Анна Максименко: Вирішальний укол у матчі за "бронзу" – один із найемоційніших моментів в моїй кар'єрі
21 червня у французькому Антоні завершився чемпіонат Європи з фехтування. Українські спортсмени здобули одразу 5 нагород та увійшли до чільної п'ятірки в медальному заліку першості.
В останній змагальний день українські шпажистки вибороли бронзову медаль, перемігши у матчі за третє місце грізних італійок. "Золотий укол" у додатковий час нанесла 18-річна львів'янка Анна Максименко.
Власне про емоції від "бронзи" Євро, незвичний склад та очікування від чемпіонату світу, який прийматиме Гонконг з 22 по 30 липня, одна з українских героїнь європейської першості і поділилася ексклюзивно з Чемпіоном.
– "Бронза" чемпіонату Європи – це успіх, закономірність чи легкий присмак незавершеної справи?
– Вважаю це великим успіхом нашої команди, адже, фехтуючи вперше саме в такому складі (я, Яна Шемякіна, Олена Кривицька та Інна Бровко), та ще й одразу на чемпіонаті Європи, дуже круто, що нам вдалося так законектитися й завоювати цю медаль.
Протягом останніх Кубків світу наша команда виглядала зовсім по-іншому: фехтували я, Інна Бровко, Аліна Дмитрук та Емілі Конрад. Проте дівчатам не вийшло поїхати на Європу, тому що на дати проведення змагань у них випали випускні екзамени. Вважаю, що якби доля склалася інакше і в команді на Європі були Аліна та Емілі, у нас також був би шанс завоювати медаль, яким ми б неодмінно скористалися!
– Саме ви завдали вирішального уколу та принесли перемогу нашій команді, які були відчуття після перемоги?
– Відчуття після нанесення вирішального уколу були неймовірними. Мені здається, це було одне з найемоційніших святкувань перемоги в моєму житті. Навіть коли ми виграли минулий (ЧЄ 2025 року. – ред.) чемпіонат Європи, емоції не були такими сильними, як зараз. Я не применшую емоцій від тогорічної перемоги, ні. Просто на цих змаганнях саме мені випала відповідальність фехтувати вирішальний бій за медаль.
Рахунок, на який я виходила, був рівним, що додавало тиску, який і так був присутній, адже я розуміла, що програш дорівнює втраті бронзової медалі для моєї команди. І в цьому якраз різниця, бо в Ґенуї, коли ми фехтували фінальну зустріч, у нас гарантовано була медаль, гатунок якої мав вирішитися під час бою, а тут – пан або пропав.
– Як вдається зібратись у такі важливі моменти, чи є свій секрет? Наприклад, Роман Свічкар розповідає про медитацію, Влада Харькова – про дихання.
– Якогось конкретного секрету не маю. Усе залежить від мого стану й того, що мені потрібно в конкретний момент. Іноді я відволікаюся, слухаючи музику, іноді мені потрібно побути біля свого тренера, щоб він дав настанови або заспокоїв правильно підібраними словами. Також, як і Влада, стараюся контролювати дихання.
– Перемогти олімпійських чемпіонок, що це означає для вас і який урок винесли для себе з цього протистояння?
– На торішньому чемпіонаті Європи ми також фехтували з командою Італії за вихід у півфінал і виграли з доволі великим відривом. Це зіграло нам на руку, адже, наприклад, у мене вже не було бодай якогось мандражу й відчуття, що ця команда є непереможною.
Урок, який я винесла, чи, радше, просто підмітила, – наскільки іноді важко втримати перевагу, і що над цим потрібно попрацювати, аби наступного разу не втрачати наявну перевагу, а навпаки – примножувати її.
– Якщо говорити загалом про шлях нашої команди, як можете його оцінити, та яка сутичка запамʼяталася найбільше?
– У нас була далеко не легка сітка. За вхід у четвірку ми фехтували з естонками, які є дуже досвідченими та сильними суперницями. Пізніше фехтували з француженками, яких не вийшло переломити, можливо, через тиск від уболівальників, які прийшли підтримати свою команду. Їх було дуже багато.
Ну й остання зустріч – з Італією. Важливо було переключитися після програної зустрічі, що успішно вийшло у моєї команди. У нас було вдосталь часу, яким ми з дівчатами скористалися й переналаштувалися на подальшу перемогу.
– Попереду чемпіонат світу – бронза чемпіонату Європи надає настрою й мотивує до ще більших перемог?
– Звичайно, це мотивує. Так само мотивує і моя поразка в особистих змаганнях: я програла бій за вхід у четвірку на пріоритеті. Тож не перестаємо працювати. Далі буде!