Трансфери Судакова та Ваната – успіх для футболістів, а ось до клубів є питання
В ніч на 31 серпня лідер донецького Шахтаря Георгій Судаков став гравцем португальської Бенфіки. 1 вересня свого ключового гравця продало і київське Динамо – Владислав Ванат перебрався у Жирону.
Ці трансфери – безумовний успіх для футболістів.
Судаков ще минулого літа просив свій клуб відпустити його. Всі ж пам'ятають ту легендарну історію з піснею "Відпусти" від Океана Ельзи? Та і Ванат вперся в стелю в Українській Прем'єр-лізі, ставши двічі поспіль найкращим бомбардирам. Обом необхідний був крок уперед, і обидва його зробили.
Але, з іншого боку, ці переходи викликають певні питання, які адресовані саме до Шахтаря та Динамо. Я не хочу сказати, що ці рішення клубів помилкові, навпаки, саме вони є єдиними правильними. Питання до висловлювань та дій, що їм передували.
Завищений цінник – втрачений шанс
"Ми точно не продамо Судакова за менш ніж 50 мільйонів євро", – рік тому сказав Сергій Палкін.
Тоді в цих словах можна було розгледіти причини: у пам'яті ще був свіжим 70-мільйонний продаж Михайла Мудрика в Челсі, Наполі був готовий віддати за півзахисника 40 млн, та і гравцем цікавився, зокрема, Манчестер Сіті, якому точно по кишені гравець за 50+ млн.
Проте йшов час і вже за пів року думати про таку ціну ставало все складніше. Що у підсумку? Футболіст провів за Шахтар ще один сезон, а результати клубу явно не додали ціни до головного активу. І ось Судаков опинився у Бенфіці, на правах оренди з обов'язковим викупом.
Оренда обійшлася у 6,75 млн євро. Викуп додатково коштуватиме ще 20,25 млн євро. Тобто загалом "гірники" продали Георгія за 27 мільйонів + 25% від наступного трансферу (або 15% + 6 млн, на вибір португальців).
Озираючись назад, можна вважати, що рішення не продавати Судакова минулого року було хибним. І клуб недоотримав 13 млн, і сам футболіст опинився у Бенфіці. Звісно, це теж іменитий клуб, але погодьтеся, грати в Серії А та стати чемпіоном з Наполі (а саме цей клуб виграв попередній чемпіонат) – престижніше.
Та й можна згадати про час. Звісно, у футболі 22-річний чи 23-річний – не має суттєвої різниці. Але рік в чемпіонаті України та рік в Серії А – відрізняються вкрай сильно. Це особливо помітно на таких свіжих прикладах Довбика та Забарного, які неабияк спрогресували просто перейшовши в топчемпіонати.
А ще після цього трансферу на папері виникає проблема з лімітом в УПЛ. Нагадаємо, в основному складі має бути щонайменше 4 українці. Після продажу Судакова претендентів на основу лишилося 6: Різник, Бондар, Матвієнко, Конопля, Очеретько, Бондаренко. Очеретько поки явно не рівня основи, та й травми в сучасному Шахтарі – часта справа. Є ще, звісно, Назарина, Цуканов, Фарина та Швед, але вони й до цього майже не грали. Цікаво, як клуб вирішуватиме цю проблему.
Тому так, до Шахтаря є питання. І до позиції, і до рішення, і до слів. Публічно заявляти мінімальною ціною 50 мільйонів, щоб продати за 27 – це непослідовність, принаймні, на мою думку. Тож чи варто було відмовляти Наполі? Чи необхідно було публічно завищувати ціну? І як вирішувати проблему ліміту?
До Динамо питання одне, але суттєве
Водночас їхні одвічні конкуренти діють явно не краще, і питання у непослідовності рішень. Візьмемо за приклад нещодавню історію з потенційним переходом до Вулвергемптона Володимира Бражка. Гравця не продали, а за нього пропонували 20 мільйонів.
За ціною пропозиції однакові, тому порівняти ситуації можливо. Що тоді стало причиною відмови?
"Динамо з повагою ставиться до Вулвергемптона, але ми усі та гравець розуміємо, що наступного сезону клуб може опинитися у Чемпіоншипі", – пояснював Ігор Суркіс
Що ж, було дивно бачити, що Динамо продало Ваната до Жирони – явного претендента на виліт з Ла Ліги.
"Нам треба виграти чемпіонат і отримати можливість поборотися за право участі в Лізі чемпіонів-2025/26. Володимир – ключовий гравець команди, який допоможе нам в досягненні цієї мети. Це набагато важливіше ніж ситуативно заробити якісь гроші на його продажі", – теж наводилося як аргумент.
По-перше, чи дійсно ключовий?
За половину попереднього сезону та цей серпень Бражко вийшов у основному складі лише 8 разів. І причина явно не в травмах, адже півзахисник майже в кожній грі виходив на заміну.
По друге, чи дійсно Бражко допоміг виграти чемпіонство (маємо на увазі саме другу половину сезону)? За результативністю він явно не серед лідерів. Лише один асист в чемпіонаті – навіть за першу половину попереднього розіграшу в нього було 3+1.
Це точно ніяк не порівняти з впливом Владислава Ваната. Нападник буквально два роки поспіль ставав найкращим бомбардиром і команди, і чемпіонату. Та й результативних помилок у невмотивованого Бражка вистачало. Тому Ванат, як актив клубу, мав більшу цінність.
І що маємо в підсумку? Майже однакові пропозиції за гравців різної цінності, і клуб одного гравця продає, а іншого ні.
Всі помітили, який спад відбувся у Бражка після невдачі з трансфером. Можна уявити, як по його психології вдарить перехід Ваната. І ще дивніше чути інсайди, що Суркіс зробив би те саме, якби була можливість змінити рішення щодо Бражка.
А тому головне питання: чому відпустили Ваната і не продали Бражка? І чим, на думку власників клубу, відрізнялися ці дві пропозиції?
Чи використає Динамо продаж Ваната
Ну і ще одне питання, яке явно заслуговує на увагу. Той таки Шахтар після продажу Мудрика закупився, як в старі добрі довоєнні часи. Прийшли і Кевін, і Аліссон, і Еліас, і ще кілька менш впливових, принаймні поки, бразильців. Команда інвестувала ці кошти в майбутнє.
Динамо ж так не робить, при тому вже дуже давно. Трансфери Миколенка в Евертон та Забарного в Борнмут так і не конвертувалися в гучні підписання. Це літо принесло киянам солідні гроші (і від Ваната, і від Забарного в ПСЖ).
Якщо і ці гроші не вдасться реалізувати на підсилення складу, то важко сподіватися на гарне майбутнє для клубу. Віра в академію – це добре, але навіть така школа, як в Динамо, не виховує стабільно футболістів рівня основної команди.
Друга причина – необхідність замінити Ваната. Герреро – якісний футболіст, але чи впорається він? В останніх матчах гравець показує гарну результативність, але до цього був просто жах. В Динамо з часів Реброва-тренера не було нападника, який би тягнув команду, лише Ванат зумів таким стати. І не хочеться повертатися в ті часи.