Утрехтський лебідь. Як Артем Степанов зустрів екстренера Суареса і перезапустив кар'єру
Рік тому прізвище молодого українського форварда Артема Степанова могло позмагатися за цитованістю з прізвищами Зінченка, Малиновського, Довбика – і це за відсутності великих досягнень навіть у молодіжній збірній.
Власне, напрочуд скромна роль у збірних із різними приставками "U-" і стала приводом зарубатися для наших медіамонстрів: найпопулярніших футбольних блогерів сучасності. Степанов багато, дуже багато забивав за молодіжку самого Баєра – але в молодіжну збірну України не приїхав, а до цього і за команду U-20 грав мало.
У березні минулого року Володимир Крамар в ефірі каналу "BurBuzz" (49 тисяч підписників) заявив, що в збірній щодо Степанова сталося рукоприкладство.
Прізвища не називалися, але цей інсайд дуже добре заримувався з інсайдом уже Михайла Співаковського в програмі "ТаТоТаке" (102 тисячі підписників), що Дмитру Михайленку порадив не викликати гравця саме Володимир Єзерський.
Єзерський, до того як стати помічником Михайленка в команді U-20, працював зі Степановим ще в U-16 – без особливих успіхів. І тут, вибачте, просто неможливо не згадати, що Єзерський, по-перше, займався боксом, а по-друге, навіть на полі не боявся вирішувати питання "ручним" способом. Однією з найбільш культових в історії українських "класичних" стала історія, коли від Єзерського тікав Ісмаель Бангура...
Чутки про рукоприкладство скоро спробував розвіяти батько Степанова, але наше "золоте пір'я" вже було не зупинити. У якийсь момент Степанови, незалежно від імені, стали другорядними персонажами головного медіаконфлікту останніх років.
Співаковський в окремому розслідуванні припустив, що вік Степанова не відповідає зазначеному в документах. Віктор Вацко в досить грубій формі спростував цю тезу, але заразом із цим висунув звинувачення в зайвому впливі на вертикаль збірних агентству PASS. Нібито збірні (особливо молодші) комплектуються насамперед клієнтами цієї контори, а інших зустрічають із недовірою.
Усе це призвело до грандіозного, на сотні тисяч переглядів, срачу і сильно відсунуло в тінь саму фігуру Степанова. Коли Співаковський каже, що Вацко виправдовує Єзерського тільки тому, що той його кум (!), а Вацко у відповідь перераховує справжніх кумів – жодні голи за молодіжку Баєра не врятують у боротьбі за лайки, перегляди, коментарі.
Але зараз Степанов опинився в центрі уваги вдруге. Що ж до цього призвело?
"Український Голанд": родовід, антропометрія, вибуховий старт кар'єри
Степанов – рідкісний приклад футболіста, який не соромиться називати кумира в професійному футболі. Він називає Голанда своїм ідолом, і підстави, принаймні, проводити паралелі між кар'єрами Артема та Ерлінга є.
Заслуговує на окреме дослідження феномен "Волині" Кварцяного, яка не тільки була в якийсь момент найвищою командою Європи, а й збирала людей із генами для ще більших "монстрів".
У Олександра Пищура, зростом 197 сантиметрів, виріс Олександр Пищур-молодший, який доріс уже до 204 – на молодіжному Євро подачі на нього були грізною зброєю збірної.
Грав за лучан і Роман Степанов, зростом 190 см. Його син зараз доріс до 192 – при тому, що йому, за офіційними даними, лише вісімнадцять, і потенціал для зростання є, звичайно, і в самому буквальному сенсі слова.
До речі, саме це кидає тінь на конспірологію Співаковського: одна справа, коли дитина народжується в камерунському селі, але Степанов-старший і в 2007-му, і раніше, і пізніше був відомою людиною. Малоймовірно, щоб поява у нього дітей пройшла непоміченою.
Артем вирізняється ще й типово "кварцянистою" антропометрією. При своєму зрості він важить уже 86 кілограмів – на тлі Пономаренка, звісно, скромно, але це теж купа м'язів. І, що важливо, Артем мобільний: багато переміщається, переводить оборону суперників.
Після дебюту за Баєр офіційний сайт Бундесліги зазначив:
"Грає трохи схоже на Ерлінга Голанда. Це порівняння може здатися натягнутим, але коли ви бачите в дії Степанова..., всі подібності очевидні. Як нападник, Степанов володіє швидкістю, гольовим чуттям у штрафному майданчику і гарним оком для ударів головою за будь-якою непоганою навісною передачею.
Здійснюючи стрімкі ривки повз центральних захисників під час атаки навісів, Степанов використовує свою значну статуру, щоб створювати простір для ударів, і вже продемонстрував вражаючі результати у своїх голах за молодіжні команди Байєра.
Порівняння з Голандом ще простіше, враховуючи, що у нього така ж зачіска, як у колишньої зірки дортмундської Боруссії".
Степанов виховувався в академії Шахтаря, але з початком повномасштабного вторгнення поїхав до Німеччини. Там його переглядала Баварія, але до підписання справа не дійшла. Артема вибрав клуб Бундесліги, який дуже любить підписувати українців.
Пора вже фіксувати український вектор у Баєрі. Андрій Воронін переходив до них після вильоту з останнього місця в складі Кельна, коли навіть індивідуально не блиснув (4 голи в 19 турах).
Владлен Юрченко перебрався, на перший погляд, аналогічним зі степановським шляхом – теж із Шахтаря, теж без досягнень у профі-футболі – але вже у 20 років. А Степанов перейшов у юніорську команду – щоб, починаючи з певного моменту, просто випалювати.
До моменту дебюту за Баєр Артем оформив 19 голів у 26 матчах за команду U-17. Далі більше: у складі Байєра U-19 він став найкращим бомбардиром попередньої стадії чемпіонату, забивши десять голів у 11 іграх.
Йому вдавалося забити, наприклад, у семи матчах поспіль, на молодіжному рівні деколи просто не помічав опір захисників і на шанс на професійному рівні заслужив багаторазово.
Біда була в тому, що вже дуже сильний клуб вибрав Степанова. У 2024-му Артем узагалі міг зловтішатися: Баєр обійшов Баварію в перегонах за чемпіонство, нехай і без участі "українського Голанда" в тому сезоні.
Сезон-2024/25 був слабшим, але в суперництві з Віктором Боніфейсом і Патріком Шиком шансів у юніора не було жодних. Навіть про стандартну надію для молоді, виходи на заміни, говорити було складно: скільки перемог приніс Шик, виходячи і забиваючи в самому кінці.
Степанова все-таки випустили за Баєр: за 5:0 із Зальцбургом випустили на заміну в ЛЧ. Він навіть став наймолодшим українцем в історії турніру – але було ясно, що гравцеві потрібна оренда. І тут стає помітно, що Степанов схожий на Голанда не тільки габаритами і любов'ю до молока.
Перший крок: кузня кадрів, тренер із бомбардирськими рекордами – і невдача
Артем збігається ще й за плануванням кар'єри, бажанням запрограмувати успіх. Голанд, якщо хто пам'ятає, переходив у Боруссію, коли на нього претендували сильніші команди.
Але гравцеві було важливо знайти місце, щоб розкритися і в якому були згодні прописати скромні (відносно) відступні в 75 мільйонів євро. Артем же про перехід до Нюрнберга сказав прямо:
"Клуб зв'язався зі мною на ранньому етапі і представив чіткий план моїх подальших кроків у професійному футболі. Це переконало мене".
В індивідуальний план Степанова мене, звісно, не втаємничували, але Нюрнберг і збоку виглядав чудовим місцем для розвитку футболіста. Клуб із Другої Бундесліги за рік до трансферу розкрив форварда Джана Узуна так, що Айнтрахт заплатив за нього 11 мільйонів євро.
До Степанова в основі грав Стефанос Цімас, який був орендований у Брайтоні і точно йшов. Сама ліга дуже сприяє розкриттю форвардів. Ну і ще одна причина – нехай трохи сентиментальна, але, зрештою, футбол і дивляться заради емоцій.
Міро Клозе, великий Міро Клозе. Найкращий бомбардир в історії чемпіонатів світу – і буде дуже шкода, якщо через збільшення учасників та ігор його рекорд швидко поб'ють.
Майстер знайти гол із нічого тренував Нюрнберг – і в момент переходу багато хто чекав, що Степанов чогось навчиться в ікони бомбардирства (нагадаю, що Клозе найкращий бомбардир в історії ще й збірної).
Не вийшло нічого. 0 голів у 13 турах, заслання в дубль, де Артем, природно, відразу забив – але з Баєра його відправляли не за цим, і навіть не за голом команді четвертої ліги в Кубку.
Легко звинуватити Клозе, з яким Нюрнберг йде об'єктивно низько (9-те місце) – але керівництво клубу тренера не міняло, і Баєр навіть достроково розірвав оренду. Стало зрозуміло, що молодому таланту потрібна ліга простіша за німецькі – і тут керівництво Баєра ухвалило соломонове рішення.
Утрехт: культурний феномен, місце слави Дірка Кейта, тренер-легенда Ередивізії
Якщо Амстердам, Роттердам, Гаага – діючі центри Нідерландів, а Алкмар – тиха провінція, то Утрехт – це сама їхня історія. Одне з найдавніших міст країни настільки старе, що вже не відповідає своїй назві.
Воно засноване римлянами дві тисячі років тому і отримало назву "переправа на нижньому Рейні" – ось тільки Рейн уже давно тече в іншому місці! Сюди приїжджають подивитися місцевий собор XIII століття, обсерваторію, якій майже двісті років, музеї, шедеври архітектури – але дуже рідко футбол.
Місцевий клуб – еталонний середняк Ередивізії, який постійно грає у вищій лізі, але рідко виходить у єврокубки. При цьому чемпіонство в послужному списку "мешканців собору" (вже за прізвиськом видно, чим славне місто!) є, але із зірочкою: у 1958-му його виграв місцевий клуб ДОС.
Але незабаром три команди Утрехта, як попередники того ж АЗ, об'єдналися в одну. Кумедно, що ДОС остаточно зник у 2004-му, об'єднавшись із футбольним клубом... "Голанд". Це означає "Голландія", а не прізвище гравця, який нас просто-таки переслідує :)
Утрехт – не видатний футбольний клуб, але це не означає, що в ньому не було видатних гравців. На початку нульових у ньому розігнала кар'єру така легенда, як Дірк Кейт: допоміг виграти Кубок (у фіналі розгромили Феєнорд, у який Дірк потім і пішов), в останньому сезоні забив 20 в одному чемпіонаті.
Тут починав Ганс ван Брекелен: за всієї поваги до ван дер Сара, найвеличніший воротар в історії країни. З ним в основі ПСВ виграв Кубок чемпіонів, з відбитими Гансом пенальті, а збірна Євро-1988 – причому ван Брекелен навіть на Євро-1980 їздив як гравець "жителів собору".
Ріккі ван Вольфсвінкель – вихованець Вітесса, але розкрився як бомбардир він теж в Утрехті, Дріс Мертенс саме звідси почав викликатися до збірної і перейшов у ПСВ... Загалом, не найгірше місце, щоб розігнати кар'єру.
Тим паче з тренером, який життя поклав на розвиток гравців – зокрема навіть українця.
Ми всі звикли говорити про голландських тренерів у контексті або закордону, або збірної. Вони і справді обласкані увагою: найкращих кличуть у Барсу, Ліверпуль, МЮ, слабших тренерів – у той самий Баєр, і навіть Кривбас, як бачимо, повірив у голландського тренера.
Жодних питань, голландська тренерська школа сто разів заслужила вважатися знаком якості – але хто стає місцевими рябоконями і шаранами? Хто проводить в Ередивізії всю кар'єру?
У 2014-му році я робив інтерв'ю з Євгеном Левченком – і він, говорячи про своїх наставників, так висловився про Рона Янса:
"Він ставить запитання про політику, про життя, намагається розкрити гравця ментально. Гравець, потрапивши вперше до нього, може спочатку тушуватися, але потім розкріпачується. І він дійсно може виховати із середніх гравців зірок".
Це було інтерв'ю для газети, "Спорт-Експрес в Україні".
Інша цитата (іронічно, що в інтерв'ю тому ж Співаковському, але 20 років тому):
"Із керманичем Гронінгена Роном Янсом і ігрові, і людські стосунки – на найвищому рівні. Під час першої ж зустрічі Янс наголосив, що давно спостерігав за мною, прекрасно знає мої ігрові можливості і бачить їм конкретне застосування у своїх тактичних схемах".
І загалом, поділюся особистим враженням – рідко коли в принципі зустрічаєш таке тепле ставлення гравця до тренера, як у Левченка до Янса. І в Гронінгені, який він тренував вісім років, і в інших клубах у Янса склалася репутація наставника: людини, яка наставляє талантів на правильний шлях.
Ось, наприклад, історія про майбутню мегазірку, з якою Левченко і Янс перетнулися в Гронінгені:
"Він тоді нікого не кусав, але в якійсь грі у нього не виходило зовсім нічого. Йшов дощ і Рон Янс вирішив замінити Луїса, здається, ще до перерви. Суарес, йдучи з поля, схопив у когось парасольку і запустив нею в бік тренера. Звичайно, після цього Луїса покарали, мені як капітану команди довелося з ним довго розмовляти. Але найсмішніше – коли Суарес переходив із Гронінгена в Аякс, Янс на прощання подарував йому парасольку. Ми тоді довго сміялися.
...На адаптацію Суарес витратив близько місяця і тільки тоді поступово зрозумів, чого від нього хочуть. В Уругваї він звик грати вільного художника, а тут від нього вимагають відходити назад. Потенціал був помітним, але Суарес не розумів системи гри і тому випадав. Ми говорили: "Луїсе, тобі не треба оборонятися повністю. Ти маєш підходити до певної лінії, скажімо, до центру поля, щоб зберігалася компактність".
Коли розуміння прийшло, коли Суарес набрав у масі й міцно триматися на ногах, він почав постійно забивати, і справа пішла як по маслу".
Янс і Степанов: важкий старт, трохи терпіння – і ривок до зірок
За минулі роки Янс встиг виконати відмінну роботу в Херенвені, виграти Кубок зі Зволле і вийти вже на друге місце в історії ліги за кількістю ігор.
Оренда Степанова нашарувалася на кризу в клубі (до його дебюту були 6 поразок поспіль, з ним спочатку були нічия і ще поразка), але трансфер дав змогу тренеру проявити свої найкращі якості.
На початку Степанов не забивав і в Утрехті, але Янс публічно сказав таке:
"Не можна після кількох матчів говорити, що у нас є нападник, якому важко забивати голи. Йому всього 18 років, він прийшов із Нюрнберга. Якщо він за три матчі заб'є три голи, на що я сподіваюся, тоді ми будемо говорити зовсім по-іншому.
У юнацьких командах він забивав дуже багато, але на вищому рівні поки що ні. Але ми дуже задоволені ним, тому що він дає не тільки голи. Він приносить енергію і силу, і завдяки йому ми можемо продовжувати грати, використовуючи його як точку для передач.
Я ще під час перерви сказав йому: "Залишайся спокійним. Буде ще більше шансів". Він не повинен думати, що зобов'язаний обов'язково забити і не має права помилятися. Бо тоді все піде не так. Цю фазу він має пройти".
Просто золоті слова, про які, на мій погляд, забувають більш знамениті гравці – і скоро в Артема почало виходити. Перший гол він провів із пенальті – і показово вже те, що новачкові дали пробити з "точки".
Янс не соромився називати гравця сирим, але також каже, що його сильні сторони – у пресингу, утриманні м'яча, використанні тіла, швидкості та силі.
І навесні Артем просто розцвів. Матч із Твенте – гол, виїзна перемога. Матч із Гоу Ехед Іглз – гол, ще одна перемога і рекорд наймолодшого гравця, який грав за Утрехт. Виїзд до ПСВ – знову гол, участь у фантастичній грі, коли найсильніша команда країни тільки на 94-й хвилині вирвала перемогу з рахунком 4:3.
Утрехт уже й оренду продовжив: до літа 2027-го, з правом викупу. Нам, звісно, цікавіші справи збірних: за такого гравця і національна збірна має битися.
Артем із 15 до 19 років грав у системі німецьких футбольних ліг, теоретично його може заграти й Бундестім – їй, напевно, не так це й потрібно, але на місці Андрія Шевченка та Сергія Реброва я б про такі речі потурбувався. Кому, як не таким легендарним у минулому форвардам, відчувати талант?
До речі про легендарних форвардів. Прізвисько "Утрехтський лебідь" кілька поколінь тому дали Марко ван Бастену. Він виріс тут, не грав тут на профі-рівні – але пам'ять про гравця, у якого є чому повчитися тому ж Голанду, шанують досі.
Символічно, на мій погляд, що вже наш боєць саме в Утрехті зміг скинути з себе тягар нескінченної токсичності, очікувань, звинувачень – і розкритися в прекрасного лебедя.