Зіркові династії в українському біатлоні: історії, плюси та мінуси родинних "підрядів"
З терміном "біатлонна родина" в Україні переважно звикли пов'язувати численне віддане улюбленому виду спорту вболівальницьке крило. Хоча у значенні множини він має й більш прямий та реальний сенс – йдеться про "біатлонні родини". Таких в українському біатлоні, можливо, як ніде багато. На арену виходять навіть цілі династії!
Батьки-біатлоністи, справу яких перейняли діти, – поширена практика і у світовому біатлоні. Але Україна, здається, за цим показником серед лідерів. Ще б повернути собі лідерські позиції в біатлоні загалом. І в цьому напрямку, якщо говорити про династії, вже є певні успіхи.
Немає єдиного фактора, через який формуються біатлонні династії. Тут і психологія, і життєві обставини, і звичайні розрахунки. Наприклад, часто буває, і це не лише у спорті, що батьки через дітей хочуть якось "дореалізувати" себе. "Не стала я чемпіонкою – нехай дитина стане".
Через це у вболівальників часто завищені очікування, мовляв, тато був таким влучним чи спритним, а ти…
Є ще й фактор "вузькопрофільності" біатлону. Попри всю популярність, він не є поширеним чи масовим. Історично цей вид спорту прив'язаний до окремих регіонів, де й формуються певні родинні традиції. А ще буває, що діти банально хочуть бути схожими на батьків, стати їхньою кращою копією. І це теж з психології реального життя.
Можливі й більш матеріальні мотиви – варитися всім разом в одній кухні – логістично вигідно, при потребі дитині чи родичу можна завжди допомогти як мінімум професійною порадою.
У біатлонних колах деколи доводиться чути про проблему тренерів-родичів. Вона хвилеподібна. Є результат – про це не говорять, немає – тоді й починається. Як не крути, а в рідного наставника стиль не той, зокрема, вимогливість. Хоча достатньо й чимало позитивних речей.
Тут вже все дуже індивідуально. Бо хтось почне стріляти після умовного "копняка", а комусь треба, аби тато обійняв та заспокоїв.
Чи з часом бажатимуть нинішні біатлоністи та майбутні батьки піти в біатлон своїм дітям – це ще питання. Все ж таки в нинішньому поколінні світогляд вже інший. І дуже цікаво буде "відкопати" цей матеріал з архіву років через 10 і порівняти…
Біланенки та Меркушини: Не кожному вдається випередити батьків
Тренер юнацької збірної Олександр Біланенко нещодавно в Буковелі під час першості України отримав медаль ще за чемпіонат світу 2011 року.
Протягом насиченої кар'єри Біланенко-старший нагород мав не так багато. Захищав честь України на Олімпіадах, був чемпіоном Європи. Вирізнявся надійною влучною стрільбою, і саме цього компонента всі чекали від його сина, також Олександра.
Життєва ситуація класична для професійного спорту – малого сина батько бачив рідко, постійно в роз'їздах. Малий Сашко просив тата привезти з поїздок іграшкову фуру, аби нею перевозити машинки. Але в підсумку замість автобану обрав лижню.
"Я займався карате, але коли на зборах із батьком спробував покататися на лижеролерах та постріляти, і в мене це вийшло, я зрозумів, що хочу займатися саме біатлоном. Тоді мені було 9 років", – згадував в одному з інтерв'ю Біланенко-молодший.
А ще казав, що коли в нього щось не виходить у тренуваннях чи змаганнях, то може все обговорити з батьком. І зізнається, що саме тато був його першим кумиром. До речі, біатлоном займався і старший брат Олександра Біланенка-старшого – Сергій.
Молодший, Олександр Олександрович, неодноразово зазначав, що багато хто вимагає від нього батьківської стрільби. Але гени – генами, але скопіювати найкраще вдається далеко не завжди. У цьому сезоні перспективний юнак здобув "бронзу" юніорського чемпіонату Європи, з майже батьківською стрільбою на заключному етапі.
Українська біатлоністка Олександра Меркушина на дебютній для себе Олімпіаді-2026 вийшла на дистанцію під першим номером. І повторила історію своєї матері, Ірини Корчагіної, яка в Нагано-1998 також розпочинала спринт першою. Мама на трасі в італійському Антгольці підтримувала "дитину" в історичний для сім'ї момент…
У родині Меркушиних в біатлоні всі четверо. Батьки та дві дочки – Анастасія та молодша Олександра. Батько-тренер, мати на чемпіонаті світу 2003 стала срібною призеркою в естафеті разом із Оксаною Хвостенко, Оксаною Яковлевою та Оленою Петровою. Старша донька Анастасія – багаторазова призерка чемпіонатів світу в естафетах, чемпіонка Європи. Олександра має "золото" юніорської світової першості. Той випадок, коли діти й стали кращою копією. І це, мабуть, надихає і дітей, і батьків йти далі.
Вірогідність того, що діти у цій сім'ї підуть іншим шляхом, очевидно, була вкрай низькою. Хоча й сучасний підхід каже інше. Треба братися за те, до чого лежить душа і що приносить задоволення. Інша справа, що батьки можуть привити таке задоволення до справи свого життя ще змалку. І схоже, що у випадку Меркушиних було саме так.
До речі, сестри Меркушини за неймовірним збігом обставин святкують день народження в одну дату – 14 січня. Олександра народилася саме в той день, коли Анастасії виповнилося 10 років.
Підручний та Джима: "Перепрошиті" гени, шлях у біатлон через муки
"Свій стартовий номер він залишив собі вдома на пам'ять, букет із церемонії нагородження віддав у музей, а іграшку – доньці. А мені щось так нічого і не перепало", – жартуючи згадує мама чемпіона світу 2019 Дмитра Підручного в розмові з "Чемпіоном".
Батьки Дмитра – Володимир Дмитрович та Марія Михайлівна – колишні тренери з лиж, майстри спорту. Тож у цій сімейній історії йдеться про мікст-варіант лижно-біатлонної династії. Хоча у цьому є і глибша суть. Біатлон за своєю популярністю та іншими складовими суттєво випереджає лижні перегони. Тому й часто умовно "перепрошиваються" гени, а лижі стають лише першим етапом у кар'єрі.
Світ біатлону в Україні, та й не лише, настільки тісний, що батьки Дмитра тренувались у того самого тренера, що й він на початку – Олега Бунта. Він, до речі, привів колись у біатлон і легендарну Олену Підгрушну.
Дмитро, до речі, "розширив" біатлонну династію – його дружина Ольга теж колишня біатлоністка. Так сталося, що на трасі мав залишитися хтось один. Чи буде продовження династії – наразі рано казати. Хоча й Дмитро якось нам розповідав про спортивні таланти дітлахів.
Хтозна, можливо, Підручний-джуніор колись і піде за батьком. Планка – зависока. Але це з тієї серії, коли успіхи батьків надихають на майбутню професію.
До речі, сестра Дмитра, Юлія, вийшла заміж за біатлоніста Тараса Лесюка. А історія народження цієї сім'ї пов'язана ще й з родиною Меркушиних! Це вже заслуговує на серіал! Але то інше.
"У років чотири-п'ять мене мама віддала на танці, але їй сказали, що ваша дитина танцює, як "ведмедик", пробуйте щось інше. Схожа історія була й з гімнастикою. Сказали, що я "поліно" і ніколи не стану іншою…" – це вже спогади олімпійської чемпіонки Юлії Джими про те як її мама-спортсменка намагалась допомогти їй зорієнтуватись у житті.
І лише після всіх митарств Юлію "оформили" в біатлон, давши життя ще одній біатлонній династії. І про це, мабуть, аніскільки ніхто з них трьох не пожалкував…
Батьки Юлії – колишні біатлоністи. Валентин Джима брав участь в Олімпіаді-1994. Був бронзовим призером чемпіонату Європи. Ніна Ільїна також ексбіатлоністка. У випадку цієї родини через коліно дитину ніхто не гнув. Юлі давали шанс зачепитися за хобі для душі. Таким стало малювання та… біатлон.
"Якось тато каже: давай, спробуєш біатлон. А я не хотіла, два дні плакала, але мене вмовили. Зима, лютий, у Києві снігу було дуже мало, я спробувала в тирі постріляти й мені десь трохи сподобалось", – згадує Джима.
До речі, зі складу золотої четвірки Олімпіади-2014 біатлонні гени має лише Юлія. У сестер Віти та Валентини Семеренко, а також Олени Підгрушної батьки не були професійними спортсменами.
Тарасюки, Хмілі, Хвостенко: молодь, яка здатна заряджати
З більш нових династій вирізняється родина Тарасюків із Тернопільщини. В українському біатлоні навіть ходить жарт – до повноцінного сімейного складу на змішану естафету Тарасюкам не вистачає лише одного хлопця!
"Чемпіон" неодноразово розповідав про сім'ю, в якій обидва батьки тренери, а у збірній України син та дві доньки – Тарас, Тетяна та Ірина! Один з наших матеріалів ми так і назвали – "Біатлон – частина ДНК".
Мати, Людмила Сагайдак, була професійною біатлоністкою. Великих титулів не мала, але медалі та кришталеві глобуси додому вже возять її діти – що ще треба. А в рідній школі вже навіть відкрили родинний стенд.
Той випадок, коли успіхи цієї родини мають надихати потенційно нових біатлоністів і з-за меж династії. Адже Тарасюки – це вже певний бренд. А Копичинці – одна з нових "столиць" українського біатлону.
Яблуко від Яблуньки падає недалеко – це не лише фразеологізм, а й реальність. Брат та сестра, Михайло та Аліна Хмілі, родом з села Яблунька. А їхні батьки – тренери з лижних гонок.
Про спортивну родину Хмілів, яка представляє Волинь, вболівальники чули давно, а цьогоріч пара вистрілила на чемпіонаті України. Аліна та Михайло принесли Волинській області золото в одиночній змішаній естафеті. І саме їхнє протистояння згаданій родині Тарасюків вже охрестили українським сімейним дербі!
Тож говоримо вже не лише про наявність біатлонних родин, а й їхню конкуренцію! Але при цьому й дружбу.
І зокрема з цими родинами пов'язують біатлонне майбутнє України.
Вікторія Хвостенко – бронзова призерка індивідуальної гонки на юніорському чемпіонаті світу! Нещодавно ця новина розлетілася в медіа, а вболівальники автоматично та ностальгічно згадали звитяги легендарної Оксани Хвостенко.
Чернігівська біатлоністка була призеркою та переможницею чемпіонатів світу, етапів Кубку світу, чемпіонату Європи. Вражала стабільно класною стрільбою. Оксана Хвостенко – тітка та тренерка Вікторії, сестра її батька Олександра, який у свій час також був біатлоністом.
"Гени даються взнаки", - якось казав чоловік Оксани В'ячеслав Деркач в інтерв'ю "Чемпіону", вказуючи ще й на спортивні бійцівські якості молодої атлетки.
На Хвостенко також покладені великі надії та сподівання.
Поки що без міжнародних звитяг, але вже з призовим місцем на чемпіонаті України і юна Анна Седнєва, донька біатлоніста Сергія Седнєва.
Поступово "набирає" Поліна Пуцко – донька біатлоністки Ірини Супрун та лижника Олександра Пуцка. В активі юної біатлоністки бронза юнацького олімпійського фестивалю. Сума лижних та біатлонних генів може перерости у "вибухову" суміш!
Важливо, щоб у кадрово небагатому біатлоні не сталося так, що цей вид спорту став справою лише династій. Потрібна конкуренція та масовість, це аксіома. Війна – далеко не найкращий час для цього. Але віримо, що з часом біатлон стане популярнішим та ефективнішим, зокрема й у дитячо-юнацькому сегменті. Український біатлон має що успадковувати. Головне, щоб було кому.
