Паралельний світ Реброва. Як поразки від Албанії та Чехії стали вироком головному тренеру
Після Албанії національна збірна України програла ще й Чехії. Таким чином, команда Сергія Реброва посідає останнє місце у групі Лізі націй за підсумками двох турів змагання.
По закінченні вчорашнього матчу в Празі вболівальники накинулися на наставника головної команди країни зі справедливою критикою. Ребров встиг перед футбольною спільнотою на своїй сторінці в соцмережі вибачитися, але шанувальники "синьо-жовтих" продовжують вимагати "крові".
Чемпіон вже моделював можливе майбутнє України без Реброва, й навіть підбирав його можливого наступника. Та цього разу ми робимо проміжний підсумок роботи фахівця на чолі команди у час, коли останні невдачі дійсно здаються ледь не останньою краплею.
Збірна, яка не вміє грати з першої хвилини
Першим матчем Реброва на чолі збірної України була гра проти Німеччини. Незважаючи на те, що "синьо-жовті" пропустили вже на 6-й хвилині, команда швидко прийшла до тями, зрівняла рахунок на 18-й, а вже за 5 хвилин була попереду. Однак ця зустріч була й останньою із 18-ти проведених з червня минулого року, коли Україна вмикалася у гру з перших хвилин, а не була в ролі наздоганяючого не тільки за рахунком, а й, у першу чергу, за реакцією на те, що відбувається.
Україна Реброва не втомлюється створювати собі ледь не штучні, загрози на рівному місці, щоб потім героїчно долати труднощі, пишаючись собою. І дійсно, результати "синьо-жовтих" у матчах із Словаччиною, Ісландією, Боснією чи македонцями не викликати захоплення з точки зору вольових якостей команди не могли. Біда в тому, що випадків, коли переломити хід таких невдалих матчів не вдавалося — аж ніяк не менше.
Впевненість у собі — це не про "синьо-жовтих"
Нервовість та багатохвилинний ступор стали супутниками збірної України так само з перших матчів за нинішнього тренерського штабу. Згадуючи вчорашні дії "синьо-жовтих" у обороні, в пам'яті легко виринає подібна поведінка гравців, до прикладу, в іграх з Румунією, Польщею, Боснією, Ісландією, Німеччиною, Північною Македонією й навіть Мальтою.
Говорячи про футболістів збірної України, варто розуміти, що це — м'яко кажучи, не найгірші представники своєї професії загалом і позицій, на яких вони виступають, як таких. Але в таборі національної команди ті, хто грають у найкращих лігах Європи та на високому рівні в єврокубках, "чомусь" перетворюються ледь не на невротиків, вже не здатних робити своє так само ефективно. Про всяк випадок нагадаємо, що одним з обов'язків тренерського штабу будь-якої збірної є приведення викликаних футболістів до так званого "спільного знаменника", та налагодження гарного мікроклімату в команді як такого.
Від конкурента топам континенту до сірого середняка
Деградація результатів та реальних амбіцій збірної України починалася не з Ребровим. Так-так, мова про цілі, які видавалися реалістичними на практиці, а не здавалися такими, яких можна досягти, лише в уяві вболівальників, журналістів та фахівців. Як виявилося, ми не в змозі не те що перевершити досягнення команди попереднього "призову" на ЧЄ, а й із слабенької групи вийти не можемо (і ваш автор серед тих, хто бачив команду щонайменше у плейоф, теж був). Як виявилося, ми ще й вчисту поступаємося командам середнього-нижче середнього рівня у вагомому, хай і не першорядному змаганні для національних команд.
Усе це почалося ще за Олександра Петракова. Однак нинішній тренерський штаб було покликано саме для того, щоб не тільки повернути головну команду країни до сонму збірних, які вже подекуди здатні конкурувати з найкращими у Європі та світі, а й прогресувати далі. Натомість сьогодні маємо колектив, який варто порівнювати із невдахами перших двох турів ЛН Чорногорією та Казахстаном, а не з Португалією чи Іспанією, рівня яких Україна бодай ненадовго, але сягала за часів Шевченка. І мусимо слухати від наставника збірної запевнення про "та ви що, слабких у футболі сьогодні нема!". То хто наступний "сильний" в успішному приниженні України на полі? Естонія? Литва? Люксембург? Бо це вони саме виступають постачальниками очок у Лізі С, куда явно "націлилась" команда Реброва з такими результатами. Але ж у футболі слабких збірних не буває, еге ж, Сергію Станіславовичу?..
Лідер, якого в колективі нема
Середній вік збірної України за підсумками останнього збору — 26,6 років. На ігри з Албанією та Чехією запрошено 4 футболістів за 30, одного — рівно у такому віці, а найбільше — виконавців у "золотому" ледь не для кожного гравця проміжку кар'єри, а це — період із 26 до 29 років. Таких футболістів у Реброва цілих 8.
Провідники у футболі бувають різні. Є ті, хто є ватажком у роздягальні та за межами поля, й інколи одного лише погляду такого виконавця достатньо, щоб партнер по команді зрозумів свою помилку та зробив висновки з ситуації. Інший вид гравців не мають беззаперечного авторитету, але беруть своє за рахунок здатності вирішити долю будь-якого епізоду чи моменту одним дотиком. Проблема збірної України у відсутності в команді, як одного, так і іншого "типажу". Перед Євро здавалося, що "другим варіантом" у команді може стати Віктор Циганков. Натомість виявилося, що хавбек Жирони такий статус відверто не тягне, а з розряду "перших" з тієї ж причини відверто випав Андрій Ярмоленко. І це — ще один бар'єр для Реброва у досягненні поставлених перед ним цілей. Однак правда полягає ще й у тому, що в питанні появи лідера роль головного тренера як локомотива поштовху так само важлива, як і стан та настрій футболіста, у якому він прибуває до розташування збірної. І далі питання починаються вже якраз до Реброва.
Команда без свого почерку
З Ребровим на чолі збірна України грала по-різному, під тиском різних обставин, і в залежності від завдань на гру та сили суперника. Однак, враховуючи усі фактори, під тих чи інших опонентів, більше чи менше (в залежності від власних спроможностей) підлаштовуються усі команди. У випадку ж із Україною Сергія Реброва йдеться про симптоми надто очевидної "багатополярності".
Якщо задатися питанням "У що грає Україна Сергія Реброва?", знайти відповідь не так просто. Це футбол у короткий пас? Ні. Вертикальний футбол? Теж ні. Це футбол "першим номером"? Знову не туди. Футбол на контратаках? Та ні. Звісно, на захист тренера можна сказати, що "єдиний" стиль у сучасному футболі — дорога в нікуди, і для досягнення цілей треба бути гнучким, і про вміння Реброва бути саме таким ваш автор вже казав. Однак говорячи про головну команду під орудою Реброва мова саме про відсутність тієї самої "візитівки", притаманної не лише успішним людям, а й таким же командам на полі.