"Я люблю вас" у місті кохання. Думки після матчу Франція – Україна
Неподійно, негідно – і, мабуть, навіть нецікаво. Візит до Парижа призвів до розгромної поразки збірної України без жодної контргри – і тепер у вирішальному матчі нас влаштує тільки перемога над ісландцями.
Чемпіон намагається розібратися, як так вийшло.
"Я люблю вас" від Реброва
Кажуть, що іноземцям дуже важко дається стандартна фраза освідчення в коханні нашою мовою. "Я люблю вас", з двома пом'якшеними "л" поспіль – фактично ускладнена версія "паляниці", і вони кажуть щось близьке до "yellow-blue bus", "жовто-синій автобус". Так ось, справжній жовто-синій автобус Ребров на паризькому полі й припаркував.
Ярмолюк, Назарина та Очеретько як півзахисники – це максимальне насичення центру поля м'язами замість мізків. Про трійку центральних захисників і говорити годі й казати, і так все зрозуміло – але навіть один з двох крайніх захисників, Михайліченко, був більш оборонним. Миколенко підключається до атак активніше.
Якщо план Реброва полягав у тому, щоб команда, яка пропускала 11 матчів поспіль, зокрема від Азербайджану, Канади, Албанії, зіграє на нуль проти Мбаппе, Олісе та інших – я захоплююся його рівнем оптимізму.
Але, думаю, все простіше. План у тому, щоб видати максимум саме з ісландцями, проти остров'ян вийдуть 8-9 інших гравців "старту" – а заявка цього разу напрочуд коротка, всього 23 людини. Ось і зібрано склад за принципом "щоб якомога менше лідерів залучити перед головним матчем".
Може, Матвієнко і не повертати?
Стартовий склад був обраний так, що з нього хіба що Трубін і Забарний реально здивують присутністю в запасі в неділю. Яремчук і Гуцуляк, звичайно, не здивують і присутністю в основі, але вони й близько не "прописалися" в основі. А ціла низка лідерів – Матвієнко, Конопля, Малиновський, Судаков, Миколенко – спостерігали щонайменше за початком гри або з лавки, або, напевно, з розкішних лож стадіону ПСЖ. Забарний міг допомогти з найкращими місцями на робочому місці.
І якщо Малиновський після фантастичного перфомансу з ісландцями в першому колі заслужив не просто вийти в основі, а бути головною надією та опорою на другу гру, то щодо нашого капітана великі питання. Так, Матвієнко вже навіть капітан, принаймні за відсутності Ярмоленка... Але наскільки ж спокійніше і злагодженіше діє оборона без нього.
Сваток до свого 31 року зіграв за головну команду країни всього шість матчів – але які це були шість матчів! Суперниками в них були Англія, Бельгія, Італія, Німеччина, знову Бельгія – і ось, Франція. Захисник під жовто-синій автобус, гру яскраво вираженим другим номером. І з ним захист проти французького дрімтіма тримався краще, ніж з Матвієнком проти героїв Блекберна і Бранна.
Підсумковий рахунок, звісно, виглядає ганебно, але за гри з трьома центральними захисниками наші пропустили лише 1 м'яч за 75 хвилин – і це проти суперзірок.
З іншого боку, половина проблем, які отримує Україна в оптимальному складі, пов'язана з підключеннями Коноплі. А якщо відмовитися ще й від них, то є ризик отримати мінімум гостроти та програш місця в плейоф якимись похмурими 0:0. Складно все, дуже складно з ігровою схемою Реброва. Але ніхто, крім нього, не винен, що на четвертому році роботи у нього немає ні ігрової схеми, ні зірок, ні внутрішньої конкуренції.
Ребров руйнує свою репутацію
Взагалі, якщо вже Ребров цю гру майже відкрито "злив", а всі навколо говорять про більш важливий матч за три дні, то й приводів сильно концентруватися на конкретних епізодах немає. Набагато важливіше замислитися над питанням: а чи не занадто сильно Сергій Станіславович випробовує наше терпіння?
З Ребровим вже давно навіть не йдеться про якусь цікаву гру – гаразд, збірні цим в принципі радують рідко. З Ребровим Україна накопичила цілу колекцію принизливих поразок: Румунія, Бельгія, Канада, Албанія, Франція – упевнений, кожен із вас уже пригадав найнеприємнішу асоціацію з кожною з цих країн.
З Ребровим Україна втратила навіть локальні гордості: наприклад, уперше програла французам домашній матч відбору. Сабо, Блохін і Петраков якось здобували з "ле бле" хоча б нічиї, Шевченко і на виїзді ділив очки зі ще сильнішим їхнім складом.
З Ребровим уже нормою стає білий прапор до стартового свистка. Терпіти не можу паралелі футболу з війною, але, в цьому випадку, реально доречно запитати: ось так здаватися без бою – точно той меседж, який доречний від найкращих українських футболістів саме зараз?
Перемога над ісландцями, звісно, все спише, але якщо її не буде, Реброву такий матч згадуватимуть не менше, ніж Фоменку заміни з Польщею та Англією.
