Холодний душ для України, феєричне повернення Іспанії. Підсумки Євро-2026
Холодним душем для української футзальної спільноти стали підсумки чемпіонату Європи, або як його називають у всій Європі UEFA Futsal Euro 2026, який з 21 січня до 7 лютого проходив одразу в трьох країнах.
Перші удари по м'ячу були зроблені в Латвії та Литві, а от вирішальні матчі проходили вже в Словенії, і найбільшим шоком для всіх, хто вболіває за збірну Україну, стало те, що вона до Любляни, де відбувався розподіл медалей, так і не доїхала.
А ми про медалі думали
"Найбільше я не хочу, щоб ми зараз думали про медалі", – напередодні чемпіонату бажав головний тренер збірної Олександр Косенко.
Але робити це жодним чином ніщо не заважало вболівальникам. Ба більше, не тільки думати про комплект медалей, а й вимагати його здобуття. А як могло бути по-іншому? Чотири роки тому на Євро-2022 збірна України грала в півфіналі та фінішувала четвертою після Португалії, Іспанії та країни-агресора, яку вже чотири роки як виключили з міжнародного футбольного та футзального календаря.
Через два роки, в жовтні 2024 року, на чемпіонаті світу Україна виборола бронзові медалі, показавши найкращий результат серед усіх європейських збірних. Тому про який результат в якості позитивного треба було думати вболівальникам – невже про вихід з групи, з якою збірній України при жеребкуванні відверто пощастило?
Адже якщо підсумувати світові рейтинги команд нашої групи, в якій компанію українцям складали збірні Вірменії, Чехії та Литви, то ця сума була набагато більшою, ніж в інших трьох груп.
Надавало оптимізму і те, що заявка збірної України на Євро-2026 несуттєво відрізнялася від "бронзової" зразка півторарічної давнини. В ній було одразу десять гравців, які яскраво себе показали на Мундіалі, щодо інших чотирьох в заявці, то всерйоз можна було не розглядати 19-річного воротаря Івана Бєлімова.
Очевидним було, що на майданчику він з'явиться лише у випадку якихось неймовірно форс-мажорних обставин на кшталт червоної картки Олександра Сухова чи Юрія Савенка в якійсь грі та травми когось з них в наступній.
Олександра Педяша вважати новачком недоречно. Хоча він і повернувся до збірної після тривалої відсутності, але був в ній на Євро-2022, та й загалом за його плечима десятки офіційних матчів. Отже, тими, хто ще не нюхав пороху турнірів національних збірних найвищого рівня, були лише двоє – Владислав Первєєв (22 роки) і Ілля Приходько (18 років).
Здавалося б, оптимальний сплав досвіду та молодості. Середній вік збірної України на Євро складав 28,4 року, втім, якщо відкинути Белімова, Первєєва та Приходька, то середній вік решти одинадцяти гравців дорівнював вже 30,8.
Тобто, бойовий кістяк збірної України хоча і був досвідченим – на Євро-2022 та на Мундіалі-2024 грали одинадцять гравців, але все ж таки трохи віковим. Це обов'язково мав враховувати тренерський штаб, щоб правильно маневрувати складом і розподілити сили гравців для вирішення завдання-мінімум – виходу до півфіналу.
На шляху до нього збірній України потрібно було за 10 днів зіграти чотири гри і найголовніше – до останньої з них, до чвертьфінальної, підійти в найкращих ігрових кондиціях. По-іншому не могло бути – найімовірнішими суперниками в 1/4 фіналу виглядали Франція або Хорватія, і їх за наявності внутрішніх проблем не обіграти.
А проблем у збірної України, що напередодні Євро, що протягом турніру, було чимало, тому, як не прикро це констатувати, стати півфіналістом Євро Україна могла виключно завдяки щасливому збігу обставин. Його не сталося, тому виліт у чвертьфіналі – це той результат, на який збірна України заслужила. Ба більше, вона до нього була приречена, і далі спробуємо розібратися чому.
Приховані кадрові проблеми та капітан-легенда
Ще процес формування остаточної заявки збірної України показав, що зі складом команди не все гаразд. Навіть маленькі деталі з цим. На Євро-2022 в Олександра Косенка в розпорядженні було два голкіпери, і збірна успішно відіграла з ними шість матчів. Зараз же ми побачили трьох воротарів, шанси одного з яких вийти на майданчик були практично нульовими, а третій воротар це мінус одна бойова одиниця серед польових гравців.
Це було нетиповим для Олександра Косенка, що давало підстави вважати, що з Суховим або Савенком не все ідеально, і головний тренер змушений страхуватися, щоб впродовж чемпіонату не залишитися з одним воротарем. Побоювання підтвердились уже в першій грі з Вірменією. Було очевидним, що це матч за перше місце в групі, але Олександра Сухова – беззаперечного номера один зараз серед воротарів України, ми на майданчику так і не побачили.
Складна і неоднозначна ситуація склалася з капітаном збірної України Петром Шотурмою, який з 2 жовтня 2024 року після півфінальної гри проти Бразилії залишився поза футзалом. Зазвичай після такої важкої травми, якої в тій грі зазнав Шотурма, на відновлення потрібно не менш як рік, і все одно не зникне питання, чи буде після такої тривалої паузи гравець в максимальних ігрових кондиціях.
Втім, що в Урагані, що в збірній відбувся процес форсування повернення Шотурми до гри, і якщо в чемпіонаті України в окремих іграх він був схожим на себе найкращого зразка, то спочатку товариська гра з Францією, а потім дві гри зі збірною Португалії, які Україна зіграла в грудні 2025 року, показали, що Шотурма не готовий до того, щоб показувати найвищий рівень на короткому відрізку часу.
З Францією Шотурма з'являвся на майданчику лише епізодично. В першій грі з Португалією Олександру Косенку вистачило половини першого тайму, щоб побачити неготовність Шотурми, а в другій грі Петро взагалі не брав участь.
Перед головним тренером постала дилема – або відмовитися від внесення Шотурми до заявки, або залишити його в ній, що згодом Олександр Косенко і зробив, аргументувавши це таким чином:
"Ми хотіли, щоб Петро якомога швидше відновився. Це дуже важливий гравець не лише для збірної, а й для всього українського футзалу, бо це легенда, історія. Петро знову буде виводити нашу збірну у статусі капітана, адже він лідер і на майданчику, і за його межами. Він може принести нам ще дуже багато користі".
Можливо, за межами майданчика Шотурма і був лідером, а от безпосередньо про майданчик цього не скажеш.
У напруженій грі з Вірменією Петро витримав менше одного тайму, далі не грав з Литвою і Чехією. Тренерський штаб розраховував на капітана до останнього, і у чвертьфіналі з Францією він вже був в грі.
Однак більш ніж тижнева перерва між Вірменією та Францією не могла не позначитися на ігровому тонусі гравця.І тоді, коли на кону стояла доля збірної України на Євро, Шотурма не був ефективним і корисним як у форматі "чотири на чотири", так і тоді, коли збірна України програвала в овертаймі, і Петро виходив на майданчик у воротарській футболці.
Приходько як сніг на голову
Якщо з Шотурмою на Олександра Косенка тиснула його "легендарність", то поява в заявці 18-річного Іллі Приходька не піддається зрозумілому поясненню. Варіант "таким було рішення тренера" не приймається, а такі гучні слова, як "легенда", "історія", "важливість" і "статус", стосовно молодого гравця Урагана не працюють.
Ще до грудневих матчів з Португалією ніяких розмов в публічній площині про те, що Приходько може поїхати на Євро, не лунало. Варто нагадати, що Ілля суттєво доклався до того, що юнацька збірна України U-19 пробилася до фінальної частини Євро-2025, але до Молдови він не поїхав, зазнавши влітку травми.
Прогнозувалися, як мінімум, пів року на його відновлення, але восени він несподівано вже знову грав за Ураган і у дванадцяти іграх відзначився шістьма забитими м'ячами. З одного боку, показник непоганий, але з іншого – п'ять з шести м'ячів були забиті у ворота команд з нижньої половини турнірної таблиці. В іграх же з провідними командами Приходько фрагментами просто випадав з гри, зокрема, в грі проти ХІТа, програній 1:8, кілька м'ячів франківці отримали через помилки Іллі.
В якості резюме питання – чи міг молодий гравець, фактично без серйозного міжнародного досвіду, до якого і на рівні чемпіонату України чимало претензій, в матчах з командами з топ-12 світового рейтингу стати повноцінною бойовою одиницею, яка буде реальною складовою з вирішення завдання, що стояло перед збірною України на Євро?
Категорично негативна відповідь очевидна. По факту Приходько виходив на майданчик на нетривалий час, чим увійшов до історії футзальних Євро як наймолодший гравець, що брав участь в грі. Навіть відзначився гольовою передачею в грі з Литвою, але це досягнення особисто для Іллі.
В пам'ять же врізалося інше. Остання хвилина гри з Францією, збірна України програє 2:4, і Олександр Косенко кидає на майданчик Іллю Приходька… Це було схожим на те, що ми іноді бачимо в боксі, коли тренер викидає на ринг білий рушник.
Всієї цієї історії з Приходьком не було, якби перед Євро Олександр Косенко не залишився без двох гравців, які були в "бронзовому" складі на чемпіонаті світу. Мова про Андрія Мельника і Ростислава Семенченка. В кожного травми різного ступеня тяжкості, і про неучасть обох в Євро було зрозумілим ще в грудні.
Щодо цих двох гравців де-не-де можна було прочитати, що це "ключові" і "провідні" футзалісти. З цими епітетами присутня певна гіперболізація, чи досягла б збірна вищого результату на Євро з ними, цього ми ніколи не взнаємо.
А категоричні заяви, що з Мельником і Семенченком збірна обов'язково була б у призах, це ніщо інше як голослівне припущення. Аналізуючи підсумки Євро, категорично треба говорити тільки проти тих гравців, які були в збірній, і давати оцінку тільки тим подіям, які реально відбулися.
Даремний стрибок в останній вагон
Ще однією заміною двом травмованим гравцям став Олександр Педяш, який, що називається, вскочив в останній вагон поїзда, що від'їжджав на Євро. Олександра не було на товариських іграх проти Франції та Португалії, і до остаточної заявки він потрапив лише тоді, коли тренерський штаб зрозумів, що на Євро не зможе зіграти Андрій Мельник.
Щодо Педяша напередодні Євро не було питань. По-перше, він з величезним міжнародним досвідом як на клубному рівні, так і на рівні національних збірних. По-друге, безпосередньо перед Євро Педяш видав просто-таки шалену результативність, забивши в трьох матчах вісім м'ячів. По-третє, Педяш добре знайомий з вимогами Олександра Косенка, і як гравець ХІТа не мав би мати проблеми у взаємодіях зі своїми одноклубниками.
Втім, в заключні перед Євро тренувальні дні Олександр травмувався, що завадило йому виправдати ті надії, які на нього покладалися. І у вирішальній грі проти Франції він взагалі не виходив на майданчик.
Безпрецедентне рішення, якого ніколи не було в збірній України
На додаток до всіх перерахованих проблем, збірна України на Євро зіткнулася з таким, чого не було за всю тридцятирічну історію участі збірної України в чемпіонатах світу і Європи. З'ясувалося, що саме в терміни проведення Євро в Артема Фаренюка дружина мала народити дитину.
І Олександр Косенко ухвалив безпрецедентне рішення відпустити Фаренюка на кілька днів до Перемишля, саме в клубі з цього польського міста зараз грає Артем, за умови, що він повернеться вже до Риги, де збірна мала грати третій матч з Чехією. По мапі це відстань 700 км в один бік і майже 1000 км у зворотному напрямку, яку літаками не подолаєш.
Чи міг Фаренюк абстрагуватися від усього, що не пов'язане з грою, щоб в матчі з Вірменією видати свій максимум? З вірменами він вийшов в першій четвірці разом з Микитюком, Абакшиним і Корсуном, але вже в грі в цьому квартеті пішли ротації, і Артем був саме серед гравців, які ротувалися.
За час своєї кількаденної відсутності Фаренюк випав з тренувального процесу, в грі з Чехією був малопомітним, а з Францією настала логічна розв'язка всієї цієї історії – Фаренюк участі в грі не приймав взагалі.
Семеро Євро не витягнули
На часі підсумок того, що було зі складом збірної України. Він чисельно мав одинадцять польових гравців, чотири з яких з тих чи інших причин фізично не могли забезпечувати максимальний результат. Розраховувати, що сім футзалістів, серед яких нехай і талановитий, але без міжнародного досвіду Владислав Первєєв, витягнуть на переможній хвилі шість матчів – це принаймні наївно, а фактично авантюра. До тих гравців, хто грав від дзвінка до дзвінка, питань немає, вони видали, на що були спроможні.
Навіть гру з Францією дотягнули до овертайма, але на додаткові 10 хвилин кадрового ресурсу Україні не вистачило. Респект збірній в цій грі за те, як вона відповіла на перший пропущений м'яч. Швидкісна гра, потужний пресинг, Франція була притиснута до воріт, і вже за дві хвилини рахунок став 1:1.
Грати в другому таймі залишалося ще 10 хвилин, але ресурсу, щоб додати, дотиснути суперника в основний час, у збірної вже не було. Фізична виснаженість призводила до помилок в захисті, до непотрібних фолів, які в овертаймі призвели до фатального результату.
Наступний великий футзальний форум це Кубок світу, який відбудеться в жовтні 2028 року. Європа на цьому Мундіалі матиме лише сім місць, а боротьба за них розпочнеться вже в жовтні цього року. Один з головних підсумків Євро – збірній Україні конче потрібне перезавантаження. Це стосується як кадрового ресурсу, і так і ігрових ідей.
Після "бронзового" Кубку світу українці вирушили на Євро практично тим же складом і з тим же ігровим багажем. Але закони спорту суворі – те, завдяки чому ти злетів одного разу, наступного разу тобі не тільки не принесе перемогу, воно тебе вже гальмує. І це довела не тільки гра з Францією, а навіть з Вірменією, командою з третього десятка світового рейтингу.
Контракт сплив, але є приклади Жоржа Браза і Рубена Назаретяна
В серпні 2024 року Асоціація футзалу України продовжила контракт з Олександром Косенком до завершення чемпіонату Європи 2026 року. Чи варто очікувати змін в тренерському штабі, тим більше, що цього разу ним були допущені помилки, які не дозволили вибороти медалі?
Олександр Косенко входить до четвірки тренерів, які зі своїми збірними працюють найдовше. Стільки ж, скільки у Косенка – 12 років, за плечима у тренера збірної Грузії Автанділа Асатіаіні. Вже 16 років зі збірною Португалії працює Жорж Браз, до якого перші гучні досягнення прийшли лише у 2018 році. Абсолютним же рекордсменом є Рубен Назаретян, який на чолі збірної Вірменії з 2003 року (з невеличкою перервою у 2017 році).
Дванадцять років для футзалу це великий термін, але ініціативи зверху точно бути не може. По-перше, в Олександра Косенка вже був відвертий провал – це невихід на Кубок світу 2021 року, але висновки з цього були зроблені, тож головний тренер вже має досвід виходу з кризи.
По-друге, між президентом АФУ Сергієм Владикою та Олександром Косенком склалися такі дружні стосунки, яким можуть позаздрити Андрій Шевченко з Сергієм Ребровим.
Ініціатива знизу? А от тут Олександр Косенко, якому в січні виповнилося 56 років, повинен сам вирішити, чи є в нього внутрішній ресурс, щоб, переосмисливши уроки Євро-2026, дати збірній України новий імпульс, озброїти її новими ігровими ідеями, які дозволять національній збірній не тільки пройти важкий шлях до Кубку світу-2028, а й бути на ньому серед головних фігур.
Хорватія. Бронзова команда-зірка
Гра за третє місце стала окрасою Євро, і після її завершення можна беззаперечно стверджувати, що на "бронзу" повною мірою заслуговували і збірна Франції, і збірна Хорватії. Втім, долю медалей вирішила серія пенальті, в якій єдиної помилки припустився, як це не парадоксально, найзірковіший гравець французької команди Мамаду Туре, якій вже кілька сезонів грає в Барсі.
Зірки такого масштабу немає в збірній Хорватії, і це той недолік, який став її плюсом. Чотири роки тому, на Євро-2022, хорвати мали куди більш зірковий склад. Марінович, Матошевич, Сутонь, Постружин, Хорват – це все зірки європейського рівня, але Хорватія з ними була командою зірок, яка в підсумку на тому Євро навіть не вийшла з групи.
Головний тренер Марінко Маврович не всім одразу подякував, за два роки на Кубок світу поїхала вже суттєво оновлена, але ще сира команда, щоб за щось боротися. Ледь вилізши з групи, Хорватія поїхала після 1/8 фіналу додому, де остаточно розпрощався зі збірною Марінович, чи не найкращий хорватський футзаліст в історії.
Без нього Хорватія почала перетворюватися на команду-зірку. На одній нозі хорвати пройшли відбір на Євро, вигравши всі шість матчів, а вже в фінальній частині Євро стратегом найвищого рівня показав себе Марінко Маврович. Керманич Хорватії чітко розумів і, відповідно, спланував, коли у його гравців має бути максимум.
Для розігріву були дві нічиї по 2:2 з Францією і Грузією, після чого Хорватія холоднокровно вибила з Євро зухвалу Латвію 4:1. Пам'ятаєте, як Україна страждала з Вірменією? Так от, для хорватів гра з нашими кривдниками стала чи не найлегшою на Євро – 3:0, а більше і не потрібно було.
У півфіналі з Іспанією ніхто не ставив на Хорватію, а дарма. Підопічні Мавровича тактично грамотно зіграли з суперником, і хоча програвали 0:2, але тримали його в межах досяжності. Один м'яч вдалося відіграти, коли ж на 38-й хвилині Антоніо Секулич після вільного удару струсонув поперечину, мабуть, вся футзальна Іспанія полегшено видохнула.
Аргументом на користь того, що Хорватія чесно награла на медалі, може бути те, що вона в грі за третє місце була практично весь час попереду в рахунку. Навіть те, що Франція уникнула поразки за сім секунд до фінальної сирени, не стало для Хорватії ударом, і при виконанні шести післяматчевих пенальті вона показала 100-відсоткову ефективність.
Сімнадцять м'ячів забили на Євро хорвати, з дванадцяти польових гравців голом не відзначилися лише троє, це один з аргументів того, що "бронза" стала гідним результатом роботи всієї команди.
Португалія. Не чемпіон, але це точно не крок назад
Після феєричних чемпіонатів Європи 2018 і 2022 років та Кубку світу-2021, які завершилися тріумфом збірної Португалії, в Узбекистан на ЧС-2024 команда Жоржа Браза їхала в статусі одного з фаворитів, але її виступ на Мундіалі став шоком не тільки для футзальної Португалії, а й для всього світу. Адже команда припинила свою участь в турнірі на стадії 1/8 фіналу, і нікого не хвилювало, що португальці програли доволі міцному Казахстану.
Ніякої істерики в Португалії з цього фіаско не було, Жорж Браз мав безмежний кредит довіри та почав побудову команду з прицілом на нові досягнення. В ній з'явилися нові обличчя, хоча можна казати, що кістяк залишився незмінним. Так, якщо порівнювати склади Португалії на Євро-2022 та Євро-2026, то спільним для них є наявність шести гравців.
Могло бути й більше, але наприкінці минулого року "зламалися" Зікі Те і Жоау Матуш – це втрати більші, ніж, скажемо, для України Андрій Мельник з Ростиславом Семенченком. У кваліфікації на Євро обидва грали, і її Португалія прогнозовано пройшла без втрат, а от дві грудневі гри проти України португальці грали вже без Зікі Те і Жоау Матуша. Як і два січневі контрольні матчі проти Боснії і Герцеговини.
Як і у випадку з Україною, не варто філософствувати, "що було б якби", адже машина з підготовки гравців високого рівня побудована в Португалії гідно. Розпочав її будівництво Орландо Дуарте, який був головним тренером Португалії до 2010 року, а з того часу інститут збірних довів до досконалості вже Жорж Браз.
Португалія – чи не єдина країна в Європі, де ретельний відбір гравців починається вже з дитячих команд. Перші табори найталановитіші футзалісти проходять з 13-річного віку, а далі в регулярному режимі функціонують збірні U-15, U-17, U-19, U-21 і навіть U-23.
Португальцям не заважає, що офіційні турніри в цих вікових категоріях є тільки для U-19, іншим збірним, хто молодший, завжди можна поїхати до Іспанії. А для старших є товариські турніри, зокрема, в Хорватії, де молоді гравці набираються міжнародного досвіду в матчах або зі своїми однолітками, або з національними командами третього ешелону.
Євро-2026 збірна Португалії пройшла майже рівно, адже було одне але. Після перемог над Італією 6:2 та Угорщиною 5:1 в третій грі в групі, яка була з Польщею, що єдиною з усіх команд втратила шанси на плейоф вже після двох турів, португальці левову частину гри провели, не маючи домінування, і лише в кінцівці вирвали перемогу 3:2.
У чвертьфіналі підопічні Жоржа Браза легко розібралися з Бельгією 8:2, командою, яка за великим рахунком, на цій стадії чемпіонату посіла не своє місце після приголомшливої поразки Словенії білорусам.
Півфінал Португалія по рахунку нібито виграла у Франції впевнено – 4:1, але це більше програла сама Франція, яка спочатку вела в рахунку, потім перелякалась своєї переваги, і після двох, один за одним, пропущених м'ячів просто знітилася. Аж до того, що забила у власні ворота кумедний м'яч.
Те, що Португалія – команда з характером (в чому не було сумнівів), ми побачили в фіналі, коли з 0:2 вона дуже швидко зробила 2:2. Але в таких великих фіналах в команді-переможниці обов'язково потрібна наявність гравця (або гравців), які зроблять результат. От їх-то на Євро-2026 в складі не виявилося.
Дуже сильно розпочав чемпіонат Кучі, але поступово зник. Кращі голеадори Португалії, Діогу Сантуш, Рубен Гойш та Пані Варела, забили лише по 4 м'ячі. Загалом голи в збірній Португалії на рахунку одинадцяти гравців, але якщо у випадку з Хорватією велика кількість гравців це плюс, то для Португалії лише цього для здобуття чемпіонства замало.
Окрім того, чемпіонат показав, що саме в цій Португалії є гравці, найкращі часи в яких вже позаду – це насамперед Андре Коелью (32 роки), Пані Варела (36) і Тіагу Бріту (34).
Жодних сумнівів, що для них це Євро було останнім великим турніром, а втрату чемпіонства не варто вважати для Португалії трагедією. Свій головний жах вона пережила два роки тому на чемпіонаті світу, Жорж Браз, виборовши "срібло", довів, що його команда залишається в топі, але, на його біду, на Євро була збірна, яка дійшла до свого тріумфу, подолавши набагато складніші часи.
Іспанія. Повернення на вершину через довгі десять років
Це зараз важко збагнути, але збірна, якій ще років 10-15 тому для перемоги на чемпіонатах Європи потрібно було хіба що на них приїхати, свою останню велику перемогу здобула у 2016-му, коли стала тріумфатором Євро в Сербії. Коли через два роки іспанців потіснила з вершини Португалія, не можна сказати, що Іспанія нічого не робила.
Багаторічного головного тренера Хосе Венансіо Лопеса змінили на його асистента Феде Відаля, але з його приходом колись гегемон європейського футзалу перетворився на якусь аморфну субстанцію. Дійшло до того, що Іспанія в одному з товариських матчів примудрилася програти збірній Німеччини, яку не одразу знайдеш у світовому рейтингу. Запам'ятали всі саме цей факт, а не те, що на наступний день іспанці просто розмазали німців по паркету, забивши дев'ять м'ячів.
Контракт в Іспанії це закон, і Феде Відаль відпрацював його до кінця. Після бронзи на Євро-2022 кінцем для цього тренера став чемпіонат світу-2024, на якому Іспанія програла Венесуелі, чим, як з'ясувалося, відкрила шлях до медалей збірній України. Це був справжній "іспанський сором", витягувати з якого збірну в Мадриді довірили Хесусу Веласко.
Це тренер, який на клубному рівні виграв дуже багато і не тільки в Іспанії. Були такі тривалі часи в Італії, коли там все вигравав "Лупаренсе", так це і є дітище Хесуса Веласко. Призначення головним тренером збірної Хесус Веласко сприйняв як величезну довіру до себе, і ті авгієві стайні, які залишилися після попередника, розгріб вправною рукою.
Рецепт тут був простий – в збірній не стало гравців, які вважали, що збірна для них, а не вони для збірної. В команді зразка Євро-2026 залишилося лише три (!) гравці, які грали чотири роки тому. Це Сесіліо і Мельядо, а третій – воротар Дідак Плана. За великим рахунком в найсильнішому чемпіонаті Європи, футзальній Прімері, знайти півтора десятка класних і головне – голодних до перемог гравців, це не проблема.
Якщо є таке поняття – чемпіонська гра, то це саме те, що на Євро демонструвала збірна Іспанії. Вона не завжди була ідеальною командою, пригадаємо хоча б невиразні 2:0 з білорусами. А от в плейоф Іспанія вже дійсно вражала. 4:0 з Італією – це було сильно. 2:1 з неймовірно непоступливою Хорватією – це викликало повагу.
І, нарешті, 5:3 в фіналі з Португалією – це було вже круто, це було по-чемпіонськи. І найголовніше, в Іспанії був гравець, який робив різницю – це 25-річний Антоніо Перес. Його хеттрик плюс гольова передача в фіналі – назавжди стане частиною історії Євро-2026. Такі гравці, як Антоніо Перес – це штучний товар, і саме в руках Веласко він став діамантом.
Вперше про себе хлопець заявив, коли у 2019 році разом з Іспанією став чемпіоном першого юнацького Євро U-19. Цікаво, що в Екстралізі зараз грають чотири гравці, які тоді грали проти Антоніо Переса в півфіналі та програли 1:7 – це Едуард Волков і Владислав Сорокін (обидва – Суха Балка), Микола Гуйван (Ураган) і Мар'ян Масевич (Київ Футзал).
Не менш цікаво, що з того чемпіонського складу Іспанії до рівня національної збірної виріс лише один Антоніо Перес. І не просто виріс, а став найкращим гравцем тріумфального для його збірної Євро.
Нові горизонти Євро
Кілька років тому в УЄФА ухвалили рішення про проведення чемпіонатів Європи лише раз на чотири роки. Тож, наступний Євро пройде вже у 2030 році. За цей час усі збірні зазнають суттєвих змін. Поки що навіть не розглядається, де може пройти наступний Євро, і місце його проведення стане відомим наприкінці 2026 року.
Литва і Латвія були визначені господарями Євро-2026 в грудні 2022 року. Тоді цим двом країнам надали перевагу перед кількома претендентами, серед яких була Франція. Вона спочатку мала спільну заявку з Бельгією, але потім кожна з них претендувала на проведення чемпіонату окремо, і обидві програли. Тому ризикнемо припустити, що Франція буде головним претендентом на Євро-2030.
У цій країні чимало арен, що можуть вмістити до 8-10 тисяч глядачів. Франція вже показала, що вміє проводити топтурніри на найвищому рівні, коли в травні 2025 року в цій країні проходив "Фінал чотирьох" футзальної Ліги чемпіонів. До того ж, буквально кілька місяців тому Франція на держаному рівні прийняла програму розвитку футзалу на найближчі вісім (!) років, і проведення Євро-2030 стало б органічним її доповненням.
Анатолій Подвойський, пресаташе Національної збірної України у 2007-2018 роках
