Марта Костюк: Сто метрів в інший бік – і я могла б залишитися без мами та сестри
Українську програму першого ігрового дня Ролан Гаррос відкривала Марта Костюк, якій експерти прогнозують щонайменше вихід у другий тиждень турніру. І на це є серйозні підстави: поточного сезону вона досі непереможна на ґрунті й уже має у своєму активі два титули.
Втім, є й контрастний факт – перемога в першому колі над Оксаною Селехметьєвою (6:2, 6:3) стала для неї лише другою за останні п'ять років у Парижі.
Одразу після успішного старту на турнірі Марта Костюк в ексклюзивному інтерв'ю кореспонденту "Чемпіона" Ігорю Грачову розповіла про деталі перемоги, паризьку спеку та тривожні новини з дому. І почула від журналіста приємний сюрприз.
– Марто, я, як і мої закордонні колеги, не можу не почати з теми бомбардування Києва. Як саме ти дізналася, що ракета впала неподалік будинку твоєї сім'ї?
– Усе почалося з того, що зранку я читала новини й не побачила прильотів у районах, де живе мама. Трохи заспокоїлася. Але згодом написала в наш сімейний чат, щоб дізнатися, як минула ця жахлива ніч.
У відповідь мама надіслала фотографію будинку у вогні – він розташований поруч із домом батьків. Сто метрів в інший бік – і я могла залишитися без мами та сестри.
– Ви зідзвонювалися?
– Ні, лише переписувалися. Морально було дуже важко напередодні матчу.
– На пресконференції майже не було запитань безпосередньо про матч, хоча він тобі очевидно вдався. Якою була головна тактична установка?
– Найголовніше – не поспішати. Саме цю помилку я зробила торік у першому колі, коли намагалася занадто швидко завершувати розіграші.
Зараз ритм був зовсім іншим. Звісно, я атакувала, але коли відчувала, що починаю заграватися, робила ставку на стабільність. Очки можна заробляти не лише вінерсами.
У якийсь момент цієї стабільності стало забагато, тому я знову додала агресії. Матч вийшов динамічним, не монотонним. Я задоволена не лише перемогою, а й якістю гри.
– Коли ти дізналася про зміну громадянства Оксани Селехметьєвої?
– Фактично в день матчу, коли ми виходили на корт. Мені сказали, що на табло саме змінюють прапор поруч із її прізвищем – з'явиться Іспанія.
– Як ти на це відреагувала?
– Ми ніколи не спілкувалися. І жодної громадянської позиції щодо війни я від неї теж не чула. Моє ставлення до тих, хто не висловлюється, не змінюється, навіть якщо змінюється громадянство.
– У Парижі зараз шалена спека, і, схоже, вона триматиметься ще довго. Як ти переносиш такі умови?
– Загалом у мене ніколи не було проблем зі спекою. Думаю, всі страждають від неї приблизно однаково.
Але я серйозно ставлюся до таких умов: п'ю значно більше води, гідратація з електролітами. Багато ти не зміниш, але через нерви стає важче дихати, зростає ризик судом.
Тому я намагаюся "заземлятися", заспокоювати себе. Це допомагає спокійніше переносити і тренування, і матчі в таку погоду.
– Ти досі непереможна на ґрунті цього сезону. Це більше додає тиску чи впевненості?
– Намагаюся про це не думати. Між Мадридом і Парижем була велика пауза, тому зараз я просто рухаюся від матчу до матчу.
– У другому колі на тебе чекає Кеті Волинець.
– Я їй програла майже два роки тому, але той результат нічого не означає. Думаю, матч буде цікавим. Тим паче він лише через два дні, тому поки я більше думаю про те, що завтра в мене вихідний.
– Хочу, щоб усмішка ще трохи залишилася з тобою, тому наостанок – короткий квіз. Вгадай, хто був на першій шпальті газети "Команда", коли вона вперше вийшла друком 11 березня 1995 року?
– Емм… Це був тенісист?
– Так.
– Федерер?
– Ні.
– Дівчина?
– Так.
– Наталія Медведєва?
– Близько.
– Олена Татаркова?
– Ні. Ця людина вам дуже близька.
– Моя мама?!
– Так – Таліна Бейко!
– Ого, як класно!
Ігор Грачов, спеціально для "Чемпіона" з Парижа