Юрій Семенюк: працював консультантом у гіпермаркеті, прийшов у волейбол у 20 років і став зіркою збірної України
"Я хотів закінчити навчання і стати адвокатом або нотаріусом. Мені подобалися такі речі – статті, параграфи, норми… Навіть під час навчання я час від часу працював в адміністрації".
***
Він з дитинства займався спортом – дуже любив футбол та навіть міг опинитися в академії львівських Карпат. Паралельно майже 8 років займався бальними танцями.
Вже у 18 років почав працювати. Паралельно хотів стати юристом, навіть отримав ступінь магістра права. Але у 20 років спробував волейбол.
Минуло 12 років. Тепер це капітан та один з лідерів сучасної збірної України з волейболу – тієї самої, яка останні кілька років переписує історію.
Вже 30 липня він виведе свою команду на чвертьфінал Ліги націй, де "синьо-жовті" спробують вибити чинного чемпіона. І напередодні надважливої гри Чемпіон знайомить вас із Юрієм Семенюком.
Як Семенюк міг стати "Ібрагімовичем" у Карпатах
Це були кінець 1990-х – початок 2000-х. Знайома багатьом історія – юний хлопчик сидить з батьком перед телевізором і вболіває за збірну України.
І неважливо, у якому саме виді спорту – будь то футбол, біатлон чи гандбол – головне, що завдяки цьому Семенюк почав по-справжньому любити спорт. І, як Юрій зізнавався згодом, у дитинстві мріяв грати за футбольну збірну України.
Тому й почав займатися футболом.
"Це були часи, коли ти або бігав на стадіоні, або у дворі зі своїми друзями цілими днями. Я називаю це "дитина двору", бо ми ж надворі виховані. Думаю, моє покоління було останнім таким.
Я вчасно народився, коли нічого не було, а потім в один момент з'явилося все! У мене був такий графік: школа – футбол, школа – футбол. У дитинстві також ходив на танці, десь років вісім. В цьому мене підтримувала мама", – згадує своє дитинство Юрій.
Хлопець дійсно любив футбол. Навіть міг опинитися в академії львівських Карпат, але… Батько Семенюка поїхав на заробітки в Португалію, а мама не хотіла віддавати сина у футбольну академію.
"Думаю, якби батько залишився, то в мене був би вибір піти у футбольну академію львівських Карпат. І невідомо, як моя кар'єра склалася б.
Був би форвардом таранного типу? Не знаю. Напевно. Був би такий, як Ібрагімович: високий, здоровий і біжить!. Цікаво було б подивитися, як би це склалося".
Батько повернувся, коли Семенюк уже був дорослим. Хлопець закінчив школу та вступив до інституту вивчати право, паралельно пішов працювати.
Спершу Юрій влаштувався у відділ будівельних матеріалів у магазині Praktiker у Львові. Згодом його перевели консультантом у відділ "Сад і город". Був період і в Kartuli Vazi, де продавали грузинські вина, коньяки та інші напої, і в Ашані.
Ніби звичайна історія, типова для багатьох українців.
То звідки взявся волейбол у житті Семенюка?
З того самого магазину будівельних матеріалів. Час від часу туди заходив волейбольний тренер. І, звісно, привертав увагу 210-сантиметровий гігант.
Він неодноразово кликав хлопця на тренування, і не лише він – були пропозиції ще й з баскетболу.
"Коли я працював у супермаркеті, мені зателефонували з БК Політехніка. Вони запрошували на тренування, але перша команда поїхала на збори за кордон. Їх не було два місяці", – розповідає волейболіст.
І за ці два місяці Семенюка переманили у волейбол!
Як це сталося? Хлопець втомився від роботи, хотів перезавантажитися. Аж тут той самий тренер із привабливою пропозицією:
"Він запропонував: якщо я йому довірюся, отримаю абонемент у спортзал і зможу тренуватися з командою. Це мене зацікавило, бо тоді абонементи коштували чимало (сміється). Час від часу я почав ходити на заняття. А згодом мене запросили на волейбольне тренування. Це був дуже дивний досвід" – каже Юрій.
Це був тренер Барком-Кажанів – однієї з найкращих команд в історії України. Семенюк показав себе перспективним, тому його запросили на тренувальний збір. Сам волейболіст згодом називатиме той період пеклом.
Звісно, то був інший рівень!
Там грали профі, тоді як Семенюк не міг відрізнити навіть позиції на майданчику. У 20 років хлопець лише почав вивчати ази волейболу – постійно працював з тренерами, відточуючи прийом, подачі та блоки.
"Перші збори – це справжнє пекло. Уявіть, як людині зростом 2,10 м падати з нуля. Я ж навіть як слід згрупуватися не міг. Після кожного тренування боки збиті, кров тече, лікті болять, нічого не встигає зажити. То десь бородою вдарився, то невдало приземлився – спав я солодко після цих тренувань (сміється).
Через місяць-другий тренер почав залишатися зі мною після занять. Ми індивідуально працювали над подачею, прийомом. В останні дні зборів мені сказали, що я зробив дуже великий прогрес і з цього щось може вийти".
Лише за рік Семенюк вперше вийшов на професійний матч, та й той був за Барком-2 на Кубку Лева. І не сказати, що вдало – гігантський центральний блокувальник просто загубився на майданчику.
Але це був лише перший поєдинок. Вже невдовзі Семенюк показав, чому його настільки хотіли тренери – його гра на блоках вже тоді допомогла молодому клубу вперше в історії виграти медалі чемпіонату – "срібло" Суперліги, а також Кубок України.
Тож уже у 2017-му Семенюк дебютував за збірну України з волейболу. Просто вдумайтеся – хлопець за менш ніж 3 роки пройшов шлях з нуля до національної команди!
"Цей день мені запам'ятається надовго, я плакав: спершу – від горя, програвши дві фінальні зустрічі чемпіонату України, а потім – від щастя, почувши від тренера Угіса Крастіньша три слова: "Ти у збірній", – розповідає Семенюк.
Перший матч довелося грати проти Франції – і він теж був важким для нашого героя, знову від хвилювання. Але цього разу він його переборов.
А що далі?
***
"Відколи мене покликали у Барком, не уявляю свого життя без волейболу. Чесно кажучи, сам не думав, що колись таке скажу".
Наступного сезону Семенюк із командою оформив золотий дубль – виграв Суперлігу та Кубок України. Ще за рік – золотий триплет – Баркому підкорився і Суперкубок країни.
На тлі такого шаленого успіху засяяла і збірна України, яку небезпідставно називали "золотим поколінням". Ще б пак, коли за вас грають Олег Плотницький, Юрій Семенюк, Ілля Ковальов та Василь Тупчій.
Власне, ця четвірка і вивела Україну у плейоф Ліги націй 2026. Але то було лише становлення команди.
На чемпіонаті Європи-2019 збірна України вийшла в плейоф, де спочатку в п'яти сетах дотиснула господарів бельгійців, а у чвертьфіналі також на тай-брейку прикро поступилася сербам, майбутнім чемпіонам.
Одразу після успішного виступу на турнірі Семенюк залишив рідну команду – пішов безкоштовно, бо завершився контракт.
"Я б не пішов із Баркома, якби не Маасейк. Ця команда стала чемпіоном Бельгії й готувалася до виступу в Лізі чемпіонів. Я давно мріяв спробувати свої сили на такому рівні. До того ж Маасейк тренував сильний британський фахівець, чинний тренер збірної Фінляндії Джоель Бенкс. Це теж зіграло свою роль", – пояснював Юрій.
Період у Бельгії, хоч і був короткостроковим, надовго залишиться у пам'яті нашого героя. Саме там він зробив перші кроки в Лізі чемпіонів, саме цей клуб став дебютним для Семенюка за кордоном, і саме там він відчув себе лідером.
"Цей клуб дав мені хороший поштовх у кар'єрі. Шкода, що почався COVID і ми не змогли закінчити чемпіонат, хоча могли боротися за медалі. Але думаю, що за цей рік показав, на що я спроможний, що маю куди розвиватися. Дуже задоволений, що підписав цей контракт і пограв цей рік там".
Далі був COVID, повернення на сезон до рідного Баркома, вже у статусі капітана. Далі мав бути перехід у Польщу, але Епіцентр-Подоляни перекупили контракт Семенюка. Тож сезон-2021/22 він провів в Україні…
"Якби не мав дружини й сина – я б пішов служити"
…І в Україні зустрів повномасштабне вторгнення Росії. Все життя завмерло – про спорт не було й мови. Семенюк всерйоз задумувався над тим, аби піти служити в армію. Але не хотів залишати родину.
"Коли я найбільше боявся за свою родину? На початку війни. Тоді було найгірше. Ніхто не знав, що робити. Усі тікали до укриттів, де годинами сиділи, часто вночі, коли було дуже холодно.
Мій син спав у мене на руках у сховищі, а ми не знали, коли закінчиться тривога. До цих труднощів – на жаль – можна було звикнути. До відсутності світла, до того, що немає зв'язку… Я не міг подзвонити й запитати, як моя мама, чи тато в безпеці", – каже він.
Вже восени на Україну чекав найголовніший і надпринциповий турнір – чемпіонат світу 2022. На нього "синьо-жовті" не пройшли, не вистачило одного місця в рейтингу. Проте відсторонення Росії відкрило двері Україні на перший у 21-му сторіччі ЧС.
"У цих обставинах ухвалили рішення, що збірна почне підготовку в Литві. Там було спокійно. Теоретично ми зосереджувалися лише на волейболі, але голови були повні думок. Ми постійно думали про свої родини, читали новини про атаки, кровопролиття, смерть близьких і далеких людей.
Я сумував за дружиною та сином, боявся за них. І досі дуже часто думаю про те, що відбувається в Україні. Там залишився мій батько. Триває війна, холодно, немає електрики. Це страшенно пригнічує", – розповідає Семенюк.
Попри очікування, на тлі постійних обстрілів та активних бойових дій на батьківщині, українці показали чудові результати – найкращі в історії. У групі впевнено обіграли Пуерто-Рико та Туніс, пропустивши вперед лише Сербію.
А далі – 1/8 фіналу та матч проти Нідерландів, в якому Україна розгромила міцного суперника, не віддавши жодного сету! Навіть не випустивши жодного разу за 20 очок.І лише у чвертьфіналі нас зупинили господарі турніру – Словенія.
"Коли ти одягаєш форму збірної та виходиш на майданчик, де багато українських прапорів та вболівальників, то, як би ти не налаштовувався, все одно думками вдома. Для мене виступати у футболці національної збірної, коли за тобою слідкує вся Україна та увесь світ, це була дуже велика відповідальність.
Під час ЧС в нас всіх була додаткова мотивація виграти, щоб підтримати морально наших захисників та людей. Особисто я викладався на максимум", – каже Юрій.
Подальші результати взагалі були казкою – "срібло" Євроліги, "бронза" Кубку претендентів, чвертьфінал Євро. І скандал між провідними гравцями та федерацією через зміну головного тренера.
Призначення Рауля Лосано не сприйняли всі головні зірки команди. Всі, окрім Семенюка. Лише він прийняв виклик до збірної, і відтак став новим капітаном.
А з ним прийшли і перемога в Золотій Євролізі-2024, і перший в історії вихід у Лігу націй, після якого повернулися й інші представники "золотого покоління" – проте вже в іншу команду.
"Рауль Лосано – тренер дуже високої кваліфікації, тому йому потрібно лише мати гравців такого самого високого класу, які будуть виконувати всі його настанови. Але водночас цього і минулого року він дуже багато займався з молодими гравцями й неодноразово наголошував, що нашій команді потрібні також молоді кадри.
З ним, звісно, приємно працювати. Я з багатьма тренерами працював, але він "щось знає". Він має таке чуття, коли потрібно зробити заміну, коли треба взяти перерву, яку тактику підібрати. Тому він дуже багато допоміг збірній".
Семенюк зараз – зірка у Польщі, лідер в Україні
Юрій два роки поспіль визнається найкращим волейболістом України. Цілком заслужено, враховуючи його внесок в останні успіхи збірної.
Але водночас він уже декілька років є надважливим гравцем Проєкт Варшави – одного з лідерів чемпіонату Польщі. Для розуміння, це одна з найсильніших ліг Європи.
Символічно, що боротися за місце у складі Семенюку довелося з тими, на кого він рівнявся ще на старті кар'єри – з Пйотром Новаковським та Анджеєм Вроною. І він цю боротьбу виграв!
"Польща завжди була мені близькою. Я багато років грав в Україні, одним із моїх тренерів був Ян Сух – видатний фахівець, який дуже в мене повірив і, що важливо, навчив мене сильно подавати. Я дуже сильно йому завдячую. Коли зі мною зв'язалася команда з Варшави, сумнівів не було. Це ж PlusLiga", – говорить Юрій.
Разом з ним до Польщі перебралася і родина.
У нього все чудово. Команда постійно бореться за трофеї – три роки поспіль виборює "бронзу" чемпіонату Польщі, у 2024-му виграла Кубок виклику (єврокубок), а у попередньому сезоні вийшла у фінал чотирьох Ліги чемпіонів (головного клубного турніру), де її зупинила лише Перуджа Олега Плотницького.
"За що ціную Польщу? Окрім безпеки – за величезний спортивний прогрес. З кожним роком я тут вчуся більшому. Я граю в найсильнішій лізі світу, поруч зі мною найкращі гравці, і я виходжу з ними в стартовому складі. Це великий привілей – розвивати тут свою кар'єру", – каже Семенюк.
І водночас додає, що навіть не планував брати польське громадянство, бо хоче представляти саме збірну України. Вже у статусі капітана.
Та й головну волейбольну мрію наш герой ще не виконав – вийти на Олімпійські ігри з Україною.
Але хіба його історія не доводить, що все можливо?