Боротьба на межі або найкращі фініші Формули-1 на пошкодженому боліді
Хоча цей епізод і залишився за рамками телетрансляції, заключні кола Гран-прі Сінгапуру перетворилися на справжню драму - погоню Фернандо Алонсо за "пораненим" Льюїсом Гамільтоном: за два кола до картатого прапора у британця почалися серйозні проблеми з гальмами.
Ще мить тому між ветеранами була прірва в 45 секунд, але до моменту перетину фінішної межі розрив скоротився до символічних чотирьох десятих. Однак титанічними зусиллями Гамільтон усе ж довів свій пошкоджений болід до фінішу попереду суперника.
І навіть штраф для Льюїса, який послідував після перегонів, за те, що він занадто багато разів покидав межі траси, не зміг перекреслити масштаб того, що сталося, – епізоду, який укотре відвернув увагу фанатів Формули-1 від перемоги Джорджа Рассела.
Зараз же ми пропонуємо вам згадати десять вражаючих фінішів Формули-1, коли гонщики доводили пошкоджені боліди до кінця дистанції – і при цьому дарували вболівальникам видовище, про яке говорять роками.
10. Жак Вільньов, Гран-прі Європи 1997
Гонка в Хересі завершувала сезон Формули-1 1997 року. У турнірній таблиці лише одне очко розділяло Міхаеля Шумахера і Жака Вільньова. А епізод, який увійшов в історію королівських автоперегонів, стався на 48-му колі.
Скориставшись тим, що на Феррарі Шумахера виникли проблеми з прогріванням гуми після піт-стопа, Вільньов кинувся в атаку. Водночас "Червоний Барон", розуміючи, що втрачати йому вже нічого, зробив спробу стримати суперника за всяку ціну – врізавшись колесом у лівий борт Вільямса.
Але все вийшло зовсім не так, як розраховував німець: його болід відлетів на узбіччя, в той час, як канадець продовжив рух. Оскільки тоді траси ще не були обладнані сучасними заасфальтованими зонами безпеки, Міхаель став жертвою конструкції "диких часів" – гравійної пастки, і не зміг продовжити гонку.
Однак і для Жака все виявилося не так просто. Його машина також зазнала пошкоджень – було порушено кріплення батареї, через що та повисла лише на дротах.
Доїжджати до фінішу Вільньову довелося максимально акуратно, і ближче до кінця заїзду він без боротьби пропустив Міку Хаккінена і Девіда Култхарда. Однак навіть третього місця канадцю вистачило для завоювання чемпіонського титулу.
9. Коробкове пекло Інтерлагоса
Гран-прі Бразилії 1991 року відзначився масовими проблемами з коробками передач в одразу кількох пілотів.
Спочатку здавалося, що ніщо не завадить Айртону Сенні на його домінуючому боліді Макларен-Хонда здобути першу домашню перемогу – він упевнено лідирував у перегонах. Але саме бразилець став першим, хто зіткнувся з технічними неполадками – він втратив четверту передачу.
Проте того дня удача була на боці Айртона. Якийсь час складалося враження, що перемога має дістатися Найджелу Менселлу. Але це не був би "Біг Найдж", якби все пройшло гладко: спочатку британець був змушений зробити зайвий піт-стоп через прокол колеса, а потім і зовсім зійшов із дистанції через... поломку коробки передач.
Наступним претендентом на те, щоб "успадкувати лідерство", став інший підопічний "Залізного Френка" – Рікардо Патрезе. Якийсь час італієць справді стрімко скорочував відставання від бразильця, але через власні проблеми з коробкою передач наздогнати суперника так і не зміг.
Таким чином, на фініші перші дві позиції дісталися пілотам на пошкоджених болідах. А Сенна згодом назвав цю перемогу найкращою у своїй кар'єрі.
8. Шарль Леклер, Гран-прі Бахрейну 2019
За минулі роки своєї кар'єри у Формулі-1 Шарль Леклер встиг здобути репутацію пілота, який по ходу гонки дуже часто втрачає перше місце після старту з поул-позиції. Однак на Гран-прі Бахрейну 2019 це сталося виключно з вини техніки.
Загалом, більшу частину свого другого заїзду за кермом Скудерії монегаск упевнено лідирував, і здавалося, що лише кілька кроків відділяють його від першої перемоги.
Але далі своє слово сказав мотор – відмовив один із циліндрів двигуна Феррарі. У результаті Леклер був змушений пропустити гонщиків Мерседес – Льюїса Гамільтона та Вальтері Боттаса.
Цілком можливо, що вперед вирвався б і Макс Ферстаппен, який також стрімко наздоганяв Шарля і вже був у нього на хвості. Але сходи двох машин Рено спричинили появу автомобіля безпеки, який і дозволив монегаску хоча б уперше піднятися на подіум Формули-1.
7. Ніко Росберг, Гран-прі Канади 2014
Сезон 2014 року повертає нас в епоху домінування команди Мерседес. До зміни регламенту "срібні стріли" підготували настільки сильний болід, що перебували у власній лізі, а битва за титул точилася між двома напарниками – Льюїсом Гамільтоном і Ніко Росбергом.
Однак на Гран-прі Канади обидва претенденти на титул почали втрачати потужність через проблеми з "гібридною" складовою – на їхніх болідах вийшов з ладу блок рекуперації кінетичної енергії.
У підсумку Льюїс, у якого до всього іншого почалися ще й проблеми з гальмами, взагалі зійшов з дистанції, а Ніко зміг "дошкутильгати" до фінішу на другій позиції, пропустивши вперед лише Данієля Ріккардо, який таким чином відзначив першу перемогу в кар'єрі.
Загалом сезон 2014 року так і проходив – хоча на трасі Гамільтон часто виглядав сильнішим за Росберга, саме часті технічні неполадки на британському боліді не дозволяли йому реалізувати потенціал повністю.
6. Міхаель Шумахер, Гран-прі Іспанії 2001
У міжсезоння перед чемпіонатом 2001 року більшість глядачів очікували на продовження протистояння Шумахер-Хаккінен, що було у 1998 та 2000 роках. Але через слабкі перші заїзди від Міки повноцінна очна боротьба двох титулованих пілотів трапилася лише на п'ятому етапі – Гран-прі Іспанії.
Після другої хвилі піт-стопів фін вийшов уперед і почав впевнено відриватися від німця – по 3-4 секунди за коло. Пізніше стало відомо, що на боліді Шумахера було безліч технічних проблем, пов'язаних із тиском у шинах, коробкою передач, підвіскою і вібраціями, що виникли внаслідок цього.
На щастя для Міхаеля, у нього був достатній відрив від Хуана-Пабло Монтої, який їхав третім, щоб утримати другу позицію. Але про перемогу в тій ситуації навряд чи хтось наважився б мріяти. Перед початком останнього кола Міку та Міхаеля розділяли майже 40 секунд.
Але далі збулися найсміливіші фантазії фанатів німця – не доїхавши всього кілометр до фінішної межі, фін зійшов з дистанції. Таким чином, поломка на одній машині дозволила іншому пілоту приїхати першим на несправному боліді.
Пізніше, після закінчення заїзду, Шумахер, який переміг, підійшов підтримати свого суперника і також сказав в інтерв'ю, що вважає за краще вигравати гонки зовсім інакше. Проте, навіть удача зі сходом Міки не скасовує того факту, що Міхаелю довелося довго "кульгати", борючись із технічними проблемами.
5. Данієль Ріккакрдо, Гран-прі Монако 2018
Хоча загалом сезони 2017-2018 років стали часом протистояння Льюїса Гамільтона на Мерседесі та Себастьяна Феттеля на Феррарі, конкретно на вузьких вуличках князівства про себе заявила команда Ред Булл, що мала статус "третьої сили" чемпіонату. І поул у Монако несподівано дістався Данієлю Ріккардо.
Здавалося б, що може бути простіше для гонщика Формули-1, ніж просто доїхати до фінішу, лідируючи на трасі, де практично неможливо обганяти? Однак так можна міркувати лише тоді, коли йдеться про справний болід. А "гібридна складова" машини австралійця вирішила ускладнити йому завдання.
На звичайних трасах сучасної Формули-1 відмова системи ERS обходиться гонщику приблизно в чотири секунди з кола. Це вельми відчутна різниця, за якої навіть у Монако виникає серйозна загроза для позиції. І вже незабаром на хвості Ріккардо опинився Феттель.
Проте грамотна оборона Данієля дозволила йому здобути перемогу, яка стала для нього останнім подіумом у складі Ред Булл.
4. Нікі Лауда, Гран-прі Португалії 1984 року
У більшості випадків, коли йдеться про технічні проблеми, пілоту доводиться думати про те, як утримати вже наявну позицію або хоча б мінімізувати втрати. Однак Гран-прі Португалії 1984 року відзначився рідкісним випадком, коли гонщик обганяв на пошкодженій машині, прориваючись із середини пелотону.
Це були останні перегони сезону, і Нікі Лауді було життєво необхідно фінішувати другим, щоб вибороти титул у боротьбі з напарником – легендарним "Професором" Аленом Простом, який на той час мав статус висхідної зірки автоспорту.
Враховуючи темп Макларена того року, це могло б бути легке завдання. Однак уже на початку заїзду всередину боліда австрійця потрапив камінь, який вивів з ладу одну з турбін, тим самим значно знизивши потужність мотора.
Але навіть у такій ситуації Нікі продовжив прориватися. Десь він вичавлював максимум зі своєї пошкодженої машини, десь йому допомагали проблеми суперників – наприклад, помилка Найджела Менселла. У підсумку титанічними зусиллями Лауда все-таки дістався до потрібної йому позиції.
28 жовтня у нас вийде стаття про шлях австрійця до його третього чемпіонства, де докладніше будуть описані перипетії та хитрощі того сезону. А поки що ви можете ознайомитися з початком його біографії:
3. Льюїс Гамільтон, Гран-прі Великої Британії 2020
Ця історія переносить нас у "ковідний" сезон 2020 року, який став унікальним в історії Формули-1 – спочатку через карантинні заходи він розпочався лише в середині літа, а потім календар формувався "на ходу", через що деякі треки використовували по два рази.
На трасі того року відверто домінувала команда Мерседес, насамперед завдяки системі DAS, що змінювала кут сходження передніх коліс.
У рамках чемпіонату Льюїсу Гамільтону взагалі ніхто не загрожував, а в окремих гонках йому намагався кинути виклик лише Макс Ферстаппен. Але й то було складно – нідерландець потерпав від безлічі стратегічних помилок командного містка Ред Булл.
У перших перегонах у Великій Британії обидва "трипроменеві" боліди впевнено їхали попереду, не залишаючи "бику" жодного шансу. Але не варто забувати, що Сільверстоун – траса вельми вимоглива до гуми. І за два кола до фінішу через прокол колеса вниз відкотився Вальтері Боттас.
Ферстаппен піднявся на друге місце, але мріяти про перемогу було б наївно. Тож у той момент Макс вирушив по свіжі шини "софт" – просто щоб поставити під фініш найшвидше коло перегонів. Але якби нідерландець знав, що станеться потім, він точно ніколи б цього не зробив.
Річ у тім, що на останньому колі вибух покришки стався і на першому Мерседесі. Усе, що залишалося Льюїсу Гамільтону, який був попереду більш ніж на пів хвилини, – це сподіватися, що йому вистачить відриву, щоб "дошкутильгати" першим.
Немов хижак, що відчув здобич, Ферстаппен максимально прискорився, щоб дістати Гамільтона. На кожному метрі дистанції відстань між гонщиками скорочувалася і скорочувалася. Однак Льюїс зробив це – він виграв перегони, фінішувавши на трьох колесах.
2. Міхаель Шумахер, Гран-прі Іспанії 1994 року
Хоча він і не виграв заїзд, Гран-прі Іспанії 1994 року однозначно увійшов до списку найяскравіших подвигів "Червоного Барона" Міхаеля Шумахера, якого в той момент ще називали просто "Сонячний хлопчик".
На 22-му колі німець вирушив на піт-стоп, після якого в його боліді коробка передач заклинила на п'ятій передачі. Змінити що-небудь було неможливо. Це означало, що машина втрачала швидкість на прямих і при цьому дуже важко розганялася після повільних поворотів.
Цілком можливо, будь-який інший гонщик здався б у подібній ситуації – попереду залишалося дві третини дистанції. Будь-який інший, але тільки не Шумахер. Міхаель зумів адаптувати стиль проходження поворотів так, щоб мінімізувати втрати.
У підсумку лише Деймон Гілл на надшвидкому Вільямсі від Едріана Ньюї зміг вийти вперед. Що ж до решти гонщиків – більше ніхто не зміг наздогнати Шумі на "пораненому" Бенеттоні.
Друге місце принесло німцеві шість очок, а наприкінці сезону він став чемпіоном світу з різницею всього в один заліковий пункт, що особливо підкреслило цінність подвигу в Іспанії.
1. Нікі Лауда, Гран-прі ПАР 1977 року
Сезон 1977 року починався для Нікі Лауди дуже важко. По-перше, він все ще продовжував відновлення після страшної аварії, що сталася в серпні 1976-го, а по-друге, в нього відверто не вірили в "рідній" команді Феррарі. Навіть просто вийти на старт чемпіонату виявилося для австрійця складним завданням.
До третьої гонки сезону Нікі нарешті отримав актуальний болід – пізніше, ніж його новий напарник Карлос Ройтеман. Саме це був "момент істини" для Лауди, щоб довести всім, що він усе ще швидкий. І справді: стартувавши третім, до шостого кола він вирвався в лідери і кинувся вперед.
Здавалося, що перемога вже в кишені, але на 22-му колі австрієць наїхав на уламок, який пошкодив систему охолодження на його машині. Забігаючи наперед, слід зазначити, що після перегонів механіки Скудерії констатували: мастила у двигуні залишалося вшестеро менше, ніж треба, а води в радіаторі – вчетверо менше, ніж норма.
У той момент Нікі належало проїхати ще 56 кіл. Але Лауда не дарма прославився як людина, яка відмінно "грає головою" і розбирається в технічних нюансах гоночної техніки.
Він максимально адаптував свій пілотаж, щоб не перегрівати силову установку, а також придумав, як за таких умов обороняти свою позицію від Джоді Шектера, який переслідував його.
У підсумку Нікі Лауда виграв ті перегони, здобувши першу перемогу після страшної аварії, Енцо Феррарі визнав, що його гонщик став ще швидшим, а докладніше про ті перегони і сезон 1977 року ви можете прочитати в другій частині біографії австрійця:
Епілог
Навіть у "звичайному" спорті спортсмени часом стикаються з поломкою інвентарю під час змагань. А в технічному – це, на жаль, є його невід'ємною складовою. І попри десятиліття руху регламенту в бік збільшення надійності болідів не усувають подібні ситуації повністю.
Так, після перегонів можуть бути довгі розслідування: "що?" і "чому?". Звичайно, найчастіше в тому, що трапилося, немає провини гонщика. Але всі ці питання лунають уже потім. А "в моменті" перед пілотом стає завдання – як у ситуації, що склалася, дістатися до фінішу, мінімізувавши втрати.
І якщо в одних випадках подібні подвиги лише змінюють щось десь у середині таблиці, то в інших вони мають прямий вплив на боротьбу за чемпіонство. Але в будь-якому разі, гонщик, який проявив морально-вольові якості і не здався, однозначно отримує повагу глядачів – часом навіть тих, хто ніколи його не підтримував.