Після бійки кулаками махають, або найрезонансніші дискваліфікації претендентів на титул
На думку багатьох глядачів, події після перегонів у Лас-Вегасі виявилися куди цікавішими за сам заїзд. Низка європейських фанатів Формули-1, які після фінішу вирушили відсипатися, прокинувшись, виявили цікавий факт: обидві машини Макларена були дискваліфіковані за надмірне зношування планки – рішення, яке помітно змінило розклад у чемпіонаті.
Зрозуміло, думки простих уболівальників з цього приводу різняться. Особливо запеклі шанувальники Піастрі і Норріса, звісно ж, стали на бік своїх улюблених гонщиків. Глядачі з більш нейтральною позицією також розділилися: одні вважають покарання повністю заслуженим, вказуючи на очевидне порушення правил, інші ж висловлюють невдоволення самим фактом втручання суддів.
Напередодні фінішної прямої битви за чемпіонство пропонуємо звернутися до сторінок історії Формули-1 і згадати інші випадки, коли після фінішу перегонів основні претенденти на титул зазнавали дискваліфікації.
Міхаель Шумахер, 1994 рік
Дуже часто після радикальних рішень глядачі звинувачують дирекцію перегонів та організаторів чемпіонату в упередженості щодо якогось конкретного пілота. Такий момент майже завжди залишається спірним – занадто велика роль фанатських почуттів.
Але серед усіх подібних ситуацій особливо виділяється сезон 1994 року. Після двох епізодів Деймон Гілл отримав аж 56 очок фори над Міхаелем Шумахером за системою 10-6-4-3-2-1: двічі результат німця в перегонах анулювали, а ще два етапи його змусили пропустити.
І ось тут уже проглядалася чітка лінія спроби штучно повернути інтригу в чемпіонат, в якому майбутній "Червоний Барон" домінував, попри те, що у суперників була швидша машина.
Перший випадок стався на Сільверстоуні: Міхаель двічі обігнав Деймона по ходу кола прогріву. При цьому Шумахер спокійно зайняв свою другу стартову позицію, і здавалося, що епізод взагалі не вартий розгляду.
Однак на 22-му колі перегонів судді вирішили призначити німцеві 5-секундний штраф стоп-н-гоу, що фактично означало втрату приблизно 25 секунд.
Оскільки керівник Бенеттона Флавіо Бріаторе спробував оскаржити це рішення, все стало тільки гірше: Міхаеля повністю дискваліфікували у Великій Британії за надто пізнє відбування покарання, а також відсторонили від етапів в Італії та Португалії.
Цікавіший, контексті сьогоднішніх подій, випадок стався на Гран-прі Бельгії, де Шумахер здобув перемогу. Причиною анулювання результату стала та сама планка, кажучи простими словами, тонка дерев'яна дошка, яка прикріплюється під днищем боліда.
За правилами знос цього елемента не повинен перевищувати 1 міліметр – саме так контролюють, щоб дорожній просвіт не був надто маленьким.
І хоча в останньому випадку порушення виглядало більш очевидним, варто відзначити один факт: після фінішу суддівська бригада кілька годин вивчала болід Шумахера у пошуках бодай якоїсь формальної зачіпки, щоб винести покарання. Масштаб цієї перевірки явно перевищував стандартні процедури.
Міхаель Шумахер, Монако 2006
Оскільки ми вже згадали "Червоного Барона", одразу перейдемо до ще одного резонансного епізоду за участю німця. І хоча ця стаття присвячена, в основному, перегонам, не можна не оминути увагою кваліфікацію до Гран-прі Монако –, особливо з огляду на те, що на вуличках князівства неймовірно складно обганяти, а стартова позиція найчастіше має вирішальне значення.
Під час своєї останньої кваліфікаційної спроби, за кілька поворотів до фінішу, Міхаель припустився помилки, після чого його болід зупинився на трасі.
На перший погляд нічого особливого, але на той момент час Шумахера був найкращим. І тут же почалися активні розмови про те, що гонщик зробив це навмисно, щоб завадити суперникам поліпшити свої результати.
Чи був у його діях умисел – навряд чи вже колись - або дізнаємося правду. Однак дирекція перегонів сумнівів не мала і замість поулу відправила Міхаеля стартувати останнім.
Навіть незважаючи на героїчний прорив "Червоного Барона" до 5-й позиції, це рішення фактично коштувало йому 8 очок (-6 у Шумахера і +2 в Алонсо) за системою 10-8-8-6-6-6-5-5-4-4-3-2-1. А враховуючи, що наприкінці сезону боротьба за титул знову загострилася, ці залікові пункти мали велике значення.
Зіткнення епохи на Гран-прі Японії 1989 року
Сезони 1988, 1989, 1990 і 1993 увійшли в історію Формули-1 як роки протистояння двох гучних імен – великого генія автоперегонів "Професора" Алена Проста і улюбленця публіки, "поганого хлопця" Айртона Сенни, прозваного "чарівником". На їхню честь цілу епоху стали називати "Прост – Сенна".
Легендарний бій супроводжувався величезною кількістю скандалів: відвертий фаворитизм Макларена і Хонди на користь Айртона, порушення бразильцем внутрішньокомандних домовленостей, крадіжка ним налаштувань боліда напарника – про все це можна говорити дуже довго. Але зараз наша тема – Гран-прі Японії 1989.
Однією з особливостей Сенни, яка водночас захоплювала його фанатів і була головним болем для організаторів, був украй агресивний стиль боротьби, що ставив суперника перед вибором: "або ти пропускаєш, або ми стикаємося".
До кінця 1989 року, втомившись від подібної поведінки напарника і токсичної атмосфери всередині команди, Прост ухвалив чітке рішення: якщо подібне повториться, він твердо "закриє хвіртку". Саме це і сталося у згаданих перегонах на Сузуці.
Після зіткнення Ален одразу покинув болід, а от Айртона працівники японської траси розштовхали, і він продовжив перегони. Саме стороння допомога і стала причиною, через яку Сенну дискваліфікували.
Таким чином, справедливість було відновлено, і Прост достроково став чемпіоном світу 1989 року.
Можна довго розмірковувати про те, скільки б покарань отримував бразилець, якби виступав у сучасну епоху. Але навіть за більш м'яких суддів 80-х частина глядачів помітила явне бажання покарати Айртона "скопом" за всі його спірні вчинки.
Однак була у тієї дискваліфікації й інший наслідок: фактично Сенна отримав своєрідну індульгенцію на те, що роком опісля, у тій самій Японії, він протаранив Проста на старті перегонів –, і цього разу аварія принесла титул уже бразильцеві, а знову карати Айртона вже ніхто так і не наважився, тому що федерація автоспорту побоювалася чергової реакції фанатів.
Ален Прост, Італія 1986
Теперішня боротьба Макса Ферстаппена проти двох суперників із домінуючого Макларена у багатьох глядачів викликала асоціації з сезоном 1986 року, коли Ален Прост вирвав титул із рук пари гонщиків Вільямса, чиї машини були явно швидшими, ніж болід француза.
Мабуть, саме той подвиг зробив "Професора" не просто чемпіоном, а справжньою легендою.
Але часом, крім Найджела Менселла і Нельсона Піке, Просту протистояла ще й бригада суддів.
На Гран-прі Італії француз кваліфікувався другим, але що важливіше – попереду своїх суперників. Однак радість була недовгою: через технічні проблеми йому довелося стартувати з піт-лейн і вже звідти здійснювати прорив через пелотон.
На середині дистанції судді ухвалили рішення про дискваліфікацію Проста за неправомірне використання запасного боліда. Однак слід зазначити, що фактично це покарання нічого не змінювало – приблизно в той самий час на його машині зламався двигун.
Ален Прост, Сан-Марино 1985
Якщо 1986-й сприймається як сезон жорсткої боротьби, то 1985-й багато хто вважає майже прогулянкою для Проста до свого першого титулу, особливо дивлячись на 23-очкову різницю в підсумковому протоколі чемпіонату.
Однак, за винятком останніх п'яти гонок, Алену серйозну конкуренцію надавав Мікеле Альборето на Феррарі.
Ба більше, у першій половині сезону саме італієць очолював залік. І на момент третьої гонки кожен пункт виглядав дуже цінним.
Прост міг перехопити ініціативу після Гран-прі Сан-Маріно, скориставшись сходом суперника. І справді, він виграв гонку. Однак радість була недовгою – в його Макларені було виявлено недовагу в два кілограми, через - перемога перетворилася на дискваліфікацію.
Джеймс Гант, 1976
Сезон 1976 року знайомий кінолюбителям завдяки художньому фільму "Перегони" (Rush). І, звичайно, в його основі лежать реальні події, проте не варто забувати, що багато чого на великому екрані було помітно прикрашено.
Хоча в реальному житті Нікі Лауда і Джеймс Хант вельми непогано ладнали поза болідами, кінострічка прагне вивести їхній конфлікт далеко за межі траси. Крім того, у фільмі показана сцена, в якій Лауда бере участь у протестах Феррарі проти боліда Макларена.
Насправді ж сам пілот не мав до цього жодного стосунку. Судовою стороною питання займався менеджер Скудерії Даніеле Аудетто, який часом прямо заявляв: "Це моя робота – знайти, за що можна зачепитися".
Загалом гучних прецедентів було два: Ханта дискваліфікували після перемог в Іспанії – за невідповідність машини технічним нормам – та у Великій Британії, де він використовував запасний болід в обхід правил. І якщо перше покарання вдалося скасувати після апеляцій, то друге так і залишилося чинним.
"Віддайте цьому хлопцеві кубок"
Сезон 1958 року, а також випадок на Гран-прі Португалії піднімають одразу низку філософських питань. У наш час, коли кожна перемога, а тим паче чемпіонський титул означають величезні спонсорські контракти, випадки "благородства" в боротьбі за титул стали великою рідкістю.
Водночас на зорі існування Формули-1 це був скоріше спорт ентузіастів, до того ж гонщики брали участь у низці змагань, і "королева автоспорту" ще не мала свого домінуючого статусу. Тому часом для пілотів була важлива не тільки перемога, а й те, якими методами її було здобуто.
У Португалії за перше місце боролися Майк Хоторн і Стірлінг Мосс – два головних претенденти на титул того року.
Незадовго до фінішу Хоторн припустився помилки, через що його болід заглух. Проте гонщик зміг знову завести машину і дістався до фінішу другим.
Після закінчення заїзду Майка дискваліфікували за те, що він штовхав свій болід, а також рухався в той момент проти напрямку руху. Ціна питання була – 6 очок за системою 8-6-5-4-3-2.
Однак Стірлінг прийшов до суддів і сказав, що йому з траси було краще видно, що його суперник нічого не порушував, а всі дії відбувалися поза межами перегонового полотна, що не повинно каратися. Після слів Мосса результат Хоторна було відновлено.
Чемпіонат же завершився тим, що Майк здобув титул із відривом лише в один заліковий пункт від Стірлінга. Причому команда Феррарі не стала відповідати шляхетністю – ближче до кінця останніх перегонів Гран-прі Марокко Хоторна на необхідну йому другу позицію пропустив напарник Філ Хілл.
Що стосується ситуації в підсумковій таблиці, вона виявилася ще більш дивною. Багато вболівальників пам'ятають відносно нещодавні випадки у 2008 і 2016 роках, коли титул діставався пілоту з меншим числом перемог, причому в обох випадках чемпіон у вирішальному заїзді приїжджав позаду свого суперника.
Але найяскравіше сумнівність ідеї давати очки лише за невелику різницю між першим і другим місцем проявилася в сезоні 1958 року: чотири перемоги в Мосса проти лише однієї в Хоторна, який став чемпіоном. І фактично саме те саме благородство в Португалії позбавило Стірлінга титулу.
Найджел Менселл, Португалія 1991
Якщо ви любите читати про різні курйозні випадки, то, безсумнівно, вам слід вивчити біографію Найджела Менселла – гонщика, у якого вічно щось йшло не так у ситуаціях, коли здавалося, що у нього на руках усі карти.
У сезоні 1991 британець мав усі шанси на титул, його Вільямс володів порівнянною з Маклареном швидкістю, а сам Менселл як пілот не поступався у швидкості Айртону Сенні. Але це не була б історія "Біг Найджа", якби все було так просто.
Серед безлічі безглуздих ситуацій, що коштували британцеві очок у тому чемпіонаті, нашої основної теми стосується Гран-прі Португалії: спочатку Менселл втратив час через те, що механіки не затягнули заднє праве колесо.
А пізніше у справу втрутилися судді та дискваліфікували Найджела за те, що його машина обслуговувалася поза відведеною частиною піт-лейну.
Кеке Росберг, Бразилія 1982
Сезон 1982 року став одним із найдивніших і найтрагічніших в історії Формули-1: смерті Жиля Вільньова і новачка Ріккардо Палетті, травми Дідьє Піроні, несумісні з продовженням автоспортивної кар'єри, і в усьому цьому хаосі – титул Кеке Росберга з однією перемогою за весь рік.
Сім'ю Росбергів заведено вважати неймовірно везучою, адже обидва представники династії стали чемпіонами здебільшого внаслідок проблем у суперників. Але з усім тим, навіть у них бували важкі дні.
На Гран-прі Бразилії 1982 пілоти Вільямса завоювали дубль: Кеке приїхав другим, а переміг його напарник Нельсон Піке. Але пізніше на обох болідах було виявлено нестачу ваги, через що підопічні "Залізного Френка" були дискваліфіковані, а перше місце перейшло до Алена Проста.
Джек Бребем, Монако 1960
Сезони 1959-1960 пройшли під домінуванням команди "Купер" із революційним на той момент заднім розташуванням двигуна.
Але якщо в середині чемпіонату 1960 року Джек Бребем виграв п'ять перегонів, чим і забезпечив собі другий титул, то початок року минув доволі складно. Після сходу в Аргентині великі надії покладалися на Гран-прі Монако. І справді, щойно над князівством почався дощ, Джек вирвався в лідери.
Однак незабаром він сам припустився помилки на мокрій трасі, і його розвернуло. Здавалося б, гонщик все одно міг претендувати на очки, проте судді були іншої думки – Бребема дискваліфікували за сторонню допомогу під час повернення на вуличний трек.
Жак Вільньов, Японія 1997
Сезон 1997 прославився скандальним зіткненням Міхаеля Шумахера і Жака Вільньова в останніх перегонах сезону, за що "Червоного Барона" позбавили всіх набраних очок по ходу чемпіонату. Однак, оскільки німець однаково вже програв боротьбу за титул, це покарання мало радше показовий характер і на підсумки ніяк не впливало.
А ось випадок на передостанньому етапі в Японії вже мав прямий стосунок до боротьби за титул. Під час тренувань Вільньов здійснив обгін під жовтими прапорами. Порушення саме по собі не виглядало серйозним, проте незадовго до цього, в Італії, канадець припустився аналогічного порушення.
У підсумку, за сумою двох інцидентів судді ухвалили рішення дискваліфікувати Жака після перегонів на Сузуці, позбавивши його двох очок за п'яте місце. І хоча здавалося, що це небагато, саме ці два пункти визначали, хто з претендентів приїде лідером турнірної таблиці на заключний Гран-прі.
Епілог
Уже втретє за осінь змінюється ситуація навколо шансів Макса Ферстаппена в боротьбі за титул. Після перемог в Італії та Азербайджані серед фанатів Формули-1 виникло чимало розмов про можливий камбек.
Потім успіхи Ландо Норріса в Мексиці та Бразилії, укупі з проблемами у Ферстаппена, здавалося б, закрили питання про боротьбу за чемпіонство для першого пілота Ред Булла. Але несподівана дискваліфікація двох Макларенів у Лас-Вегасі знову подарувала промінь надії фанатам нідерландця.
До кінця сезону залишилося дві гонки, а значить, своїми зусиллями Макс може відіграти 14 очок з 24, на які відстає наразі. Що стосується решти 8 пунктів, йому все ще потрібно вірити в диво. Проте ці цифри залишають простір для надії.
Варто також зазначити, що сама ситуація викликала в пам'яті ще одну паралель. Глядачі досі обговорюють скандальний фінал сезону-2021 зі спірним рішенням Майкла Масі відновити перегони на одне коло, де і відбувся вирішальний обгін. Але при цьому безліч суддівських рішень, ухвалених проти Ферстаппена під час того чемпіонату, благополучно забуті.
