Народився за 200 км від України, бив Зеленського, готується кинути виклик Усику: хто такий Мозес Ітаума?
Олександр Усик "зачистив" хевівейт настільки, що для багатьох фанатів боксу, експертів та навіть чинних боксерів найкращим суперником для українця нині вважається 20-річний Мозес Ітаума.
Британець уже довів, що має здібності, талант та безліч інших позитивних рис. Утім, серйозних опонентів у нього ще не було. Справжнім випробуванням стане бій найближчої суботи, 16 серпня, проти ветерана Ділліана Вайта. Перемога "Нового Тайсона" ще більше розжене (інакше й не скажеш) розмови про потенційний мегабій Усик – Ітаума. Don’t push the horses, як то кажуть… але публіка вже у передчутті.
"Чемпіон" вирішив вивчити його біографію, стиль життя і ведення бою, щоб зрозуміти: як так сталося, що хлопчина в такому віці став хедлайнером новин у найпрестижніший ваговій категорії.
Народження за 200 км від України. Расизм. Переїзд до Англії
Якщо запитати у його величності Google: "Відомі боксери Словаччини", то відповідь вас здивує – популярних імен для широкого загалу там практично немає. Мозес міг стати винятком, адже народився у 15-тисячному словацькому містечку Кежмарок, від якого до Ужгорода всього близько 200 кілометрів. Мама – словачка, тато – нігерієць. Тож окрім прізвища, і його ім’я є рідкісним для наших західних сусідів.
У сім’ї було троє братів: старший – Кароль, середній – Самюел, і наймолодший – Мозес. Хоча, якщо бути точними, то насправді він Енріко. Але промоутери вирішили, що "Мозес" звучить куди потужніше та впізнаваніше.
Ймовірно, якби в трирічному віці не стався переїзд у куди більш "боксерську" Англію, Мозес міг би зараз бути надією словацького хокею, гандболу чи футболу. Або ж узагалі не стати спортсменом.
Та у Словаччині, як і його брати Сем та Кароль, він зіштовхнувся з расизмом. Дитина, яка ще не вміла читати, писати та як слід комунікувати, навряд чи могла усвідомити всі ті події. Переїзд відбувся наприкінці 2007 року – майбутньому проспекту надважкої ваги тоді не було й чотирьох.
У такому віці головним орієнтиром є батьки. І мама чудово розуміла: залишати синів у середовищі булінгу (а вони тоді ще не займалися боксом, щоб мати змогу захистити себе) – це прямий шлях до сумних сюжетів у стилі "Говорить Словаччина" чи "Стосується кожного словака". Діти ростуть і розквітають, коли в них вірять. А перспектив для розвитку у Словаччині батьки не бачили жодному із синів.
"Ми поїхали, бо не відчували, що є багато можливостей. Мій середній і старший брат темніші за мене. І тоді це було досить расистське місце. Моя мама не бачила жодної причини бути там, тому ми переїхали", – пригадував ті часи надія британського боксу в інтерв’ю для Boxing News Online.
Чорношкірий батько у провінційному словацькому містечку початку 2000-х – це було щось незвичне, майже екзотичне. Для місцевих – як евакуйовані українці з Китаю у місто Нові Санжари на початку пандемії Covid-19. Добре, можливо, не настільки радикально, але легко Чарльзу Ітаумі точно не було.
"Мій тато нігерієць, і раніше він жив у Великій Британії. Я пам’ятаю, як він розповідав, що одного разу йшов головною вулицею, і всі зупинялися та витріщалися на нього. Йому це набридло, і він вирішив повернутися до Англії", – розповідав Мозес.
Попри все, у Словаччині й досі живе його бабуся, а також друзі мами. На історичну батьківщину талановитий спортсмен час від часу навідується.
Федерація Знайомий. Республіка Друг. Графство Кент
Сім’я переїхала до портового міста Чатем, графство Кент. Першим у родині з боксом познайомився найстарший – Кароль Ітаума. Молодші – Сем і Мозес – більше захоплювалися футболом. "Новий Тайсон" відкрив для себе "джентльменський кулачний бій" у 9-річному віці. Щоправда, надовго його тоді не вистачило.
"Мені було близько дев’яти років, коли я вперше прийшов у зал. Приблизно через три місяці я вирішив, що це занадто важко. Пішов до Сема на футбол. Але футбол набрид. Тому я повернувся до боксу", – казав Мозес.
І йому було з кого брати приклад. Кароль домінував на аматорських турнірах у Великій Британії, а згодом – у 2018 році – виборов "золото" Юнацьких Олімпійських ігор.
Мозес усе більше часу проводив у залі, уважно слухав поради досвідченішого брата та тренера Дена Вуледжа. Самодисципліна, уміння аналізувати, імпровізувати, не боятися суперника плюс "сарафанне радіо" робили зі школяра місцеву сенсацію. Уже в 15 років він став спаринг-партнером іменитих Джо Джойса та Лоуренса Околі.
І вже тоді вразив усіх. Член збірної Великої Британії на ОІ-2016 Ентоні Фаулер рік тому досить емоційно пригадав цей епізод у подкасті для talkSport.
"Прийшов пацан у шкільній, бл**ь, формі. Заходжу в зал, дивлюся на нього. Думаю, що він, швидше за все, помилився дверима. Підходжу і питаю про це. А він такий: "Та ні, я на спаринги прийшов".
Я не розумію, уточнюю, з ким він планує спарингувати. Питаю про його вік. Чую, що йому лише 16 років. Думаю: Господи, збережи цього хлопчину. Все-таки Лоуренс – величезний бугай, що б’є дуже міцно.
Мозес був третім. І ось він заскакує в ринг – увесь такий свіженький. А Околі вже провів там шість раундів, тож трохи втомився. І весь спаринг пацан валить на нього вперед і кидається важкими такими "бомбами". Він тиснув на нього всі три раунди. Кидав удари без пауз. Ми всі дивилися – і ніхто не міг повірити, що все це відбувається насправді", – згадував Фаулер.
Коротка, але яскрава. Що відомо про аматорську кар’єру Ітауми?
З неперевершеним рекордом у 24 перемоги, 11 з яких були здобуті нокаутом, не дивно, що Мозес Ітаума завершив свою аматорську кар'єру з неймовірними досягненнями.
Він повісив свої аматорські рукавички на цвях після того, як здобув золоті медалі на шкільних, юніорських, юнацьких чемпіонатах Європи та чемпіонаті світу серед молоді у важкій вазі. І це було справжнє тріумфальне завершення: Veni. Vidi. Vici.
У фіналі чемпіонату світу серед молоді, який проходив у іспанській Ла-Нусії, його суперником став українець Олександр Зеленський. Бій пройшов усю дистанцію, але за очками англієць мав повну й беззаперечну перевагу.
За півроку до того ці боксери зустрічалися у півфіналі чемпіонату Європи – тоді Ітаума переміг нокаутом у першому раунді.
Френк Воррен. Дебют відразу на "Вемблі". Спаринги з Тайсоном Ф’юрі.
Пан Воррен – справжній мастодонт своєї справи. Таланти він знаходить там, де інші їх навіть не помічають, а не підібрати Ітауму – це був би гріх. Недаремно колись він переконав 17-річного Даніеля Дюбуа покинути аматорський бокс заради профі. Невідомо, якими $аме аргументами він кори$тується (у деяких словах є підказка), але й Мозес у тому ж віці вирішив: олімпійське золото не на часі – час іти до великих грошей і слави.
"Вемблі", "Madison Square Garden", "MGM Grand" у Лас-Вегасі – культові для боксу арени. Розпочати кар’єру на одній із них – престижно навіть у статусі початківця.
23 січня 2023 року, всього через місяць після свого 18-річчя, на легендарному "Вемблі" в андеркадрі бою Артур Бетербієв – Ентоні Ярд перспективний британець за 23 секунди відправив спати Марселя Боде. Чех упав після потужного оверхенду з лівої. І хоч надалі рівень суперників лише зростатиме, кожен із них рано чи пізно відчує на собі міць цієї руки.
Рамон Альберто Ібарра протримався на 12 секунд довше.
Та третій бій вийшов не таким яскравим. Серйозну конкуренцію британцеві склав українець Костянтин Довбищенко. На момент бою він мав рекорд 9-11-2, але жодного разу за кар’єру не програвав достроково. Ітаумі теж не вдалося це змінити. Щоб бодай трохи скрасити відсутність нокауту, Мозес почав працювати на публіку наприкінці бою.
Через два місяці всі 6 раундів витримав і аргентинець Кевін Ніколас Емспіндола (6-8, 4 КО).
Критики почали обережно сумніватися, чи справді Ітаума зможе повторити шлях легенд, але Френк Воррен, як завжди, тримав ситуацію під контролем.
"Я хочу, щоб Мозес приймав кожен бій у міру його настання, не заглядав у майбутнє і не думав про те, що він хоче стати наймолодшим хлопцем, який завоював титул чемпіона світу.
Я хочу, щоб світ побачив те, що ми бачимо в ньому, тому що він цікавий, він молодий, і я вірю, що в майбутньому він стане обличчям гевівейту", – казав промоутер у вересні 2023-го.
Після цього Ітаума здобув 3 перемоги нокаутом – всі в першому раунді. До себе в табір його запросив Тайсон Ф’юрі, який готувався до першого поєдинку проти Усика.
Робота з практично вдвічі молодшим колегою не врятувала "Циганського короля" від поразки, але дозволила Ітаумі отримати ще більше хайпу.
Серія нокаутів. Порівняння з Майком Тайсоном, яке йому не до вподоби
Мозес продовжує збирати скальпи. І головне – робить це ефектно. Демпсі Маккін, Маріуш Вах та Майкл Балогун – не боксери екстракласу, але й далеко не повні ноунейми. Жоден із них не "дожив" навіть до третього раунду.
Звісно, такі стрімкі тріумфи нокаутом у поєднанні з юним віком одразу породили порівняння з легендарним Майком Тайсоном. Та якщо бути відвертими – спільного між ними не так вже й багато.
По-перше, антропометрія. "Залізний Майк" – 178 см, тоді як його нібито "нова версія" – 198 см. І тут варто визнати: світ ще нескоро побачить когось із габаритами Тайсона чи того ж Давида Туа (також 178 см – прим.).
Тайсон – це агресивний натиск, вибухові кроки для скорочення дистанції, серії нищівних ударів. Мозес – це раціональність, холодний контроль дистанції, робота джебом і точні прямі удари.
Так, обидва користуються стилем пік-а-бу (peek-a-boo) та володіють потужним ударом. Але ж це бокс! У цьому спорті схожі риси можна знайти навіть у, здавалося б, зовсім непоєднуваних боксерів.
І 20-річний британець зовсім не прагне, щоб його порівнювали з американською легендою – він хоче бути собою.
"Знаєте, наприклад, був нігерійський боксер... ніколи не можу вимовити його ім'я. Айк. Айк Ібеабучі. Вся його кар'єра була заснована на тому, щоб бути наступним Майком Тайсоном. Або африканським Майком Тайсоном. І наче люди не цінували того, ким він був насправді.
Я не хочу бути копією Майка Тайсона чи Джорджа Формана. Очевидно, я не звинувачую нікого за такі думки – порівняння завжди будуть. Але я прагну створити власну кар'єру та прокласти свій шлях", – сказав Ітаума.
Усик, Ф’юрі, Льюїс та інші. Похвала від зірок і легенд
Десяток років тому шалено популярним був комедійний серіал "Всі ненавидять Кріса". Про Ітауму ж можна сміливо знімати фільм "Усі люблять Мозеса".
Його хвалять. Його цінують. Йому пророкують велике майбутнє. Навіть сам Олександр Усик.
"Мозес Ітаума – це майбутнє нашого дивізіону", – заявив українець у листопаді 2024-го.
Ці слова розчулили Мозеса. Усик отримав комплімент і у відповідь: "Я намагаюся не слухати подібні речі, адже це мене відволікає. Але коли таке каже Усик – це приємно, адже він досяг усього, чого можна в спорті. Він знає талант і вміє його розпізнати. Проте все, що я роблю, – це не заради похвали, а заради сім’ї та самого себе".
Список тих, хто вірить у його майбутнє, вражає: Тайсон Ф’юрі, Леннокс Льюїс, Тоні Белью, Тедді Атлас. Всі вони називають Ітауму домінуючою силою гевівейту найближчих років.
Попереду – Ділліан Вайт. Далі – хто?
Вайту – 37 років. Як показує кейс Усика, Чісори та навіть Чжилея й Пулєва, такий вік у боксі ще далеко не вирок. Досвід іноді важить не менше, ніж швидкість чи сила.
Історія "Злодія" має дивовижні паралелі з історією його талановитого суперника. Ділліан народився на Ямайці, а до Англії переїхав у 12 років. Їх об’єднує й коротка аматорська кар’єра. Щоправда, Вайт серед любителів провів лише 7 боїв – і всі виграв, причому 6 достроково. Єдиним, хто вистояв, був… Ентоні Джошуа. І навіть тоді ЕйДжей виявив слабке місце – він не вмів тримати удар, побувавши в нокдауні.
Revenge. Помста завжди солодка. І Джошуа став першим, хто наніс Вайту поразку в профі. До зустрічі зі зірковим земляком у грудні 2015-го Ділліан ішов без поразок – 16-0 (13 КО). Але цього разу сам опинився в ролі того, кого глушать: нокаут у сьомому раунді.
Далі була серія з 12 перемог поспіль – Чісора (двічі), Паркер, Хеленіус. Він зібрав тимчасові титули, впевнено йшов угору… поки не натрапив на Олександра Повєткіна.
Тоді Вайт повністю контролював хід бою, двічі відправив росіянина в нокдаун у четвертому раунді. Здавалося, перемога вже в кишені. Але на початку п’ятого – один єдиний "лакі панч" і… аут.
У реванші він упевнено довів випадковість тієї поразки. Та квітневий вечір 2022-го й бій із Тайсоном Ф’юрі показали: Ділліан – боєць високого рівня, але не суперзірка дивізіону.
Після цього майбутній опонент Мозеса з’являвся на рингу лише двічі – здобув контроверсійну перемогу над Джермейном Франкліном і нокаутував німця Крістіана Хаммера.
Але для праймових років два бої – це мізер. За цей час були й травми, й допінговий скандал. Логічно, що зараз він – андердог. Проте Вайт сам ставиться до цього з викликом:
"Вони намагаються згодувати мене вовкам і розірвати на шматки. Але я був альфа-самцем. Я був і на дні зграї, і посередині зграї, і на вершині зграї. Можливо, я старий вовк, але в мене все ще є зуби. Не грайтеся зі мною".
Перемога над ним остаточно закріпить Мозеса серед топів. Далі можливі прізвища гучні: Джошуа, Баколе, Вордлі, Кабаєл, Хргович… Можливо, навіть Дюбуа.
Та головне – не піддатися спокусі форсувати події. Усик – це не просто Good, а God. А, можливо, і GOAT. Перемогти дворазового абсолюта в 21 рік (навряд чи бій відбудеться до 28 грудня – дня народження британця) стало б історичним досягненням. Але історію треба писати вчасно, а не поспіхом.
Ітаума ще має кілька слабких місць: він не перевірений елітою (Вайт – лише з натяжкою, і треба ще пройти цей виклик), його раціональний темп досвідчені суперники можуть розкусити, а молодий вік означає менший життєвий і тактичний багаж.
Тому – Don’t go to hell before your father. Усе ще попереду. Бо якщо піддатися блиску софітів і гучним афішам зарано, то падіння на рингу буде ще болючішим.