П'ятий король для п'ятої республіки. Чиї рекорди побив Кіліан Мбаппе
Шедевральним ударом по воротах Едуара Менді Кіліан Мбаппе у всіх сенсах красиво став найкращим бомбардиром в історії збірної Франції. Він вийшов на перше місце прямо на чемпіонаті світу, у складній грі – і всього у 27 років. Страшно уявити, яких цифр він досягне – на місці Кріштіану Роналду я б хвилювався навіть за світовий рекорд.
"Чемпіон" вирішив згадати, якими були попередні найкращі бомбардири "ле бле" – і порівняти їх із нефутбольними легендами Франції.
Жуст Фонтен
Прототип: Руже де Ліль
Не будемо згадувати формальних рекордсменів: людей, які грали в перших матчах "ле бле" і утримували бомбардирський рекорд з одним, двома, трьома голами. Окремої згадки заслуговує Люсьєн Лоран – перший автор голу в історії чемпіонатів світу як таких, учасник першого матчу в історії ЧС – але він не ставав найкращим бомбардиром навіть формально.
Колишній військовополонений, він забив у 1930-му мексиканцям, потім відзначився в історичній грі з англійцями (перемога з рахунком 5:2 над родоначальниками була для того часу неймовірним успіхом) і більше у своєму довгому (він дожив до перемоги французів на мундіалі, завдав символічного удару перед матчем-відкриттям ЧС-1998) житті за збірну не забивав.
Почнемо з героя, який не просто увійшов в історію, а увірвався в неї як вихор. Жуст Фонтен тривалий час лідирував у рейтингу бомбардирів Франції з тридцятьма м'ячами, але важливішим є інший рекорд, який здається вічним.
Батько Фонтена був французом із Нормандії. Мати – іспанкою. Як ви гадаєте, на території якої сучасної країни він народився? Навіть із трьох спроб вгадати складно: це Марокко. "Жусто" народився в 1933-му році, і Касабланка, його батьківщина, ще довго вважалася невід'ємною частиною Франції.
Його життя, на відміну від життя 99% футболістів, не почалося в злиднях. В принципі, у ті часи, коли футболісти й мріяти не могли про нинішні заробітки, спорт був скоріше хобі, у тому числі й нудьгуючої еліти: про те, щоб заробляти на життя грою, навіть мови не йшло. Батько працював генеральним інспектором тютюнових фабрик у Марокко, син почав грати в марокканських командах.
Його бомбардирський талант став очевидним одразу: вже за рідний ФК "Касабланка" (не плутати з нинішньою "Раджею Касабланкою" – ця давно перейменувалася на "Мароккайн") Фонтен забив 62 м'ячі в 48 матчах і допоміг їй виграти чемпіонат Французького Марокко 1952 року. Цікаво: той титул став для клубу 15-м, на той момент він із відривом лідирував за кількістю чемпіонських титулів – але відтоді так і не поповнив їх кількість. Вже незабаром Марокко стане незалежним, і в нових реаліях цей клуб не зміг зберегти той самий рівень успішності.
Так чи інакше, зірка такого масштабу не могла довго залишатися на периферії, і Фонтен перебрався до Франції. Не так давно я писав, що в Ніцці оселився один із найвидатніших воротарів в історії іспанського футболу, Рікардо Самора – і, мабуть, іспанські (або, загалом, південні) корені "Жусто" дали про себе знати, коли він обирав подальшу долю. Допомогло призначення головним тренером Маріо Дзателлі, який теж починав у Касабланці.
Ніцца була більш ніж серйозною силою того часу: у 1951-52 рр. вона виграла два чемпіонати й посилилася "Жусто" саме після першого невдалого сезону. Фонтен допоміг виграти ще одне чемпіонство, але важливіше те, що він продемонстрував свої бомбардирські навички й у сильній лізі. У 83 матчах за Ніццу він забив 51 м'яч.
Фонтен був народжений, щоб бити рекорди у збірній. Уже його дебют приніс рекорд офіційних матчів: 8:0 проти Люксембургу. "Жусто" вже в першому матчі оформив хет-трик... і не викликався до складу наступні три роки. Чому? Атака вважалася надмірно укомплектованою й без того: у нападі блищали один із найкращих футболістів світу Копа, форвард Реймса Бліяр і зірка Сент-Етьєна Рашид Меклуфі. Бліяр із Копою ще й довго грали за один клуб, і для збірної Фонтену довелося пройти ще довгий шлях.
"Для початку" довелося стати зіркою. У 1956-му, коли Копа переманив мадридський Реал, саме "Жусто" з чемпіонської Ніцци був обраний новою зіркою. У першому ж сезоні він забив 30 голів у чемпіонаті, але зіграв за збірну лише в одному матчі. І все ж не перестаєш дивуватися: як же до "Жусто" у збірній липнуло щось легендарне, історичне. Фонтен вийшов у товариському матчі – але це був останній матч угорців перед тим, як вони розбіглися по Реалах і Барселонах...
Можливо, наш герой і залишився б виключно клубним героєм, але в Алжирі розгоралася війна. Меклуфі зі свого Сент-Етьєна поїхав на батьківщину, перестав грати за збірну нових ворогів (цікаво, що вже в 1962-му повернувся, ніби нічого й не сталося), а Фонтена взяли на ЧС-1958. Взяли як запасного, попри 34 голи та золотий дубль у Франції: у Копа була злагоджена зв'язка з Бліяром, і збірна з ними грала добре. Бліяр травмувався вже перед самим ЧС.
Фонтен почав грати – і... почалася магія. Перший офіційний матч проти Парагваю – хет-трик. Другий, проти Югославії – дубль. Третій, проти найсильнішої на той час Шотландії – один гол. Чи почав бомбардир збавляти оберти? Ні, зовсім ні: чвертьфінал проти Північної Ірландії приніс дубль Фонтену. Збірна загалом демонструвала "шампанський", як і сам Реймс, футбол:
"Я грав у той щасливий час, коли забиті голи були важливішими за пропущені", – зазначав через роки сам Жусто.
У півфіналі Франція зіграла проти "дрімтіма", який ще не вважали "дрімтімом". Збірна Бразилії з Пеле, Гаррінчею, Діді та іншими легендами тільки-но звикала панувати. Фонтен відзначився й проти них, але збірна програла 2:5 – французи досі клянуться, що це сталося лише через травму захисника Трезора... Зате в матчі за третє місце Фонтен забив чотири голи у ворота німців і привів "ле бле" до перших медалей в її історії.
Тринадцять. Тринадцять голів за один чемпіонат! До кінця століття Фонтен утримував титул найкращого бомбардира в історії чемпіонатів світу. Досі його перевершили лише Роналду, Клозе та Мессі – але вони, м'яко кажучи, зіграли набагато більше матчів, та й виступали не лише проти команд, що входять до числа 16 найкращих збірних світу. Про рекорд на одному конкретному ЧС навіть говорити зайве: є відчуття, що цей рекорд не поб'є ніхто й ніколи.
На ЧС Фонтен приїхав суперзіркою. Копа вже в 1959-му повернувся з Реала, і дві зірки збірної склали дует у Шампані. За збірну "Жусто" довів кількість голів до тридцяти, у клубі виграв ще два чемпіонства і довів клуб до фіналу Кубка чемпіонів... А потім усе закінчилося.
У 1960-му в матчі проти Сошо Фонтену зламали ногу. Через це він пропустив домашній чемпіонат Європи, повернувся до зими – і знову отримав перелом. У 27 років людина, яка зовсім недавно почала претендувати на статус світової зірки, повісила бутси на цвях. Решту життя він прожив дуже гідно: створив Національну профспілку футболістів, в якості одного із перших тренерів в історії ПСЖ вивів клуб до вищої ліги, тренував і збірну Марокко.
Скільки Золотих м'ячів виграв би "Жусто", якби не травми? До скількох Кубків чемпіонів привів би Реймс? Цього ми вже ніколи не дізнаємося. Кар'єра, яка так стрімко розгорілася, швидко й закінчилася. Цим він схожий на автора твору, який слухають усі вболівальники збірної Франції. "Марсельєзу" написав Руже де Ліль: композитор, який ні до, ні після не створював нічого подібного. Як де Ліль заслужив звання "генія однієї ночі", так і Фонтен, при всій повазі до бомбардирських досягнень у Ніцці та Реймсі, – геній одного турніру.
Мішель Платіні
Прототип: Наполеон Бонапарт
Він впевнено побив рекорд Фонтена, підняв планку з тридцяти м'ячів до сорока одного – але бомбардирство навіть не було його коником. Абсолютний геній, маестро гри в атаці, Платіні робив кращою кожну команду, до якої приходив – питання було лише в тому, наскільки високо він її підніме.
У складі найскромнішого Нансі він забивав до 25 м'ячів у чемпіонаті, приводив клуб до перемоги в Кубку Франції та посідав друге місце в голосуванні за "Золотий м'яч". Перехід до Сент-Етьєна дозволив йому виграти чемпіонат, який досі залишається останнім в історії легендарного клубу. Ну а трансфер до Ювентуса привів до унікального, практично безпрецедентного визнання.
До Ліонеля Мессі Платіні був єдиним футболістом в історії, якому вдавалося виграти три "Золоті м'ячі" поспіль. Ба більше, існує конспірологічна теорія, що й четвертий поспіль Платіні не отримав через конфлікт з УЄФА. Він добре провів ЧС-1986, привів збірну до чергової "бронзи" – але не з України в такій ситуації скаржитися на несправедливість :) Про національне визнання навіть не говоримо: в Італії, наприклад, його визнали найкращим легіонером в історії.
За які заслуги? Саме Мішель здійснив мрію Ювентуса: подарував клубу перемогу в Кубку чемпіонів. До вісімдесятих років Мілан та Інтер вже давно мали свої "вухасті" кубки, а ось Юве чекав на свою європейську корону. Платіні склав атаку разом зі Збігнєвом Бонеком і Паоло Россі – і зміг посилити й цю команду. Якщо фінал Кубку чемпіонів-1983 був програний Гамбургу, то в 1985-му Ліверпуль та всіх інших вже перемогли.
Про таланти Платіні у збірній найкраще свідчить такий факт: до 2020-х років месьє Платіні був найкращим бомбардиром в історії чемпіонатів Європи... хоча зіграв лише на одному Євро.
Так, якщо Фонтену належить вічний рекорд за кількістю голів на одному ЧС, то Платіні – аналогічний рекорд на Євро. На Євро-1984 Платіні просто знущався зі своїх суперників, забивши дев'ять м'ячів у п'яти матчах. Збірна, до речі, далеко не всі матчі виграла впевнено: данців у півфіналі обіграла в овертаймі, та й у групі лише 1:0, Югославію в групі – з рахунком 3:2, але Мішель витягнув весь турнір.
Югославії він оформив хет-трик, данцям в обох випадках забив переможні голи – а у фіналі з іспанцями переграв великого воротаря Арконаду ударом зі штрафного, майстром яких він завжди був. Ще він забив три м'ячі бельгійцям – а хет-трик югославам, оформлений на полі Сент-Етьєна (король повернувся додому!), якраз і дозволив обійти в історичному рейтингу Фонтена.
І все б нічого, але для нових поколінь Платіні залишиться не блискучим гравцем, а огидним корупціонером. Бажання керувати в певний момент витіснило з нього бажання тренувати: одна спроба у збірній поклала кінець тренерській кар'єрі, а в чиновництво він занурювався дедалі глибше й глибше.
Спочатку це були суто представницькі функції: ну як не погодитися, наприклад, на пропозицію запалити Олімпійський вогонь у франкомовному Монреалі? Потім він увійшов до організаційного комітету ЧС-1998 – і командний успіх, безсумнівно, сприяв подальшому просуванню по службі... Загалом, у 2007–2015 рр. Платіні був президентом УЄФА і залишив посаду внаслідок численних корупційних скандалів, серед яких – надання росіянам права проводити чемпіонат світу-2018.
Нехай на тлі Інфантіно Платіні виглядає надзвичайно чесною, принциповою та порядною людиною, свою репутацію він заплямував. І це робить його схожим на Бонапарта. Наполеон-полководець був блискучим, Наполеон-імператор не зміг приборкати своє его і привів Францію до ганьби. Дуже шкода, що двоє людей з італійським корінням (у Мішеля дід переїхав, у Наполеона навіть мати так і не вивчила французьку) не змогли приборкати своє его й не уникли спокус.
Тьєррі Анрі
Прототип: Еміль Золя
Починати кар'єру з запаморочливого успіху приємно, але небезпечно. Людина, яка побила рекорд Платіні, у юнацькому віці досягла головної вершини, потім отримала кілька болючих ударів, але змогла протриматися у грі дуже довго.
У 20 років Анрі став чемпіоном світу. Став у себе вдома, на турнірі, коли Лоран відкривав матчі, а Платіні був одним з організаторів. Ще більшим визнанням його статусу став "трансфер" до Реала ще в 19 років. Він не відбувся, бо іспанці не домовилися щодо грошей із рідним для француза Монако, але сам факт інтересу з боку "галактикос" свідчив про неземний талант. Швидкий, як спринтер, технічний, як танцюрист, і з гольовим чуттям, як, власне, футболіст найвищого рівня, Анрі котирувався не нижче за юного Мбаппе.
Чемпіоном світу він став у статусі запасного – "під" гравцем, який найкраще підходив для хитромудрих питань у вікторинах. Стефан Гіварш, при всій повазі до його роботи на користь команди, був гравцем зовсім іншого рівня: у голах за збірну він зупинився на позначці "1". Надалі Анрі, справедливості заради, провів хороший Євро-2000 і... став одним із головних антигероїв шокуючого, неймовірного провалу на ЧС-2002:
Так, Анрі став і довгий час залишався найкращим бомбардиром в історії "ле бле" – але від його кар'єри у Франції залишилося відчуття недомовленості. Мало про яких найкращих бомбардирів на батьківщині пишуть так критично: можливо, головна праця про ТіТі від французьких авторів, "Самотній на вершині", сповнена критики.
Розчарувань і справді занадто багато: катастрофічні провали не тільки на ЧС-2002, але й на Євро-2008, ЧС-2010; ганебний матч з Ірландією, коли він віддав гольовий пас рукою, щоб уникнути вильоту ще у кваліфікації; просто невдалий Євро-2004, коли вилетіли від греків, а Анрі промовчав весь матч. Так, він багато забивав – але здебільшого у кваліфікаціях, слабким суперникам та у товариських матчах.
Справжнім королем Анрі ставав у клубах. В Арсеналі, де став найкращим бомбардиром в історії та заслужив пам'ятник біля Емірейтс; у Барселоні, де склав одну з найсильніших атакувальних трійок в історії разом із Мессі та Ето'о. Там він був, найчастіше, найкращим у світі – і від цього розчарування від невдач у збірній було ще більшим. Уже у 2004-му Тьєррі приїхав до збірної після такого сезону – і все одно не сяяв.
Еміль Золя свого часу підтримав Дрейфуса: єврейського офіцера, який став жертвою антисемітських настроїв у Франції XIX століття. Йому довелося за це дорого заплатити: класик французької літератури став чужинцем у Франції. Що ж, Золя виїхав до Англії й став легендою так.
Олів'є Жіру
Прототип: Луї де Фюнес
Людина, яка до самого останнього часу утримувала рекорд, дебютувала за збірну у віці, в якому Мбаппе вже готувався до рекорду.
Шлях Олів'є Жіру до визнання не був устелений трояндами. У нього не вірили настільки, що коли рідний Гренобль домігся рідкісної для себе честі – права виступати в Лізі 1, він... показав Олів'є на двері. Нападник продовжив грати в Лізі 2, за скромну команду Тур – і тоді навіть сам навряд чи міг припустити, що стане не те що найкращим бомбардиром в історії "ле бле", а просто гравцем Арсеналу, Мілана, Челсі.
Його навіть складно назвати недооціненим: Жіру й справді досяг величезного прогресу протягом кар'єри, в АПЛ і Серії А почавши забивати більше, ніж колись забивав у Лізі 2. Честь і слава Луї Ніколену, який повірив у посереднього форварда, підписавши його в ще посередній Монпельє. Разом вони й стали зірками: клуб одразу став чемпіоном, а Жіру – гравцем збірної, зіркою та володарем найвищого статусу, який він утримував майже 15 років.
Жіру вдавалося приводити свої команди до історичних перемог. Монпельє – зрозуміло, чемпіонство; Челсі – перемога в Лізі чемпіонів; Мілан – єдине чемпіонство за останні 15 років; збірна Франції – друга перемога на чемпіонаті світу. Надзвичайно розумний нападник, Олів'є розкривав у собі все нові й нові якості: він міг отримати Премію Пушкаша за надзвичайно естетичний гол, але також міг виконувати дуже багато чорнової роботи заради перемоги "ле бле" на чемпіонаті світу.
У вересні йому виповниться 40, але Жіру продовжує кар'єру. Навіть після американської подорожі Олів'є знайшов у собі сили та мотивацію для сезонів у Ліллі. Усе зрозуміло: він занадто довго йшов до визнання, щоб так легко з ним попрощатися. І цим він схожий на класика французького кіно, який понад сорок років грав виключно в маловідомих фільмах, але потім отримав прізвисько "Louis d'or" – "Золотий Луї".
Чиїм шляхом піде Мбаппе, покаже лише час. Поки що меми з ним-диктатором спонукають порівнювати його з Наполеоном, але попереду в нього ще багато років, щоб усе змінити – в той чи інший бік. Втім, після історії з Фонтеном про "багато років" не можна бути впевненим.
