Від села на Самоа до мрії про Усика: незвичайний шлях Джозефа Паркера на вершину боксу
Найвідоміший спортсмен Нової Зеландії? Якщо що – Джейсон Момоа не рахується, він не спортсмен (хоч і виглядає, ніби міг би знести пів команди "Ол Блекс").
Здавалось би, елементарне запитання, але більшість зависає. Ну гаразд, якщо ви фанат АПЛ – можливо, пригадаєте Кріса Вуда. Все ж таки, він грає в одній команді з Шевченком (за версією Анже Постекоглу – прим.).
Спортсмени світового рівня в Новій Зеландії все-таки є рідкістю. Справа в тому, що для Нової Зеландії регбі – це не просто спорт. Це релігія. Як для бразильців футбол, для литовців – баскетбол, а для індусів – крикет. І, до речі, крикет там теж шалено популярний в острівній країні Океанії. Але масово регбі і крікет не те, що викликає захват у кожному куточку планети.
Раз на кілька десятиліть Нова Зеландія дарує боксу ім’я, що наводить шороху на весь світ. Раніше це був Девід Туа. Тепер – Джозеф Паркер.
"Чемпіон" розповідає, як формувався цей усміхнений гігант – шоумен, джентельмен і технар у ринзі.
Тато і його роль
Зізнаймося чесно: більшість чоловіків у спорт приводять інші чоловіки. Тато, дідусь, старший брат, "старшак" із двору чи перший кращий друг у молодших класах. Та навіть телевізор – чоловічого роду, тож логіка залізна.
У випадку Джозефа все почалося так само. Першим тренером став його батько – Демпсі Паркер.
Ім’я "Демпсі" – не випадкове. Його дали на честь легендарного Джека Демпсі, суперзірки боксу початку ХХ століття, одного з найжорсткіших і найвидатніших надважковаговиків усіх часів.
За різними даними, Паркер-старший почав тренувати сина ще коли тому було три роки, але серйозно взявся за справу, коли Джозефу виповнилося вісім.
Сам хлопець із кожним роком усе більше закохувався у бокс. І як тут не закохатися, якщо вдома замість іграшок – боксерські рукавички, груша під стелею, а вихідні – це святе, бо тато дивиться бої.
Родовід Паркера веде до села Фалеула на острові Уполу, головному острові Самоа, де народилася його мати, Сала Паркер.
Батьки емігрували до Нової Зеландії на початку 1980-х у пошуках кращого життя. На новому місці, як це зазвичай буває, легко не було. Робота, постійна зайнятість, побут – але син горів спортом. І зрештою, батьки наважилися віддати його до боксерського клубу Papatoetoe.
Джозеф був не один. Разом із ним на тренування ходив молодший брат Джон – на два роки менший, але з тією ж іскрою в очах.
Обидва хлопці уважно слухали поради тренерів – Гранта Аркелла та колишнього професіонала Менні Сантоса, який у 1960-х роках був чемпіоном Британської Співдружності. Свою першу перемогу Джозеф згадує із посмпішкою.
"Мені було 12. Я був пухкенького хлопчина, який був ще пухкенькішим", – сказав він.
Талант був. Талант бачили всі. І всі працювали над його розвитком, а батько вірив і пишався.
Благословлений селом
"Руйнівник", "Сталевий молот", "Містер Нокаут", "Король", "Танк", "Гармата". Такі прізвиська у боксі звучать грізно й гордо – відразу зрозуміло, що з власником краще не жартувати.
Але Джозеф Паркер пішов іншим шляхом. Його нікнейм – Lupesoliai La'auliolemalietoa, що перекладається як "Благословенний селом". І от тут світові логопеди можуть аплодувати стоячи: такий нінейм може звести щелепу і без точного бокового.
Переклад звучить дивно для виду спорту, де головна мета – буквально побити суперника. Але якщо розібратися, у цьому є глибокий сенс.
Ми вже згадували: батьки Джозефа – емігранти з Самоа. І хоча народився він у Новій Зеландії, своє самоанське коріння Паркер не забуває ніколи.
Він часто приїздить до Самоа, підтримує національну збірну з регбі, а під час перемог на ринзі нерідко дякує одразу двом націям.
Його рід походить із села Фалеула на головному острові Самоа – Уполу. Саме плем’я цього села офіційно присвоїло йому почесний титул Лупесоліяй Ла'ауліолемаліетоа.
В інтерв’ю Boxing Social у 2018 році Джозеф пояснив, чому це для нього настільки важливо:
"Я народився в Новій Зеландії. Але я також самоанець. З раннього віку, мабуть, коли мені був лише рік, тато щороку возив мене до Самоа. Я був там безліч разів і досі їжджу раз чи двічі на рік, іноді й тричі.
Важливо знати, звідки ти родом. Я вільно розмовляю самоанською, і мені подобається бути одночасно новозеландцем і самоанцем. Я люблю нашу культуру, виховання і цінності – саме це зробило мене тим, ким я є сьогодні".
Любов до історичної батьківщини й повага до традицій у нього від двох "татів" – рідного Демпсі та тренера Менні Сантоса. До речі, Сантос теж переселився до Нової Зеландії, але з острова Тонга. І так само ніколи не забував, хто він і звідки. Джозеф уважно дивився на це і, схоже, перейняв підхід.
Тому Паркер не просто "Благословенний селом". У боксі його часто називають інакше – "Новозеландський самоанець". І це звучить не як оксиморон, а як горде зізнання у своїх двох домівках.
Аматорська кар’єра: складний старт, пошук суперників і перші поразки
З ровесниками Джозефу було нецікаво – просто не мав рівних. Його тренер Грант Аркелл вирішив проблему радикально: кликав на спаринги хлопців старших і більших, аби молодий Паркер вчився виживати під пресингом.
Боксер часто навіть не знав, з ким саме вийде в ринг того дня – і це гартувало його як ніщо інше.
Паркер швидко заявив про себе: став дворазовим чемпіоном Нової Зеландії серед аматорів у важкій вазі – у 2010 та 2011 роках. Особливо яскравою була перша перемога: у фіналі він нокаутував 26-річного Яміко Чінулу, який до того вже тричі ставав чемпіоном.
Цей успіх відкрив йому двері на чемпіонат світу-2011 в Азербайджані – той самий, де Україна зібрала 4 "золота" і 1 "бронзу".
Світова першість для Джозефа склалася посередньо: спочатку перемога над латвійцем Нікітою Мачюлевічсом (14:10), а потім поразка від... Чжана Чжілея (7:15).
Але не варто дивуватись. Чжілей був старшим на дев’ять років, мав за плечима дві "бронзи" чемпіонатів світу (2007, 2009) і "срібло" Олімпіади-2008. Для 18-річного Паркера це був не провал, а безцінний урок.
До того ж, на чемпіонат він поїхав практично сам – через проблеми з фінансуванням збірної Нової Зеландії. Батьки допомогли грошима, а Аркелл буквально просив австралійських колег наглянути за юнаком у Баку.
На Олімпіаду-2012 він не потрапив – ліцензію тоді здобув Джуніор Фа, здобувши не просту перемогу над Джозефом. Іронічно, що тепер у профі-рингу Фа має рекорд 20-3, але й близько не в топі гевівейту.
Тож у 20 років Джозеф зробив логічний крок – перейшов у професіонали. І ось тут почалася справжня історія.
Дебют проти вчителя фізкультури. Швидкий підйом. Поразки від британців
Літо 2012 року, Окленд. На арені – вечір боксу, де зірка новозеландського рингу Шейн Кемерон б’ється проти Монте Барретта. Так-так, того самого Барретта, який ще у 2000-му програвав Володимиру Кличку, а потім виходив у ринг проти Хасіма Рахмана, Ніколая Валуєва, Девіда Хея – і навіть перемагав Девіда Туа.
Кемерон тоді виграв нокаутом у четвертому раунді. Але далі його кар’єра швидко пішла вниз – три поразки поспіль. Проте саме того вечора, коли Шейну ще пророкували статус нового Туа, дебютував той, хто справді став світовим боксером – Джозеф Паркер.
Його суперником був Дін Гармсвей (1–2, 0 КО) – колишній регбіст і вчитель фізкультури зі школи міста Гамільтон. Паркер завершив справу у другому раунді – чистий нокаут.
Далі все покотилось, як снігова куля: за наступні 10 місяців він здобув ще п’ять перемог, не залишивши шансів жодному опоненту.
Суперники не вражали, але у 2013-му Джозеф вийшов проти справжньої легенди – Франсуа Боти. Колишній суперник Тайсона, Льюїса та Кличка вже мав 44 роки й, м’яко кажучи, не ті кондиції. Боту вистояв лише один раунд – під кінець другого впав після серії ударів.
До вересня 2017 року Паркер мав серію з 24 перемог поспіль, у тому числі над такими іменами, як Браян Мінто, Шерман Вільямс, Карлос Такам і, звісно ж, Енді Руїс. Саме перемога над Руїсом принесла йому титул чемпіона світу за версією WBO.
Гонорари стали солідними. Джозеф купив батькам будинок і взяв на себе всі родинні витрати – такий собі "good boy" у світі гевівейту, що трапляється не часто. І ця любов до сім'ї – це те, чим він схожий на Олександра Усика. Але щодо дітей українець пасе задніх – Паркер є батьком для чотирьох доньок і двох синів.
"Я відчуваю, що сенс того, чим я займався раніше, змінився. Я боровся за себе, свого тата, своїх батьків і своїх тренерів. Але тепер у мене є власна сім'я, і я батько шістьох дітей.
Це змушує мене боротися за своїх дітей. Я хочу боротися за свою дружину і хочу показати їм, що вони можуть досягти всього в житті, якщо докладуть наполегливої праці та зусиль. Вони можуть досягти всього", – цитує боксера Nowtolove.co.nz.
Звичайно, йому хотілося більшого. Коли з’явилася можливість провести об’єднавчий бій з Ентоні Джошуа, 25-річний Паркер не вагався ні секунди.
Британець тоді мав пояси WBA, IBF та IBO і грізну статистику – 20 перемог, усі нокаутом. Паркер програв, але став першим суперником, який вистояв проти Джошуа всі 12 раундів.
Офіційні суддівські записки – 118:110, 118:110 та 119:109 на користь британця. ESPN та кілька інших ЗМІ бачили бій ближчим – 116:112. Але факт лишився фактом: Джошуа переміг, а Паркер отримав колосальний досвід і повагу навіть від скептиків.
Та справжній шок чекав далі. Щоб "закрити" невдачу, Джозеф швидко погодився на бій проти Ділліана Вайта – усього через 4 місяці після поразки від Джошуа. Начебто часу вистачало, але, як показала практика, – ні.
Уже в другому раунді Паркер опинився у нокдауні, потім ще раз у дев’ятому. Він достояв до фінального гонгу, сам добре боксував, "садив" Вайта, але програв одностайним рішенням суддів.
Довгоочікувані реванші. Джозеф любить шоу. Гонитва за Усиком
Після двох поразок поспіль статус ексчемпіона хитнувся. Паркеру довелося відбудовувати кар’єру через "проміжних" суперників – Александера Флореса, Алекса Ліпаї, Шоудела Вінтерса.
А потім прийшов перший справжній реванш – проти Джуніора Фа. Того самого Фа, який у 2012-му не пустив Паркера на Олімпіаду. Іронія долі у квадраті.
Фа підходив до бою з ідеальним рекордом 19-0 і починав вважатися новим №1 Океанії. Але Паркер розставив усе на місця: після 12 раундів судді віддали йому перемогу – 115:113, 117:111, 119:109.
Далі були дві перемоги над Дереком Чісорою, потім сенсаційна поразка від Джо Джойса, і знову серія тріумфів – над Джеком Мессі, Деонтеєм Вайлдером і Чжаном Чжілеєм.
Реванш із Чжаном став особливим: той самий китаєць колись переміг Паркера на чемпіонаті світу, але цього разу ролі змінились. Паркер побував у двох нокдаунах, але все одно виграв за очками – двоє суддів віддали йому перемогу, третій зафіксував нічию. Солодкий реванш №2.
Ймовірно, Паркер би отримав головний поєдинок проти Усика, якби переміг Даніеля Дюбуа. Британець захворів і довелося відгамселити Баколе, який, скоріше, вийшов за чеком, а не за титулом.
Світ боксу жорсткий – і справа не лише в рингу. Тут цінують не тільки силу, а й шоу. Скандали, виклики, меми – усе, що "продає" квитки.
А Джозеф – не такий брутал. З дитинства він вихований на повазі до старших і стриманості. Перед боєм – без понтів, після бою – без знущань. У промо-роликах не ображає, а дякує.
Коли після перемоги Усика над Дюбуа Паркер звертався до українця, то звучав не як "троль", а як джентльмен.
Навіть зараз, перед зустріччю з Фабіо Вордлі, "новозеландський самоанець" говорить спокійно, обережно.
У сучасному боксі "продати себе" – майже так само важливо, як відхилятися від ударів.
Проте, як справжній шоумен, Паркер знайшов власний шлях – через музику, гумор і пародії.
Після перемоги над Чжаном він записав відео-звернення до Ділліана Вайта, переспівавши хіт Back For Good гурту Take That. На екрані – фото Вайта в мереживній білизні, чашка зі слідами помади й підпис:
"Повернися назавжди, Ділліане. Якщо ні – я тебе забуду й піду далі."
Солодкому реваншу №3 так і не судилося статися, але Паркер не зупинився.
Він приміряв образ Майка Тайсона – не на рингу, а в комедійному відео, відтворивши сцену з фільму. А потім… почав надсилати флюїди Усику.
Після перемоги над Баколе він виклав кліп під пісню You’re Still The One Шанаї Твейн (до речі, володарки двох "Греммі"). У ролику – кадри з Усиком, танці, співи, трохи романтики й самоіронії.
А далі – нова пародія: Take On Me від A-ha. У ролику – донька Паркера за синтезатором, фрагменти їхніх зустрічей з Усиком і навіть напис "Привіт" на спортивній сумці.
Як би там не було, якщо Паркер подолає Фабіо Вордлі, світ отримає нову велику історію. І, схоже, майбутнє промо "Паркер – Усик" буде не менш видовищним, ніж сам бій – із піснями, танцями, жартами, й, звісно, справжнім боксом.
