Ястремська: У найважчі моменти шукала очима наш прапор
Одеситка Даяна Ястремська здобула непросту і водночас надзвичайно цінну перемогу в другому колі Ролан Гаррос, здолавши "нейтральну" Діану Шнайдер – 7:5, 7:5. Вона повторила свій найкращий результат у Парижі та стала співавторкою історичного досягнення: вперше в історії турніру щонайменше три представника України зіграють у третьому колі.
Попри те, що матч був останнім у розкладі дня й завершився пізно ввечері, Даяна Ястремська люб’язно погодилася дати ексклюзивне інтерв’ю журналісту Чемпіона Ігорю Грачову.
Даяна починає розмову втомленим, але все ще емоційно насиченим голосом, який особливо виразно лунає на тлі тиші майже порожнього медіацентру.
– Сподіваюся, мені хоч трохи вдалося подарувати українцям радість у цей складний для країни час.
Це був один із найскладніших матчів – насамперед емоційно. І пояснювати, чому саме, думаю, зайве. Принциповість поєдинку додавала вогню. Але, здається, я впоралася. Коли бачиш стільки українських прапорів на трибунах – це неймовірно заряджає. Тому окрема і велика подяка нашим вболівальникам.
– Як на тебе вплинув перенос матчу на інший корт?
– Загалом я досить непогано справляюся з тривалим очікуванням, але таке спонтанне рішення трохи збило мене з пантелику. На корті, де ми мали виступати, хлопці грали четвертий сет і, як здавалося, він мав бути останнім – уже зіграли п’ять геймів. Але раптом мені зателефонували й запитали, скільки часу мені потрібно на підготовку до гри на іншому корті. Я відповіла: хоча б пів години. Почала активно розминатись, чекала підтвердження – і воно не забарилось: перенос на корт №8. Ця несподіванка трохи вивела мене з рівноваги.
– Нервувала?
– Дуже. Емоції переповнювали. У першому геймі одразу – дві подвійні помилки. Начебто не критично: можна зробити й 25, і все одно виграти. Але такий старт – це тривожний дзвіночок. Була можливість взяти і перший, і другий гейм, але вийшло – 0:4.
– Зовні здавалося, що, попри такий рахунок, ти нічого не змінювала.
– Справді, не змінювала нічого. Продовжувала тиснути, грати у своєму стилі й вірити, що рано чи пізно рахунок зміниться на мою користь. Просто концентрувалася на боротьбі, і пойнт за пойнтом поверталась у матч.
– Є щось особливе в емоціях, коли вдається такий камбек?
– Коли ти в моменті, гейми пролітають непомітно – і програні, і виграні. Іноді навіть не помічаєш рахунку. Сьогодні так і було: "О, вже 0:4". Потім – "О, вже 4:4".
– Але ж якась проміжна мета допомогла повернутись у сет?
– Розуміла, що суперниця нестабільна емоційно, і треба постійно тиснути. Дуже допомогла підтримка трибун – вона була неймовірна. У важкі моменти, коли не виходило, я шукала очима український прапор. Це не лише заряджало енергією, а й загострювало смак боротьби. Не скажу, що я сьогодні зіграла блискуче, але завдяки цій підтримці я не зупинялася. Навіть не йшла – перла вперед, попри все. Саме це мене й привело до перемоги.
– Ти часто трималась за спину. Все гаразд?
– Так, усе нормально. Просто дуже не люблю вітер. Коли пітнієш – легко застудитись. Тому намагалась тримати спину теплою, не дати їй охолонути. Загалом залишились невеликі проблеми з ногою та кістю, але з тейпами почуваюся добре. Подивимось, як буде завтра.
– А завтра – парний матч.
– Так, і я справді люблю грати пару. Тим паче – з Надією Кіченок. Тож настрій бойовий, планую добре зіграти.
– Вдруге поспіль ти проходиш два кола на Ролан Гаррос. Що потрібно для власного рекорду у Парижі?
– Далі – Самсонова?
– Так.
– Здається, ми жодного разу не грали. Принаймні, я не пригадаю. Намірів щось змінювати не маю. Все залежить від мене. Продовжуватиму грати у своєму вайбі. Без зайвих очікувань. Хочу залишатись реалісткою: вийти на корт – і нехай буде, як буде. Сьогодні, наприклад, мої очікування не збіглися з реальністю. Побачимо, що буде далі. Начебто грала два дні непогано, але в нашому спорті, особливо в жіночому, часто буває: новий день – новий теніс.
Ігор ГРАЧОВ, спеціально для Чемпiона з Парижа