А можна туди запускати тільки Динамо з Шахтарем? Підсумки європейського дня для українських клубів
Начебто такі речі дивувати не повинні, але щоразу це виглядає не менш прикро. Знову і знову всі представники УПЛ, назва яких починається не на "Ш" і не на "Д", провалюються в єврокубках.
І поки Шахтар у четвер розносив команду з чемпіонами Європи у складі, повпреди України в Лізі конференцій програвали сербським юніорам – або взагалі напівавторам.
Чемпіон спробував підсумувати емоції.
Ідеальний вечір для Шахтаря
Величезною радістю, з урахуванням попередніх подій четверга ще й великою несподіванкою стала впевнена (!) перемога Шахтаря на полі Бешикташа. Арда Туран тренує набагато менше за Уле Гуннара Сульшера, але зміг дати йому справжній майстер-клас.
Бешикташ, по-перше, влітку перебуває в стані "ярмарки": одні гравці йдуть, інші приходять. Шахтар мав у цьому компоненті перевагу: він свою перебудову почав взимку – і так, провалив другу частину минулого сезону багато в чому через це, але про це вже пізно говорити.
У четвер "гірники" виглядали на порядок краще готовою і зіграною командою. Третій гол відбувся після 51 точної передачі поспіль, причому під час цих передач були фази, коли м'яч доходив і до Різника, і до будь-якого з форвардів – і, головне, вся команда зміщувалася то в оборону, то в атаку, розхитуючи суперника.
Але навіть якщо говорити про чисті скіли гравців – крайні форварди Шахтаря просто декласували крайніх захисників. Аліссон зробив два асисти і гол, Кевін – два голи, і навіть невдалі їхні дії були пов'язані з їхніми особистими промахами. Йонас Свенссон і Давид Юрасек не змогли протиставити вінгерам нічого – бразильці були різкішими, жвавішими, технічнішими.
Але загалом, головні причини результату я побачив у технічній зоні. Оле Гуннар Сульшер нескоро повернеться в АПЛ, якщо готуватиме команду так слабко. Бешикташ не зміг навіть під час матчу перебудуватися під суперника: він втрачав м'ячі, привозив атаки на свої ворота – і, загалом, награв на розгром.
Два м'ячі, які влетіли в сітку воріт Різника, були радше непорозумінням, фартом. Спочатку пощастило з пенальті, потім – з осяянням Жоау Маріу, який спочатку пройшов пару захисників, а потім ще й добив м'яч у сітку після удару Рафи Сілви.
Які гравці, боже! Два чемпіони Європи, дві колишні зірки Бенфіки – а Маріу і за Інтер, наприклад, пограв. Шахтар завалив справжнього монстра – і сьогодні може собою пишатися. Блиснули навіть зірки другого плану. Егіналду забив точнісінько так само, як у товариській грі з Бешикташем п'ять років тому: замкнув навіс головою.
Бондаренко втратив місце в основі, але своїм виходом на заміну зробив заявку на повернення: він дуже допоміг під час четвертого голу. Таким чином, у Шахтаря простежується ще й глибина складу (і не тільки на позиції Бондаренка: Вінісіус із Коноплею мають битися за кожну секунду часу) – словом, просто вечір мрії.
Шкода, що інші команди не змогли навіть близько цьому відповідати.
Олександрія вирішила занадто авантюрно зіграти проти Партизана
Думаю, ніхто з тих, хто бачив перший десяток хвилин гри проти сербів, не міг припустити, що гра закінчиться з таким невтішним рахунком. Олександрійці під керівництвом тренера-дебютанта домінували по грі, не дали Партизану спокійно почати атаки, створювали момент за моментом і, в підсумку... пропустили.
Так, Партизан, як і належить більш досвідченій команді, просто виїхав на невимушених помилках суперника. Якими б класними не були моменти номінальних господарів (матч пройшов у Катовіце), вони дозволили супернику вже на самому початку гри втекти в практично "булітний" вихід віч-на-віч. І нам усім дуже шкода, що 18-річний воротар Партизана Нікола Сіміч (цей матч став для нього тільки дванадцятим у професійній кар'єрі) видав кілька класних сейвів, але таких моментів, як у Шевченка на 14-й хвилині, у нього не було.
Олександрія загалом розпродається, але конкретний матч особливо яскраво, жирним чорнилом, підкреслив одну втрату. Калюжний зник – а з ним зникла людина, яка дозволяла команді на будь-який матч виходити начебто в більшості. Найкращий опорник ліги, який проробляв шалений обсяг роботи, тепер буде його проробляти в Металісті 1925, а за його відсутності в опорній зоні Олександрії утворився вакуум.
Так було з Лестером у сезоні-2016/17, коли замість Канте у "лисиць" став виходити Амарті – і чемпіон ліги став програвати навіть ті матчі, які, здавалося б, виграв за грою. Тільки Амарті лінувався, а в Олександрії на позиції Калюжного вийшов Шостак – просто не опорник за своїм функціоналом. Партизан забивав другий гол, не зустрічаючи жодного опору в опорній зоні – та й у першому випадку Іван, якби не пішов із клубу, десь та перекусив би буліт.
При цьому Олександрія вже на гол точно награла. Гра підопічних Нестеренка точно надихає, і зв'язка Безерри з Царою може стати чимось схожим на зв'язку Гуцуляка з Назаренком у Полісся – забійні фланги. Але тут, звичайно, є два "але": локальне і глобальне.
Локальне в тому, що хоч Безерра, хоч Кампуш, хоч Цара, хоч будь-який інший класний гравець може до вересня в Олександрії не "дожити": клуб роздає гравців направо і наліво. А глобальне в тому, що все одно це буде команда для внутрішнього використання. Усі команди, які називаються не Динамо і не Шахтар, у єврокубках провалюються з тріском.
Полісся: що це було?
Коли ми говоримо про сільські команди стосовно УПЛ, це зазвичай має на увазі деяку натяжку. Щоб усі міста України виглядали так, як "село" Ковалівка: подружжя Засух побудувало там потьомкінське село. Коли йдеться про колективи на кшталт Інгульця, Миная, завжди мається на увазі проживання команди десь у великому місті поруч, фінансування топовим митником або аграрієм... Але Санта-Колома, яка стала суперником Полісся, представляє село в буквальному сенсі слова.
У країні загалом мешкає менше людей (а саме 86 тисяч), ніж у Житомирі, у Санта-Коломі, згідно з останнім переписом, 3002 – і жодних мільярдів за спиною в неї немає. Власне, немає й успіхів: Санта-Колома не виграє місцевий чемпіонат уже шість років. І навіть конкретний матч із Поліссям андоррці почали дуже слабко: Гуцуляк реалізував двохсотвідсотковий гольовий момент, коли без опіки прибрав воротаря та забив у порожні ворота.
Успіхи Санта-Коломи з'явилися завдяки Поліссю, яке в якийсь момент немов подумало, що суперник стане забивати сам собі. Кудрик навіть встиг відзначитися одним сейвом після дальнього удару, але й це не "розбудило" команду, яку Буткевич збирав за багато мільйонів. І привіт, вольова перемога: спочатку Полісся дало заробити штрафний на своїй половині поля, потім виграти підбір після невдалої (!) подачі андоррців, а потім і подача вийшла вдалішою.
Полісся просто огидно грало в обороні. Можливо, в УПЛ проти цієї команди просто бояться атакувати великими силами, а може, вона не на піку форми, але Санта-Колома забила далеко не все, що могла. В її штрафному майданчику, безумовно, був елемент нефарту житомирців, але коли ми говоримо про Андорру, вказувати на подібне просто соромно. Сподіваюся, у матчі-відповіді Полісся зможе організувати камбек – інакше не дуже зрозуміло, навіщо взагалі представники українських клубів весь сезон говорять про боротьбу за якісь єврокубки.
Не заради двох ганебних ігор вони туди виходять?
