пропливали збірні олімпійців різних країн.
Кожна держава світу проводить Олімпійські ігри по-різному, і це чудово. Мені пощастило виступати на трьох Олімпійських іграх: в Токіо-1964, Мехіко-1968 та Мюнхені-1972. Скажу так, що це були абсолютно різні ігри за емоціями та враженнями. Навіть більше, вони пов’язані з певними історичними подіями людства.
Дебютні Ігри та перше олімпійське золото
Мої перші Олімпійські ігри в Токіо в 1964 році настільки мене вразили, що це просто неможливо виразити словами. Японія, програвши війну в 1945 році, уже майже за 20 років організувала фантастичні Ігри. Олімпійське селище розташували на колишній військовій базі США посеред лісу. Пам’ятаю, що до їдальні було достатньо далеко йти, тому ми їхали на велосипедах туди.
Щоправда, уже через тиждень вони зламалися, адже японці ж маленькі, тож і велосипеди були невеличкі також. А уявіть, коли наші штангісти на них каталися. Ми особливо не виходили в місто, але я пам’ятаю, що в Токіо спеціально для Олімпійських ігор побудували швидкісний монорельс. Це мене також вразило. Та й узагалі, японці – це законослухняна, вихована нація, яка всіх поважає.
Я виграв золоту медаль в особистих змаганнях в Токіо. Скажу чесно, що я не до кінця розумів, що відбулося, тому про емоції тоді не йшлося. Це вже з часом я усвідомив, що став олімпійським чемпіоном.
Ще що мені запам’яталося з Токіо – це наш візит до госпіталів Хіросіми та Нагасакі, де японці лікувалися після трагічних подій атомного бомбардування 1945 року. Було моторошно все це побачити на власні очі.
Мексиканські пристрасті
А вже в Мексиці в 1968 році відбувалися масові заворушення студентів, які підхопили, до речі, французький дух студентства. Ми бачили танки на вулицях Мехіко, військові нас супроводжували зі зброєю, а олімпійське селище охороняли кулеметники, які ховалися в кущах по периметру.
Студенти виступали за підняття соціальних стандартів життя в Мексиці, критикуючи проведення Олімпійських ігор через значні витрати з бюджету. Мене дуже вразила Мексика, адже це дуже красива країна. Ми ж туди їздили три роки поспіль перед Олімпійськими іграми для акліматизації через високогір’я.Тому я гарно подивився Мехіко, запам’ятавши на все життя центральний проспект Інсургентес, протяжність якого майже 30 км.
У Мехіко-1968 я взяв срібло в особистих та командних змаганнях. Правду кажучи, до золота в особистих мені завадило … суддівство. Три людини у фіналі боролися за перше місце: угорець Кульчар, італієць Саккаро та я. Суддя просто забрав у мене чесно зароблений укол в поєдинку з Кульчаром, який апелював до судді. Суддею був поляк,який не дуже любив спортсменів з СРСР.
Якби не суддя, то рахунок би зрівнявся. Але мене обурило інше, адже коли я підійшов та почав апелювати до нашого керівництва, які сиділи біля доріжки і все бачили, то вони відрізали: "Не розмовляй, надягай маску та фехтуй далі". І я тоді просто закипів, адже якщо вам не потрібна медаль, то й мені не треба. І замість того, щоб заспокоїтись, я на нервах програв.
Олімпійські ігри в Мехіко були політизовані не лише студентськими заворушеннями, а й "Празькою весною" 1968 року, коли радянські танки напередодні проведення Олімпійських ігор в Мексиці в кінці серпня 1968 року вторглися до Праги. Представники збірної Чехословаччини поливали нас нищівно брудом у пресі, згадуючи про ці події.
Теракт на останній Олімпіаді
Мюнхен-1972 – це найгірші Олімпійські ігри в історії. У Західній Німеччині взагалі не було відчуття того, що відбуваються Олімпійські ігри. А це ж свято спорту! Такевраження, що німцям ці ігри взагалі були по-цимбалах. Усе стало ще похмуріше, коли відбувся терористичний акт. Ми всі спали, коли це трапилося.
Ми підходили і дивилися на будівлю, де проживала збірна Ізраїлю. Бачили на даху палестинських бойовиків. Це було моторошно, адже вбили наших колег – спортсменів. Ігри призупинили на день та ухвалювали рішення про подальше їх проведення. Але втрутився уряд Голди Меїр, ізраїльтяни вийшли з Олімпійських ігор, які все ж тривали.
Я вам скажу, що винна також німецька сторона, яка невдало провела операцію щодо визволенню заручників в аеропорту. Усі заручники загинули. Це простоганьба, яка продемонструвала низький рівень підготовки та безпеки в Мюнхені-1972.
Про яке фехтування можна було думати після таких подій?! Хоча я взяв бронзу в командних. Узагалі, я тоді був у гарній формі. У мене перший бій був зі своїм, радянським фехтувальником Ігорем Валєтовим. Було ж дві групи – два півфінали по шість спортсменів. Я собі спокійно виграю 4:0, а тренер кричить: "Дай йому укол", тож я і дозволив йому три уколи зробити по собі. У паралельному поєдинку рахунок 4:3 якраз був. Думаю, усе, зараз продовжу вигравати. А мій опонент мені ще й 4-й укол всаджує.
Я виграв той поєдинок з рахунком 5:4, але вилетів за різницею отриманих уколів. А цей тренер був особистим тренером Валєтова, і хотів, щоб його підопічний теж потрапив до фіналу. Я з Ігорем не говорив після цього. На доріжці, після трьох уколів, що я йому віддав, запитую: "Ігорю, що ти робиш? Зробив три уколи і досить", а він мені: "Давай, давай, фехтуй". Зрештою, в цьому півфіналі через це я й програв, а також через те, що угорець злив поєдинок італійцю.
З усіх Олімпійських ігор, у яких я брав участь, у мене найтепліші спогади про Токіо-1964. Не тому, що я виграв золоту медаль, а завдяки гостинності та скромності японців. Вони підходили до нас в місті, бажали успіху, хотіли доторкнутися, адже думали, що ми "ведмеді" – якісь інші люди. Коли переконувалися, що ми ж такі самі люди, як вони, то всі ми разом раділи і сміялися.
Еволюція та перспективи фехтування
Сьогодні фехтування змінилося доволі різко. Технічно погіршилося, але стало більш атлетичним та швидкісним. Але, в принципі, хто уколов раніше, той і переможець.Шабля стала вже електричною, а раніше такого не було. Але така технологізація привела до більшої об’єктивності.
Фехтування – це королівський вид спорту, в якому має бути техніка. Спостерігати за поєдинком фехтувальників – це справжнє задоволення та естетика. З розвитком технологій, цей ореол фехтування нікуди не зник. Якщо раніше було 60федерацій фехтування, то сьогодні вже 200+. І навіть це свідчить про розвиток цього олімпійського виду спорту.
Дуже складно щось прогнозувати про майбутній розвиток фехтування через війну. Ми втратили багато інфраструктурних об’єктів. У нас є проблема зі спортивними залами. Сама інфраструктура істотно постраждала, багато залів в інших містах України позачиняли. Нові бізнесмени та ділки порозпродували власність спортивних баз. Уявіть тільки, раніше в Луганську було виробництво шпаг – єдине в СРСР, яке експортувало їх до половини світу. Ми його втратили.
Ми в "Динамівці" втратили 100 дітей, які займалися фехтуванням. Після Олімпійських ігор в Парижі ситуація з набором трохи пожвавилася, батьки ведуть дітей. І тут рольова модель Ольги Харлан та дівчат із жіночої збірної для дітей має вагоме значення. Та й батьки хочуть забрати своїх дітей з вулиці.
Наші дівчата в Парижі-2024 – молодці, а Оля просто здійснила справжній подвиг у командних змаганнях, повторивши історію з Пекіном-2008. Честь і хвала їй за це!
Розмовляв Максим Андрущенко
Відповідальний редактор – Денис Шаховець