Світло у кінці тунеля, який не закінчується. Підсумки сезону УПЛ
Чемпіон відправляє до архіву сезон-2025/26.
Чемпіонат України завершився справжнім трилером. Агробізнес розвіяв найогидніші підозри, що йому не цікаве місце в УПЛ, провів обидва стикові матчі проти Кудрівки з повною самовіддачею, двічі відігравався і навіть випустив на серію пенальті нового воротаря – відомого Романа Підківку, який у юності грав за Карпати.
Кудрівка, відповідно, склала всьому цьому більш ніж гідну конкуренцію, за допомогою "джокера" Легостаєва вийшла вперед і виграла серію пенальті.
Все б нічого, але коли один із моїх колег розмістив у своїх соцмережах опитування, чи справедливо Кудрівка зберегла місце в УПЛ, більше половини авдиторії обрала варіант "Байдуже, хто з них буде в УПЛ".
І десь таким вийшов і сезон загалом. Начебто й боротьба є, але стежити за цим дуже важко. Цей сезон, на мій погляд, остаточно закріпив за чемпіонатом України статус повної периферії. І якщо (майже) порожні трибуни будуть нормою щонайменше до кінця повномасштабного вторгнення, то додаткові фактори добивають наш футбол.
Дуже багато слабких команд
Це банально, але це так. Кудрівка вийшла в УПЛ, зберегла місце у вищій лізі – але в цьому абсолютно неможливо побачити спортивний подвиг.
Достатньо поглянути на обличчя суперників. Рух, який навіть відмовився від стикових матчів, бо перестав тягнути професійний футбол; Полтава, яка, по-перше, нічим за ресурсами не сильніша, а по-друге, посеред сезону пережила трагедію у вигляді смерті тренера; Олександрія, яка зробила все, щоб звести нанівець усі колишні ресурси — це команди, перемоги над якими на дистанції складно вважати великим досягненням.
Ворскла вже припинила існування. Рух, якщо ми говоримо про спортивні завдання, теж. Про будь-які команди з Дніпра вже й не згадуємо. Плюс до цього катастрофа в клубі може бути виражена не тільки смертю: Чорноморець, як бачимо, не вмирає і навіть повернувся в УПЛ, але це просто виключно слабка команда.
Ми втрачаємо нові й нові футбольні міста, і ліги стають дедалі слабкішими. Саме "ліги": Перша ліга в найближчому сезоні без Чорноморця, Ворскли та Руха стане зовсім уже сільським заходом.
Багато кулуарних переговорів та інсайдів про те, що УПЛ скоротять. Не знаю, чи втіляться такі прогнози/погрози в життя, але з таким "мором", що панує у професійному футболі, ми самі скоро скоротимо кількість ліг. У Другій лізі вже зараз половина команд — фарм-клуби.
Все менше українських талантів
Хтось скаже: ти з глузду з'їхав, український талант одразу, за одне друге коло УПЛ, став найкращим бомбардиром. Це правда – але правда також у тому, що такі, як Пономаренко, за визначенням є винятками. У Матвія навіть фізичні дані виняткові, такі виростають навіть у країнах зовсім без умов – а коли справа стосується будь-якої системи, український футбол виглядає на порозі безпрецедентної ями.
Наймолодшу команду УПЛ немає сенсу згадувати – це Рух, який у певний момент так захопився оновленням рекордів "наймолодших", що сам, за власним бажанням, вирішив перестати бути командою УПЛ. А ось друге і третє місця посідають Шахтар і Кривбас. Команди, в яких давно панують легіонери, які мають проблеми з тим, щоб знайти чотирьох українців для ліміту.
З 2022-го ми живемо в реальності, коли дорослим чоловікам залишати Україну не можна, а дітям можна. Навряд у 2022-му хтось припускав, що війна так затягнеться – і зараз ми опинилися в ситуації, коли в категорії юніорів просто вакуум.
Ті школярі, яких поспішно вивозили їхні родичі в перші дні повномасштабного вторгнення, вже досягли футбольного віку, про найкращого з них фанати вже співають: "Нам не потрібен Голанд, у нас є Степанов".
Але з юніорами всередині самої країни в України стан справ, можливо, гірший за всіх у світі. Трансфер Караваєва з Динамо до Шахтаря викликав багато дискусій в обох фанатських арміях – "Як він міг?" у динамівців, "Чи заслуговує він доброго ставлення?" у їх вічних суперників – але набагато важливіше інше питання.
Чому Шахтарю, який за бразильців готовий викладати по 10–12 мільйонів євро і дуже велику перевагу віддає роботі з молоддю, так знадобився 34-річний крайній захисник, щоб заради його переходу навіть на конфлікт піти? Все через те саме. З українськими футболістами в УПЛ все більші й більші проблеми, і Караваєв, який був не потрібен "гірникам" 10, 8, 5 років тому, переходить до них на спаді кар'єри.
Футбол – відображення ситуації в країні, і з молодими футболістами зараз в Україні такі ж проблеми, як і з молодими чоловіками будь-якої професії. У підсумку вища ліга потроху перетворюється на Першу, з відповідними героями.
Дуже багато хто захоплюється Сторчоусом, який ледь не став найкращим бомбардиром, а особливо буйні вболівальники навіть вимагають його в Динамо/Шахтар – але йому й у Кудрівці рідко дають грати повний матч.
Андрію влітку виповнюється 32 роки – і так, дуже багато хто й у старшому віці може багато бігати, але він – ні. Думаю, у наступному сезоні він і в Кудрівці (якщо залишиться) стане запасним.
До речі про гонку бомбардирів.
Дуже мало яскравих гравців
Пономаренко тому й став найкращим бомбардиром, граючи одне коло, що в якийсь момент сама гонка стала фікцією. Все виглядало так, що для статусу найкращого голеадора сезону вистачить, наприклад, десяти голів. У підсумку знадобилося 13, але, чесно кажучи, деякі захисники (Єрро, Куман, Матерацці) за сезон забивали більше або близько до цього.
Клуби якого рівня готові переманювати у нас найкращих? Єгипетський Замалек взяв собі Безерру, який у минулому сезоні був просто нестримним. Джихад Бізімана в Аль-Ахлі. Звучить круто, поки не дізнаєшся, що це не єгипетський і не саудівський, а лівійський (!) клуб. Більша частина, звичайно, просто нікому не потрібна, але всі найкращі намагаються втекти з УПЛ при першій нагоді.
Ось і виходить, що класних гравців, готових стабільно приносити результат, у лізі можна перерахувати на пальцях однієї руки – і половина пальців ще буде вільна.
Зате інтрига була просто фантастичною, так: в один момент у 5-6 "бомбардирів" одночасно шість голів, через місяць – сім... Було багато приводів для обговорень, суперечок у студіях УПЛ.ТБ – а потім прийшов не лісник, а пономар і всіх розігнав.
Чемпіонат виявилося реально виграти, граючи в пів сили
Багато хто запитає: а як же Шахтар? Команда дійшла до півфіналу єврокубків – і вона представляє УПЛ. На жаль, успіхи Шахтаря лише підкреслюють обмеженість чемпіонату, в якому клуб виступає.
Якби переді мною стояло завдання зібрати найсильнішу збірну з гравців, які виходили на поле УПЛ, я б, напевно, зібрав її тільки з "гірників". Максимум Пономаренко поборовся б з Еліасом, та й те не факт. Але яке це має значення, якщо Шахтар ставиться до внутрішнього чемпіонату як до серії тренувань?
Той самий Еліас за весь сезон УПЛ зіграв 908 хвилин, половину (!) від можливого часу. Вінісіус Тобіас, під яким напевно сидітиме Караваєв – 936. Ісакі – 1026, Егіналду – 867... Шахтар, звичайно, гарно вирішив проблему переїздів, набравши два склади, але нам, уболівальникам УПЛ, з цього що? У цілій низці матчів ми бачили від "гірників" дублюючий склад.
До речі, якщо в головній першості так, мимоволі, домінував донецький клуб, то в гонці бомбардирів цілком можна сказати подібне про Динамо. Фаал, Будківський, Мендоса могли до Нового року дуже непередбачувано переслідувати один одного – але потім київський клуб почав ставити Пономаренка, і на цьому все закінчилося.
Команда сезону
Шахтар у його найсильнішому складі ми в УПЛ майже не бачили, тож дивимося на рядок нижче. Віталій Пономарьов просто феноменально перетворив команду, яку Григорчук залишив у руїнах. Гравці, про яких рік тому на повній серйозності говорили, що вони не рівня УПЛ, стали здаватися не рівня, але в іншому сенсі.
Муравський, Горін, Кузик просто перестали пропускати, створивши найпотужнішу лінію оборони, Паламарчук виявився просто ідеальним підписанням – і щонайменше дві третини сезону ЛНЗ був претендентом на чемпіонство.
На фініші, звичайно, команду пошматували. Проти суперників, які закриваються всією командою, цьому ЛНЗ важко. Але те, як Муравський виносить, Паламарчук відбиває, а Проспер відходить від суперників на ривку, увійде в історію Прем'єр-ліги.
Цей ЛНЗ не скотиться вниз, як Олександрія – він тільки міцнішає. Думаю, Твердохліб новий сезон проведе впевненіше, і обмін одного Оба на нього, Микитишина та Якубу тільки посилив клуб.
Провал сезону
Вони навіть бомбардирський рекорд нормально побити не змогли. Динамо в новому сезоні розсипалося, як картковий будиночок. Шовковський виявився не готовим запропонувати команді нові ідеї, але набагато важливішим для підсумків сезону стало те, хто його замінив.
Буває, що про футболістів кажуть: "гравець з обмеженим функціоналом", а тут подібне хочеться сказати про тренера. Ігор Костюк вміє розкривати молодь... і на цьому все.
За відчуттями, він навіть не прагне кудись там прогресувати: його підвищили, дали знайомих йому людей просувати – і гаразд. Пономаренко це розкрило, пару інших гравців, як мінімум, зробило відомішими і дорожчими – але більше Костюк нічого запропонувати не зміг.
Гранично примітивна "бий-біжи" гра – як наслідок багато-багато поразок і четверте місце. Це повторення антирекорду часів Блохіна, але одна справа програвати гонку за медалі висококласним командам на кшталт тих Металіста і Дніпра – і зовсім інша – командам, які ледь не вилетіли в минулому сезоні, ЛНЗ і Полісся, у яких дуже багато ігрових проблем.
Сподіваємося, що в сезон століття Динамо буде сильнішим.
Матч сезону
При цьому саме така безглуздість дозволила УПЛ побачити матч-трилер, гру ніби з медіаліги. Ван Леувен, хоч і не привів Кривбас до чогось значущого, заслуговує згадки в підсумках: команду він побудував просто ураганну.
У нього не вистачає ресурсу, тих самих чотирьох дорослих українців, щоб грати стабільніше – але саме тут про такі речі не треба нити. Треба, скоріше, радіти, що команди подарували нам 6:5, з камбеком Динамо з рахунку 1:4. Прямо як у "Що? Де? Коли?" :)
Гравець сезону
Нема чого й казати: феноменальне поєднання результативності, таланту та стабільності. Більше того...
Гол сезону
З точки зору естетики, важливості гри, нетривіальності Матвій заслужив перемогу і в цій номінації.