Сенегальське диво. Як збірна нижчих ліг Франції перемогла непереможних
Збірна Франції розпочне чемпіонат світу матчем із Сенегалом. Цей поєдинок має дуже великий історичний та культурний бекграунд, і "Чемпіон" вирішив про це розповісти.
На початку 2002 року збірна Франції здавалася непереможною.
В її трофейному листі були перемоги у всіх турнірах, у яких вона брала участь останніми роками. Чемпіонат світу, чемпіонат Європи, Кубок конфедерацій – усі титули потрапили до рук "ле бле". І не виглядало, що їх хтось або щось зупинить: навпаки, команда міцнішала та посилювала внутрішню конкуренцію.
Саме на далекосхідний ЧС вирушили переможці бомбардирських перегонів АПЛ, Серії А та Ліги 1: Анрі, Трезеге та Сіссе відповідно. З огляду на те, що в Бундеслізі зі скромними 18 голами першість розділили Мартін Макс і Марсіо Аморозо, а в Ла Лізі найкращим став Дієго Трістан – теж, будемо чесними, не суперзірка – можна сказати, що французи здавалися безальтернативно найкращими постачальниками бронебійного нападу.
Самі перемоги, при цьому, здобувалися майже без розгромів – але від цього було ще страшніше. По-перше, звичайно, у них все було гаразд і в обороні: імена Блана, Вієра, Тюрама на довгі роки стали символом видатної якості. Але справа була не тільки в цьому.
Франція, як ніхто інший, вміла в потрібний момент демонструвати характер. В одному вирішальному матчі єдині голи за збірну міг забити Тюрам, в іншому не просто переводили матч в овертайм на останніх секундах, а добивали суперника в ньому, по-третє "просто" вигравали серію пенальті – і з якими суперниками! Хорватія, Італія, ще раз Італія. При цьому, звичайно, могли й виграти красиво: чого варті 3:0 з Бразилією, причому Бразилією – чинною володаркою трофея, причому у фіналі.
Я занадто довго ігнорував прізвище символу перемог. Звичайно ж, це Зінедін Зідан – людина, яка краще за всіх символізувала талант і вміння боротися. Він, звичайно, витягнув для країни багато матчів чистим класом, але з тією ж Бразилією два м'ячі забив після кутових. І цьому королю відповідала свита: ЗіЗу міг отримати червону картку на початку ЧС-1998, але збірна його підтримала, виграла потрібні матчі без нього і дала сяяти в потрібний момент.
Звичайно ж, таку впевненість у собі підсилювали нові перемоги. Франція панувала у футбольному світі, перемогу на домашньому ЧС можна було вважати, якщо висловлюватися французькими термінами, аперитивом перед банкетом. Так, тренер взяв дуже мало молоді, обмежився фактично одним Сіссе – але навіщо вона була потрібна, якщо Трезеге, Вієра, Анрі виграли перший титул у юнацькому віці? Навпаки, молодь зміцніла, готова дати більше, ніж чотири роки тому (Анрі – вже точно більше, ніж Гіварш, який грав у стартовому складі на ЧС-1998) – і можна продовжувати домінування.
Суперник: здавалося, що все цікаве закінчиться дружніми обіймами
Якби якісь сильні світу цього хотіли організувати для французів максимально комфортний старт, якби Жоау Авеланж раптово почав переживати не за свою кишеню і навіть не за рідну Бразилію, а за "ле бле" – у збірної Франції все одно не знайшлося б приємнішого суперника. Приємного настільки, що Вієйра перед турніром не говорив банальностей про необхідність працювати, а прямо сказав: "Я так радий, що сенегальці потрапили на чемпіонат світу! Можливість зіграти з ними – подарунок небес!"
Сенегал – країна, в якій французи пустили чи не найміцніші колоніальні корені у всьому світі. Вони почали впливати на місцеві землі ще в XVII столітті: спочатку через купівлю рабів, потім через заснування міст, прокладання комунікацій. Уцьому, природно, це відбувалося на тлі воєн за землі – колись із самими сенегальцями, колись із британцями – але Сенегал дуже довго залишався одним із оплотів французької імперії.
Чого було більше у впливі метрополії на колонію, добра чи зла? Складне питання, але добро було точно. Французи і будували залізниці, і рано скасували рабство (у 1848 році – раніше, ніж у нас кріпосне право!), і навіть надали всім сенегальцям французьке громадянство.
Тому відносини між країнами залишаються по-французьки сентиментальними: у спорті, наприклад, це виразилося в легендарному ралі "Париж – Дакар". Воно з'явилося значно пізніше здобуття Сенегалом незалежності – що, як бачите, не стало причиною для колишньої колонії віддалятися від колишньої метрополії.
Футбольні розклади: збірна світу проти гравців із Ліги 2
Вієйра так чекав на зустріч із Сенегалом, тому що він народився в Дакарі. Не унікальна, прямо скажемо, історія для французьких зірок: з того ж Дакара до французької збірної доріс Патріс Евра, а нащадками сенегальських батьків є Бакарі Санья та Бенжамен Менді. Бакарі батьки дали ім'я на суахілі, а ось іншим людям абсолютно європейські – теж показник поваги до метрополії, такої рідкісної для колоній. Один із гравців сенегальської збірної-2002, Каліду Сіссоко, представляв сенегальський клуб під назвою "Жанна д'Арк" – під такою назвою він грає й донині.
Втім, Евра з Вієра – суперзірки. Вони грали й в АПЛ, й у Серії А. А от коли ми говоримо про десятки середніх футболістів із Сенегалу, то в такій франкоцентричності проявляється інше обличчя.
На ЧС-2002 зіграла збірна, 21 гравець якої представляв французькі ліги. Що тут дивного, запитаєте ви, французи ж приїхали – але ця збірна була зовсім не "ле бле"! У французів якраз було всього п'ять представників рідної ліги: Сіссе, Лебеф, Дюгаррі та два запасні воротарі. Решта давно роз'їхалися по топ клубах, часто першої величини – не кажучи вже про те, що й вікові Лебеф з Дюгаррі просто повернулися до Франції після красивих "гастролей".
А ось за місцями роботи майже всієї збірної Сенегалу – та просто всієї, якщо не брати до уваги її двох запасних воротарів – можна було вивчати географію Франції. Геньйон з 14-го місця Ліги 2, Сент-Етьєн, ім'я якого, звичайно, звучить гучно, але який випередив Геньйон лише на одну сходинку, Лор'ян, який вилетів до Ліги 2, Страсбург, який вийшов до еліти, але сезон-01/02 провів поза вищою лігою – такими були суворі будні гравців збірної Сенегалу.
Спільне мовне та, частково, культурне середовище дозволяло сенегальцям легко адаптуватися у Франції. Особливо давні тісні зв'язки робили їхню міграцію зовсім одновекторною – на відміну від тих самих камерунців, які любили заїжджати до Іспанії. Але футбольні школи "левів Теранги" (а в ті часи переважна більшість сенегальських гравців народжувалася саме в Сенегалі) залишали бажати кращого, і кар'єру вони робили, як правило, на периферії.
Справедливості заради, відомі гравці у них все-таки були. Багато хто, проводячи паралелі з іншим гравцем, думає, що Саліф Дьяо був куплений Ліверпулем після ЧС-2002. Це не так, опорник ще в Седані провів такий класний сезон, що "червоні" його купили до турніру. Фердінан Колі в захисті, Ель-Хаджі Діуф в атаці та двоє Папів (Сарр і Діоп) у півзахисті грали за Ланс, який у тому сезоні ледь не став чемпіоном. Аліу Сіссе, майбутній тренер збірної, ще до 2002-го зробив непогану кар'єру у вищій лізі: останній сезон провів у Монпельє, але раніше грав за ПСЖ.
І тим не менше. З іншого боку – Анрі, Трезеге, Тюрам, Війєра, Макелеле, Десайї, Лізаразі, Саньоль... Я міг би перелічити весь склад: та Франція була командою зірок, до якої, наприклад, Анелька могли не викликати навіть після не провального, а просто середнього турніру.
"Леви Теранги" не були найслабшою командою за складом на ЧС. У них було більше відомих гравців, ніж у тієї ж Саудівської Аравії. Але сама їхня "французькість" відображала другорядність. Кожен, без винятку кожен гравець сенегальців грав за набагато слабкіший клуб, ніж аналогічний виконавець у чемпіонів. З воротарями, наприклад, вийшло особливо символічно: Фаб'єн Бартез і Тоні Сільва, суперники по грі, у 1995-2000 рр. складали воротарську бригаду в Монако, але грав, звичайно ж, Бартез.
І саме ці команди мали відкрити ЧС-2002. Норма "чемпіонат світу відкриває господар" сформувалася лише з наступного мундіалю – турнір у Японії та Кореї став останнім, право відкрити який надавалося переможцю попереднього ЧС.
Останні приготування: "срібло" Сенегалу, травми у Франції
Сенегал дебютував на чемпіонатах світу. При всій повазі до попередніх досягнень "левів Теранги", до 2002 року вони були просто несумісні за досягненнями з тими ж алжирцями, камерунцями, нігерійцями. Турнір у Південній Кореї та Японії вони теж могли пропустити, оскільки у найважчій (не те, що зараз!) відбірковій групі почали з нічиїх проти Алжиру, Єгипту та Марокко.
Історичним, як пізніше вз'ясувалося, днем для "левів Теранги" стало 10 листопада 2000 року, коли вони посеред відбору вирішили запросити французького тренера Брюно Метсю. Цей чоловік зробив солідну кар'єру гравця, на її піку грав за Лілль і Валансьєн – причому, що характерно, у другому клубі перетнувся з Роже Міллою, найкращим африканським футболістом цілого покоління. Потім тренував обидва ці клуби, але з Ліллем нічого не вийшло, Валансьєн повернути до Ліги 1 не зміг – загалом, кар'єра потребувала імпульсу.
Метсю поставив "левам Теранги" найпотужнішу оборону. У домашніх матчах той Сенегал, як і сьогоднішнє Кабо-Верде, не пропустив жодного гола за відбір. За Метсю він взагалі за решту відбору пропустив лише один раз – хай навіть у програному Єгипту матчі, до перемоги в групі доїхали. Тоді ж сенегальці досягли вершини, яка до останнього часу залишалася для них найвищою: срібних медалей на Кубку Африки-2002.
До чемпіонату світу француз робив ставку на лінію з п'ятьма захисниками. На самому турнірі грали вчотирьох, але важливішим за схеми було те, що за Метсю заграли в контратакуючий футбол. У ньому розквітнув Діуф, який ще у відборі відзначився переможним голом Марокко та хет-триком (!) Алжиру.
Над французами, тим часом, згущувалися хмари. Робер Пірес грав так круто, що був визнаний найкращим гравцем АПЛ, незважаючи на всі голи Анрі, але був вимушений пропустити турнір через травму. Гра французів була зовсім непомітною, про що навіть до турніру обережно висловлювався тренер Роже Лемер. Ще й Зідан, супергерой тієї Франції, отримав травму незадовго до старту турніру.
Але на той момент це здавалося не більше, ніж дрібницями на тлі головного. Травма Зідана заважала йому зіграти лише в перших одному-двох матчах турніру – а вже Сенегал такий склад зобов'язаний був не те що обігравати, а розгромити і без лідера. Багато гравців з того складу Франції провели феноменальний сезон, для них саме ЧС-2002 мав стати проривним.
Фактори можна було згадати і проти "левів Теранги" – як мінімум, вони були новачками, а чи багато збірних виблискували вже на першому турнірі? Не кажучи про те, що величезна частина тієї збірної (мало не всі, крім Аліу Сіссе) в принципі мала дуже скромний міжнародний досвід, не грала не тільки проти топ збірних, але й у єврокубках. Метсю, який зовсім недавно ледь не "вивів" Валансьєн у третій дивізіон, взагалі виглядав як кіт у мішку – куди йому до чемпіона Європи Лемера.
Приводом ставитися до новачка з презирством послужила ще й історія з одним із основних півзахисників Халілу Фадігою. Гравець повторив долю капітана чемпіонів світу-1966 Боббі Мура... арештом за спробу крадіжки в ювелірному магазині. Його відпустили, але асоціації були зрозумілі: дикуни приїхали на тусовку кращих з кращих.
Гра: холодний душ для чемпіонів усього
Матч показав, що з точки зору дисципліни та організації гри африканці можуть дати урок хваленим європейцям. Франція володіла м'ячем, але за це досягнення з нею ніхто й не боровся. Сенегал зайнявочікувальну позицію і був повністю згоден на 0:0.
Французам не вистачало плеймейкера, і, судячи з гри, команда не навчилася діяти без Зідана, просто чекаючи на його повернення. Повторюся, старт турніру для чемпіонів світу здавався складністю дитсадкового рівня, і в такій ситуації цей план навіть можна було зрозуміти. Пора вже назвати інших суперників по групі: це були Данія та Уругвай, щоправда, обидві команди в явному безчассі.
Але сталося не так, як очікувалося. Втрат порівняно з переможним ЧС було начебто й мало, але вони стали критичними. Про Зідана сказано вище, без Лорана Блана грав Франк Лебеф – і грав набагато слабше. Юрі Джоркаефф чудово провів чемпіонат світу-1998, але на новому турнірі він запам'ятався лише безліччю помилок. Зокрема, після його втрати в центрі поля "леви Теранги" провели результативну атаку. Помилилися, втім, усі: Лебеф на фланзі дозволив обіграти себе Діуфу, після неточної (!) подачі якого Петі так погано відпасував воротарю, що Діоп забив у порожні ворота.
Він забив на 30-й хвилині, і у чемпіонів було більше години, щоб відігратися. Але крім неточних ударів після подач у штрафний майданчик, французи нічого показати не змогли. Один раз у штангу влучив Анрі, але каркас стрясав і Фадіга. Не те й мало: "леви Теранги" стримали всю страшну атаку суперника – і зробили це навіть без Папе Сарра, який отримав червону картку під час відбору. Більше того, Метсю навіть не знадобилися заміни – час деяких інших "левів Теранги" настане пізніше.
Наслідки: кінець великої команди, похмілля для Сенегалу
Ми з вами добре знаємо, що невдалий старт турніру сам по собі нічого не означає. Блохін навчив, та й якщо взяти супертоп рівень: Мессі та компанія виграли свій титул, програвши на старті команді ще слабшій. Але сам турнір показав, що "ле бльо" далі треба щось змінювати. Блякла, похмура нульова нічия з Уругваєм і поразка від данців призвели до шокуючого провалу. Кращі бомбардири АПЛ, Серії А, Ліги 1 з усією своєю групою підтримки так і не забили на турнірі жодного м'яча!
Зі збірною попрощалися Юрі Джоркаефф і Крістоф Дюгаррі. Цікава історія з Марселем Десаї, який одразу після гри з Данією сказав: "Я йти не збираюся, я один з найкращих гравців країни". І, дійсно, залишився – аж до провалу ще й на Євро-2004.
Головним, хто пішов, все-таки був тренер. Роже Лемер ніби вирішив після поразки від Африки присвятити кар'єру вивченню її феномену. Перемога на чемпіонаті Європи-2000 виявилася не останнім його успіхом континентального рівня: у 2004-му він приведе збірну Тунісу до перемоги в Кубку Африки. Далі була збірна Марокко, туніський Етуаль дю Сахель... Парадоксальним чином саме поразка Лемера підвищила рівень інтересу до французьких тренерів в Африці: команди шукали нових Метсю.
А що ж сам Метсю і його команда? Далі їм треба було не програти занадто багато. З данцями вони зіграли греко-римські 1:1. Чому греко-римські, а не дансько-сенегальські? Тому що гра була дуже жорсткою, навіть жорстокою: Діао отримав червону картку в середині другого тайму, але мав бути вилучений раніше, за травму Гронк'яера. Ще данці скаржилися, що гру в спеку призначили на розпал дня: той самий Гронк'яєр говорив, що ніколи не грав у таку спеку... "Клептоман" Фадіга відзначився в цьому матчі гольовою передачею.
Втім, подальші події показали, що в контексті того Сенегалу про нічию з Данією було доречно говорити "вибирали суперника простішого в плейоф", "берегли сили" тощо, що іноді кажуть про грандів. У грі з уругвайцями арбітр був якраз щедрий на картки, роздав їх 12 штук – і сенегальці влаштували матч-концерт! Нехай і на тлі слабкого суддівства (по одному сумнівному пенальті в кожні ворота), але ці 3:3 показали, що "леви Теранги" вміють грати і красиво.
Для виходу з групи влаштовувала нічия, але перший тайм проти дворазових чемпіонів світу (найтитулованішої команди групи!) закінчився... 3:0 на їхню користь. Смішно, що могли програти і не вийти – за рахунку 3:3 Моралес не реалізував хороший момент – але така гра проти таких суперників показала, що їх варто побоюватися всім.
Наприклад, Швеції, яка проводила перший турнір і з Ларссоном, і з Ібрагімовичем. Вона виграла свою групу, вона обійшла саму Англію, вона позбавила плейоф саму Аргентину – але й вона була безсила проти сенегальців, у яких того літа виходило все. І навіть кадрові втрати були нічим.
Через перебір карток у сенегальців не могли зіграти Фадіга і Діао. Як наслідок, вінгер Анрі Камара вдруге вийшов у "стартовому складі", а форвард Папе Т'яв взагалі зіграв перший матч на чемпіонаті світу одразу в плейоф. І Камара зробив результат! Він спочатку забив у основний час, а потім золотий гол у додатковий, вивівши команду до чвертьфіналу. Чвертьфінал для абсолютного дебютанта ЧС, чвертьфінал для команди без жодної (!) перемоги в Кубках Африки...
Як вони грали взагалі? Діуф, звичайно, сяяв, але на нього працювала вся команда. Сенегал був справжньою Командою, яка боролася за кожен вільний м'яч і в якій кожен був готовий замінити один одного. Можна сказати, що привілейовані ролі були у Діуфа – але коли у "левів Теранги" виникли проблеми зі складом, він змістився на фланг, де міг зіграти Т'яв.
Неймовірно важкий, складний навіть для команди з низьким рейтингом жереб у чомусь послужив і на користь. Гравців, які або через статус, або через вік, або й те, й інше разом недопрацьовували в пресингу, сенегальці брали голіруч. Можливо, тому їхній шлях перервався на такій самій команді-сенсації. Турки, по суті теж новачки (грали на ЧС раніше лише в 1954-му), мали ще менше гравців у топ лігах – і після важкої оборонної гри забили свій золотий гол.
І що ж далі? А далі нічого. Діуфа купив Ліверпуль, щоб потім вважати це одним із найгірших трансферів за всю історію. Він постійно конфліктував з партнерами та суперниками (чомусь було особливо багато звинувачень у плювках), грав нестабільно і не показав класу навіть після Ліверпуля. Навіть Стівен Джеррард, який завжди намагався знайти найкраще в будь-яких своїх партнерах, говорив, що для Діуфа важливий був лише він сам. Сенегальський "король" виявився не готовим до команд, де він не панує, як у збірній та Лансі.
Сама країна теж так собі розпорядилася флешмобом. У 2020-ті сенегальці знову сильні – і Кубок Африки вигравали, і в плейоф ЧС знову виходили – але після казкового 2002-го вони не відібралися на три ЧС поспіль і навіть Кубки Африки пропускали. Метсю ушйшов в Аль-Айн з ОАЕ, з яким одразу виграв Лігу чемпіонів – і загалом, провів решту кар'єри на Близькому Сході. На жаль, рак призвів до його смерті у віці лише 59 років...
Зрозуміло, що й греки за два роки "приєдналися до флешмобу", але загалом саме сенегальці стали одним із символів зламу тренду. Якщо в XX столітті нормою вважалося блиснути на турнірі збірних і перейти в топ клуб, то після цього тенденція пішла на спад. Десятки матчів у клубах вагоміші за кілька у збірних, і умовний Тшабалала після чудового ЧС у жоден європейський клуб не перейшов.
Одним з небагатьох, хто зробив велику кар'єру після ЧС, став найкращий бомбардир: Папе Діоп. Автор трьох голів перейшов у Фулем, дуже допоміг "дачникам" написати нову історію, закріпитися на рівні регулярних виступів у Прем'єр-лізі... Але й ця історія з нещасливим кінцем. У 2020 році, усього в 42 роки, Діоп помер від бічного аміотрофічного склерозу.
Зараз? Ще більш зіркова Франція, набагато більш знайомий Сенегал
Нехай ця Франція починає ЧС не в статусі чемпіона світу, переможців у її складі вистачає. У чомусь вона навіть сильніша: любителі олдскулу посперечаються, але в цій збірній Франції Лебеф у складі не грав би. Щоправда, й Сенегал інший. Зовсім інший.
Раніше ми розповідали про Сенегал загалом:
І про її нову зірочку зокрема:
Мане, Менді, Сарр – не те що не ноунейми, а гравці топ рівня. Вони вже привели "левів Теранги" до більшого, ніж Діуф і його команда. Справедливості заради зазначимо, що в ролі тренерів допомогли розкритися саме герої 2002-го: Аліу Сіссе до недавнього часу, Пап Т'яв зараз. Звичайно, французи мають набагато сильніший і конкурентоспроможніший склад, але приводів хвилюватися за зарозумілість і лінь зараз навіть більше, ніж 24 роки тому.
З іншого боку, тепер французи можуть думати і про помсту.