"Мене вже не мало бути на цій землі". Експрезидент Федерації баскетболу Києва представляє десантно-штурмові війська ЗСУ
Макс Сергєєв розповів Чемпіону, як окупант розстрілював його з автомата впритул, пояснив корисність дробовика для ЗСУ та зізнався, як ставиться до перспективи “підсилити” ув'язненими українську армію. Попутно розкритикував очільника МОК Томаса Баха за його жалюгідні спроби перекласти на міжнародні федерації відповідальність за залучення до змагань російських “нейтральних” спортсменів.
Автоматна черга з 7 метрів
- Максе, що змінилося у вашому житті за майже рік, який минув із моменту нашого попереднього інтерв’ю? Вiйськова частина, посада, звання?
- Говорячи про те, що змінилось, мабуть, передусім потрібно згадати побратимів, які загинули та отримали поранення. За великим рахунком, підрозділ, у якому я прослужив півтора року, в тому складі, в якому він був, уже не існує. Зараз прийшли нові люди на заміну тим, хто відпрацював. А я отримав нове призначення. Почав працювати інструктором у навчальному центрі десантно-штурмових військ. Був командиром взводу, тепер працюю інструктором. Звання в мене не змінилися - я старший сержант. Мав отримати офіцерське звання, але не встиг.
- У грудні ви написали в соцмережах, що до вас повернувся слух...
- В мене була довга історія зі слуховими апаратами. Спочатку придбав одні. Але декілька тижнів намагань змусити їх коректно працювати вийшли невдалими. Мені довелося змінити їх. Другі слухові апарати їхали зі США. Звідси відправляють усі заміри, потім їх виготовляють за океаном і присилають в Україну. Це зайняло понад місяць. Коли вони прийшли, я почав набагато краще чути. У цьому є як свої переваги, так і мінуси. Тому що вже звикаєш до того, що навколо тебе відносна тиша. Коли всі звуки знову стають набагато чіткішими, особливо вперше, досить складно звикнути. Це фізично не дуже приємно.
- Давайте продовжимо про неприємне. Після чергової важкої контузії та поранення при бажанні ви могли демобілізуватися? Міркували над цим?
- Я визнаний обмежено придатним. І непридатним до служби в десанто-штурмових військах. В сучасній структурі армії враховується індивідуальний вибір військовослужбовців у плануванні їхньої служби. Якщо виникає бажання продовжити службу в конкретному військовому підрозділі, можна розглянути можливість знаходження відповідної посади, враховуючи особисті навички та бажання військовослужбовця. Я не бачив у собі бажання закінчити свою службу. Навпаки, дуже хотілося передати свої знання іншим людям. Здається, що в мене це непогано виходить. Тому я на даний момент все ще з ДШВ і сподіваюся, що пропрацюю тут достатньо довго.
- Те, шо ви лишилися живим після важкого поранення - це диво? Можете пригадати, як це трапилося?
- У нас популярний вислів: “На війні смерть можлива за двома випадками: або не пощастило, або ти прої…ав”. В моєму випадку, я вважаю, що це було неймовірне диво. Бо п*дор стріляв із відстані 7-10 метрів. На той момент я не знав, що вони вже зайшли зачищати нашу посадку. Це була засідка. І я був певен, що це хтось зі своїх. Бачив його перед собою, поки він не почав стріляти. Потім на рефлексах спрацював. Рефлекторно відхилився. Та все ж одна куля окреслила по вилиці, розсікла щоку та відірвала мочку вуха. Інша пройшла вздовж тіла по спині, пробивши кемелбек. Зайшла в районі ключиці та вийшла нижче по спині. І перша, і друга кулі, я вже про інші мовчу, бо там була автоматна черга, могли б закінчити моє життя. І час від часу про це навіть не хочеться, але доводиться згадувати. Про те що мене вже не мало бути на цій землі.
Запеклий бій тривав 9 годин. Ексспортивний коментатор героїчно боронить українську землю
Вербове-Роботіно
– Ви брали участь у контрнаступі на південному напрямку в 2023 році. Три топ-історії, які допоможуть зрозуміти, чого він не досяг тих результатів, про які мріяли українці.
- Спочатку розповім про несподівані моменти, до яких треба бути готовим. Якось ми висунулися з дорозвідкою. Треба було непомітно прийти. Подивитись, що відбувається. Подивитись точки, на яких ми можемо потім забазуватися. Це було в районі Вербове-Роботіно. Ми рухалися з усіма можливими заходами безпеки. Тихенько. Нас було дуже мало. В якийсь момент чуємо рух техніки в наш бік. Залігаємо. Прямо перед нами вилітає український танк і… глохне. Екіпаж танка вибігає в бік наших хлопців. Але прикол в тому, що ми залишаємось на місці, бо наша задача ще не виконана. Потрібно розуміти, що бойова одиниця, яка з'явилася на відкритому просторі - це одразу ціль. Для арти противника, для дронів, для всього. Ми були в шоці. Замість того, щоб тихенько прокрастися і зробити свою справу, нашу позицію розкрили. Причому, за прикрим збігом обставин, розкрили свої. Нам довелося покинути точку. Наступного дня танку вже не було, його відбуксували. Але в той момент, коли все це сталося, буквально за п'ять хвилин, декілька прильотів в наш бік було, нам довелося трішечки напружитись.
Щодо складнощів, які були в контрнаступі. Те, що ми отримуємо від наших західних партнерів зараз, нам треба було півтора року тому. Саме тому була можлива Харківська операція, бо ворог не встиг ще зробити захисних споруд. Ворог не встиг забетонувати доти. Ворог не встиг вирити траншеї. Дуже багато залежало від тактики, стратегії. Ми могли виграти виключно своєю винахідливістю, своєю кмітливістю. На якомусь запалі це все зробити. А зараз це зробити вкрай важко. Майже неможливо. Практика показує, що це неможливо зробити і в одній, і в іншій стороні. Ворог неймовірно важко просувається. Якщо просуваються взагалі. При цьому втрачають людей та техніку. І в нас така сама історія. Нам так важко просуватися, бо наш ворог зайняв найзручніші позиції. Наприклад, де Вербове - Роботіно, там неймовірна велика ділянка. Там майже не залишилось дерев, витушені всі посадки. Це просто поле до горизонту, яке ще йде вниз, а потім вверх. Тобто ти там як на долоні, тебе всі бачать, будь-які пересування паляться, це стає великою перешкодою для переміщення.
Дробовик та два збиті дрони
- У 2023 році ви опанували дробовик Mossberg 590A1, який знаходиться на озброєнні морської піхоти США. Є історія, як він вам допоміг у бою? Працювали ним по дронах?
- З Mossberg я почав працювати вже після свого останнього поранення. Це такий постаналіз того, що відбулося. Що можна було зробити інакше. Яким чином можна було вплинути на події, і так далі. Привідом моєї цікавості, стали ті ситуації, в якій ми опинились. Як ми могли діяти для того, щоб втратити менше людей. Була ситуація, коли нас просто з дронів зі скидами закидали вогами. Вони до нас просто прилітали, скидали скиди та летіли назад. А на їхнє місце прилітали наступні. І так було досить довгий час. Протягом півгодини відбувалася перша хвиля. Потім вперше вдалося щось збити. Я збив два дрони. І намагався зрозуміти, яким чином це могло стати більш легкою задачею. Дізнався про те, що насправді і “мосберги” в Україну завозились. І в деяких підрозділах з ними працюють. Знаю, що і ЗСУвці з ними працюють. І в деяких підрозділах хлопці купують дробовики для того, щоб можна було полювати на дрони.
Може, Ломаченко вже штурмує військомат. Спортивний журналіст вже більше року на війні
Але я розумію, що є певні складнощі. Вони пов'язані з тим, що це додаткова номенклатура. Потрібно десь брати набої. Плюс людину, яка працює з цим дробовиком, треба навчити. Це, в принципі, не складно. І в багатьох підрозділах люди самі вирішують це питання. Без допомоги ЗСУ та своїх командирів. Скинулися, купили дробовик, набої - і працюють. Важливо розуміти, що мова не йде про повний перехід на дробовики для всіх. Натомість я вважаю, що, принаймні, один дробовик повинен бути у кожній групі. Я маю на увазі, що в індивідуальних випадках навіть FPV-оператори можуть намагатися використовувати дробовики. Я розумію, що це складне завдання, але коли стоїть вибір між загибеллю та спробою збити дрон, іноді це може мати позитивний ефект.
- Хочу уточнити щодо збитих дронів. На якій висоті вони працювали?
- До 50 метрів. Їм треба було прицілитись, вони спускалися нижче. З дробовика із дробом 3.0 їх збити набагато легше, ніж з іншої стрілкової зброї. І менше пострілів, і швидше все робиться. Також знаю, що в американській армії є такий досвід. У нас він чомусь не поширений. Ба більше, якщо зараз, наприклад, у фейсбуці зробити тему “Дробовик в армії’, ви побачите, що буде велика кількість як прихильників, так і противників. Хоча деякі намагаються навіть мати дрони з спеціальними пристроями, які стріляють дробом для того, щоб збивати озброєні дрони. Це відносно великий дрон. На ньому фіксується труба, забивається дріб. Він виходить, наприклад, на дрон розвідки супротивника, який там зависає і стежить за подіями. І збиває його в повітрі. Тому просто треба розуміти плюси та мінуси дробовика. Мінус - це обмеження щодо дальності стрілянини. Плюс - кількість металу, який він випускає з себе та площа, яку покриває цей метал. Це дуже важлива річ, яка може впливати на процес дій.
Алкоголь у армії
- Максе, коли ми ближче до кінця війни - зараз чи півтора роки тому, коли ЗСУ успішно звільняли від ворога Харківщину та Херсонщину?
- Ми 100% були ближчими до кінця війни півтора року тому. Це моя особиста думка, але я впевнений, що мало хто буде з нею сперечатись. Бо я вже пояснив, чому важко просуватися і нашому супротивнику, і нам. І причина саме в тому. Якщо б нам трішки більше озброєння, на той момент ми б уже звільнили Україну.
- В українському середовищі були ідеї, що нам теж потрібно перейняти досвід країни 404 і запропонувати ув'язненим піти на фронт за можливість після певного терміну на війні вийти на волю. Як ви ставитеся до таких ідей? Адже у вашому підрозділі був один прецедент із людиною, яка свого часу відбула покарання.
- Я проти ув'язнених на фронті. По-перше, не розумію, яким чином їх інтегрувати в життя звичайних людей. Бо це інші люди. Зазвичай їх дуже важко переробити. Вони звикли жити за іншими законами та правилами.У них своє розуміння того, як і що довкола має бути. У мене є досвід. Був підлеглий, який колись відбував покарання. Закінчилося це погано. Він напав на свого побратима з ножем. І вже понад рік триває суд, який ніяк не може закінчитись. Наша судова система така неймовірна, що навіть за наявності 10 свідків вона не може вирішити, хто правий, а хто винний. Єдиний варіант – це зробити окремі підрозділи з таких військовослужбовців. Але, як на мене, це дуже великі ризики. Давати таким людям зброю до рук? Хто тобі гарантує, що завтра ти прокинешся, а його нема? Ні його, ні зброї. Тому це складне питання. Вважаю, що у нашій армії так не має бути.
- По досвіду майже двох років війни можна стверджувати, що військові, які зловживають алкоголем на війні, отримують поранення та гинуть частіше, ніж їхні колеги, які цих проблем не мають? Є така тенденція чи ні?
- Щодо алкоголю та наркотичних речовин, до цього вкрай негативно ставляться. Але я знаю підрозділи, де практикується вживання алкоголю і на це спокійно дивляться. Є підрозділи, в яких ні в якому разі це не приймається. У моєму підрозділі, наприклад, перші півроку у нас взагалі був сухий закон, і там навіть нікого з пивом не можна було побачити, бо це був би треш. Знаю підрозділи, в яких із цим намагаються боротися, ставлять людей у ями і таке інше. І я розумію, через що це відбувається. Тому що ми існуємо серед зброї. Навіть у мене була ситуація, коли просто в якийсь момент виходить солдатик, у нього в руках автомат, він п'яний і сміється.
- Вирішив погуморити?
- Так. Вийти і показати, що в нього в руках автомат. І які гарантії, що наступним його кроком не буде просто натиснути спусковий крючок і не покласти своїх побратимів? Під впливом алкогольних та наркотичних речовин у людей загальмована реакція. Вони не здатні швидко приймати рішення. А війна - така штука, що ти не знаєш, коли тобі доведеться діяти. У якийсь момент тебе піднімуть уніч, вдень, з ранку - коли завгодно, на виконання завдання. І ти завжди маєш бути готовим. Ти не можеш сказати: “Чуваки, я пропущу, бо я тут трохи накатив, тож без мене цього разу”. А якщо тебе навіть брати на вихід, то ти можеш легко стати тягарем та обузою. Ти не допоможеш, коли когось треба буде врятувати. Або навпаки, тебе ранять через твою дурість, і тебе доведеться рятувати. Ризикуючи життям інших людей. Тому алкоголь та наркотики це зло на 100%. На війні так 200%.
Більшість російських спортсменів - такі ж людожери, як і їхнє військове керівництво
Як перейти на українську
- Рік тому ви казали, що після війни повернетеся до кави, яка давно стала частиною вашого життя. Нічого не змінилося? Про те, щоб лишитися кадровим військовим не було думок?
- Звичайно, мені б хотілося продовжувати розвиватися в цьому напрямку.
Не виключаю, що мені доведеться якийсь час попрацювати ще після закінчення війни. Але дуже багато буде залежати від того, в якому стані буде знаходитись армія. Бо хочеться займатися справою, а не паперовою роботою, яка, на жаль, зараз забирає купу часу. І замість того, щоб бути корисним, дійсно корисним і передавати свої знання, люди зазвичай починають писати, витрачати на це години, дні і тижні. Кількість паперу, яка витрачається, просто неймовірна.
- Конкретизируйте.
- У командира роти в приміщенні, в якому він перебував зі своїм управлінням, знаходилось 3 принтери. Три принтери, які просто працювали нон-стопом, фарбу не встигали купувати і доливати. І це лише рота! Ось це треба перемогти в першу чергу. Якщо ми хочемо, щоб нормальні, адекватні люди продовжували служити і йшли в армію, треба змінювати цю армію, бо наразі ми недалеко відійшли від радянського війська.
- На початку повномасштабного вторгнення ви вирішили перейти на українську. За два роки опанували мову? Почуваєте себе впевнено?
- Я вже два роки розмовляю українською. Думаю українською. Іноді навіть в думках намагаюсь перекласти деякі слова, які не знаю. Це нормально. У мене постійно словник із собою на телефоні. Плюс у мене є декілька підписок в TikTok, у якому вчать української мови і розповідають, як правильно говорити. Тому тут у мене все добре склалося.
- У вашому підрозділі за цей час стало більше розмов українською? Були випадки, що побратими теж перейшли на рідну мову, а потім зізнавалися, що їх на це спонукав ваш приклад?
- Нікого не намагаюсь переконати в тому, щоб розмовляли українською. Але були ситуації в моєму підрозділі, коли спілкуюсь зі своїм підлеглим, і він мені віповідає російською. Питаю: “Бро, а чого ти російською спілкуєшся?”. Він відповідає: “Та я поки що не вивчив, і мені не хочеться ганьбитися”. Зазвичай ми говоримо про це, і я всім про це говорю. До того моменту, поки ви не почали розмовляти українською, ви не почнете вчитись розмовляти українською. Це стосується будь-якої мови, до речі. Ти хочеш вивчити англійську, починай говорити англійською. Іноді це дуже важко. іноді це незручно. Іноді тобі здається, що ти виглядаєш бовдуром - коли вживаєш мову, якою не розмовляв протягом свого життя. Але це треба починати робити. Я за нелагідну українізацію, скажімо так. Я за те, щоб ми переходили на українську мову скрізь. Бо наша рідна мова дуже сильно страждала сторіччями.
Бах виглядає жалюгідно
- У фіналі розмови - пара спортивних питань. Влітку в Парижі відбудеться Олімпіада. Україна ще не ухвалила остаточного рішення, виступати у Франції чи ні, адже частину “нейтральних” російських спортсменів допустили до Ігор. Як вважаєте, чи варто нашій команді бойкотувати Олімпіаду?
- Не знаю, чи варто бойкотувати Ігри. Але навіть не уявляю, як можна виступати з російськими спортсменами на одній доріжці чи майданчику.
Лазуткін: “Надто багато пролито крові за наш прапор, щоб ми бойкотували Олімпіаду…”
- Є думка, що президент МОК Томас Бах навіть зараз прихильний до країни-терористки. Це і дивні рекомендації МОК, щоб федерації самі приймали рішення, допускати “нейтральних” росіян до спортивних змагань чи ні. І незрозумілі миротворчі промови зі спробами захистити російських спортсменів. Як вважаєте, Бах дійсно підіграє росіянам чи українцям не варто нарікати на його вчинки?
- Те, що МОК і очільник комітету Томас Бах займають таку слабку позицію, бісить. Але він діє як політик. Перекладає відповідальність на федерації. Хай федерації вирішать, не хоче бути крайнім. Це жалюгідно виглядає, але, на жаль, так влаштований наш світ.
Аліна Розенко, Чемпіон
Максим Розенко, Чемпіон
Фото: з особистого архіву Макса Сергєєва